Балкани — регіон у Південно-Східній та Східній Європі. Своєю чіткою визначеністю і окресленістю Балкани багато в чому завдячують спільній для всіх балканських народів і часто бурхливій історії століть османського панування та характерній гористій географії краю.

Праісторія

Неоліт

Археологи ідентифікували кілька ранніх культурних комплексів, включаючи Трипільську культуру (4500—3500 рр. до н. е.), культуру Старчево (6500—4000 рр. до н. е.), культуру Вінча (5000—3000 рр. до н. е.), культуру лінійно-стрічкової кераміки (5500—4500 рр. до н. е.) та езерську культуру (3300—2700 рр. до н. е.). Енеолітична Варненська культура у Болгарії (радіовуглецеве датування 4600—4200 рр. до н. е.) явила світові найдавніший із відомих в історії золотий скарб, демонструючи тонкощі вірування про загробне життя. Гідним уваги набором артефактів є знайдені в Румунії тертерійські таблички з ознаками протописемності. Бутмирська культура (2600—2400 рр. до н. е.), знайдена на околицях сучасного Сараєва, розробила унікальну кераміку.

«Курганна гіпотеза» праіндоєвропейського походження припускає поступове розширення «курганної культури» близько 5000 р. до н. е., доки вона не охопила весь понтійський степ. Курган IV ототожнюється з Ямною культурою близько 3000 р. до н. е.

Мідна доба

Прибл. в 1000 р. до н. е.The Illyrians (The Peoples of Europe) by John Wilkes,,1996,page 39: «… the other hand, the beginnings of the Iron Age around 1000 BC is held to coincide with the formation of the historical Illyrian peoples. …» іллірійські племена вперше з'являються в Албанії, даки — на території сьогоднішньої Румунії, а фракійціThe Cambridge Ancient History, Volume 3, Part 1: The Prehistory of the Balkans, the Middle East and the Aegean World, Tenth to Eighth Centuries BC by John Boardman, I. E. S. Edwards, N. G. L. Hammond, and E. Sollberger,1982,page 53,"… Yet we cannot identify the Thracians at that remote period, because we do not know for certain whether the Thracian and Illyrian tribes had separated by then. It is safer to speak of Proto-Thracians from whom there developed in the Iron Age …" — у Фракії та сусідніх землях (теперішніх Румунії, Болгарії, Молдові, північно-східній Греції, європейській Туреччині, східній Сербії і Північній Македонії). Ці три великі племінні групи говорили індоєвропейськими палеобалканськими мовами. Фригійці, здається, спочатку оселилися на півдні Балканів, продовживши століттями пізніше своє переселення у Малу Азію, де станом на тепер вимерли як окрема група і мова.

Стародавні часи

Залізна доба Після періоду, що настав услід за прибуттям дорійців і відомий як «грецькі темні століття» або «геометричний стиль», на півдні Балканського півострова, островах Егейського моря і в грецьких колоніях на заході Малої Азії, починаючи з ІХ або VIII століть до нашої ери, розвинулася класична грецька культура, досягнувши свого піку в часи демократії, що склалася в VI і V ст. до н. е. в Афінах. Пізніше, елліністична культура поширилася по всій імперії, створеній у IV ст. до н. е. Олександром Великим. Греки першими встановили систему торговельних шляхів на Балканах, а для полегшення торгівлі з місцевими жителями між 700 р. до н. е. і 300 р. до н. е. вони заснували низку колоній на узбережжі Чорного моря (Pontus Euxinus), у Малій Азії, Далмації, Південній Італії (Magna Graecia) тощо.

До кінця IV ст. до н. е. грецька мова і культура запанували не тільки на Балканах, а й у всьому Східному Середземномор'ї. Наприкінці VI ст. до н. е. на Балкани вдерлися перси, які потім просунулися до родючих районів Європи. Частиною Балкан і північнішими районами, в тому числі Фракією, Пеонією, Македонським царством і більшістю прибережних місцевостей Румунії, України та Росії, деякий час правили ахеменідські перси.The Oxford Classical Dictionary by Simon Hornblower and Antony Spawforth,,"page 1515,"The Thracians were subdued by the Persians by 516"Joseph Roisman, Ian Worthington A Companion to Ancient Macedonia pp 342—345 John Wiley & Sons, 7 jul. 2011 Однак унаслідок греко-перських воєн ахеменіди змушені були відійти з більшості своїх європейських територій.

Заснована, ймовірно, 470 року до нової ери, після поразки персів у Греції, фракійська одриська імперія мала свою столицю в Севтополісі, поряд із сучасною Старою Загорою у Болгарії. Інші племінні союзи існували в Дакії щонайменше ще на початку ІІ ст. до н. е. під владою царя Орола. Іллірійські племена розташувалися в районі, що відповідає сьогоднішньому узбережжю Адріатичного моря. Ім'я «Іллірії» первісно використовувалося на позначення людей, які займали територію навколо озера Скадар, що між Албанією та Чорногорією. Однак це ймення згодом використовувалося греками і римлянами як збірна назва для різних народів у межах чітко визначеної, але набагато більшої території.The Illyrians. John Wilkes Таким самим чином землі на північ від Македонського царства посіли пеонійці, якими також правили царі і які, можливо, говорили наріччям грецької мови (це нез'ясовано, але їхні монети містили написи цією мовою).

Ахеменідська перська імперія (VI—V ст. до н. е.)

Приблизно у 513 році до н. е. як частина військового походу, організованого Дарієм І, величезна Ахеменідська армія вторглася на Балкани і спробувала перемогти західних скіфів, що блукали на північ від Дунаю. Декілька фракійських народів та майже всі інші європейські регіони на узбережжі Чорного моря (у тому числі частини сучасної Болгарії, Румунії, України та Росії), були завойовані Ахеменідською армією, перед тим як вона повернулася до Анатолії. Високоповажний командир Дарія Мегабазус був відповідальним за досягнення перемог на Балканах. Ахеменідські війська завоювали Фракію, грецькі міста на узбережжі Чорного моря та Пеонію. Згодом, приблизно у 512—511 роках до н. е, македонський цар Амінт І приймає панування Ахеменідів та стає васалом Ахеменідської Персії. Багатоетнічна армія Ахеменідів мала багато солдатів із Балкан. Більше того, багато македонської та перської аристократії одружувалися одні з одними. Наприклад, син Мегабазуса Бубарес оженився з дочкою Амінта Гігеєю, що могло забезпечити добрі відносини між македонськими та ахеменідськими правителями.

Після Іонійського повстання перська влада на Балканах була відновлена Мардонієм в 492 році до н. е., що включало не тільки повернення Фракії, але й повне повернення Македонії до перської сфери впливу. Перське вторгнення непрямо вплинуло на зростання влади Македонії, а також Персія мала деякі спільні інтереси з Македонією на Балканах. Загалом, македонці були «охочими і корисними перськими союзниками». Македонські солдати билися проти Афін та Спарти в армії Ксеркса.

Хоча перську владу на Балканах було скинуто після невдачі Ксеркса, македонці та фракійці запозичили велику кількість ахеменідських традицій у культурі та економіці у V — середині IV ст. до н. е. Деякі артефакти, знайдені у Синдосі та Вергіні, можуть розглядатися як зроблені під впливом азійського досвіду, або навіть як імпортовані з Персії наприкінці VI — початку V ст. до н. е.

Дороманські держави (IV—І ст до н. е.)

Барділ, вождь Дарданців, створив королівство, що перетворило Іллірію на впливову місцеву силу в IV ст до н. е. Головним містами цього королівства був Шкодер (сучасна Албанія) та Рисан (сучасна Чорнгорія). У 359 році до н. е. македонський цар Пердікка ІІІ був вбитий під час атаки іллірійців.

Але у 358 році до н. е., Філіп ІІ Македонський, батько Александра Великого, здолав іллірійців та взяв під свій контроль територію аж до Охридського озера (сучасна Північна Македонія). Александр власноруч розгромив сили іллірійського вождя Клейта в 335 році до н. е. і іллірійські племінні вожді та солдати супроводжували Александра під час його завоювання Персії. Після смерті Александра у 323 році до н. е, грецькі держави знову почали боротися між собою, у той час як на півночі знову виникли незалежні ілірійські держави. В 312 році до н. е. король Глаукіс захопив Епідамнос. До кінця ІІІ ст. до н. е. Іллірійське царство, з центром у Шкодері, контролювало частини північної Албанії і прибережні частини Чорногорії. Під час правління королеви Теути ілірійці атакували римські купецькі судна, що плавали Адріатичним морем, і дали Риму привід для вторгнення на Балкани.

В Іллірійських війнах 229 року до н. е. та 219 року до н. е. Рим захопив іллірійські поселення в долині річки Неретва і придушив піратство, яке зробило Адріатику небезпечною для торгівлі. У 180 році до н. е. Далмати оголосили себе незалежними від іллірійського царя Гентія. Римляни перемогли Гентія, останнього царя Іллірії, у Шкодері в 168 році до н. е. та захопили його, привівши до Риму у 165 році до н. е. Було створено чотири республіки на території Іллірії, які фактично управлялися Римом. Пізніше цей регіон безпосередньо керувався Римом і був переорганізований у провінцію зі столицею у Шкодері. Крім того, у 168 році до н. е, використовуючи постійні грецькі громадянські війни, римляни розгромили Персея, останнього царя Македонії, та з їхніми союзниками на півдні Греції, римляни стали домінувати у регіоні. Після захоплення усієї Греції територію було поділено на провінції Македонія та Ахая.

Римська доба

З ІІ ст. до н. е. зростаюча Римська імперія почала анексувати Балканську область, перетворивши її на один з найбільш процвітаючих і стабільних регіонів Імперії. Досі римську спадщину чітко видно в численних пам'ятках і артефактах, розкиданих по всіх Балканах, і що найголовніше, латинськими мовами користуються майже 25 мільйонів людей у цьому регіоні (східнороманські мови). Однак римський вплив не зміг витіснити грецьку культуру, яка зберігала переважний статус у східній половині імперії і продовжувала залишатися сильною в південній половині Балкан.

Починаючи з ІІІ ст. н. е. кордони Риму на Балканах були ослаблені через внутрішні політичні та економічні розлади. За цей час Балкани, особливо Іллірик, набули все більшого значення. Вона стала однією з чотирьох префектур Імперії, а також багато воїнів, адміністраторів і імператорів починали свій шлях звідти. Багато правителів побудували свої резиденції в регіоні.

Хоча ситуація тимчасово стабілізувалася за часів Костантина, хвилі неримських народів, переважно тервінги, гревтунги та гуни, почали проникати на територію регіону. Спочатку (у випадку тервінгів) їх прийняли як біженців з імперським дозволом, тому що вони не могли захиститися від своїх ворогів — гунів, потім вони почали вторгатися на Балкани з метою загарбання. Після десятиліть неволі та киплячої ворожнечі тервінги на чолі з Фрітігерном, і пізніше вестготи на чолі з Аларіхом, врешті-решт завоювали і розорили весь балканський регіон, перш ніж вирушити на захід, щоб вторгнутися в саму Італію.

До кінця Римської імперії регіон став каналом для просування загарбників на захід, а також сценою договорів і складних політичних маневрів римлян, готів і гунів, які прагнули отримати найбільшу перевагу для своїх народів в умовах мінливого і безладного фіналу десятиліть римської імперської влади.

Сходження християнства Християнство вперше прийшло в цей край, коли Святий Павло і деякі його послідовники подорожували Балканами, обійшовши місцевості, населені фракійцями, іллірійцями і греками. У свою чергу, Святий Андрій працював з даками і скіфами, проповідуючи у Добруджі і на чорноморському узбережжі. 46 року нашої ери цю територію завоювали римляни і приєднали до Мезії.

106 року імператор Траян вторгся у Дакію. Згодом у Дакію прибули християнські колоністи, солдати і раби, які поширили християнство. У ІІІ ст. кількість християн зросла. Коли 318 року імператор Костянтин І видав Міланський едикт, тим самим поклавши край переслідуванню християнства, що заохочувалося римлянами, цей край став пристановищем для християн. А вже через дванадцять років, у 325, Костянтин скликав Перший Нікейський собор. У 391 році Феодосій І зробив християнство офіційною релігією Риму.