Екологічний борг відноситься до накопиченого боргу багатих країн (з визначеної дати в минулому до теперішнього часу) за те, що розграбували бідніші країни шляхом експлуатації їхніх ресурсів, деградації їхнього природного середовища проживання, жебрацтва місцевого населення та / або вільного зайняття екологічного простору відходами. Donoso, A. (2015). "We are not debtors, we are creditors. In: Bravo, E., & Yánez, I. (Eds.), No more looting and destruction! We the peoples of the south are ecological creditors". Southern Peoples Ecological Debt Creditors Alliance (SPEDCA). Визначення змінювалося протягом багатьох років, і деякі вчені зробили спробу більшої специфікації концепції.
У рамках визначення екологічного боргу розуміються два типи аспектів:
екологічний збиток, завданий з часом країною в одній чи інших країнах, або екосистемах, що виходять за межі національної юрисдикції, через структуру виробництва та споживання; експлуатація або використання екосистем країною за рахунок справедливих прав на ці екосистеми з боку інших країн.
Історія Термін "екологічний борг" вперше з'явився у 1985 році, в жовтому буклеті з назвою "Жінки в русі", зробленому німецькою екофеміністкою Євою Кісторп і виданою Партією зелених у Німеччині в 1985 році. Робота була призначена для використання на семінарі, який вона висловила на тему «Жінки, мир і екологія» у Найробі під час Конференції ООН з жінок (перший подібний семінар).
У 1992 році термін знову з'явився в двох репортажах, опублікованих у різних місцях світу: “ Deuda ecológica ” від Роблето і Марсело в Чилі та “ Miljöskulden ” від Джернельова у Швеції. Warlenius, R., Pierce, G., Ramasar, V., Quistorp, E., Martínez-Alier, J., Rijnhout, L., Yanez, I. (2015). "Ecological debt. History, meaning and relevance for environmental justice". EJOLT Report. 18: 48.
Звіт Роблето і Марсело, опубліковані критичною громадською організацією Instituto де Ecologia Politica (МЕП), що оприлюднив політичну і громадську відповідь на глобальні екологічні переговори, що трапляються під час саміту в Ріо. Це проливає світло на дебати, що відбуваються в Латинській Америці з 1980-х років, про критичну спадщину природи, яка була спожита і не повернута (тобто екологічний борг).
З іншого боку, метою доповіді Джернельова була розрахунок шведського боргу для майбутнього покоління і призначений для служби на національному рівні для шведської екологічної консультації . Незважаючи на те, що останній мав менший світовий вплив у дискусії концепції, важливо зазначити, що обидва звіти мають протилежний підхід до розгляду екологічного боргу: у звіті Роблето та Марсело це символічно виражається, зосереджуючись на моральних та політичних аспектах, у той час як звіт Джернельова намагається кількісно оцінити та монетизувати його в економічному плані.
У 1994 році колумбійський юрист Борреро написав книгу про екологічний борг " La deuda ecológica. Testimonio de una reflexión". Вона посилалася на екологічні зобов'язання північних країн за надлишкове виробництво парникових газів на душу населення, історично і в даний час. Потім цю концепцію повторно використали деякі екологічні організації з Глобального Півдня . Кампанії з екологічної заборгованості були розпочаті з 1997 року Accion Ecologica Еквадору та Friends of the Earth .
Загалом, рух екологічної заборгованості народився в результаті зближення трьох основних факторів протягом 80-х - 90-х років: 1) наслідки боргової кризи в 70-х роках через шоки Волькера або різкого підвищення процентних ставок (за якими слідують структурні) коригування, внесені США для вирішення стагфляції в 1981 році, і, таким чином, посилення країн із заборгованості третього світу в неможливу ситуацію щодо погашення боргу); 2) підвищення рівня екологічної обізнаності, як це було показано раніше (активісти та НУО, що беруть участь у саміті в Ріо в 1992 році); 3) збільшення визнання насильства, викликаного колоніалізмом протягом багатьох років (вимога визнання становить понад 500 років, оскільки Колумб прибув до Північної Америки ).
У 2009 році екофеміністська науковиця Арієль Салле пояснила, як капіталістичні процеси, що діють у глобальній Півночі, одночасно експлуатують природу і людей, в кінцевому підсумку підтримуючи великий екологічний борг у своїй статті "Екологічний борг: втілений борг". Salleh, A. (2009). Екологічний борг: втілений борг. Еко-достатність і глобальна справедливість. Лондон: Плутон Прес. На Саміті Землі в Ріо-де-Ріо в 1992 році політики та корпоративні лідери глобальної Півночі запровадили передбачуване рішення для зовнішньої боргової кризи на глобальному Півдні. Вони запропонували «заборгованість за природний обмін», що по суті означає, що ті країни, які мають багаті біорізноманіття та екологічні ресурси, нададуть країнам глобальної Північі, в обмін на зм.еншення борга Світового банку.
Феміністські екологині, активісти з корінних народів і селяни з Глобального Півдня повідомили, що країни Глобальної Півночі набагато більше зобов'язані першим країнам. Салле виправдала це, пояснюючи, як 500-річний процес колонізації, що включає видобуток ресурсів, викликав величезний збиток і руйнування екосистеми Глобального Півдня. Аналізуючи вартість викидів парникових газів створених лише розвинутими країнами Глобальної Півночі, вчені Національної академії наук США стверджують, що багаті країни нав'язали зміни клімату на розвинуті населення, що значно переважає зовнішній борг бідних країн. U. Thara Srinivasan; et al. (2008). "The debt of nations and the distribution of ecological impacts from human activities". Proceedings of the National Academy of Sciences. 105 (5): 1768–1773. doi:10.1073/pnas.0709562104. PMC 2234219. PMID 18212119. Всі погіршення навколишнього середовища складають екологічний борг, захоплюючи ресурси для існування людей на Глобальному Півдні.
У 2009 році також Ендрю Сіммс використав екологічний борг з біофізичної точки зору і визначив його як споживання ресурсів з екосистеми, що перевищує регенеративну здатність системи. Andrew Simms. Ecological Debt: The Health of the Planet & the Wealth of Nations.(London: Pluto Press, 2009) p.200. Це спостерігається, зокрема, у невідновлюваних ресурсах, де споживання випереджає виробництво. У загальному сенсі в його роботі, це відноситься до виснаження глобальних ресурсів за межами здатності Землі до їх регенерації. Концепція в цьому сенсі заснована на біофізичній здатності екосистеми. Через вимірювання екологічних слідів людське суспільство може визначити швидкість, з якою вона виснажує природні ресурси. Зрештою, імператив стійкості вимагає від людського суспільства жити в межах екологічної системи, щоб підтримувати життя в довгостроковій перспективі. Екологічна заборгованість є особливістю нестійких економічних систем.
Політичний вимір
Історичний контекст Було багато дебатів щодо поняття екологічного боргу, і це пояснюється головним чином тим, що концепція виникає внаслідок різних соціальних рухів у відповідь на несправедливого розподілу наслідків зміни клімату на навколишнє середовище та життєдіяльність людей.
Зокрема, Салле показала, як екологічна заборгованість, що проявляється в руйнуванні навколишнього середовища та пов'язана зі зміною клімату Півночі, стала можливою завдяки процесам модернізації та капіталізму. Піднесення поділу природи-культури, яке виникло внаслідок швидкої індустріалізації, є досконалою ілюстрацією дуалізму людини і природи, в якому людина має центральну роль над усім іншим. Поняття про те, що люди вбудовані в екосистему, в якій вони живуть, має вирішальне значення для дисципліни політичної екології.
У політичній екології, яка поєднує природу та економіку, екологічна заборгованість має вирішальне значення, оскільки вона визнає, що колонізація не тільки призвела до втрати культури, способу життя та мови для корінних народів, але й сформувала світову економіку в одну, що монетизує та переробляє навколишнє середовище. Наприклад, коли колонізація Південної Америки сталася понад 500 років тому, європейські поселенці принесли з собою свої євроцентричні цінності, вважаючи себе кращими і, отже, мають право на знання корінного народу і землю, на якій вони жили. У сприйнятому постколоніальному світі великі корпорації та західні уряди, як правило, представляють рішення до глобального потепління, привласнюючи природу і сподіваючись отримати від неї прибуток. Makki, Fouad (2014). "Development by Dispossession: Terra Nullius and the Social-Ecology of New Enclosures in Ethiopia". Rural Sociology. 79 (1): 79–103. Таке ставлення створило умови для глобального потепління, що розширювало екологічний слід розвинутих країн, одночасно створюючи екологічний борг до високого рівня, що повністю позбавив країни Глобального Півдня від фінансового зобов`язання.
Під час Саміту Землі в Ріо в 1992 році, учасники НУО створили Договір про борги, а саме документ, який збирає всю інформацію для кращого визначення концепції екологічного боргу. Вони вимагали компенсації за збитки протягом останніх 500 років (1992- це рік рівно через 500 років після прибуття Колумба в Північну Америку). Це був перший поштовх назад, змінюючи тенденцію, але він залишався як проект документу, не визнаного міжнародними інституціями або провідними країнами того часу.
Сьогодні У 2000-х роках було створено та продовжують існувати дві організації: Альянс екологічних боргів південних народів (SPEDCA), який є мережею кредиторів, що розпочали кампанію з визнання екологічної заборгованості, та Європейська мережа визнання екологічного боргу (ENRED) - це мережа боржників.
Під час Кліматичного самміту у Копенгагені у грудні 2009 року деякі уряди країн, що розвиваються, або країни, що найбільш вразливі до наслідків зміни клімату (наприклад, Болівія, Мавританія, Чад або острівні країни, як Мальдіви чи Гаїті), стверджують, що принцип спільної відповідальності вимагає, щоб розвинені країни (наприклад, США, деякі Європейські країни, Китай) виходять за межі пожертвувань або адаптаційних кредитів і роблять репарації, які визнають екологічний борг за надлишкові викиди протягом декількох десятиліть. Головний посол Сполучених Штатів Тодд Штерн категорично відкинув аргументи дипломатів з нерозвинутих країн, що Сполучені Штати заборгували велике забов'язання.
КС 21 в Парижі принесла незначний прогрес із збільшенням фінансової допомоги країнам, що розвиваються. Мета полягала у підготовці майбутніх заходів для адаптації до зміни клімату і врахування втрат і збитків (особливо переміщених осіб ) деяких країн, але не було прийнято ніяких реальних дій на практиці: не було визнано обов'язків, але лише рекомендацій.
Розрахунки
Кліматичний борг Обговорюючи екологічний борг, кліматична заборгованість є єдиним прикладом наукової спроби кількісного визначення боргу. Вона включає в себе два різних елементи:
заборгованість з адаптації, яка є витратою громадам на адаптацію до кліматичних збитків, які вони не несуть; борг споживання або борг емісії, що є компенсацією за викиди вуглецю в даний час.
Вираховування Академічна робота з розрахунків екологічного боргу надійшла пізніше. Стаття, опублікована в 2008 році, розглядала розподіл екологічних наслідків для різних видів діяльності людини. Дослідження також проводилися на регіональному рівні в межах країн, наприклад, в Оріссі в Індії. S. Khatua and W. Stanley, "Ecological Debt: a case study from Orissa, India" (2006)
Розрахунок екологічного боргу передбачає різні аспекти, пов'язані з політичною екологією . При розрахунку кількості викидів, деякі дослідники ігнорують нерівності викидів з минулого, тоді як інші вважають історичну відповідальність важливою.
У 2000 році Ноймейер підрахував, що він назвав «історичною заборгованістю за викиди», яка полягає у різниці викидів фактичних історичних викидів (з конкретної дати в минулому) і рівних викидів на душу населення (поточні викиди). Neumayer, E. (2000). "In defence of historical accountability for greenhouse gas emissions". Ecol. Econ. 33: 185–192.