Юхим Павловський (24 березня 1872, с. Чернеччина Новомосковського повіту, нині Магдалинівського району Дніпропетровської області — 18 травня 1956, м. Запоріжжя, там же і похований) — лікар, учасник Катеринославської «Просвіти» з 26 вересня 1911.
Життєпис Народився в родині священика. Батько Арсеній Павловський (1850—1920) згідно з описом Катеринославської єпархії (1914) — священик с. Миколаївка Новомосковського повіту, мав 64 роки, закінчив духовне училище, псаломник з 1865, диякон з 1880, священик з 1894, одружений, мав у 1914 трьох дітей. Окрім Юхима, — синів Федора і Григорія (померли в молодості), доньку Ганну. Арсеній, за родинними переказами, загинув у громадянську війну, розстріляний білогвардійцями.
Освіта і робота лікарем Павловському теж судився шлях священика, він навчався в духовному училищі і в семінарії, але згодом обрав собі світський фах лікаря. Одним з небагатьох університетів, куди могли прийняти після духовної семінарії, був Томський. Проти волі батька, який фактично відмовився від нього, Павловський у 1897 вступив до Томського університету.
Ось як згадував 1899 рік у своєму житті сам Павловський: «Розрух студентського життя примусив мене мимоволі виїхати з Томська, лишити запустілу alma mater, мене вислано до Катеринослава, де я, пропрацювавши трохи в місцевій газеті, здобув собі сталу посаду в статистичнім бюрі Земської губерніальної управи. В кінці серпня губерніальна управа вислала статистиків у експедицію до Олександрівського повіту задля обсліду громадських ґрунтів і маетностей панів та селян».
Весь вересень і жовтень 1899 Павловський пропрацював у селах Олександрівського повіту (Олександрівськ — нині м. Запоріжжя). Свої враження від побаченого він виклав у нарисі «Спостереження та вражіння земського статистика» (Літературно-науковий вістник. — 1902 . — Т. XVII). Автор розповів про звичаї серед молодих статистиків, про особливості німецьких колоній в повіті, передав свої розмови з місцевими українськими селянами, яких як переселенців цікавив Сибір, звідки приїхав студент медицини. Автор виступає прибічником освіти рідною мовою, рідної літератури, палким пропагандистом якої він був. Наприкінці жовтня, перед поверненням до Катеринослава Павловський побував в Олександрівську, провідав могилу останнього кошового Задунайської Січі Осипа Гладкого.
У листопаді їх знову послали на село для закінчення статистичних обстежень. Павловський опинився в селі Жеребець того ж повіту (де, до речі, вчителював Іван Сокіл, батько письменника Василя Сокола і оперної співачки Марії Сокіл). У своєму нарисі Павловський дав влучну оцінку місцевій «чайной и народной читальне», як «просвітній інституції», яка не витримувала жодної критики. Висновок, якого доходить автор, такий:
«Останніми часами наш народ дуже прихильним робиться до театру. Се надає нам, інтелігентам, обов'язок працювати над розвоєм народнього театру по селах та містечках, тим більш, що у нас мається багато відповідних драм для народу. Театр — се єдина на часі необхідна і корисна інституція».
Відомості про Павловського містить і виявлений та вперше опублікований професором Юрієм Мициком його лист до Михайла Грушевського, писаний у Катеринославі 30 жовтня 1899:
«Високоповажний пан професор! Я — студент Томського університету, прослухав 5-ть семестрів медичної науки. Розрух академічного життя минулого шкільного року примусив мене, як і багатьох моїх товаришів, лишитися за мурами „альма матер“, до котрої я вступив з наміром спеціальної освіти. Сучасне моє становище саме погане: коли маю вступати до університету, мої начальники ще до цього часу не оповістили та не знаю, чи й оповістять! А йти у чужі світи, куди-небудь у Німеччину добувати освіти, не маю на те спромоги, бо не володію німецькою мовою, а вчити мови, котрої навіть ніколи не чув, — змарнувати час і кошти. Розміркувавши отак собі на самоті, я твердо рішив їхати за закінченням освіти у славянські землі — у саму найближчу найріднішу Галичину, вступивши до Львівського університету,— це мій останній рішенець! Оце — я до Вас, високоповажний пане професоре, і обертаюсь, як до земляка за порадою і поміччю. Просю Вас відповісти на деякі цікаві для мене питання: чи Львівський університет прийме мене у звичайні слухачі, як студента Томського університету? Цікаво теж знати: чи у Львівському університеті читають усі медичні науки по-польському чи деякі й по-німецькому? Чи є там лабораторії, клініки і інші допомогаючі науки і чи можу я приїхати прямо після різдвяних свят і записатися на весняний, 6 семестр, якщо Львівський університет защита 5-ть семестрів, прослухані у Томському? Наші юнаки поступали (?) у Гейдельберг, Берлін, так їм позащитували семестри. Зверніть увагу на цей недбало написаний лист та благаю Вас: подайте хоч коротеньку на усі ці питання відповідь, якщо це не здармує багато часу. Вибачте на тім, що, може, де не до ладу написано — це залежить від тих обставин, серед котрих ми, українці, живемо.
Моя адреса: Екатеринослав, статистическое бюро губернской земской управы. Ефиму Павловскому.
З поважанням Юхим Павловський».
Павловський все-таки здобув вищу медичну освіту в Томському університеті, де 10 жовтня 1903 отримав диплом лікаря з відзнакою. Але зв'язки його з Галичиною на цьому не припиняються. Як свідчить «Словник українських псевдонімів» Ол. Дея (1969), Павловський виступав під псевдонімом «Русин» на сторінках «Літературно-наукового вістника» в 1900.
Громадська і просвітня діяльність Наслідуючи традиції «ходіння в народ», Павловський розповсюджував серед селян українські книжки. Як пише він у згаданому нарисі, «Народ із великою хітю читає свою книжку, любить її читати. Я сам розповсюдив за час моїх мандрівок по повітам до 500 маленьких книжечок; за мною ганялись селяне, почувши, що я даю книжки; такі видання, як оповідання Нечуя та Кониського я багато перепродав інтелігентам». І продовжує опис своєї просвітньої діяльності на Різдво 1900: «Торішню зиму після Різдвяних свят у багатьох селах, коли в мене зайва година, читав я деякі оповідання, розуміється, з побуту селян, в часописі „Літературно-науковий вістник“, якого скількись примірників було при мені. Моїм слухачам над усі подобалось різдвяне оповідання „Злодій“ В'ячеслава Потапенка; його мені довелося читати разів з півсотні… Селянин розуміє ту мову, якою пишуть наші видатні белетристи».
У «Споминах про Лесю Українку та її похорон» (1913), опублікованих під псевдонімом Гордій Палецький, Павловський пригадує події літа 1899, коли до Катеринослава завітала трупа братів Тобілевичів. Серед молодих акторів був і 28-річний поет Микола Вороний. Група свідомої інтелігенції літньої пори вирушила на відпочинок в гирло річки Самари, де вона впадає в Дніпро. Хоча Павловський не був особисто знайомий з Лесею Українкою, але лишив спогади про те, як її поезія підтримувала його на чужині, в Сибіру. Повернувшись у 1900 до Томська, Павловський підтримує контакти з редакцією львівського щомісячника «Літературно-науковий вістник». Відомі два його дописи, підписані повним іменем. У першому «Лист із півночі» («Літературно-науковий вістник». — 1901. — Т. 15) Павловський сповіщав про голод 1900 в Сибіру, від якого найдужче потерпали переселенці, які не встигли розжитися на новому місці. Така доля випала в Тобольській губернії переселенцям з України. Більшість новосельців жило не в хатах, а в землянках, «витримуючи в таких будівлях напад ворожих сил північної природи». Павловський за «Сибирским вестником» подав невеселу картину життя земляків у Сибіру.
В іншому дописі, опублікованому в «Літературно-науковому вістнику» (1903. — Т. 22), Павловський розповів про костюмовий вечір, проведений наприкінці грудня 1902 в Томську «Товариством розповсюдження початкової освіти». Вечір пройшов успішно завдяки участі в ньому українських студентів, що дружно відзначили й місцеві газети.
Після закінчення Томського університету з 1903 по 1911 Павловський працював земським лікарем у с. Михайло-Лукашеве Олександрівського повіту на Катеринославщині (нині — Вільнянський район Запорізької обл.). У 1911 Павловський знов з'являється у Катеринославі і стає одразу одним з активістів місцевої «Просвіти», близьким приятелем Дмитра Дорошенка, Василя Біднова та інших відомих місцевих українських діячів. Як свідчать тогочасні довідники, Павловський в 1911—1918 працював ординатором-хірургом Катеринославської громади сестер милосердя Російського товариства Червоного Хреста. Попечитель лікарні Червоного Хреста князь М. Урусов продав лікареві тієї ж лікарні Павловському мисливську рушницю марки «Ян Новотни» (четверте місце в світовій класифікації, нині зберігається в онука Павловського).
Мешкав Павловський у будинку Кутнера на Первозванівській вулиці. Цікаво, що коли в Катеринославі 26 лютого 1912 після довгої перерви (з весни 1905) відновилися нічні чергування лікарів швидкої медичної допомоги, Павловський став одним з трьох лікарів, які чергували ночами. Газетна хроніка повідомляє, що він чергував по вівторках і суботах. Тому завдяки цьому фактові він теж заслуговує на вдячну пам'ять городян. Хірурга Павловського обирали членом правління Катеринославського гімнастичного товариства «Сокіл».
Діяльність у Катеринославській «Просвіті» На зборах 26 вересня 1911 Павловського обрано до складу ради товариства «Просвіта».
На річних загальних зборах товариства 21 квітня 1912 переобраний до складу ради. На зборах 2 березня 1913 Павловський запропонував обміркувати питання щодо влаштування 18 і 19 травня того року в міському саду української гулянки, про що вже було подано заяву до міської управи. Пропозиція Павловського була підтримана зборами і тут же було складено окрему комісію по проведенню цього заходу. На ти же зборах Павловський зазначив, що члени «Просвіти» мало знайомі між собою, тому бажано надалі частіше улаштовувати сімейні вечірки. «Думку д. Павловського збори одноголосно приймають».
Земство щороку давало змогу Павловському стажуватись, і він використовував цю можливість. Стажувався як у Московії (Москва, Санкт-Петербург), так і за кордоном — в Італії (Болонья), Німеччині, Швейцарії.
У родині зберігалися деякі речі, які свідчили про перебування в Італії.
З березня 1913 Павловський разом з іншими членами ради Катеринославської «Просвіти» брав участь в урочистому відкрита філії товариства в селі Діївка. У вітальному слові говорив про те, «яку велику культурну вагу має „Просвіта“ на селі для боротьби з пияцтвом і розбишацтвом».
За спогадами Наталії Дорошенко, Павловський належав у Катеринославі до таємної організації «Товариство українських поступовців» (ТУП), куди також входили Синявський, Труба, Біднов, Вировий, подружжя Дорошенків. Збори ТУПу відбувалися у Дорошенків, Павловських і Труби. За свідченням С. Єфремова, Павловський також був членом масонської ложі в Катеринославі. Зберігся один лист Павловського, адресований академіку Дмитру Яворницькому.
Влітку 1912 Павловський разом з просвітянами Д. Дорошенком і В. Відновим здійснив поїздку на Волинь, описану згодом у спогадах Д. Дорошенка. Ймовірно, подібна поїздка відбулася і наступного року, про що свідчить така інформація: «Літературна вечірка в „Просвіті“. З мая (1914) в катеринославській „Просвіті“ одбулась чергова літературна вечірка з докладом про враження з галицько-волинської подорожі.
Вечірка викликала чималий інтерес у просвітян. Ю. Павловський в своїй докладній і цікавій промові встиг у цей вечір розповісти тільки про подорож переважно по Волині, через те другий доклад, — спеціально про Галичину, перенесено на одну з слідуючих вечірок».
У 1914 Павловський обирався членом ради товариства. Як свідчить лист просвітянина І. Рудичіва від 19 лютого 1914 до Дм. Яворницького, Павловський брав безпосередню участь у підготовці ювілейного Шевченківського вечора в Катеринославі (1914), зокрема, входив у цій справі у контакт з канцелярією губернатора. На зборах товариства «Просвіта» 23 лютого 1914 в залі Англійського клубу Павловський читав звідомлення (звіт) про діяльність філій товариства.