Образотворче мистецтво Стародавнього Риму – мистецтво відображення світогляду стародавніх римлян у вигляді різних образів, зокрема таких як живопис (картини), фресковий розпис, мозаїка, скульптура. Римське мистецтво це наслідок взаємодії грецької культури та творчості місцевих італійських племен (етрусків). Мистецтво стародавнього Риму проходило свій розвиток у тісній взаємодії з мистецтвом підкорених народів, які були у складі Римської імперії. Основою образів римського мистецтва є реальна дійсність, але улюбленими для римлян все ж були мотиви з міфології.

Римський стиль живопису Що стосується живопису римлян, то найбільш ранній фрагмент розпису, уцілілий до наших днів, датований 3 ст. до н. е.. Йдеться про деталі фрески з гробниці, відкритої на пагорбі Еськвілін в Римі. Розпис, скомпонований у три яруси, представляв сцену битви (між вождями ворогуючих племен). Варто визнати, що робота не вражає віртуозністю виконання, однак це зовсім не применшує її історичної цінності. Від більш раннього римської живопису зберігалися тільки письмові оповідання, з яких відомо, що в кінці 4 ст. до н. е. у Римі жив популярний живописець Фабій, покрив фресками стіни храму богині Порятунку. Громадяни Вічного міста (так стануть називати Рим згодом) дали Фабію прізвисько "Піктор"У перекладі з латинської - живописець, що якраз і означає "живописець". Володів пензлем і відомий трагічний поет середини 2 ст. до н. е. Паукувій, що розписав храм на Бичачому форумі. Захопивши грецькі поліси, римляни звезли себе в місто мало не всі твори мистецтва, які їм вдалося завантажити на кораблі. Крім, того, вони зробили зі скульптур Лісиппа, Праксителя, Скопаса та інших грецьких майстрів більш-менш вдалі копії а також спробували самі створювати дещо подібне. З перенесенням акценту на інтер'єр і появою парадних кімнат у римських будинках і віллах на основі грецької традиції розробляється система високохудожніх стінних розписів. З традиціями елліністичних фресок тісно пов'язаний перший римський стиль живопису — так званий помпейський, вивчений з фресок, виявлених в розкопаних археологами провінційних Помпеях і в інших містах (II-I ст. до н. е.). Помпейські розписи вціліли завдяки тому, що під час сильного виверження вулкана Везувій (79 р. н. е.) товстий шар вулканічного попелу засипав Помпеї разом з будинками і віллами, а в деяких випадках навіть і з жителями. У будинку Саллюстия в Помпеях зберігся прийом розпису стін, що отримав назву в науці "перший помпейський стиль". Виник він як наслідування станкового живопису, з бажанням створити враження розвішаних по стінах картин. Суть його полягає в тому, що всі архітектурні деталі стіни спочатку ліпляться на поверхню стіни об'ємно з штукатурки (карнизи, квадрати облицювання, цоколь і інші деталі), а потім ще і розписуються. Помпейські розписи знайомлять нас з основними рисами античної фрески. Римляни застосовували розпис також і для прикраси фасадів, використовуючи їх як вивіски торгових приміщень або ремісничих майстерень. Перший стиль — інкрустаційний, був поширений у II ст. до н. е. і до 80-х років до н. е., після чого його змінив так званий "другий стиль". З 80-х рр. до 20-х рр. до н. е. застосовувався другий з помпейських стилів — архітектурно-перспективний. Стіни залишалися гладкими і розчленовувалися живописно-ілюзорними розписаними колонами, карнизами, нішами і портиками. Інтер'єр набував ошатність завдяки тому, що між колонами часто розміщували великі багатофігурні композиції на міфологічні сюжети. Стіни покривалися також зображеннями вулиць, площ, храмів, садів, сільських рівнин і гір. Це дозволяло римлянам як би розширювати внутрішній простір приміщень. Другий стиль відрізнявся від першого повним відсутністю ліпних прикрас. В оформленні стін вводяться справжні живописні картини. Звичка копіювати греків виявилася такою сильною, що найчастіше римські живописці лише повторювали твори грецьких класичних або елліністичних художників. Елліністичний краєвид з безліччю фігур на тему "Одіссеї"Гомер "Одіссея" зберігся на стінах будинку багатого римлянина на пагорбі Еськвілін. Що до портретних алегоричних зображень, то їх можна бачити на віллі Боскореале (сер I ст. до н. е.), а також на стінах помпейських вілл, серед якої найзнаменитішої вважається "Вілла містерії". Вона налічує 60 кімнат, отримала свою назву з розпису стін одного із залів. Вважається, що чином для наслідування римському художнику послужила грецька композиція, що ілюструє свято (містерію) на честь Діоніса і Аріадни. Особливо мальовничо виглядають крилата богиня з батогом в руці, оголена танцівниця і уклінна дівчина, що припала до крісла жінки владного вигляду. Третій стиль — орієнталізуючий — більше характерний для періоду імперії. На противагу деякої пишноти другому стилю, цей стиль відрізняє строгість, витонченість і відчуття композиції. Іноді, за допомогою відтворення якоїсь знаменитої картини відомого майстра, виділяється центральне поле стіни. Орнамент у вигляді тонких колон, гірлянд з квітів підкреслює затишок кімнати. Четвертий або декоративний стиль поширюється з середини I ст. н. е.. Своєю пишнотою і декоративністю він продовжує традиції другого стилю. Разом з тим, багатство орнаментальних мотивів нагадує розпису третього стилю. Помпейські розписи відіграли важливу роль у подальшому розвитку декоративного мистецтва Західної Європи.

Основні напрямки і різновид давньоримської живопису Фаюмські портрети У розписному мистецтві портрет набуває широкого поширення і в живописі. Однак еволюцію римського мальовничого портрета не можна простежити подібно скульптурному. Живописних портретів збереглося небагато. Про їх характер певною мірою дають уявлення фаюмські портрети, названі за місцем знаходження в некрополі Ель-Фаюм, у східній римської провінції Єгипту. Мальовничий портрет в Ель-Фаюмі розвивався під впливом еліністично — римського мистецтва. Він зберіг тут ще культове призначення, продовжуючи цим традицію давньоєгипетського портрета. Виконаний на тонкій дерев'яній дошці або полотні, портрет після смерті людини вставлявся в забетоновану мумію. Фаюмський портрет був основним видом живописного мистецтва. У ньому вже не було скутості фронтальної композиції єгипетського портрета. Модель зображувалася з природним трьохчетвертним поворотом голови і зазвичай містилася на нейтральному тлі. Застосовувалася чиста темпера, а також змішування цих фарб, що дає різноманітні живописні ефекти. У фаюмських портретах звертає увагу яскраве змалювання індивідуальних особливостей моделі: точно відтворюються і вікові особливості, і етнічні риси різних народів. Особливо приваблюють чарівні жіночі образи. До прекрасних зразків цієї техніки відноситься «Портрет молодої людини з борідкою у золотому вінку». Насичені фарби переливаються глянцем, мерехтять як дорогоцінні камені. Пізніше у фаюмських портретах з'явилися елементи схематизму. Разом з тим у них посилився вплив місцевої давньоєгипетської традиції. Форми представлялися поверхнево, контур силуету ставав більш чітким, риси особи відтворювалися дробовим орнаментальним малюнком. Хоча з джерел відомо, що в Стародавньому Римі існував станковий живопис. В І ст. до н. е. давньоримський живопис відходить від етруської традиції, з якою вона була до цього пов'язана, і звертається до грецьких зразків. Один з художників називає себе «афінським», залишає свій підпис під картиною «Жінки, що грають в кості». На ній зображено кілька тонко промальованих і покритих шаром фарби жіночих фігур, навіяних зображеннями з аттичних белофонних ваз. З більш пізніми елліністичними зразками пов'язані епізоди настінних розписів з зображеннями, наприклад, обряду одруження в «Весіллі Альдобрандіні»Беттигер. «Die Aldobrandinische Hochzeit» (Дрезден, 1810)., зведені в кінці 16 ст. Це швидше за все твір хорошого копіїста, який вільними, соковитими мазками передає плавні рухи фігур, хоча при цьому, можливо, і не схоплює просторово-композиційний засіб оригіналу. Для давніх людей живопис був засобом передачі. У віллі «Містерій», поблизу Помпеї прекрасно зберігся великий фриз, що зображує, по всій ймовірності, ритуальне поклоніння культу Діоніса. Фігури вимальовували на тлі червоної стіни, яка підкреслює їх точні, яскраві контури, навіяні класичної простотою. Але сам контур є не стільки лінією, намальованою на поверхні стіни, скільки кордоном між двома кольоровими зонами, від якої значною мірою залежить їх співвідношення.

Монументальний живопис Типовим прикладом є побудований у період Августа Вівтар Світу, на чотирьох сторонах якого поміщені рельєфи з рослинними мотивами, завитками і різними фігурами. Найбільш виступаючі частини барельєфа взаємодіють з навколишнім простором, світлом, повітрям: проміжні і більш глибокі шари сприяють ілюзорного руйнування фізичної площині і створення уявної глибини, неминуче обмеженою плитою вівтаря. Гілки аканта хоча і дано у вигляді рельєфу, але разом з тим побудовані у вигляді ритмічних прикрас стіни, тобто приведені в відповідність з її площиною. Остання виступає, таким чином, як сполучна мембрана між природним простором і простором уявним. Для пластичних прикрас використовується також техніка стукко, особливо підходить для отримання тонших світлотіньових і художніх ефектів. Техніка ця дуже давня, вона була відома вже єгипетським і критським майстрам. Полягає вона в використанні суміші вапна з мармуровим пилом. Практично ця ж сама суміш, яка використовувалася в Греції останнім шаром, яким покривалися архітектурні деталі і скульптура і який був основою для нанесення фарб. При корпусному нанесенні на поверхню, тобто у вигляді шару значної товщини, суміш ця піддавалася ліпленню і використовувалася для створення рельєфних зображень, які формуються безпосередньо на стіні, поки суміш ще не застигла. За висиханням і затвердінням поверхня набуває шовковистість, чутливу до найменшого зміни освітлення, і має вигляд монохромного живопису. Справді, за своїм пластичним властивостям стукко швидше наближається до живопису, ніж до рельєфу. Це знаходить своє відображення як у швидкості ліплення, так і в ніжних, соковитих світлотіньових переходах. І дійсно, техніка стукко застосовується замість живопису, там де через вологість або слабку видимість не можна вдатися до настінного розпису. Типовим її прикладом є чудова прикраса підземної базиліки Порта-Маджоре в Римі. Давньоримський настінний живопис залежить, безсумнівно, від елліністичних зразків.

Живопис етрусків