Поїздки Моцарта до Італії — три подорожі Вольфганга Амадея Моцарта та його батька Леопольда до Італії, які відбулися в 1769—1773 роках. Під час першої поїздки, яка тривала 15 місяців, вони відвідали найважливіші італійські міста, де молодий композитор виступав перед аристократією і широкою публікою. Доходи від концертів дозволили покрити витрати на експедицію. Метою другої і третьої подорожі було відвідування Мілану, де Моцарт мав закінчити опери, написання яких було замовлено під час його першого візиту до міста. З точки зору розвитку молодого композитора, ці поїздки принесли йому славу і визнання, про що свідчить, зокрема, наданий композитору титул « Лицар Золотої шпори» Папою Римським, а також членство у найважливіших філармоніях.
Леопольд Моцарт з 1747 року був музикантом при дворі архієпископа в Зальцбурзі, в 1763 році він став віце-президентом, і таким чином міг присвятити багато часу музичній освіті Вольфганга і його сестри Наннерль. У 1764—1766 роках він взяв обох дітей на екскурсію по Європі. 1769 року Наннерль досягла повноліття, тому Леопольд зосередив всю свою увагу на освіті Вольфганга, визнавши, що найпридатнішим місцем для вивчення музики є Італія.
Всі опери, які Моцарт написав для театру Regio Ducal в Мілані, отримали визнання критиків і глядачів. Під час трьох поїздок він зустрів багатьох видатних італійських музикантів, у тому числі відомого теоретика Джованні Баттіста Мартіні, з яким навчався в Болоньї. Леопольд сподівався, що його син, і, можливо, він сам, буде працювати в одному з особняків Габсбургів в Італії, і це було єдиною можливістю отримати ширше визнання. На жаль, його наполегливі зусилля працевлаштуватися не були результативними. Таким чином, поїздки були не лише неуспішними, але й з великим розчаруванням.
Історія
У листопаді 1766 року сім'я Моцарта повернулася до рідного Зальцбурга після трьох з половиною років «великого туру». Подорож почалася, коли Вольфгангу було сім років, а Наннерль — дванадцять, і охопила всі великі європейські міста. Леопольду вдалося показати світові дитячі таланти і надати їм найвищий рівень освіти. Проте перебування у Відні на початку 1767 року вже не було таким успішним: епідемія віспи, хвороба, що спричинила смерть австрійської Марії Йозефи, перешкодила дітям виступати в імператорському дворі і змусила сім'ю поїхати до Чехії, де хворів ВольфгангSadie, s. 132—134.. У січні 1768 року родина Моцарта повернулася до Відня, але діти були достатньо молоді, щоб викликати сенсацію серед глядачівBlom, s. 38.. Леопольд, завдяки своїй надмірній наполегливості в постановці першої опери Вольфганга Ла Фінта СемпліцеSadie (2006), s. 135—139. збентежив Джузеппе Аффлігію і композитора Крістофа Віллібальда Глюка, і відтепер його вважали дратівливою і настирливою людиноюSadie (2006), s. 140—141..
Після повернення до Зальцбурга в січні 1769 року Леопольд визнав освіту вісімнадцятирічної Наннерль закінченою і відтепер звернув усю свою увагу на освіту ВольфгангаHalliwell, s. 142—143.. Він вирішив поїхати зі своїм сином до Італії, яка в той період була кластером герцогств, республік і папських держав, з Неаполітанським королівством на півдніRoberts, s. 486.. Більше двох століть Італія була колискою музичних інновацій, опорою церковної музики і, перш за все, батьківщиною опериSadie, s. 176.. Леопольд стверджував, що Вольфганг повинен чути музику в Венеції, Неаполі і Римі, так би мовити, з перших рук, щоб належним чином підготуватися до подальшої співпраці з європейськими оперними театрами. Леопольд також піклувався про те, щоб Вольфганг вільно володів італійською мовою, оскільки це було необхідним вмінням (наприклад, розуміти складну церковну музику), а також було корисним для знайомства з впливовими особистостями. Батько і син також розраховували на перебування в габсбурзьких особняках на півночі Італії. Керуючись цими мотивами, Леопольд вирішив залишити Наннера і її матір додому. Розставання було досить болючим, однак з точки зору економічного становища сім'ї виявилося надзвичайно кориснимSadie (2006), s. 177..
В останні місяці Вольфганг написав багато музичних творів, що сподобалося архієпископу Зігмуду Крістофу фон Шраттенбаху. Завдяки цьому він не тільки погодився на поїздку, а й у жовтні обладнав своїх співробітників 600 флоринамиFloren, inaczej gulden austro-węgierski, był walutą Austro-Węgier. Jak hojny to dar, widać w porównaniu z rocznymi dochodami Leopolda, które wynosiły 354 floreny (Sadie (2006), s. 35).. Вольфганг отримав почесне звання Konzertmeister (придворний музикант) і обіцянку, що після повернення він отримає винагороду, на яку має право.
Перша подорож, грудень 1769 — березень 1771
Поїздка до Мілану 13 грудня 1769 року Леопольд і Вольфганг вирушили з Зальцбурга, взявши з собою рекомендації та листи, які допомогли б їм у дорозі. Одним з найважливіших був рекомендаційний лист до графа Карла Джозефа Фірміана, який жив у Мілані, знаний як «король Мілана», впливовий і шанований покровитель художників. Його підтримка мала ключове значення для всієї поїздкиHalliwell, s. 145..
Першим пунктом призначення був Інсбрук. Потім вони подорожували через Больцано, Роверето, Верону, а тоді вирушили до Мілана. Леопольд мав намір фінансувати цю поїздку так само, як і попередній, сімейний «великий тур» — доходи від виступів повинні були покрити витрати на проїзд і проживання. Шість тижнів поїздки до Мілана взимку були непростими. Несприятливі погодні умови змушували надовго зупинятися в дорозі. У листах до дому Леопольд скаржився: «… холодно, як у розпліднику, все, що доторкаюся, замерзло». Спочатку гонорари були скромними, близько 50 флоринів на тижденьHalliwell, s. 146.. Оскільки прибуток від великого туру виявився нижчим, ніж планувалося, Леопольд став обережнішим у фінансах. Як правило, обмежувалися витрати, в той же час гостро стояло питання доходівSolomon, s. 58.; з цього приводу він написав, наприклад:. «… В Італії я не розраховую заробити статків… Тут треба звикати, що платою будуть оплески і вдячність»Solomon, s. 86–87..
Найдовша зупинка була у Вероні, де виступ Вольфганга 5 січня 1770 року викликав у пресі значні хвилюванняSadie (2006), s. 181—184.. Моцарти перейшли до опери Руджеро Гуглелі, яку Вольфганг критично описав у листі до Наннерль. У той час портрет молодого композитора був створений місцевим художником Saveria dalla Rosa (див.: ілюстрація). Інша зупинка, в Мантуї, була коротшою. Вольфганг з'явився там в Accademia Filarmonica з програмою, яка презентувала всі його навички: публічна гра та імпровізації. Відгуки в пресі підтвердили, що глядачі були «одухотвореними», слухаючи цього «музичного генія, одне з чудес, родом з самої природи»Sadie (2006), s. 185—186.. У Мантуї був неприємний сюрприз для Моцарта від князя Майкла фон Турна і Таксіс, який відмовився прийняти. Історик Роберт Гутман заявив, що князь уникнув контакту з музикантами після того, як дізнався про «Affligia» у ВідніGutman, s. 260—261.. З іншого боку, граф Арко, який був пов'язаний з членами суду в Зальцбурзі, тепло вітав музикантівInny hrabia Arco z tego samego rodu dziesięć lat później pobył się Wolfganga z salzburskiego dworu. Gutman, s. 548–549..
23 січня чоловіки прибули до Мілана, де вони знайшли зручне житло в монастирі Сан-Марко, недалеко від графського фірманського палацуHalliwell, s. 146—148.. Чекаючи на зустріч з графом, вони відвідали театр (оперу «Імператор Єгипту» Нікколо ПіччініZaslaw, s. 163.. Через деякий час було організовано серію концертів, на які були запрошені найважливіші жителі міста, в тому числі ерцгерцог Фердинанд, потенційний майбутній імпресаріо молодого композитора. На останньому спектаклі Моцарт представив серію арій на основі метастазійних текстів; глядачам вона сподобалася настільки, що Фірміан доручив молодому композитору написати оперу, яка буде поставлена взимку під час церемонії відкриття карнавалу в Мілані. Отже, сталося саме так, як сподівався ЛеопольдSadie (2006), s. 190.Gutman, s. 263.. Вольфгангу обіцяли зарплату у 500 флоринів, а також безкоштовне житло для періоду написання опер і репетицій. 15 березня Моцарт залишив Мілан, але обіцяв повернутися восени, і вирушив до Флоренції і Риму, з новими рекомендаційними листами.
До цього Вольфганг мало писав. Концерт в Академії Філармоніки в Мантуї складався переважно з імпровізацій. Єдиними письмовими творами з цього періоду є арії, написані для концерту при дворі Фірміано, який уклав контракт на карнавальну оперу. До них належать: Se tutti і mali miei, К. 83 / 73pK odnosi się do Katalogu Köchla, którego autorem jest Ludwig von Köchel. Jeżeli podano dwa numery K, pierwszy odnosi się do pierwotnej edycji Katalogu, drugi zaś do najnowszej (z 1964 roku). Zob. Sadie (2006), s. 613–621, także Zaslaw, s. 558–561., Misero me, K. 77 / 73e і Ah piu trema …, К. 71. Також в Мілані було розпочато створення Symphony G, К. 74, яка була завершена в квітні в РиміZaslaw, s. 178..
Від Мілана до Неаполя
Перша зупинка під час подорожі на південь відбулася в Лоді, де Вольфганг завершив написання першого струнного квартету К. 80 / 73fSadie (2006), s. 190—191.. Після декількох днів, проведених в Пармі, Моцарти відправилися в Болонью, яка, на думку Леопольда, була «містом майстрів, художників і студентів». Лист від Фірміана направляв їх до графа Паллавічіні-Центуріоні — мецената, який негайно організував концерт для місцевої аристократії у своєму палаці. Одним з гостей був Джованні Баттіста Мартіні, провідний музичний теоретик того часу і найбільш визнаний фахівець у бароковому контрапункті в Європі. Леопольд був дуже радий цьому співробітництву, оскільки бачив в цьому переваги для майбутньої кар'єри сина. Тому влітку в Болонью планувалося повернутися знову, цього разу для тривалішої освітиGutman, s. 266—267.. Моцарти залишили місто 29 березня, маючи листи від Паллавічіні, які могли дозволити зустріч з папою Климентом XIV в РиміHalliwell, s. 148.. Перед від'їздом вони познайомилися з чеським композитором Йозефом Мислівечеком, який працював над оперою «Ла Ніттеті». Пізніше, в 1770 році, Вольфганг використовував мотиви, що містяться в ній, у своїй опері Мітрідат, король Понт і в симфоніях. У ретроспективі можна сказати, що це був початок близьких і тривалих до 1778 року відносин між Мислівечеком і сім'єю Моцарта. Вольфганг часто звертався у своїй творчості до стилю чеського композитораFreeman (2009), s. 225—255..
Наступного дня вони прибули до Флоренції, де, завдяки рекомендаціям Паллавічіні, вони могли зустрітися в Палаццо Пітті з великим князем і майбутнім імператором Леопольдом. Він пам'ятав Моцартів з виступів у Відні 1768 року і запитав про Наннерль. У Флоренції вони познайомилися зі скрипалем П'єтро НардініSadie (2006), s. 39.. Нардіні та Вольфганг виступали разом на довгому вечірньому концерті в літній резиденції князя. Вольфганг також зустрівся з Томасом Лінлі, англійським «чудовим» скрипалем, учнем Нардіні. Між ними розвивалося тісне знайомство, яке призвело до спільного твору і «зрілості», як наголошував Леопольд. Гутман пише, що «меланхолійний Томас вибіг за каретою Моцартів в день їхнього від'їзду до Риму, 6 квітня». Хлопці не зустрічалися знову. Лінлі, після короткої кар'єри композитора і скрипаля, помер в аварії на човні в 1778 році, у віці 22 роківSadie (2006), s. 193—196..