Юзеф Кароль Немирич (д/н — 1680) — волинський зем'янин, меценат, військовий діяч часів Речі Посполитої.
Життєпис Походив з шляхетського роду Немиричів гербу Клямри, Олевської гілки. Єдиний син зем'янина Олександра Немирича та Софії Виговської. Дата народження невідома.
1648 року на початку Хмельниччини загинув його батько. Наступні роки провів у намаганні повернути собі Олевські володіння. Перейшов до католицтва, змінивши ім'я з Івана-Йосипа (Єсифа) на Юзеф Кароль. Брав участь у складі коронних військ проти армії Богдана Хмельницького, потім у війні з Московським царством. Дослужився до чина полковника коронних військ.
30 червня 1664 року взяв під опіку Черняхівську волость у зв'язку з виїздом її власника Стефана Немирича до Бранденбургу. Зберігав її до самої смерті.
1667 року остаточно повернув собі Олевськ. 1668 року їздив у складі посольства до Москви з приводу виконання умов Андрусівського перемир'я. В 1669 році став фундатором кармелітського монастиря в Олевську. Багато зробив для відновлення господарства в Олевській волості. Водночас усіляко підтримував поширення католицтва. Оженився на представниці Красицьких, отримавши як посаг Велицьку волость на Ковельщині (села Велицьк, Селець, Угли, Аршановичі, Кухарі, пожиттєво — містечко Яновка).
Помер 1680 року. Того ж року повернувся Стефан Немирич й відновив тут свої права власності на Черняхівську волость.
Родина Дружина — Гелена Красицька гербу Рогаля.
Діти: Олександр-Ілля (д/н—після 1754), київський земський суддя.
Джерела Сичевський, Антон (2016) Духовно-символічний простір римо-католицької церкви північної Житомирщини у XVII–XIX ст. Матеріали щорічної Міжнародної наукової конференції "Польща–Україна: спільні шляхи до свободи. В єдності сила. — Житомир, 2016. (ІНТЕРМАРУМ: історія, політика, культура. — 2016. — Вип. 3).. pp. 302—323. Дела о выездах иностранцев в Россию из фондов Посольского приказа, Полоняничного приказа и Посольской канцелярии. РГАДА. Ф. 150 Задорожна О. Ф. Формування Черніхівської волості Немиричів Шляхетський рід Немиричів у справах церковних: волинські акценти (кінець XVI — третя чверть XVII ст.)