Національно-визвольна війна (ХмельниччинаІсторія України: навч. посіб. / В. Б. Гарін, І. А. Кіпцар, О. В. Кондратенко. — К. : ЦУЛ, 2012. — Книга. — 240 с. — ISBN 978-611-01-0261-2, Польсько-козацька війна, Козацька революція, Велика українська революція, Українська революціяСтепанков В. С. Національна революція 1648—1676 // , Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського пануванняСтепанков В. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування // , Визвольна війна, Національно-визвольна революція) — назва історичного періоду, що мав місце у проміжку між 1648 та 1657 роками, та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на яких постала незалежна Українська козацька держава на чолі з гетьманом. Цей період розглядають як першу фазу Української національної революції XVII століття.
Повстання супроводжувалося масовими вбивствами козаками цивільного населення, особливо римо-католицького та уніатського духовенства і євреїв, які були орендарями, і яких селяни розглядали як своїх безпосередніх гнобителів. Одночасно з цим, доволі жорстокі методи боротьби використовували і польські можновладці, наприклад, воєвода Руський Ярема Вишневецький.
Передумови, причини та привід
Після придушення козацьких повстань (кінець XVI — перша половина XVII століття) владі Речі Посполитої здалося, що вона остаточно підкорила козаків, оскільки збройні виступи на деякий час припинилися. Навіть роки від 1638 до 1648 року отримали назву «десятиріччя золотого спокою». Проте в середині XVII століття становище українського (за тодішнью термінологією — руського) народу під владою Речі Посполитої стало, на думку деяких істориків, особливо важким. В Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах, окрім руської шляхти, яка була повноправною. Тому спокій, що запанував після повстань не був довготривалим, адже наявні протиріччя залишалися невирішеними.
Національно-визвольна боротьба українців проти панування Речі Посполитої була обумовлена об'єктивними передумовами і причинами, які мали соціально-економічний, релігійний та національний характерМ. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ VIII. Стор. 1.Дмитро Дорошенко Нарис історії України Том 2, розділ 1Іван Крипякевич, Частина ІІ :: Запорозьке Військо в ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА, Видання Івана Тиктора, Львів, 1936..
Передумови: Формування української ранньоновітньої нації, яка у межах Речі Посполитої фактично не мала шансів на повноцінний розвиток. Перетворення українського козацтва на провідну політичну силу, яка вважала, що виражала ідеї народу і внаслідок загострення протиріч між Україною і урядом Речі Посполитої відігравала роль суспільного детонатора. Поширення ідей боротьби за національну незалежність та особисту свободу людини, які набули поширення на той час у Європі.
Причини: Козацтво зазнавало постійних утисків: магнати відбирали в них хутори, луки, ставки, млини, змушували платити нечувані податки. За будь-яку непокору козаків кидали до в'язниць, де їх катували. Більш того — багатьох з них перетворювали на кріпаків. З листа козаків до короля Речі Посполитої. Посилюється гноблення селянства, яке дедалі більше ототожнюється з пануванням Речі Посполитої. Панщина на Наддніпрянщині досягла чотирьох днів на тиждень, у західних районах — шести. Крім панщини, селяни мусили виконувати й інші різноманітні натуральні та грошові повинності, а також працювати в маєтку феодала: стерегти панське майно, білити полотно, лагодити греблі, возити дрова тощо.
Міщан українського походження усували від участі в міському самоврядуванні, натомість на посади брали іноземців. Чинилися перешкоди вступу українців до цехів, заняття ними ремеслом чи торгівлею. Збільшився тиск на православну церкву, звичайним людям насаджували греко-католицизм або католицизм. Застосовувалися обмеження щодо освіти та вживання української мови.
1646 року відбулася подія, що значною мірою вплинула на перебіг історичних подій. За відсутності господаря на Суботів здійснив напад чигиринський підстароста Д. Чаплинський, який, пограбувавши хутір, убив його наймолодшого сина та забрав жінку, з якою мав намір одружитися овдовілий Богдан. Варто зауважити: подібні випадки були звичним явищем з боку шляхти Речі Посполитої, тому Хмельницький спочатку намагався покарати підстаросту законними методами через короля, але всі прохання виявилися марними. Цей випадок остаточно переконав його в необхідності докорінних змін у державі.
Перебіг
1648—1649. Зборівська угода
25 січня 1648 року Богдан Хмельницький на чолі невеликого загону (близько 5-тис.) реєстрових і запорізьких козаків, напав на залогу Речі Посполитої на острові Базавлук (на Дніпрі) і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від контролю Речі Посполитої, притягнуло запорожців на бік Богдана Хмельницького, обраного гетьманом. Наступні кілька місяців тривала підготовка ширшого повстання; розсилалися універсали, які заохочували козаків, селян і міщан стати проти шляхти. Дуже важливим був договір, який Богдан Хмельницький уклав з Османською імперією, а також з кримським ханом Іслямом III Ґераєм, за яким Тугай-бей з 40-тисячним загоном кримських татар мав допомогти козакам.
Щоб ліквідувати повстання, у квітні 1648 року уряд Речі Посполитої вислав 30 000 військових проти Хмельницького. Не очікуючи поважніших труднощів, полководці Речі Посполитої — великий гетьман М. Потоцький і польний гетьман коронний М.Калиновський— поділили свої сили. Це була велика тактична помилка. Близько 10 000 повстанців оточили 6 000-тисячний авангард Речі Посполитої на чолі з сином гетьмана Стефаном Потоцьким під Жовтими Водами і 16 травня 1648 року знищили його, а 26 травня 1648 під Корсунем Хмельницький з кримськими татарами розгромив головне військо Речі Посполитої, керівники якого потрапили в кримський полон.
Але вже 8 червня 1648 року Хмельницький відправив московському царю Олексію Михайловичу лист з проханням про заступництвоДолбилов М., Міллер А. І. Західні окраїни Російської імперії. — Москва: Новое литературное обозрение, 2006. — С. 35-36. — 606 с..
Після перемог Хмельницького по всій Україні розгорілася війна між українськими козацькими і шляхетськими загонами Речі Посполитої. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648 року між загонами полковника М.Кривоноса і шляхетськими частинами під проводом князя Я.Вишневецького. Під час цих боїв населення дуже потерпіло. Військо Речі Посполитої систематично вирізало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а повстанці так само поводилися зі шляхтою, католицьким духівництвом і євреями, чимало яких допомагали шляхті Речі Посполитої.
Наприкінці літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих німецьких жовнірів) проти Хмельницького. Але провід цього війська (О. Конецпольський, М. Остророг, князь Д. 3аславський) був слабий і недосвідчений. Вишневецький, що хотів стати головним полководцем сил Речі Посполитої, не мав належного контакту з наступаючим військом держави. Певні своєї перемоги, полководці Речі Посполитої дозволили Хмельницькому зайняти дуже вигідні позиції біля Пилявців. У бою, який відбувся 23 вересня 1648 року, повстанці вщент розгромили військо Речі Посполитої. Військо Хмельницького, перейшло на західноукраїнські землі й на початку листопада 1648 року взяло в облогу Львів. Після облоги Львова, з якого Хмельницький взяв велику контрибуцію, щоб врятувати від грабунків кримських татар, не повідомляючи хана Ісляма Ґерая, вкотре відправив своїх послів до Московії для ведення переговорів про союз.
Деякі козацькі відділи дійшли до етнічно польських і білоруських земель, де також вибухнули антишляхетські й антипольські повстання. Також до козацького повстання долучилися і західноукраїнські повстанці — опришки, які в цей час тісно співпрацювали з козаками. Польська шляхта навіть називала опришків «другою армією Хмельницького». Опришки ще у травні 1648 року здобули королівський замок у Новотанці, а в липні — в Сяніку .
Крім цього в листопаді—грудні 1648 року козаки здійснили рейд через Карпати за межі Речі Посполитої — в українське Закарпаття, що було під контролем Трансильванії, де були на деякий час взяті околиці Ужгорода і МукачеваГрабовецький, Володимир Васильович. Західно-українські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр. / В. В. Грабовецький. — Київ: Наукова думка, 1972. — 192 с.. Також в повстанні взяла участь і Буковина, яка належала тоді Молдавському князівству, в складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь в облозі Львова 1648 року. З цього випливає, що у національно-визвольній війні взяли участь представники всіх тогочасних українських етнічних територійБуковина та Козацька держава.
Ідучи назустріч проханням українських міщан, Хмельницький покинув облогу Львова і оточив Замостя, де були залишки військ Вишневецького. На той час Хмельницький мав з собою виснажене 30-тисячне військо, яке потерпало від епідемії чуми, не мало вдосталь провіанту, не мало змоги вести війну при зимових морозах. Також вагомою причиною відступу Хмельницького було те, що в разі взяття Замостя та подальшого просування війська територією Речі Посполитої, національно-визвольна війна мала вийти за етнічні кордони українців і перетворитися на загарбницьку. До того ж гетьман тверезо оцінив свої сили та міцність фортець, котрі йому необхідно було подолати по дорозі до столиці, тож він вирішив повернутись до Наддніпрянщини. 2 (12) січня 1649 року військо Богдана Хмельницького урочисто вступило до Києва.
Мобілізуючи всі сили Речі Посполитої, Ян ІІ Казимир у квітні 1649 перейшов у наступ проти Хмельницького. Головне військо Речі Посполитої, під проводом самого короля, виступило з Волині, а литовське військо, яким командував гетьман Литовський князь Януш Радзивілл, наступало на Київ. З допомогою Іслям-Ґірея Хмельницький 10 липня оточив частину королівського війська у Збаражі, оборону якого очолив князь Ієремія Вишневецький. Коли Ян II Казимир і його 25-тисячне військо рушило на поміч обложеним 15 липня 1649 року, Хмельницький несподівано напав на короля і оточив його біля Зборова. Тим часом у червні й липні литовське військо майже дійшло до Києва, але козацькі напади у запіллі примусили литовців відступити. Виглядало, що Хмельницький остаточно розгромить ворожі сили. 18 серпня 1649 року Хмельницький уклав з делегацією Речі Посполитої під проводом Юзефа Оссолінського Зборівську угоду.
У Хмельницького назріла думка цілком відірвати Україну від Речі Посполитої, але хоч він здобув ряд перемог, проте не міг остаточно розгромити ворога. Повна назва Зборівського договору: «Декларація Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти». Він складається з 12 статей. Форма договору — жалувана грамота короля своїм підданим.
За умовами цього договору: Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі. У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська Речі Посполитої та євреї. Тільки козаки та православна шляхта мали право обіймати державні посади. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади. Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.