Іва́н Микола́йович Бобе́рський (  — ) — український педагог, організатор, фундатор, теоретик і практик української національної фізичної культури. Народився в селі Доброгостів, Галичина, Австро-Угорщина, в родині греко-католицького священника. Випускник Львівського університету. Навчався у Відні і Граці. Викладач Львівської академічної гімназії (з 1901). Сприяв становленню «Пласту», автор назви цієї організації. Голова товариства «Сокіл-Батько» (1908—1918). В роки Першої світової війни був скарбником Українських січових стрільців (1914—1918)Шкраб'юк 2003: 304.. Працював головою відділу військової преси Державного секретаріату ЗУНР (1918—1920).

Повноважний представник уряду ЗУНР в США і Канаді (1920). Від 1932 року проживав у Югославії, в місті Тржич, де й помер. В еміграції продовжував наукову, видавничу, публіцистичну й громадську діяльність, залишив значну документальну, фотографічну та мемуарну спадщину з історії Українських січових стрільців, українського спорту та національно-визвольного руху. Вважається одним із фундаторів української системи фізичного виховання та творців модерної української спортивної культури.

Життєпис

Молоді роки Іван Боберський народився 14 серпня 1873 року в селі Доброгостів Дрогобицького повіту Галичини (Австро-Угорщина). Він був первістком у родині греко-католицького священника Миколи Боберського (1844—1918)Вацеба, Куц 2002: 21–24. та Анни Домініки Козаневич. Родина мала давнє війтівсько-князівське походженняМельник І. Іван Боберський — батько нашого спорту .. Батько Івана - відомий громадський діяч на Бойківщині кінця XIX - початку XX століття, засновник "братств тверезості" і «Руської читальні», дописувач галицьких часописів, підприємець, противник москвофільства. Виховуючи дітей в національно орієнтованому дусі, любив повторювати: "думай по-українськи!". Мати - вчителька за фахом, вела курси для неписьменних. З дітьми була дуже строгою. Під її опікою Іван почав навчатись грамоти. У родині Миколи та Анни було восьмеро дітей.

Лише перший рік життя Іван прожив у Доброгостові, а далі родина постійно переїздила з місця на місце через священницькі обов'язки батька. Початкову освіту в 1879—1883 роках здобував у Народній школі міста Самбора. У 1883—1891 роках навчався в цісарсько-королівській Самбірській гімназії. Там особливо захоплювався німецькою мовою.

У 1891—1895 роках навчався на філософському факультеті Львівського університету. Подальше навчання продовжив за кордоном. У 1895—1897 роках поглиблював знання з німецької філології в університеті міста Ґраца. Там був членом українського товариства «Русь» і захопився фізичною культурою. Там самоСова А. О. Суспільно-культурна, військово-політична та освітньовиховна діяльність Івана Боберського (1873–1947). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. в 1897—1898 роках пройшов однорічний курс і склав іспит з фаху «вчителя ру́ханки» у середніх школах. У 1898—1899 роках за кошти батька подорожував країнами Західної Європи: Францією, Швецією, Чехією, Німеччиною, де познайомився з роботою осередків фізкультури та вивчив нові форми й методи фізичного вихованняМелех 1991..

1899 року Іван Боберський повернувся в Галичину і склав іспит на посаду заступника учителя. Невдовзі влаштувався вчителем німецької мови в польськомовну IV цісарсько-королівську гімназію у Львові. 1900 року влаштувався працювати в цісарсько-королівській гімназії імені Франца Йосифа в Дрогобичі. Від 2 липня працював заступником учителя, а 14 липня його призначено дійсним учителем. У гімназії викладав німецьку мову в 4-8 класах, завідував німецькомовною бібліотекою. Також позаурочно вів руханку в 1—6-х класах, де вперше запровадив досі невідомі або малознані в українському середовищі ігри, зокрема, ко́паний м'ячСова, Тимчак 2016: 61—64.. Був вимогливим та принциповим вчителем. Зі слів Степана Гайдучка, мусів звільнитися внаслідок конфлікту, що виник через двійку з німецької мови синові старости повіту.

Викладацька діяльність у Львові 1900 року Боберський повернувся до Львова. Відтоді й до 1918 року мешкав за адресою — вул. Мохнацького (нині Драгоманова), 23.

Від 25 червня 1901 року Іван Боберський працював у Першій академічній гімназії у Львові на посаді учителя, а від 1905 року професора, німецької мови й класичної філології. Його зусиллями зібрано найбільшу німецькомовну бібліотеку серед тогочасних українських гімназій у Галичині. У 1903/1904 роках там запровадили заняття з руханки, які, подібно до Дрогобича, теж були надобов'язковими, тож Боберський взяв на себе ще й ці обов'язки. Впроваджуючи в навчальний предмет руханку, Боберському доводилося долати нерозуміння з боку української інтелігенції потреби розвитку тіла.

У червні 1901 року разом з Альфредом та Леонардом Будзиновськими створив Учительський гурток для підготовки вчителів руханки, учасниками якого стала академічна та гімназійна молодь. У червні 1902 року створив у Вчительському гуртку жіночий відділ. 1903 року став членом товариства "Руслан", метою якого була фінансова допомога талановитим талановитим учням, які не могли самостійно заплатити за навчання і утримувати себе.

16 квітня 1902 року Боберського прийнято звичайним членом до складу Наукового товариства імені Шевченка. 1903 року входив до о «статутової комісії» НТШ. Пізніше відійшов від діяльності в організації, щоб зосередитися на сокільському русі, а 10 жовтня 1904 року його відраховано зі складу НТШ, хоч він і надалі співпрацював з товариством з питань видавництва своїх праць.

Паралельно до викладання в Академічній гімназії, Боберський працював вчителем у жіночих навчальних закладах. У 1904-1905 роках вів руханку в «Приватній женьскій семінариї учительскій з руским язиком викладовим «Руского товариства педаґоґічного»». У 1906-1914 роках, на прохання Андрея Шептицького, Боберський викладав німецьку мову та руханку в гімназії сестер Василіянок. 1910 року при ній засновано «Дівочий спортовий кружок»Український Жіночий Спортовий Кружок при дівочій ґімназії СС.Василіянок у Львові. Спортові Вісти. Орґан Українського Спортового Союзу у Львові. Львів, 1931. 1 жовтня. Ч. 16. С. 1.

У 1908-1909 роках руханка стала обов'язковим предметом. Це спричинило зміни в розкладі Академічної гімназії, тож Боберський залишив собі викладання німецької мови та завідування бібліотекою, а руханку передав Юрієві Самотюку.

Безпосередніми вихованцями Боберського були: Євген Коновалець, Роман Сушко, Олена Степанів, Степан Шах тощо. Серед найвідоміших учнів з гімназії та учительського гуртка, що продовжили розвивати руханкову справу: Степан Гайдучок, Петро та Тарас Франки, Олександр Тисовський, Оксана Суховерська, Дарія Навроцька, Савина Сидорович. Євген Коновалець відносив Боберського до трьох найважливіших моментів своєї молодості, поряд з актом Мирослава Січинського та знайомством з наддніпрянською еміграцією.

12 листопада 1907 року Боберський одружився зі словенкою Йосифиною Полак, з якою познайомився ще навчаючись у Граці.

Поширення тіловиховання

Іван Боберський був автором перших українських науково-методичних праць з теорії фізичного виховання і спорту: «Забави й гри рухові. Частина I» (1904), «Забави і гри рухові. Частина ІІ. Вісімнайцять гор мячевих» (1905), «Забави і гри рухові. Частина ІІІ. Копаний мяч» (1906), "Свобідні вправи для пожарних «Соколів» (1908), «Свобідні вправи. Частина 1. Вправи вільноруч Сандова», «Забави і гри рухові. Частина IV. Ситківка» (1909), «Прилюдні вправи. Частина 3. Вправи списою» (1909), «Впоряд» (1909), «Прилюдні вправи. Частина 4. Вправи топірцем» (1909), «Лавчина і щеблівка» (1910), «Правила до гаківки» (1910), «Прилюдні вправи. Частина 2. Вправи вільноруч» (1910), «Прилюдні вправи. Частина 6. Вправи хоруговцями» (1910), «Примітки до прилюдних вправ. Частина 2» (1911), «Прилюдні вправи. Частина 7. Вправи палицями» (1911), «Прилюдні вправи. Частина 8. Вправи ручником» (1911), «Нові шляхи до тілесного виховання» (1911), «Прорух» (1912). Пізніше, 1913 року, завдяки його підтримці видано перший посібник для українського «Пласту» Олександра Тисовського.

Видавав та редагував перші українські спортивні часописи: «Сокільські Вісти» (1908 — з перервами до 1938), «Вісти з Запорожа» (1910—1914) та «Січові вісти» (1912—1914). Загалом був автором понад сотні публікацій у пресі.

З рефератами про значення фізичної культури для українського народу, особливо для молоді і жіноцтва, об'їздив усю Галичину.

Організація руханкових груп вимагала упорядкування відповідної спортивної термінології. Іван Боберський після пошуків власне українського словесного окреслення нових і невідомих понять намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як «ситківка», «відбиванка»Іван Боберський — батько нашого спорту // Zbruč., «копаний м'яч», «наколесництво», «кошиківка», «гаківка», «лещетарство», «булавка», «стусан» та ін., що були в широкому вжитку на західноукраїнських землях до 1939 року, а потім у діаспорі .

Утім, Боберський був не лише теоретиком спорту, а й практиком. На аматорському рівні займався різними видами спорту. Разом зі своїми учнями він грав на уроках у копаний м'яч, гаківку і ситківку, бігав, проводив у позаурочний час піші мандрівки околицями Львова. 1909 року вперше в історії об'їхав на лещатах навколо Львова. Крім того, запроваджував й брав участь у різних іграх: Чорний лицар, Чорноморець-Біломорець, Хапко, Ходи за мною, Жгут, Яструб, Третяк, Кіт і миш, Хрещик тощо.

На 1903 рік припадають перші організаційні кроки в розвитку копаного м'яча. З ним Боберський познайомився, коли навчався в університеті Ґраца. Під час викладання руханки в Першій академічній гімназії поступово почав вводити копаний м'яч у навчальний процес. 1906 року заснував «Український спортовий кружок», членами якого були учні п'ятих класів гімназії. Займалися різними видами спорту. Члени гуртка носили жовто-синю відзнаку із золотистими буквами «У. С. К.» На зборах 21 березня 1909 року гурток поділили на сім відділень, зокрема й копаний м'яч, так було утворено команду УСК.

На запрошення Боберського від 5 до 27 вересня 1909 року команду УСК І тренував колишній гравець чеського футбольного клубу «Славія» Вацлав Льомоз.

Сокільський рух

1892 року, іще навчаючись у Львівському університеті, Іван Боберський відвідував збори тоді ще офіційно не створеного руханкового товариства «Сокіл». До організації вступив уже після повернення до Львова. Відбулося це 3 жовтня 1901 року на засіданні старшини. 17 листопада 1901 року на загальних зборах товариства його обрано другим заступником голови. В серпні 1908 року його обрано головою Старшини руханкового товариства «Сокіл» та центрального осередку «Сокіл-Батько» у Львові. На цій посаді залишався до 1918 року.

У навчальній групі при Соколі підготував перших українських учителів і вчительок тіловиховання.

За час очолення Боберським сокільського руху (у 1908—1918 роках) з його ініціативи створюються нові спортивні структури, набувають поширення та розвитку окремі види спорту, товариства, клуби не лише у Львові, а й у провінції. Так, у 1906 році його учні з Академічної гімназії засновують перший український спортовий гурток, де набувають розвитку легка атлетика, футбол, бокс, гаківкатепер хокей на траві, лещетарство, мандрівництво та санний спорт. Професор допомагає організувати аналогічні гуртки не тільки у селах (руханково-пожежні гуртки), а й у містах, наприклад, в державних українських гімназіях Тернополя і Перемишля, котрі переростають у спортивні товариства «Поділля» і «Сянова Чайка». Завдяки активній праці Боберського в Західній Україні щодо організації цих товариств до Першої світової війни було засновано 974 сокільські гнізда й 794 січові гнізда. Майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Боберський першим приділив увагу залученню до спортивно-гімнастичних товариств жінок.