Стале сільське господарство — це сільське господарство сталого розвитку, на основі розуміння екосистемних послуг, вивчення взаємозв'язків між організмами та їх середовищем. Це задоволення поточних продовольчих і текстильних потреб суспільства без шкоди для здатності майбутніх поколінь задовольняти власні потреби.

Це стратегічна методологічна структура, яка включає прибуток, захист довкілля, справедливість, охорону здоров'я, стійкий бізнес, екологічний підхід, сімейні традиції та акцент на сталому розвитку та екологічній циркулярній біоекономіці у сільському господарстві.

Стале сільське господарство визначається трьома інтегральними аспектами: економічним прибутком, екологічним управлінням та соціальною відповідальністю. Сталість зосереджується на бізнес-процесах і практиці ферми в цілому, а не на конкретному сільськогосподарському продукті. Інтегровані економічні, екологічні та соціальні принципи є принципом «потрійного результату».Міністерство сільського господарства, продовольства та сільського господарства Онтаріо. (2016). Вступ до сталого сільського господарства

На відміну від несталого підходу, де маржа прибутку є єдиним основним фактором у прийнятті рішень, стале сільське господарство також оцінює соціальні та екологічні наслідки своєї господарської діяльності, і приймає рішення задля сталого розвитку та збереження довкілля, суспільства та ґрунту.

Історія терміна Вважається, що вираз «стале сільське господарство» придумав австралійський учений-землероб Гордон МакКлімонт. Весу Джексону приписують першу публікацію виразу у його книзі 1980 року «New Roots for Agriculture».Jackson, Wes. New Roots for Agriculture. Foreword by Wendell Berry. University of Nebraska Press. Термін став популярним наприкінці 1980-х років.Kirschenmann, Frederick. A Brief History of Sustainable Agriculture , editor's note by Carolyn Raffensperger and Nancy Myers. The Networker, vol. 9, no. 2, March 2004.

Визначення терміна є таким: «інтегрована система практик вирощування тварин і рослин, що мають застосування до конкретної ділянки і які будуть тривати протягом тривалого часу», наприклад, для задоволення потреб людини у харчових продуктах і волокнах, в цілях підвищення якості довкілля і основи природних ресурсів, від яких залежить сільськогосподарська економіка, найбільш ефективне використання невідновних і фермерських ресурсів, інтеграція природних біологічних циклів і контролів, підтримка економічної життєздатності сільськогосподарських виробництв, а також підвищення якості життя фермерів і суспільства в цілому.Gold, M. (July 2009). What is Sustainable Agriculture?. United States Department of Agriculture, Alternative Farming Systems Information Center.

Ключові принципи Існує кілька ключових принципів, пов'язаних зі сталістю сільського господарства:

Включення біологічних та екологічних процесів у сільськогосподарську практику. Наприклад, ці процеси можуть включати в себе кругообіг поживних речовин і фіксацію азоту, регенерацію ґрунтів, інтегрований захист рослин, органічні добрива, агролісомеліорацію та інші. Використання зменшених обсягів невідновних та несталих ресурсів, особливо тих, які є екологічно шкідливими. Використання досвіду фермерів для продуктивної роботи на землі, а також сприяння самозабезпеченості та самодостатності фермерів. Вирішення проблем сільського господарства та природних ресурсів шляхом співпраці людей з різними навичками. Проблеми, що розглядаються, включають боротьбу з шкідниками та зрошення.

Ключові практики Стале сільське господарство зосереджується на задоволенні поточних продовольчих і текстильних потреб без шкоди здатності майбутніх поколінь робити те саме. Цей підхід наголошує на трьох цінностях – здоров’ї довкілля, економічній прибутковості та соціальній справедливості. Основні практики та технології включають:

Ґрунтозахисне землеробство (No-till, Strip-till, Mini-till) Сівозміна Органічні добрива й органічне землеробство Сидерати та мульчування Інтелектуальна іригація та крапельне зрошування Інтегрований захист рослин Агролісомеліорація Біодобрива

Сільське господарство та природні ресурси

Стале сільське господарство можна розуміти як екосистемний підхід до сільського господарства.<ref>Altieri, Miguel A. (1995) 'Agroecology: The science of sustainable agriculture. Westview Press, Boulder, CO.</ref> Практики, які можуть спричинити довгострокове пошкодження ґрунту, включають надмірну обробку ґрунту (що призводить до ерозії), надмірне використання хімічних речовин, що погіршують стан екосистем ґрунту (мікроорганізмів та мілких тварин) та зрошення без адекватного дренування (що призводить до засолення).

У Сполучених Штатах федеральне агентство, Служба охорони природних ресурсів США, спеціалізується на наданні технічної та фінансової допомоги тим, хто зацікавлений у збереженні природних ресурсів і виробництві сільського господарства як сумісних цілей.

Хоча повітря і сонячні промені доступні всюди на Землі, посіви також залежать від поживних речовин у ґрунті та наявності води. Коли фермери вирощують і збирають врожаї, вони видаляють частину цих поживних речовин з ґрунту. Без поповнення, земля страждає від виснаження поживних речовин і стає або непридатною для використання, або страждає від знижених врожаїв. Стале сільське господарство залежить від поповнення ґрунту органічною речовиною при мінімізації використання невідновлюваних ресурсах, таких як природний газ (який використовується для перетворення атмосферного азоту в синтетичне добриво) або мінеральні руди (наприклад, фосфат).

Можливі джерела азоту, які, в принципі, будуть доступні нескінченно довго, включають: утилізацію відходів сільськогосподарських культур та тваринництва або обробленого компосту відходів людини; вирощування зернобобових культур і кормів, таких як арахіс культурний або люцерна посівна, які утворюють симбіози з азотфіксуючими бактеріями, що називаються ризобіями; промислове виробництво азоту за процесом Габера — Боша використовує водень, який зараз отримується з природного газу (але цей водень замість цього може бути утворений електролізом води з використанням електрики (можливо, від сонячних елементів або вітряків)); генетична інженерія (не бобових) культур для формування азотфіксуючих симбіозів або фіксації азоту без мікробних симбіонтів.

Останній варіант був запропонований у 1970-х роках, але лише поступово стає можливим.Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America, March 25, 2008 vol. 105 no. 12 4928–4932 Сталі варіанти заміни джерел внесення інших поживних речовин, таких як фосфор і калій, більш обмежені.

Більш реалістичними, і такими, на які часто не звертається увага, варіантами є довгострокові сівозміни, повернення до природних циклів, таких як щорічна обробка земель паводками (повернення втрачених поживних речовин протягом невизначеного терміну), таких як розливи Нілу, тривале використання біовугілля, і використання аборигенних сортів зернових і порід худоби, які адаптовані до менш ідеальних умов, таких як шкідники, посуха чи нестача поживних речовин. Культури, які вимагають високих рівнів поживних речовин у ґрунті, можуть бути вирощені більш стало з відповідними практиками управління добривами.

Вода У деяких районах планети достатньо опадів для зростання врожаю, але багато інших вимагають зрошення. Для того, щоб іригаційні системи були сталими, вони вимагають належного управління (щоб уникнути засолення) і не повинні використовувати більше води з свого джерела, ніж воно природно поповнюється. В іншому випадку джерело води фактично стає невідновлюваним ресурсом. Удосконалення технології буріння свердловин і заглибних насосів, у поєднанні з розвитком крапельного зрошення і розприскувачів низького тиску, дозволили регулярно досягати високих врожаїв у регіонах, де раніше успіх землеробства, залежного лише від опадів, був непрогнозованим. Однак цей прогрес мав свою ціну — у багатьох районах, таких як водоносний горизонт Огаллала, вода використовується швидше, ніж може поповнюватись.

Для створення систем посухостійкого землеробства навіть у «звичайні» роки із середньою кількістю опадів потрібно вживати заходів, як включають як політичні, так і управлінські дії, як-от:

поліпшення заходів з збереження та зберігання води; створення стимулів для вибору сортів рослин, стійких до посухи; використанням зрошувальних систем з пониженим обсягом витрат води; управління посівами для зниження втрат води, і не висадка посівів взагалі.

Показниками сталого розвитку водних ресурсів є:

внутрішні поновлювані водні ресурси. Це середньорічний потік річок і підземних вод, що утворюються в результаті ендогенних опадів, після забезпечення відсутності подвійного обліку. Це максимальна кількість водних ресурсів, створених в межах країни. Його значення, яке виражається як середнє на щорічній основі, є інваріантним у часі (за винятком обґрунтованих змін клімату). Індикатор може бути виражений у трьох різних одиницях: в абсолютних значеннях (км³ / рік), в мм / рік (це показник вологості країни), і як функція від населення (м³ / особа на рік). глобальні поновлювані водні ресурси. Це сума внутрішніх поновлюваних водних ресурсів і вхідного потоку походженням за межами країни. На відміну від внутрішніх ресурсів, ця величина може змінюватися в часі, якщо інфраструктурні проєкти вгору за течією зменшують доступність води на кордоні. Договори, що забезпечують певний потік, який буде зарезервовано від країн вище за течією до країн, що знаходяться нижче за течією, можуть бути враховані при розрахунку глобальних водних ресурсів обох країн. коефіцієнт залежності. Це частка глобальних поновлюваних водних ресурсів походженням за межами країни, виражена у відсотках. Він є виразом рівня, до якого водні ресурси країни залежать від сусідніх країн. вилучення води. Враховуючи вищезазначені обмеження, як вимір використання води країною систематично може бути розрахована тільки сума валового вилучення води. Абсолютне або індивідуальне значення щорічного вилучення води дає оцінку важливості води в економіці країни. Виражене у відсотках водних ресурсів, воно показує ступінь тиску на водні ресурси. Груба оцінка показує, що якщо вилучення води перевищує чверть глобальних поновлюваних водних ресурсів країни, воду можна вважати обмежуючим фактором для розвитку і, відповідно, тиск на водні ресурси може вплинути на всі сектори, від сільського господарства до довкілля та рибного господарства.

Ґрунти

Ерозія ґрунтів швидко стає однією з серйозних проблем у світі. Підраховано, що «щорічно еродує понад тисячу мільйонів тонн ґрунту південної Африки. Експерти прогнозують, що врожайність сільськогосподарських культур скоротиться вдвічі протягом тридцяти-п'ятдесяти років, якщо ерозія триватиме в нинішніх показниках.» Ерозія ґрунтів відбувається у всьому світі. Це явище називається піковим ґрунтом, оскільки нинішні великомасштабні техніки землеробства ставлять під загрозу здатність людства вирощувати продукти харчування в сьогоденні та в майбутньому. Без зусиль, спрямованих на поліпшення практики управління ґрунтом, доступність орних земель ставатиме все більш проблематичною. Інтенсивне сільське господарство знижує рівень вуглецю в ґрунті, погіршує структуру ґрунту, зростання врожаю та функціонування екосистем і прискорює зміну клімату. Методи сталого поводження з ґрунтами включають систему нульового обробітку землі, агролісомеліорацію та лісосмуги для зменшення вітрової ерозії, повернення органічних речовин, що містять вуглець, назад у поля, зменшення хімічних добрив, сівозміни та суміщення культур, сидерати, арбускулярні мікоризи та біодобрива, і захист ґрунту від потоків води, що його розмивають.

Фосфати