Сільське́ господа́рство (с.-г.), або аграрне виробництво, — галузь економіки, призначена для забезпечення населення продовольством і отримання сировини для промисловості. Галузь сільського господарства є майже в усіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд економічно активного населення.
Сільське господарство — це теорія та практика вирощування сільськогосподарських культур і розведення свійських тварин для отримання їжі, палива, волокна й інших продуктів. Сільськогосподарські культури потрібні людині для харчування, годівлі тварин, одержання волокна (бавовни, сизалю). Тварин вирощують заради вовни, молока, м'яса, яєць й органічних відходів (добриво, паливо).
Сільськогосподарські підприємства різняться розмірами: від маленьких підсобних господарств і ферм до великих фермерських господарств і агрохолдингів.
Короткий опис Сільське господарство — це одна з найдавніших і найважливіших видів діяльності людини, яка сягає ранніх людських цивілізацій. Сільське господарство зіграло вирішальну роль у формуванні людських суспільств і культур, забезпечуючи засоби для існування, паливо та сировину для широкого спектра людської діяльності. У наш час сільське господарство стає все складнішим і технологічно керованим виробництвом, з інноваціями та досягненнями в генетиці, біотехнології, агрономії, штучному інтелекті, робототехніці та в інших галузях. Сільське господарство має життєво важливе значення для добробуту людей, забезпечуючи їжу й інші продукти, що підтримують економічний розвиток і екологічну безпеку.
Сільське господарство зародилося в Середній Азії та Єгипті як мінімум 10 тис. років тому. Сільськогосподарські громади стали основою суспільного устрою в Китаї, Індії, Європі, Мексиці, Перу, а потім поширилися по всьому світі. Найдавніші практики землеробства були зосереджені навколо одомашнення диких рослин і тварин, що дало змогу людям осісти в одному місці та створити складніші суспільства. Першими культивованими культурами були пшениця, ячмінь, горох, сочевиця, квасоля, а першими одомашненими тваринами були вівці, кози та свині.
Перебудова сільського господарства на наукову основу відбулася в Європі в 18 столітті як відповідь на значне зростання населення. Механізація створила передумови для значного прогресу в сільському господарстві в Європі і США в 19 столітті. Після Другої світової війни стався «бум» використання хімічних препаратів: гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів та добрив. Однак згодом виникла протидія застосуванню деяких видів препаратів, оскільки вони забруднювали і руйнували довкілля. Це стимулювало розвиток альтернативних методів, наприклад, сільське господарство без застосування хімікатів.
Історія сільського господарства
Антропологічні та археологічні свідчення з різних місць Південно-Західної Азії та Північної Африки вказують на використання диких зерен близько 20 тисяч років тому.
Виникнення сільського господарства пов'язане з неолітичною революцією, що є переходом від господарства Золотої доби до такого, що веде землеробство. Внаслідок цього були створені культурні рослини та відбулося одомашнення тварин (корів). М. І. Вавілов виділив 8 центрів походження культурних рослин, а його учні та послідовники 4 центри одомашнення тварин. Рослини і тварини, що з'явилися в цих центрах, розповсюдилися потім на велику частину земної суші.
Сільське господарство з прирученням тварин і вирощуванням рослин виникло близько 10 000 років тому та зазнало значних змін з тих часів. У Передній Азії, Єгипті, Індії розпочалося перше планомірне вирощування і використання рослин, які раніше збирали в дикому вигляді.
Незалежний розвиток сільського господарства відбувався в Північному й Південному Китаї, в Африці (Сахель), Новій Гвінеї, частині Індії та декількох регіонах Америки. Сільськогосподарські практики, такі як зрошення, сівозміна, вживання добрив і пестицидів були розроблені досить давно, проте їхнє масове й ефективне використання почалося лише з XX ст.
У Китаї рис і просо почали вирощувати близько 8000 р. до н. е., згодом стали вирощувати ще бобові та соєві. В регіоні Сахель рис і сорго мали місцеве походження, до 5000 р. до н. е. місцеві культури були одомашнені самостійно в Західній Африці й, можливо, в Ефіопії, а також в Новій Гвінеї. Докази вирощування пшениці та деяких бобових у 6-му тисячолітті до н. е. знайшли в долині Інду. Апельсини почали культивувати в ті ж тисячоліття. Із сільськогосподарських культур, що їх вирощували в долині близько 4000 р. до н. е. були здебільшого пшениця, горох, кунжут, ячмінь, манго. До 3500 р. до н. е. технології вирощування бавовни та виготовлення з неї текстилю були поширені в долині Інду. До 3000 р. до н. е. почалося вирощування рису. Цукрову тростину почали вирощувати в той же час. До 2500 р. до н. е. рис став важливим продуктом харчування в Мохенджо-Даро поряд з Аравійським морем. В індійців були великі міста з добре оснащеним зерносховищами. У трьох регіонах Америки самостійно окультурили кукурудзу, кабачки, картоплю, соняшник.
Якщо під сільським господарством розуміти масштабний інтенсивний обробіток землі, монокультури, організоване зрошення та використання спеціалізованої праці, то «винахідниками сільського господарства» можна назвати шумерів, які започаткували сільськогосподарську діяльність в районі Межиріччя близько 5500 року до нашої ери. За інтенсивного сільського господарства може бути набагато більша щільність населення, ніж за полювання та збиральництва, а також створюються можливості для накопичення надлишкового продукту для використання у міжсезоння або для продажу чи обміну. Здатність прогодувати велику кількість людей, діяльність яких не пов'язана з сільським господарством, стала вирішальним чинником появи регулярних армій.
З 1492 р. у світі відбувся великий обмін рослин і тварин, відомий як Колумбів обмін. Сільськогосподарські культури і тварини, які раніше були відомі тільки в Старому Світі, тепер потрапили в Новий Світ, і навпаки. Зокрема, помідор став фаворитом європейської кухні. Кукурудза і картопля також стали відомі широкому загалу.
Зі швидким зростанням механізації наприкінці XIX і XX століття трактори, а пізніше комбайни, дали змогу вести сільськогосподарські роботи з раніше неможливими швидкістю та масштабами.
Важливими тенденціями сільського господарства в XX столітті були такі:
Зелена революція — комплекс змін у сільському господарстві у 1940-х — 1970-х роках, що зумовило значне збільшення обсягів світової сільськогосподарської продукції. Внаслідок Зеленої революції відбулося виведення продуктивніших сортів рослин, розширення іригації, збільшення застосування добрив і пестицидів, створення та широке використання нової сільськогосподарської техніки. Початок Зеленої революції було зроблено 1943 року в Мексиці сільськогосподарською програмою мексиканського уряду та Фонду Рокфеллера. Найбільших успіхів у цій програмі досяг Норман Борлоуг, який вивів чимало високоефективних сортів пшениці, у тому числі з коротким стеблом, які виявилися стійкими до вилягання. До 1951—1956 Мексика повністю забезпечила себе зерном і почала його експорт, за 15 років урожайність зернових у країні зросла в 3 рази. Розробки Борлоуга використали в селекційній роботі в Колумбії, Індії, Пакистані. 1970 року Борлоуг отримав Нобелівську премію миру.
Органічне сільське господарство — така форма ведення сільського господарства, коли відбувається свідома мінімізація використання синтетичних добрив, пестицидів, регуляторів росту рослин, кормових добавок, генетично модифікованих організмів. Водночас для збільшення врожайності, забезпечення культурних рослин елементами мінерального живлення, боротьби зі шкідниками та бур'янами активно застосовують сівозміни, органічні добрива (гній, компости, пожнивні залишки, сидерати тощо), використовують різні методи обробітку ґрунту, а також мінімальний обробіток ґрунту (no-tills) тощо. На 2007 рік на Землі приблизно 30,5 млн га використовують відповідно до принципів органічного сільського господарства .
Науковці запропонували декілька гіпотез пояснення історичного розвитку сільського господарства: Теорія Оази, Теорія Бенкету, Демографічна теорія, Еволюційна гіпотеза, Гіпотеза одомашнення та інші.
Роль сільського господарства в економіці
Показниками ролі сільського господарства в економіці слугують частка зайнятого в сільському господарстві економічно активного населення та питома вага сільського господарства в структурі ВВП. Ці показники високі в більшості країн, що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято понад половина економічно активного населення. Сільське господарство в таких країнах має екстенсивний характер, тобто збільшення виробництва продукції відбувається шляхом розширення посівних площ, збільшення поголів'я великої рогатої худоби, збільшення кількості зайнятого у сільському господарстві населення. У таких країнах низькі показники механізації, хімізації, меліорації тощо.
Найвищого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві там зайнято лише 2-6 % економічно активного населення. «Зелена революція» відбулася там ще в середині ХХ ст., а сільське господарство характеризується науково обґрунтованою організацією, високою продуктивністю, застосуванням пестицидів і мінеральних та органічних добрив, використанням нових технологій і сільськогосподарських машин, генної інженерії та біотехнології, робототехніки й електроніки, тобто розвивається інтенсивно.
Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що належать до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижчий, а частка зайнятих у сільському господарстві вища від постіндустріальних.
Водночас у розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних, навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).
Сільське господарство та землеволодіння як основа нагромадження і перерозподілу капіталу для промисловості
Для європейських аграрних відносин XIX століття визначальним було збереження великого землеволодіння. В Англії у 70-х роках XIX ст. 250-ти землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції 1815 року 0,6% власників володіли 42,3% землі. У Німеччині 18 тис. дворян володіли 60% земельної площі.Економічна історія України і світу/Царенко О. М., Захарчук А. С. — Навчальний посібник. Суми, «Університетська книга», 2000. −310 с.
У 1859 р. продукція американської промисловості перевищила вартість сільськогосподарської.
Галузеві і регіональні особливості
Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості: Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів. Циклічний (календарний) процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці та споживання, попиту. На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.
Фахівці відзначають, що 78 % земної поверхні мають серйозні природні недоліки для розвитку землеробства, 13 % площ відрізняються низькою продуктивністю, 6 % середньою і тільки 3 % високою.
Наразі обробляється близько 11 % всієї суші, ще 24 % використовується під пасовища. Особливості агроресурсної ситуації і спеціалізації сільського господарства значно відрізняється за регіонами. Виділяють кілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:
холодний пояс займає простори на півночі Євразії і Північної Америки. Розвиток землеробства тут обмежений недостатністю тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливе тільки в умовах закритого ґрунту. На цих малопродуктивних пасовищах в основному розвивається оленярство.