Наглядова журналістика (анг. watchdog journalism, досл. журналістика "сторожової собаки") — самостійний розділ, а також функція журналістики, яка інформує громадськість про події в державних інституціях та суспільстві, особливо в умовах, коли значна частина громадськості вимагає від них певних змін. Вона може містити такі напрямки:
Фактчекінг (анг. fact-checking) - звітність про перевірку фактажу заяв державних службовців та керівників підприємств Інтерв'ювання (опитування) - публічних осіб стосовно соціально-значущої проблематики Репортажі з місця подій, що дають змогу отримати інформацію безпосередньо під час заходів, які представники громадськості не могли б інакше відвідати, а також для спостереження за ними в ширшому колі суспільства Журналістське розслідування, що передбачає збір інформації про певну тему протягом тривалого періоду часу
Як і буквальне значення «сторожова собака», який гавкає, коли помічає порушника, роль "сторожового собаки" в сенсі журналістики означає попередження інших, коли виявлено проблему. Загальними суб’єктами наглядової журналістики є урядовий процес прийняття рішень, корпоративне шахрайство, незаконна діяльність, аморальність, питання захисту прав споживачів та охорона довкілля. Наглядова журналістика може бути розміщена в різних засобах масової інформації, таких як радіо, телебачення, Інтернет та друковані засоби масової інформації, де вона може розглядатися як "унікальна сила газет", і в додаткових засобах масової інформації та поняттях, таких як блоги і громадська журналістика. Журналістів watchdog також називають "сторожами", "агентами соціального контролю" або "моральними опікунами" .
Роль і функції наглядової журналістики Оскільки функції журналістики доцільно поділяти на загальні та спеціальні, або атрибутивні та локальні, то функція "сторожової собаки" чи "соціальної критики" характеризує передусім загальний напрямок діяльності того чи іншого засобу масової інформації . Термін watchdog (сторожова собака) виникає вперше в американській теорії журналістики, де згодом викристалізовується для позначення високопрофесійного журналістського розслідування, публікації викривальних матеріалів, а також виконання журналістом наглядової функції
Наглядовий журналіст може виступати в якості захисника або опікуна. Роль наглядового журналіста як опікуна полягає в тому, щоб надавати громадянам інформацію, яку вони повинні мати "для запобігання зловживанню владою", і "попереджати громадян про тих, хто завдає їм шкоди" . Для реалізації ролі спостерігача, журналісти повинні знаходитись на певній відстані від влади і вміти кидати їй виклик , на відміну від «пропагандистських» журналістів , які є лояльними до влади і еліти. Через дистанціювання від партії влади та її наглядову функцію, журналістська організація часто сама виступає як четверта влада або використовується в контексті цього терміну. Широкий спектр тем для наглядової журналістики містить в собі "особисті скандали, фінансові порушення, політичну корупцію, збагачення державних посадовців та інші види правопорушень" . Для того, щоб викрити правопорушення, спостерігач прагне "знайти приховані докази" . Вищезгадані аспекти необхідні в діяльності наглядового журналіста, роль якого допомагати «підтримувати порядок» і «попереджати безлад» .
"Detached watchdog" або Відсторонений наглядовий журналіст Журналістика "відстороненої сторожової собаки" ("присвячена об'єктивності, нейтральності, справедливості та неупередженості") є однією з чотирьох журналістських культур визначених у дослідженні проведеному дослідниками комунікацій Томасом Ханітчем (Thomas Hanitzsch), Еппом Лауком (Epp Lauk) та іншими. У дослідженні було проведено порівняльний огляд 2100 активних журналістів у всьому світі . Вона існує поряд з ідеєю журналіста як популістського розповсюджувача, агента критичних змін або опортуністичного посередника .
Метою дослідження було створення кращого розуміння журналістської культури та журналістських поглядів. Дослідження виявило чотири глобальних професійних осередків журналістів: популістський розповсюджувач, відсторонений наглядовий журналіст, агент критичних змін і опортуністичний посередник. Відсторонений наглядач - це абсолютно "відсторонений спостерігач". На додаток до функцій наглядового журналіста описаних вище, відсторонений "сторожовий собака" не є інтервенційним, але й не є залученим. Для досягнення цього статусу він повинен бути об'єктивним, нейтральним і неупередженим . І все ж, через свою наглядову функцію він висловлює своє "скептичне і критичне ставлення до влади та бізнес-еліти" . Відсторонене watchdog журналістське середовище акредитоване як найбільш типове для західного журналіста. Країни, де на час дослідження переважали ці умови знаходились в Німеччині, Австрії, США, Швейцарії та Австралії.
Світова практика
В американських урядових прес-службах давно панує поняття, про те, що «у відкритому суспільстві ви все одно не забороните людям спілкуватися» і що «преса – як собака: якщо не кинеш їй кістку, вона може і вкусити. Тому медіа визначаються як «сторожові пси демократії», місія яких полягає в захисті цієї демократії з усією непідкупністю та принциповістю.
Таким чином наглядова журналістика може призвести до успішної відставки можновладців. Відомим прикладом є репортаж Боба Вудворда (Bob Woodward ) і Карла Бернштейна (Carl Bernstein) про Вотергейтський скандал для The Washington Post і подальшу відставку президента США Річарда Ніксона в 1974 році. Ще один нещодавній приклад відбувся на Філіппінах, де був заарештований президент Джозеф Естрада, а згодом подав у відставку в 2001 році. Щоденна газета Pinoy Times висвітлювала справу Естрада аж до самого "повалення Естради".
Практичне застосування фактчекінгу було продемонстроване під час першого туру теледебатів 26 вересня 2016 року між кандидатами на пост президента США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Тоді, в режимі реального часу, кілька поважних медіа, серед яких Національне громадське радіо (NPR) та The New York Times перевіряли правдивість тверджень кандидатів і відразу їх підтверджували, або спростовували. На брехні зловили обох, проте Трамп використовував значно більше неправдивої інформації . В цілому, в країні, яка гарантує свободу преси, наглядова журналістика може бути "високоефективним механізмом зовнішнього контролю над корупцією" . Разом з тим, механізми наглядової журналістики також можуть працювати в країнах, які обмежують свободу преси. Журналіст в авторитарних контекстах може й не в змозі охопити всі теми, але все ще може знайти важливу журналістську нішу. Наприклад, у Китаї, де вільна преса досі не встановлена і не гарантується, «поняття преси як контролерів влади закладено в самовизначенні журналістів» . Тут важливо, на кого спрямована критика. Журналісти можуть критикувати зловживання владою з боку окремих осіб навіть тоді, коли цю критику, спрямовану на великих державних політиків, не схвалюють і вона нездійснена для провідних журналістів . У вільних країнах "ідея ЗМІ як очі та вуха" суспільства є загально сприйнятою.
Наглядова журналістика в Україні
Розвиток і становлення наглядової журналістики в Україні Історія виникнення в Україні незалежного видання, яке власне започаткувало наглядову функцію за діяльністю влади та впливової бізнес-еліти пов’язують з Українською правдою та особистістю Георгія Гонгадзе. Інтернет-видання Українська правда з’явилося на початку 2000 року і дуже швидко стало флагманом серед Інтернет-видань України, як осередок для тих, хто цікавився політичною ситуацією в Україні. Немаловажну роль в появі УП зіграли відвідини у 1999 році Вашингтону Г. Гонгадзе, О. Притулою та С. Шолохом. Пізніше Георгій Гонгадзе стане головним редактором УП, а Олена Притула заступником.
Через публікацію низки викривних матеріалів та різкої критики влади на чолі з Леонідом Кучмою, Георгій Гонгадзе постійно перебував під тиском силових структур та залякувань з їх боку. 16 вересня 2000 року журналіст зник, а пізніше було встановлено, що він був вбитий. 28 листопада 2000 року на тлі Касетного скандалу з’являються відомості, що до смерті журналіста причетний президент Леонід Кучма та його оточення, а також керівники з МВС та СБУ.
У 2004 році в Україні відбувається Помаранчева революція. Важливу роль у висвітлені подій та надання всебічної інформації під час Помаранчевої революції взяла на себе УП. Революція призводить як до щирого спротиву цензурі у провладних ЗМІ так і до замаскованого вираження політичної кон’юнктури. Разом з тим, в цей час, можна почути порівняння з «тимчасовою лібералізацією» і навіть «телевізійною революцією», а також виважені думки про необхідність «провести дискусію про відновлення журналістських стандартів та про те, як збалансовано висвітлювати діяльність органів влади». Цей етап розвитку незалежних українських ЗМІ, який також можна назвати «другим шансом» після проголошення Незалежності України у 1991 році, не був використаний в повному обсязі і ЗМІ й надалі (тією чи іншою мірою), залишалися рупором олігархічних кланів.
Часи правління Віктора Януковича (25 лютого 2010 — 22 лютого 2014) відмічені стрімким згортанням демократичних змін здобутих в Україні Помаранчевою революцією та посиленням тиску на ЗМІ. Так, 14 серпня 2010 року три українських телеканали "5 канал", ТВі та ТРК "Чорноморська" оголосили про попереджувальний ефірний страйк , а головний редактор УНІАН Олександр Харченко заявив, що «цензура Януковича значно небезпечніша, ніж цензура Кучми». У 2011 році президент Віктор Янукович, згідно з антирейтингом від ГО Інституту масової інформації, зайняв перше місце серед "Ворогів преси-2010".
В цей період українські медіа все виразніше поділяються на провладні та опозиційні, останні з яких намагаються стояти на захисті демократії та виконувати наглядову функцію. Так, Інтернет-видання Українська правда продовжує займати високі рейтинги серед української аудиторії, досягши свого піку 24 січня 2014 року під час подій на вулиці Грушевського. На сторінках УП публікуються журналістські розслідування Мустафи Найєма та Сергія Лещенко, які ведуть власні блоги. Особливо знаковим стає запитання Мустафи Найєма до Віктора Януковича під час прес-конференції 21 грудня 2011 року і "крилатий" вислів Януковича «я вам не заздрю» , що викликав в суспільстві справедливий резонанс .
29 жовтня 2011 року стартує Громадський Рух "Чесно", який об’єднав представників різних громадських організацій з метою «стимулювати прозорість, підзвітність та відкритість представників влади та запит на якісну політику серед громадян». До складу руху входять і представники громадських об’єднань журналістів. Результатом багаторічної діяльності руху є не потрапляння недоброчесних кандидатів до певних партій, прогрес у питанні особистого голосування і ґрунтовні розслідування діяльності міністрів Миколи Азарова у 2013 році
З 2004 року працює опозиційне Інтернет-видання Цензор. нет, яке набуває найбільшої популярності під час Євромайдану і входить сьогодні в топ-рейтинги інформаційних ресурсів України. Юрій Бутусов, якій є головним редактором Цензору публікує гучні скандали, корупційні оборудки, питання підкупу виборців, а також всебічно розглядає кандидатів на різні державні посади. Під час Революції Гідності був одним з репортерів, які постраждали від неправомірних дій силовиків.
Сміливі критичні матеріали публікує щотижневий суспільно-політичний часопис Український Тиждень, що називає період правління Януковича "режимом", та "м’яким авторитаризмом": "Узурпація ім'ям народу: режим Януковича хоче позбавити громадян можливості впливати на владу" - №46(263) , " «М’який авторитаризм». Режим Януковича обрав тактику повзучої узурпації влади" - №15(283) .