Миха́йло Миха́йлович Верби́цький (в окремих джерелах - Михайло-Лев Вербицький, 4 березня 1815, с. Явірник-Руський, Сяноцький округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині ґміна Бірча, Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща) — 7 грудня 1870, с. Млини, нині ґміна Радимно, Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство) — священник УГКЦ, український композитор, хоровий диригент, актор, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».
Один із перших українських професійних композиторів у Галичині та зачинателів національної композиторської школи.
Життєпис
Народився 4 березня 1815 року в родині греко-католицького священника, декана о. Михайла Андрія (тіточного брата єпископа Івана (Снігурського)) та його дружини Пелагії (з Пацановських) у селі Явірник-Руський Бірчанського повіту на Надсянні.
Його батько був парохом церкви св.влм. Димитрія у Явірнику Руському від 1806 до 1820 року. Матір Пелагія, донька Івана Пацановського, перемиського міщанина, походила з Перемишля.
У Явірнику-Руському в родині Вербицьких народилося троє синів. Перший їх син Михайло Малахій (народжений 19 січня 1813 р.), помер у дворічному віці 3 березня 1815 року, а наступного дня, 4 березня, народився другий син, якого назвали також Михайлом, додавши йому друге ім'я Лев, третій син — Йосиф Володислав.
Шкільні роки у Перемишлі (1826–1833) Коли йому виповнилося 10 років, помер батько, а мати, вдруге вийшовши заміж, ймовірно, у 1826 р., за одними даними, відмовилася від батьківських правhttps://musical-world.com.ua/artists/verbyczkyj-myhajlo-myhajlovych/, за іншими — її другий чоловік був проти проживання дітей з ними. Матір віддала Михайла і його молодшого брата Володислава під опіку їхнього далекого родича по батьківській лінії — перемиського владики Івана Снігурського — одного з найяскравіших діячів УГКЦ.
Гімназія (1826-1833) У домашньому архіві Андрія Вербицького, праправнука Михайла Вербицького, зберігся атестат 12-літнього гімназиста Михайла за третій гімназійний клас (1826/27 н.р.), виданий 28 серпня 1827 р.Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 10. Це була колишня єзуїтська шестикласна гімназія з латинською мовою викладання.
Музична школа 1828 року Владика Снігурський заснував при перемишльській катедрі ГКЦ хор, в якому співав Михайло Вербицький. Там він здобув ґрунтовну музичну освіту від кваліфікованого диригента й композитора Алоїза НанкеГолодрига Ю. Його Бог обдарував… — С. 11., який працював п'ять років мистецьким керівником.
Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар перемишльського хору, в якому були твори австрійських класиків Йозефа Гайдна, Вольфганга Моцарта, Людвіга Бетховена, італійського композитора Буранелло Ґалуппі, інших західно-європейських композиторів Даніеля Обера, Карла-Марії Вебера, Франца-Петера Шуберта й Джоакіно-Антоніо Россіні, композиторів «золотої доби» української музики — Максима Березовського та передусім Дмитра Бортнянського, якого Вербицький називав «українським Моцартом».https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 251 Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України та світогляд Вербицького зокрема.
Згодом навчався у Дяко-Учительському інституті.https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 108
Львівська семінарія (1833–1842) У 1833 році вступив до Львівської греко-католицької духовної семінарії. Феодосій Стеблій вказує, що о. М. Вербицький навчався у Львівській духовній семінарії з 1836 по 1842 рр.https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 27. У 1836 році «виступив» із семінарії, продовжуючи навчатися у семінарії як екстерніст.
У 1837 році Михайло Вербицький разом із семінаристами Рудольфом Мохом, Антіном Могильницьким та Миколою Устияновичем поставили інсценізацію драми «Руське весілля» о. Йосипа Лозинського.Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 17.
У 1837 році одружився із австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер, закінчивши другий курс богослов'яКотовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 18. (за помилковими іншими даними він одружився улітку 1838 року). За прийнятим у 1837 році законом питомці 3-4 курсів позбавлялися права навчатися заочно та змушені були жити у семінарській бурсі, тому Михайло Вербицький, як чоловік сімейний, не міг залишатися у стінах семінарії.
Аби вижити у Львові давав уроки гри на гітарі та інших інструментах, а також служив платним тенором у Львівській латинській кафедрі, працював басистом і регентом хору та викладав лекції музики у вірменському костелі (монастирі) Бенедиктинок у Львові. Також працював при Львівській Ставропігії.
У подружжя народилося двоє дітей. Старшою, ймовірно, була донька. 18 (або 19Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 19.) січня 1839 р. народився син Іван-Володимир. Несподівано через кілька місяців після пологів дружина померла.
У 1839 знову був прийнятий на 3-й курс семінарії, але вже 21 вересня 1842 року протоколом ректорату № 201 за ряд провин його виключили з семінаріїКотовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 19-20. із формулюванням: «За куріння бакуну (тютюн) та недисциплінованість».
В сучасних українських журналістських матеріалах розповсюджена неправдива інформація про те, що перший і другий рази Вербицького виганяли із семінарії "за веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на ранкові молитви", а третій раз — через укладання шлюбу. Деякі журналісти бездоказово пишуть про вагітність його дружини до шлюбу, не зважаючи на те, що немає жодних свідчень, які б це могли підтвердити.https://tvoemisto.tv/news/210_rokiv_tomu_narodyvsya_avtor_natsionalnogo_gimnu_ukrainy_173903.html
Диригент хору Ставропігії (1842–46) та Викладач нотного співу у Львівській семінарії (1844–46) У 1842–43 роках працював диригентом хору Ставропігійського інституту. З 1844–45 навчального року викладав нотний спів у Львівській семінарії.
Повернення до Перемишля (1846–1849) Разом з дітьми у 1846 р. (за іншими даними — у 1845 р.) він повернувся до Перемишля, де за сприяння Івана Снігурського дістав посаду кантеліста (нижчого урядовця або ж канцеляриста) при консисторії Перемиського собору (капітули) крилошан: він дістав посаду вчителя курсів музики при консисторії місцевого собору. А також навчав арифметики й каліграфії в дяко-учительському інституті.
У другій половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамениту «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.
Брав приватні уроки у славетного органіста і керівника хору латинської Перемиської катедри Франца Лоренца, на яких опанував науку композиції і тонкощі контрапункту. Співав у катедральному соборі, сам диригував чоловічим хором.
«Мир вам, браття, всім приносим» (1848) У часі «Весни народів» 1848–1849 рр. написав музику на текст вірша о. Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим» (вірш «Мир русинам» був опублікований у збірці поета, виданій в Перемишлі влітку 1848 р.).Зелінський О. Перший галицько-український гимн та «невідомий» твір Михайла Вербицького // Musica Galiciana. Kultura muzyczna Galicji w kontekscie stosunkow polsko-ukrainskich (od doby piastowsko-ksigzecej do roku 1945). – Rzeszow: Wyd-wo Wyzszej Szkoly Pedagogicznej, 1999. – Т. 3. – S. 36–40.
Співпраця з Коломийським театром (1848–1849) На запрошення коломийського пароха о. Івана Озаркевича активно співпрацював у Коломийському театрі з 1848 р.https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 40. Наступного, 1849 р., він працював з «Коломийським товариством акторів під предводительством Ляйтнера» під час гастролей у Перемишлі, співпрацював із засновником та режисером театру Іваном Вітошинським.https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С.41.
Співпраця з аматорським театром у Перемишлі (1849–1851) У 1849–51 роках активно співпрацював з аматорським театром (театральним товариством на чолі з пані Саар, дружиною окружного старости, сестри пізнішого президента Державної ради Франца Смольки) у Перемишлі, який, заохочена прикладом Львова (та Коломиї, що започаткувала цей рухhttps://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 252), заснувала патріотично налаштована молодь та інтеліґенція міста в листопаді 1848 року.https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9937/file.pdf с. 226.https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 30. Михайло Вербицький став його музичним керівником і композитором, виступав також як актор-співак.
Напередодні висвячення, ймовірно у 1848 вдовець одружився вдруге на Катерині Барон, доньці капітана цісарського війська Франциска та Анни БаронівКотовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 33-34.Метрична книга народжень греко-католицького віровизнання с. Завадів, Яворівського повіту, 1837–1870 рр. – ЦДІАЛ, Фонд 201, Опис 4а, Справа № 2035. – Арк. 62. (за іншими даними з Катериною Барон він одружився невдовзі після того, як вдруге залишив семінарію).
Душпастирська діяльність (1850–1870)
У 1850 році закінчив семінарію та у віці 35 років отримав ієрейські свяченняhttps://www.facebook.com/photo.php?fbid=884459871734812&id=504269096420560&set=a.504425629738240. Був священником за внутрішнім покликом.
Першою була парафія Різдва Пресвятої Богородиці в селі Завадів Яворівського району Львівської області з 1850 по 1852 роки. Проживав у будинку № 112.
В цей час у подружжя Вербицьких народилося двоє дітей: Марія (народилась у квітні 1850 року, померла 20.01.1852) та Михайло (народився 17.10.1851).
2 травня 1852 року був переведений на парафію Святої Параскеви с. Залужжя Яворівського повіту, де служив адміністратором до 15 вересня 1853 року.https://religio.org.ua/public/site/files/verbytskyi.pdf С. 21-22.
З 1853 по 1856 рік був адміністратором каплиці Св. Євстахія на горі в селі Стрілках Старосамбірського району на Львівщині.
У 1855 році дістав призначення у село Млини (тоді Яворівського повіту), де прожив решту свого життя.https://sm.etnolog.org.ua/download/pdf/sm_2015_3.pdf С. 34.
У 1858 році померла дружина.
Як згадував Анатоль Вахнянин, о. Вербицький дуже часто навідувався до Перемишля із Млинів (39 км) і привозив свої твори, складені переважно для чоловічих голосів. Саме під його проводом і проводом о. Івана Лаврівського стала вільно розвиватися, окрім церковного співу, і «світська руська пісня». Завдяки цим двом священикам, Перемишль став містом, де уперше в Галичині проявився музичний феномен лідертафель — товариського співу у квартетах.https://www.apokryfruski.org/wp-content/uploads/2010/12/werbycki1_ca%C5%82o%C5%9B%C4%87.pdf С. 8.
Співпраця Львівським театром товариства «Руська бесіда» (з 1864) З 1864-го року з відкриттям у Львові театру товариства «Руська Бесіда», з яким композитор активно співпрацював від його заснування, знову звернувся до жанру співогри.
На замовлення товариства Вербицький створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка. Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана», «Сільські пленіпотенти», «Простачку» (ця оперета стала його останньою працею перед смертю) та ін.
Останні роки життя В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський.
У 1868 році написав «Заповіт» на слова Т. Шевченка.