Тропове́ — село в Україні, у Вендичанській селищній громаді Могилів-Подільського району Вінницької області. Населення налічує 882 осіб.
Географія Село знаходиться в 30 кілометрах від міста Могилів-Подільського та в 18-ти на схід від залізничної станції Вендичани. На півночі межує з с. Конатківці, північному сході з с. Лозова, на сході із с. Біляни, на півдні з с. Сліди, на південному заході з с. Сугаки, на заході з с. Плоске, всі Могилів-Подільського району. Отже, Тропове це самий віддалений куточок Могилів-Подільського району куди веде лиш одна забутована дорога. Інші дороги ґрунтові і після дощів розкисають та стають непроїзними.
Селом протікає річка Тропова, ліва притока Дерла. На околицях села знаходиться екологічна пам'ятка природи місцевого значення Озеро.
Історія Перші згадування про село відносяться до кінця XV та початку XVI століття. В одному із видань є згадка про заснування села - 1580 рік. Настільки це вірна дата перевірити не вдалося. Відомо, що воно підпорядковувалось Барському старостві і входило до складу Карчмарівської волості, що була подарована Яну Замойському у складі Шаргородського ключа його маєтків. В подальшому Замойський надав це поселення у довічне володіння шляхтичам Рознятовським за певну грошову суму. Потім маєток належав Бловицьким, Гальбеку, Миколі Амосову та іншим панам.
Поруч, за два кілометри на південь від села було і інше поселення, яке не згадується в літописах. І воно знаходилось в урочищі річки «Дерло» (В деяких повідомленнях та на картах назва інша – «Дирло»). Але місцеві називають цю місцину «Дерло». Отже, можливо, тут жили гончарі. Тому, що на цьому місці знаходять багато глиняних черепків. Мабуть це ще давніше поселення. Але ніхто не вів тут розкопок і про нього нічого не відомо із літописів. Можливо тут жили ще за часів Трипілля.
Село виникло в Литовсько-Польський період. Саме в той період коли татарські набіги часто спустошували Поділля, а населення ховалося від поневолення в глухих хащах подальше від проторених шляхів. Саме тому очевидно і виникло поселення серед непрохідних хащ та боліт, де вилася лиш непомітна стежинка (тропка). Яке потім дістало топонімічну назву «Тропове».
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
До більшовицького перевороту 1917 року с. Тропове входило до складу Вендичанської волості Могилів-Подільського повіту Подільської губернії.
В селі була побудована дерев’яна церква Іоанна Богослова (Іоанна Предтечі) та в 1767 році дзвіниця. Отже тоді це було досить велике село, жителі якого спроміглися зібрати кошти на побудову церкви. При виконанні ремонтних робіт у вівтарі церкви в 2010 році під старим престолом було знайдено поховання, на хресті якого є напис «Тут покоїться священнослужитель церкви Св. Іоанна Предтечі» та вказаний рік 1767. Можливо, що тут уже була садиба ще більш старої церкви.
В книзі «Приходы и церкви Подольской Епархии», надрукованій у 1901 році під редакцією Юхима Сецінського написано, що в с. Тропове Могилівського повіту є дерев’яна церква 1767 р., яка згадується як церква Іоанна Богослова. Враховуючи те, що складання історико-статистичних описів церков та їх приходів було доручено приходським священникам, а текст в книзі неодноразово копіювався, то могла бути допущена описка. Церкву в с. Тропове замість «приход Иоана Предтечи» - записали як «во имя Иоана Богослова». Чи допущена помилка, чи церкву по новій освятили невідомо.
У 1835 році церква була піднята на кам’яний підмурок, а дерев’яну огорожу замінили на кам’яну з входом із трьох арок. Збереглися перекази, що для будівництва муру від кожного подвір’я привозили каміння. Дзвіницю залишили в огорожі і вона служила другим входом на територію храму. При церкві існував цвинтар, на якому хоронили священників. В 1885 році в церкві було обновлено чотириярусний іконостас, розібрана емпора над бабинцем. Замість неї над входом влаштували балкон для хору. У 1898 році до абсиди із півночі і півдня прибудували різницю та паламарню.
Починаючи з 1868 року в селі існувала церковна школа грамоти, яка у 1888 році була реформована у церковну-приходську, для якої того ж року пристосували хату дяка. Першим учителем став церковний дяк, який навчав грамоти 20-25 дітей більш заможних селян. У 1875 році в школі навчалося вже 70-80 дітей, переважно хлопчиків. Навчання проводила вчителька – дочка місцевого священника – Лівіцька.
В центрі села по вулиці Сугацькій була зборня, де збиралися селяни на збори. Селян збирав соцький. На таких зборах вони могли почути розпорядження та накази влади.
Більшість родючих земель належала поміщику - німцю за походженням Бранту Аугусту Агустовичу. Малоземельні та безземельні селяни працювали на його полях та у садибі. Крім поміщика великим землевласником, що мав більше ніж 100 га орної землі, був священник.
Під час столипінської аграрної реформи поміщицьку землю продали селянам, а біля поміщицької садиби залишилось 150 гектарів землі.
Події 1905 року дійшли в село із запізненням і особливого революційного впливу на селян не мали. Староста села Балан Олексій з селянами вигнали із поміщицького маєтку всіх найманих робітників та не дозволили їм виходити на роботу. В ці ж дні всі роботи виконував сам пан зі своїми синами та дочками. Брант викликав в село козацьку сотню для приборкання бунтівних селян. Козацький сотник розмістився в панському будинку, а на другий день скликав збори. Селян оточили, а самих активних за непокору поміщику та бунт жорстоко покарали. В 1909 році Брант помер, а син, Кароль Брант батьківську садибу продав Домарецькому, якого після жовтневого перевороту вигнали із села.
За описом Обштира Василя Івановича - учителя історії згадується, що в 1910 році було побудовано міністерське училище на дві класні кімнати за кошти селян та земства. Тепер це приміщення перебудовано і в ньому міститься сільський клуб. Першу звістку про Російську революцію (1917) в село принесли робітники Петербургського депо Василига Григорій та Шпак Михайло. За переказами старожилів населення Тропове з великим піднесенням зустріли революцію 1917 року. В село повернулися із фронту солдати царської армії, які активно включились в перебудову сільського життя. Було обрано сільську селянську раду – "Комітет незаможних селян". Першим головою був Яблонський Яків Олександрович. Відбувся розподіл поміщицької землі між безземельними та малоземельними селянами. На кожного селянина наділялось по 0,75 га, а заможнім по 7 га.. Миротворча праця громадян села по відбудові суспільного життя підірваного Першою світовою війною 1914 року, була перервана громадянською війною. Велика кількість селян брала участь у захисті держави. Серед них слід зазначити Мензелюка Семена, Диду Григорія, Мельника Михайла та ще багато інших. Тільки в кінці липня 1920 року після витіснення військ Пілсудського та Петлюри на всій Могилів-Подільщині встановилася радянська влада. В 1923 році в селі було організовано ТСОЗ «Червона Зірка» із 8-и селянських господарств. А в 1924 році був створений другий ТСОЗ «Спільна праця» теж із восьми господарств. У 1924 році ці два товариства об’єднались в одне під назвою «Червона Зірка». У 1925 році в цьому товаристві було об’єднано вже 26 господарств. У 1928 році організувався ще один ТСОЗ «Друга п’ятирічка». Цим господарствам виділялася земля в одному масиві, надавався кредит на придбання сільськогосподарського реманенту та племінних тварин, а також насіння. Ці товариства швидко зростали, а їх економіка міцніла. Першими колгоспниками були: Лучко Роман Семенович, Бойчук Григорій Юстимович, Храмцов Михайло Лукіч, Лучко Кирило Семенович, Філянович Андрій Кіндратович, Обштир Кифір Платонович, Бондарчук Платон Дмитрович і інші. Першим головою колгоспу став Лучко Роман Семенович. Організація ТСОЗ викликала у заможних селян жорстоку реакцію. Влада вдалася до їх розкуркулення та висилку за межі села. На початку 1930 року в господарствах було об’єднано вже 70% селян. Проте частина селян не вступала в колгоспи. Дійшло до того, що в кінці березня 1930 року частина колгоспників почала виходити із колгоспів та забирати суспільний реманент і тварин.
В 1932-1933 роках в селі стався голодомор. Голод призвів у сільській місцевості України де переважну більшість становили українці до багатомільйонних людських жертв. Голод був організований свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу на чолі із Сталіним. У селян конфіскували зерно та інші продукти харчування. Влада забороняла та блокувала виїзд голодуючих селян поза меж села, відмовлялася приймати допомогу з-за кордону. Дії представників сталінської влади спричинили смерть людей і кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство. Розслідування ніхто не проводив, а винні не понесли покарання. Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом радянською владою навмисно замовчувалося. Заборонялося згадувати про голод будь-де. Голод у Тропове був такий сильний, що люди вмирали посеред доріг. Їх закопували у дворах та на городах через те що нікому було вивезти їх на кладовище. Як згадують старі люди в селі не було ні котів ні собак. Хліб пекли із бур’янів та кори дерев. Спостерігалось людоїдство. Особливо важко було у родинах де були малі діти. Наприклад, у родині Пливанюк Наталії із 7 дітей вижив тільки один. Багато мешканців села тікали за межі села. Деякі поїхали будувати шахти на Донбасі, інші у великі міста. Але виїхати було дуже важко через те що у людей не було документів. А тих хто утікав повертали назад. Таким чином селян заганяли в колгоспи. В селі була створена партійна організація. Першим членом комуністичної партії і першим секретарем партійної організації був Андрійчук Петро, який загинув під час Другої світової війни. Швидко зростало господарство колгоспу «Червона Зірка» в 1935–1939 довоєнних роках, в період головування двадцятип'ятитисячника Філенка Івана Пилиповича. Колгосп побудував конюшню, корівник, свинарник та зерносховище, мав дві автомашини та велику кількість дрібного реманента. Тракторами, комбайнами та іншими машинами господарство забезпечувала Вендичанська МТС. В колгоспі було впроваджено сівозміну. Обробіток землі забезпечував високі та сталі урожаї. Так колгосп «Червона Зірка» збирав урожай пшениці з усієї площі посіву в середньому по 30,5 ц з гектара, соняшнику 18 ц, ріпаку 23 ц, а цукрових буряків 350-380 ц. Культурна революція принесла в село навчання. На кінець 1931 року в селі було ліквідована неписьменність. В цьому ж році був відкритий 5 клас, а в 1934 році школа випустила вже перших учнів семирічної школи. До війни вона мала багату навчальну базу. В школі працювало 12 учителів. В 1935 році загальними зборами колгоспників було передано під школу приміщення на 7 класів. В селі був колгоспний будинок «колбуд» на 400 місць з усім обладнанням, в якому молодь розвивала свої таланти в гуртках художньої самодіяльності. При сільському клубі працювали курси шоферів, трактористів. В селі тричі на тиждень демонструвалися кінофільми, працювали сезонні дитячі ясла. В селі був радіоприймач «колгоспник», яким учитель Головатий М. В. першим прийняв страшну звістку про напад нацистської Німеччини на Радянський Союз під час Другої світової війни.