Наді́я Анто́нівна Ба́нтле (також Бантле-Субботіна; 10 листопада 1851, Рогачов, Могильовська губернія — 30 жовтня 1934, Мінськ, СРСР) — лікарка, хірургиня, організаторка охорони здоров'я та громадська діячка. Герой Праці (1928). Перша жінка на посаді дільничого лікаря у Вологодській губернії. У 1885—1933 роках очолювала земську лікарню в селі .

Навчалася на жіночих лікарських курсах у Санкт-Петербурзі. У молодості була пов'язана з народницьким рухом, 1876 року заарештована у справі гуртка Ореста Габеля та утримувалася в Петропавлівській фортеці. Під час Російсько-турецької війни 1877—1878 років працювала у військово-польових госпіталях у Румунії та Болгарії, де виконувала ординаторську роботу й самостійні хірургічні операції.

У Нікольському організовувала протиепідемічну й профілактичну роботу, створила один із перших у регіоні закладів для виробництва віспяного детриту, домоглася відкриття першої у губернії спеціалізованої пологової палати при дільничій лікарні та перших у Кадниківському повіті дитячих ясел. Брала участь у роботі летючого окулістичного загону, а також у XII Міжнародному медичному конгресі в Москві. Поряд із лікарською діяльністю займалася розвитком місцевої кооперації, освіти й громадських установ.

Біографія

Походження і революційна діяльність Надія Бантле народилася 10 листопада 1851 року у Рогачові Могильовської губернії у родині малоземельного дворянина Антонія Домініка Бантле (1796 — 1889) та його дружини Анни. Батьки тримали власну аптеку в Могильовській губернії. Родина Бантле була багатодітною, Надія мала сестру Кароліну і шість братів: Адольфа, Миколу, Олександра, Карла, Едмунда, Едуарда.

Середню освіту здобула в Могильовській жіночій гімназії. З 1873 року навчалася на жіночих лікарських курсах при в Санкт-Петербурзі. Товаришувала з революціонеркою Євгенією Бартошевич, яка входила до народницького гуртка Ореста Габеля, члени котрого готували втечу Сергія Ковалика та Порфирія Войнаральського з Будинку попереднього ув'язнення. На прохання іншого члена гуртка, Григорія Мачтета, зранку 15 серпня 1876 року вона разом з Олександром Клушиним та Августиною Сінькевич очистили квартиру Євгенії Бартошевич від компрометуючих матеріалів. Коли вдень у квартиру прийшли поліцейські з обшуком, вони вже нічого не знайшли. Наступного дня, в квартирі Надії Бантле був заарештований Григорій Мачтет. Сама Надія була була заарештована 17 серпня і була ув'язнена в Петропавловській фортеці. Притягувалася до дізнання за звинуваченням в організації зносин з ув'язненими Будинку попереднього ув'язнення для їх звільнення. Більшість заарештованих по цій справі народників з гуртка Ореста Габеля відмовилися давати свідчення і заперечували знайомство одне з одним. Єдиним виключенням була Бантле, яка дала відверті свідчення, за що отримала схвальний відгук поліції. Була звільнена з тюремного ув'язнення 9 жовтня 1876 року. Справу Надії Бантле було закрито адміністративним рішенням, з припиненням будь-якого подальшого переслідування, за від 2 листопада 1877. Дослідниця Тунакова К. С. висловлювала думку, що у контексті свідчень поліції і звільнення від покарання, арешт Мачтета на квартирі Бантле міг бути не випадковістю.

Російсько-турецька війна Продовжила навчання на курсах, які у 1876 році були відокремлені від академії і прикріплені до . Весною 1877 року почалася чергова Російсько-турецька війна, влітку того ж року на театр воєнних дій вирушили професори-хірурги Медико-хірургічної академії. Разом з ними було дозволено приєднатися до роботи у військово-польових госпіталях і лазаретах дозволили приєднатися слухачкам жіночих медичних курсів. Основну групу становили слухачки V курсу першого набору, серед яких була Надія Бантле; до них також долучилися 12 слухачок IV курсу. На той час вони ще не склали випускних іспитів і не мали лікарської кваліфікації. Слухачок розподілили між військово-польовими госпіталями в Румунії та Болгарії. За свідченням Варвари Некрасової, Бантле була направлена 13 серпня 1877 року до міста Бреїла, де працювала з хірургом , викладачем жіночих медичних курсів. Бантле працювала у 47-му військово-тимчасовому госпіталі в Болгарії разом із трьома іншими жінками-лікарками. Вони виконували ординаторську роботу, їм доручали окремі хірургічні та терапевтичні палати, де вони самостійно оглядали хворих, встановлювали діагнози, призначали лікування та вели повсякденну лікарську роботу. Спочатку жінки стикалися з недовірою з боку частини лікарів-чоловіків і пацієнтів, однак у процесі роботи їхнє професійне становище зміцнилося. У польових госпіталях і на перев'язувальних пунктах слухачки також робили перев'язки, накладали гіпсові пов'язки, працювали в діагностичних та операційних групах і чергували в госпіталях; під час масового надходження поранених робочий день міг тривати до 18 годин. У 47-му госпіталі жінки виконували й самостійні хірургічні операції, відомо що Надія Бантле здійснила ампутацію стегна та екзартикуляцію всіх пальців.

За участь у російсько-турецькій війні Бантле була нагороджена медаллю «На згадку про війну 1877—1878 років». Польовий військово-медичний інспектор також клопотав про нагородження жінок-лікарок орденом Святого Станіслава III ступеня з мечами або іншими відзнаками. Чи було це клопотання задоволене щодо Бантле, невідомо.

По поверненню з Балканського півострову продовжила навчання і у 1878 році закінчила п'ятирічний курс та успішно склала випускні іспити.

Медична діяльність Деякий час працювала у Новгородській та Саратовській губерніях, зокрема в лікарні .

У 1885 році переїхала у Вологду, де працював її брат Олександра Бантле. Тут вона познайомилася з поміщиком Олександром Межаковим, який шукав лікаря для лікарні при його маєтку. Надія Бантле погодилася на запрошення Межакова і з 12 серпня 1885 року очолила лікарню в селі Вологодської губернії. Вона стала першою жінкою на посаді дільничого лікаря в губернії. Майже одразу по приїзду до Нікольського, за сприяння Межакова, був створений телятник для виробництва віспяного детриту. Були придбані десять телят, яким прищеплювали коров'ячу віспу, отриманий детрит використовували як матеріал для щеплення дітей проти віспи. Такий телятник став першим у регіоні, губернська влада відкрила подібний заклад лише у 1890 році. У 1894 році Надія Бантле увійшла до складу летючого окулістичного загону . Протягом семи тижнів загін діяв у селі Нікольському при місцевій земській лікарні. Окрім 18 лікарняних ліжок, у його розпорядження земство надало ще два приміщення в тому самому селі, завдяки чому кількість місць для одночасного розміщення хворих зросла до 43. Надія Бантле самостійно виконала 60 із 444 проведених загоном оперативних втручань і операцій. За час роботи загін надав допомогу 1771 пацієнтові, з яких 144 лікувалися стаціонарно. У серпні 1897 року брала участь в роботі в Москві.

У 1902—1903 роках Надія Бантле домоглася відкрити спеціалізовану пологову палату, яка стала першою такою палатою при дільничій лікарні у губернії. Також організували в селі дитячі ясла, перші у Кадниківському повіті. Під час спалаху туберкульозу у Вологодській губернії, в 1923 році, Надія Бантле організувала проведення медичної лотереї. Всього було зібрано грошей та речей на суму у 4250 карбованців, які були використані на боротьбу з туберкульозом.

Громадська діяльність

Одночасно з медичною діяльністю брала участь у розвитку села, за її ініціативи у 1906 році в Нікольському була організована кооперативна маслобійна артіль. Наступного року вона організувала кредитне товариство та племінне свинарське господарство, 1911 — цегельний завод, 1912 — кооперативний народний дім та пожежна сільська дружина, 1915 — товариство з розведення племінної худоби, 1916 — культурно-просвітне товариство і театр, 1922—1923 — племінний телятник. Приклад діяльності кооперативу мешканців Нікольського дав поштовх кооперативному руху губернії, а газета «Правда» назвала Надію Бантле «засновницею вологодської кооперації» (). Одним з важливих спільників Бантле був місцевий кооператор Олександр Самутін, Надія також мала значний вплив на виховання його сина . Хлопець фактично навчався не в школі, а в домі Бантле. Згодом Леонід Самутін стане відомим завдяки участі у «власівському» русі та знайомствуз Олександром Солженіциним. Протягом 1919—1920 років очолювала місцевий відділ народної освіти.

Всеросійський центральний виконавчий комітет своєю постановою від 1 жовтня 1928 року присвоїв Надії Бантле звання Героя Праці. Вона стала однією з першою серед мешканців Вологодської губернії, хто був нагороджений цим званням.

Також підтримувала товариські стосунки з родиною поміщіків Межакових, особливо з дружиною власника маєтка — Фаіною Межаковою. Надія доглядала за Фаїною, після того як у неї паралізували ноги. Під час революції зберегла від пожежі архів місцевого художника Петра Боборикіна, два альбоми та низку окремих листів виконаних олівцем, аквареллю, гуашшю, пером та чорнилами. Весь архів, понад ста листів, Надія Бантле передала до у 1933 році.

В Нікольському Надія Бантле пропрацювала до 1933 року. Того ж року, разом з донькою переїхала до Мінська, де померла 30 жовтня 1934 року. Похована на Військовому кладовищі Мінська .

Пам'ять

За ініціативою низки губернських організацій, у 1928 році Нікольська дільнича лікарня була названа на честь Надії Бантле. В 1934 році в сільській владі було повідомлено, що Надія Бантле була членом партії соціалістів-революціонерів і її ім'я з назви лікарні повинно бути прибрано. Місцева влада не тільки переіменувала лікарню, а й прибрала вивішений портрет Бантле, який було втрачено. Дослідниця О. Шафранова, станом на 2016 рік, повідомляла, що мешканці села хочуть повернути лікарні ім'я Бантле, але називала їх дії «не дуже енергійними».

На будівлі колишньої земської лікарні в селі Нікольське встановлена меморіальна дошка на честь Надії Бантле.

Родина Надія Бантле одружилася 11 травня 1880 року з сином титулярного радника Інокентієм Михайловичем Субботіним (1849 р. н.). Подружжя мало єдину дитину, доньку Людмилу (1881 р. н.). Згодом подружжя стало жити окремо.

Нагороди

Медаль «На згадку про війну 1877–1878 років» (1878) Герой Праці (1 жовтня 1928)

Примітки

Джерела