Висо́ке (до 1964 року — Крижопіль) — село в Україні, у Вапнярській селищній громаді Тульчинського району Вінницької області, адміністративний центр Височанського старостинського округу. До 2020 року Високе входило до складу Томашпільського району Вінницької області та було центром Височанської сільської ради. За даними на 2021 рік, населення села становило 768 людей.

Наприкінці XIX та на початку XX століття село Високе (на той час Крижопіль) належало до Ямпільського повіту Подільської губернії. У радянський період село в різний час входило до Крижопільського та Вапнярського районів у складі Тульчинської округи та до Томашпільського, Крижопільського та Тульчинського районів у складі Вінницької області. Під час Другої світової війни село входило до румунської зони окупації з тимчасовою румунською цивільною управою — губернаторства Трансністрія (1941—1944).

Географія

Село Високе розташоване за 20 км від колишнього районного центру, селища Томашпіль, на межі колишніх Томашпільського, Крижопільського та Тульчинського районів. Рельєф переважно рівнинний, за винятком балки, що врізається в земельний масив у південній частині села. До балки тяжіють схили помірної крутизни із середньо та сильно змитими ґрунтами. Центральна дорога, що поєднувала колишні Томашпільський та Крижопільський райони, розділяє село на дві частини: більшу, розташовану на рівнині, і меншу, що лежить на ярах. У селі немає річкової води, але є три невеликі ставки. На території, прилеглій до села, протікає річка Берладинка, притока Дохни (басейн Південного Бугу). Поблизу села знаходиться ботанічна пам'ятка природи місцевого значення — Томашпільські дубчаки.

Назва

Село Високе отримало таку назву в 1964 році, як одне з найвищих сіл Поділля. До 1964 року село носило назву Крижопіль. Причиною зміни назви села була однакова назва села Крижопіль та селища Крижопіль, розташованого за 17 км від села (селище Крижопіль та залізнична станція Крижопіль отримали назву від села Крижопіль). Щодо походження назви Крижопіль є декілька версій:

За першою версією, назва походить від великого хреста, що стояв біля великої чумацької дороги поруч із селом Крижопіль. Відповідно до цієї версії, ойконім Крижопіль виник складанням основ апелятива «криж» (хрест) і географічного терміну «поле» за ознакою «поселення в полі на перехресті доріг або де стояв хрест». За другою версією, назва походить від географічного положення села: у цій місцевості пролягає кряж, що служить вододілом між річковими басейнами Південного Бугу і Дністра. Відповідно до цієї версії, слова «кряж» і «поле» утворили назву «кряжопіль», що згодом видозмінилась у Крижопіль.

Адміністративна належність

У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні 2020 року село Високе увійшло до Вапнярської селищної громади в складі Тульчинського району Вінницької області. Згодом село Високе також стало центром Височанського старостинського округу, створеного в межах Вапнярської селищної громади.

Історичні дані

У Російській імперії станом на 1885—1905 роки село Крижопіль належало до Тиманівської волості Ямпільського повіту Подільської губернії, згодом — до Княжівської волості того ж повіту. 7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки. В Українській СРР село Високе було включене до Крижопільського району, створеного в 1923 році в складі Тульчинської округи. У 1925 році село було передане до Вапнярського району — який до 1930 року також входив до Тульчинської округи, у червні 1930 року був приєднаний до Вінницької округи, у вересні 1930 року переведений у пряме підпорядкування Української СРР та в 1931 році ліквідований із віднесенням території до складу Томашпільського району. Томашпільський район у 1932 році був включений до складу новоствореної Вінницької області. Під час румунської окупації (1941—1944) село Крижопіль (Crijopol-sat) у складі Томашпільського району (Raionul Tomaspol) було включене до Жугастрівського повіту (Județul Jugastru) губернаторства Трансністрія, що знаходилося під тимчасовою румунською цивільною управою. Станом на 1946 рік село Крижопіль входило до Томашпільського району Вінницької області УРСР як центр Крижопільської сільської ради, з 1959 року — увійшло до Вербівської сільської ради Томашпільського району, в 1962 році — разом із розформованим Томашпільським районом включене до Крижопільського району та в 1964 році перейменоване на Високе. У 1965 році село Високе разом із Вербівською сільрадою передане до Тульчинського району, в 1966 році — повернуте до відновленого Томашпільського району. У 1989 році Високе стало центром Височанської сільської ради. У подальший період Високе залишалося в складі Томашпільського району Вінницької області УРСР (до 1991 року) та згодом незалежної України (до адміністративно-територіальної реформи 2020 року) як центр Височанської сільської ради.

Кутки

Місцевості та мікрорайони (кутки) села:

Причипилівка — виникла в другій половині XIX століття; за переказами, утворилася через виділення громадою землі для молодих сімей, які зводили тут свої будинки. Назва походить від того, що нові вулиці ніби «причепилися» до основної частини села. Туркова — за переказами, отримала назву завдяки історії часів Кримської війни (1853—1856), коли місцевий житель, солдат Кушнір, привіз до села свою кохану-туркеню, яку місцеві мешканці прозвали «туркою». Гонта — названа на честь родини заможних селян Гонта, яка мешкала тут на початку XX століття. Після розкуркулення та Голодомору 1932—1933 років сім'я покинула село.

Також відомі місцевості Короліно й Трояни, а також кутки з назвами, утвореними від прізвищ жителів: «Долина Кучер», «Кокошкова гора», «Сивакова гора», «Бомбелова гора».

Історія

Археологічні знахідки

Місцевість села Високе археологічно маловивчена. У місцевій школі зберігаються необпалені ромбоподібні горщики та ребристі миски, прикрашені наколами та гребінцевим штампом, що можуть свідчити про заселення території села в період трипільської культури. Також місцевими жителями були знайдені римські монети та кам'яна статуетка жінки з колоссям пшениці в руках.

Заснування

За однією з версій, село, ймовірно, виникло у XVI столітті, в період розвитку торгівлі й чумацьких промислів та регулярних набігів татар. За переказами, на місці села були викопані три криниці, які чумаки традиційно копали на обраних місцях відпочинку, а також встановлений великий кам'яний хрест, що встановлювались у випадку смерті або вбивства чумака (також міг позначати місце битви або слугувати дороговказом). Ці три криниці та кам'яний хрест, ймовірно, стали початком появи перших поселень, що згодом утворили село. За іншою версією, поселення виникло з колишніх втікачів з-поміж селян, які втікали в малозаселені райони південних земель Брацлавщини в XVI столітті.

Як і по всій Брацлавщині, у Крижополі, крім землеробства, розвивалися такі промисли, як бортництво, рибальство, тваринництво, а також ремесла: ткацтво, ковальство, столярна справа, соломоплетіння, лозоплетіння, бондарство, кушнірство. Історичних документів про село за XVI—XVII століття не збереглося, однак до початку 1990-х років на околиці села існувало старе кладовище з кам'яними хрестами, датованими XVII століттям.

У складі Речі Посполитої

Станом на першу половину XVIII століття частиною земель села володіли церква та шляхтич князь Андрій Святополк-Четвертинський. У 1740 році він презентував свої землі Яну Шубовичу, який став настоятелем села. Господарство Яна Шубовича, що стало відоме як фільварок «Кароліно», включало маслобійню, цегельню, ткацький і кушнірський цехи, столярну й ковальську майстерні. Точна дата заснування місцевої церкви невідома та, згідно з описом 1901 року, церква вже існувала в 1740 році, коли помер священник Григорій Базилевич. У середині XVIII століття її переобладнали на храм на честь преподобного Онуфрія.

У складі Російської імперії

У 1870 році за 7 верст від села Крижопіль було відкрито залізничну станцію Вапнярка Києво-Балтської залізниці, за 14 верст — залізничну станцію Крижопіль; у 1876 році на південь від села також було відкрито станцію Княжеве. У 1874 році село Крижопіль разом із селами Антопіль, Савчине, Колоденка, Ілляшівка з присілком Телятинка та Красногірка Ямпільського повіту, що належали спадкоємцям Яніни із Четвертинських Єловіцької (Єловецької), придбав Юзеф Ярошинський. З 1904 року маєток перейшов до Кароля Ярошинського.

Перед революцією 1917 року поміщику Ярошинському належало 930 десятин землі, 470 десятин належало селянам, які повністю володіли нею, або орендували за половину врожаю, третину чи відробітки. 40 селянських дворів були безземельними. Як під час будівництва залізниці, так і для її обслуговування в пізніші роки, окремі жителі села працювали на залізниці. З розвитком цукроваріння на Поділлі поміщик Ярошинський та більш заможні селяни, яким стало вигідно вирощувати цукровий буряк, кіньми та волами вивозили його до станції Княжеве, а звідти залізницею на Капустянський цукровий завод. На початку XX століття цукровим буряком засівали до 20 десятин землі.

На кінець XIX століття в селі діяла церковнопарафіяльна школа, відкрита священником Яковом Дверницьким, яка в 1889 році отримала статус однокласного початкового народного училища Міністерства народної освіти. В 1898 році в селі була відкрита церковна школа грамоти для дівчаток. У роки Першої світової війни було мобілізовано понад двадцять чоловіків з-поміж жителів села.

Визвольні змагання

Див. також: Бої за Вапнярку, Бої за станцію Крижопіль (1920) та Крижопіль § Визвольні змагання

У 1919—1920 роках на території залізничних станцій Вапнярка (за 7 верст від села) та Крижопіль (за 14 верст від села), а також на навколишніх землях відбувалися бойові дії між союзницькими військами УНР і Галицької армії та військами РСЧА і ЗСПР.

Згідно з доповіддю Ольгопільської організації Комуністичної партії (більшовиків) України про організацію опору більшовиків наступу військових загонів Тютюнника — Павленка в напрямку Крижопіль — Вапнярка, у районі села Крижопіль армія Тютюнника із загоном поручика Марчука була розбита Григорієм Котовським, командувачем 2-го Бессарабського полку.

У складі СРСР

Перший радянський період

Упродовж майже всього 1920 року — початку 1921 року в лісах поблизу Крижополя діяли загони повстанців, які, зокрема, вбили більшовицького комісара, який разом із солдатами заготовляв ліс на матеріал та для паротягів. У 1921 році Другий Бессарабський полк остаточно встановив радянську владу в селі. Згідно з архівними документами, з 1919 до 1924 року в селі діяв революційний комітет, який у 1919—1920 роках займався обліком майна, земель та господарською діяльністю, включаючи обробіток посівів і зберігання врожаю. У 1921 році в селі було створено комітет незаможних селян (КНС). У лютому 1923 року створено споживче товариство, у яке увійшов 61 член. У 1923 році також створено сільськогосподарську артіль «Червоний жовтень».

Сільська рада станом на 1924 рік мала в складі 11 членів, всі з яких також були членами КНС. Робота ради була розділена на три секції: адміністративну, економічну та культосвітню. У селі була організована варта майна, худоби та будинків. Також діяли десятихатки, яких на той час налічувалося 40. У КНС станом на 1924 рік входило 78 чоловік. Згідно зі звітом 1927 року, у селі налічувалося: 97 робочих коней віком до 4 років, 70 волів, 170 корів, 63 плуги, 95 борін, 3 молотарки, 3 сівалки, 3 косарки та 2 соломорізки.