Маркі́вка (до XIX століття — Я́нушград (або Я́нгрод, Я́нушгрод)) — село в Україні, входить до Вапнярської селищної територіальної громади в Тульчинському районі (до адміністративно-територіальної реформи 2020 року у східній частині Томашпільського району) Вінницької області. На північ від Марківки знаходяться села Колоденка та Вербова, на півдні межує з селом Кісниця, а з заходу — з Антополем. Марківка простягається вздовж річки Шумилівки. Найближча залізнична станція знаходиться за 10 кілометрів у селищі Вапнярка. Відповідно до перепису населення 2001 року у Марківці проживало 516 осіб.

Поблизу села знаходяться залишки поселення трипільської культури. У період 1767—1917 років Марківка була містечком із наданими правами королем Августом III Фрідріхом. До XIX століття село мало назву Янушград честь Януша Четвертинського, рід якого володів селом з часів першої згадки населеного пункту у XVI столітті. У XVIII столітті було у селі було побудовано ратушу, зображення якої збереглося на малюнках Наполеона Орди. Серед марківчан вона мала назву «Турецька кріпость» і була остаточно зруйнована за комуністів 1966 року. Окрім того, у ті ж часи також була побудована Свято-Успенська церква, яка збереглася донині і вважається пам'яткою державного значення.

Географія

Розташування та фізична географія Село розташоване на відстані близько 32 кілометрів від районного центру Томашполя та за 10 кілометрах від найближчої залізничної станції Вапнярка в однойменному населеному пункті. У центрі Марківки на лівому березі знаходиться джерело під назвою «Шумилівка», а на правому джерело «Прірва». В південному напрямку води джерел зливаються й утворюють річку Шумилівку. Середня висота села над рівнем моря — 230 метрів.

Історія

Походження назви В епоху володіння селом родом Четвертинських за Януша Четвертинського 1760 року поселення отримало назву Янушград на честь його власника. На початку XIX століття Янушград, як один з місцевих торговельних центрів занепав через зміну торговельних шляхів. В зв'язку із цим він отримав назву Марківка. За легендою таку назву село отримало за іменем козака Марка, що на цьому місці поселився. Російською назва села пишеться як Марковка, польською — Markówka. Назва Янушград у деяких джерелах змінюється на «Янгрод» () або «Янушгрод» ().

Заснування та перші роки Поблизу нинішнього села Марківки у XX столітті археологами було виявлено рештки поселення Трипільської археологічної культури, представники якої жили протягом 5500-2750 років до Різдва Христового.

Перша згадка про село Марківка датується XVI століттям. Однак, протягом XVI—XVII століть згадок про цей населений пункт занадто мало. Згідно енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР» жителі Марківки брали участь у Національно-визвольній війні українського народу у період 1648—1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Першими відомими власниками села був польський шляхетський рід князів Четвертинських, який панував на цих землях аж до 1853 року. Століттями магнати керували селом, а 24 жовтня 1760 року, за князя Януша Четвертинського, на його прохання польський король Август III Фрідріх надав поселенню магдебурзьке право та змінив назву на «Янушград» на честь магната. Статус містечка був підтверджений 29 квітня 1819 року у Російській імперії. Це право було обмежене — жителі Янушграда залишилися кріпаками.

Окрім того, за часів управління Янушем Четвертинським у Марківці відбулася побудова великої ратуші з бійницями і крамницями, подібної до замку-фортеці. Янушградська фортеця була побудована з каменя та оштукатурена, мала чотирикутну форму. Рештки руїн ратуші збереглися до XX століття під назвою «Турецька фортеця», однак за комуністів 1966 року вони були повністю зруйновані. Центральна районна бібліотека для дорослих Томашпільського району подає такий опис будівлі:

На малюнку Наполеона Орди, датованому 1871 — 1874 рр. на фронтоні ратуші видно барельєф із зображенням щита з шляхетським гербом — судячи з усього, родовим гербом князів Четвертинських «Погоня Руська» («Святий Юрій»). На межі 18 - 19 століть цей герб виступав також на печатці Марковецького ключа (групи маєтків з центром у Марківці).

Того ж 1767 року у Марківці було збудовано дерев'яний православний храм — Свято-Успенську церкву. Трипорхову споруду було збудовано без жодного цвяха. 1848 року храм довелося рятувати від падіння, піднявши на кам'яні підмурки. Разом з триярусною дзвіницею комплекс вважається пам'яткою державного значення.

XIX століття

Після захоплення Поділля росіянами 1804 року Янушград увійшов до складу Ямпільського повіту Подільської губернії, ставши центром однойменної волості. Не зважаючи на захоплення земель Четвертинські залишили за собою право на село. Ще на початку XIX століття Янушград занепав в зв'язку з переміщенням торговельних шляхів і втратив назву ставши іменуватися містечком Марківка. Останнім поміщиком містечка з чоловічої гілки роду Четвертинських був Готфрід Антонович Четвертинський, який помер 1844 року. Після його смерті власність Четвертинських на Поділлі, включаючи Марківку, відійшла його дочці Емілії, яка вийшла заміж за князя Вітинштейна.

1853 року Вітинштейни продали містечко поміщику Станіславу Францевичу Перловському, який володів на той час і сусіднім селом, Вербова. Після переходу Марківки у володіння Перловських Станіслав Францевич віддав Марківку в управління своїм синам — Антонію й Адольфу.Відповідно до 1897 року у список дворян губернії 9 червня 1836 року були включені Станіслав Фанцевич Перловський. Тоді ж до цього ж списку були включені його сини — Михайло і Адольф. 31 березня 1851 року до списку дворян Подільської губернії були включені ще троє дітей — Людвіг, Антон і Юлія-Марія. Кожен з братів побудував для себе по палацу з парками навколо. У XX столітті комуністи зробили у палаці Антонія школу, а палац Адольфа розділили на квартири для жителів села. За даними Центральної районної бібліотеки для дорослих Томашпільського району житло більшості селян Марківки станом на середину XIX століття мало такий вигляд:

Остання така хата була знищена 1923 року. Відповідно до енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР» після впровадження Селянської реформи у Марківці 1861 року почалися заворушення, на придушення яких було надіслення 4 батальйони солдатів. Станом на 1864 рік у селі проживало 912 осіб.

Напередодні Першої світової віни площа Марківки складала 2860 десятин. З них поміщикам належало 1162 десятини, найбагатшим селянам — 140 десятин, місцевій церкві — 132 десятини, а усім іншим селянам 1426 десятини. Усього у селі було 846 дворів, з яких 4 двори найбагатших селян і по одному двору у поміщика та свіщенника. Окрім цього у селі проживало 112 юдеїв, що складали 28 сімей і 5 поляків, усі ж інші були українці. Станом на 1885 рік, населення Марківки складала 1 010 осіб, які жили у 155 дворових господарствах. За тими ж даними у селі була православна церква, синагога, постоялий двір, постоялий будинок і ярмарки по середах. Окрім того, у селі працювали дві горілчані крамниці та трактир, а також декілька приватних крамниць, поміщицький млин і піч по випіканні вапна.

До кінця XIX століття у Марківці школи не було і письменними були лише поміщики, піп, дяк і їхні діти. 1888 року у селі було засновано школу. Залишилися спогади колишнього її учня Андрія Антоновича Бондара про цю школу:

Розвал імперії

На початку Першої світової війни у липні 1914 року стан життя у Марківці погіршився, як і у всій країні. Вдалося втримати своє становище лише поміщицькій родині Перловських і родині одних найбагатших селян Дубових. Позаяк лише ці дві родини поставляли продукти харчування у місцеві магазини. З 1915 року в Ямпільському повіті почалися соціалістичні страйки. Зокрема, за деякими даними в Марківці селяни відмовлялися працювати на поміщицьких землях і проганяли людей, привезених з інших сіл, вимагаючи підвищення оплати праці. За деякими джерелами ці протести стали причиною прибуття загону «гайдамаків», який силою змусив селян повернутися до роботи.

1 травня 1917 року в селі пройшла демонстрація солідарності з Тимчасовим урядом Російської Республіки та Центральною Радою Української Народної Республіки, організована священиком місцевої церкви Інокентієм Угриновичем і братами Дубовими. За іншими ж даними соціалістично-налаштовані селяни, за поданням агітаторів із залізничної станції Вапнярка вирішили провести акцію солідарності, присвячену учасниками Лютневої революції, однак отець Інокентій і брати Дубові несподівано очолили акцію, вийшовши з хоругвами та закликами шанування нової влади, змінивши таким чином суть акції.

7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.

Після Жовтневого перевороту більшовицький спротив у селі був організований марківчанами: Володимиром Бойчуком, що приїхав з Петрограду (нині — Санкт-Петербург) і Володимиром Задорожним з Бірзули (нині — місто Подільськ Одеської області). Вони організували великий мітинг, де створили революційний комітет, який очолив Трохим Паламарчук — майбутній прихильник Центральної Ради. Також було створено земельний комітет, який розділив поміщицьке майно між бідняками села. Окрім того, комітет зобов'язав до обов'язкової початкової освіти та відділення школи від церкви.

На початку квітня 1918 року війська Німецької імперії й Австро-Угорщини захопили Марківку. У село повернулися поміщики Перловські, які при допомозі військового загону повернули собі своє майно. За допомогою жителя села Степана Стодолі каральний загін заарештував більшовицьких активістів Василя Іванова і братів Дорофія та Кирила Вергелісів. Деякі жителі села, зокрема, Автоном Вергеліс, Василі Іванов, Макро Сніцар, Василь Строгий і Захар Хромій, брали участь у партизанському русі у селі Качківка Ямпільського повіту. 10 липня 1919 року село захопила Армія Української Народної Республіки. Бої між військами II бригади більшовиків та українцями точилися за село з 10-го по 12-те липня. Ввечері 12 липня частини Червоної армії відійшли до села М'ястківка (нині — Городківка). Після встановлення української влади в селі комуністичний ревком було розпущено, а його голову, Володимира Бойчука, було заарештовано та відправлено у Могилів-Подільський, де згодом розстріляно. Деякі джерела вказують, що у період влади УНР у селі військовими було скоєно велику кількість злочинів по відношенню до єврейського населення. Зокрема, було вбито Спектор Янкель і Лайба Янкелович та їх сім'ї. У період з жовтня 1919 року по червень 1920 року Марківка була захоплена Добровольчою армією Антона Денікіна.

XX століття У червні 1920 року більшовики остаточно захопили владу у Марківці. 13 червня 1921 року відбулися перші вибори до Марківської сільської ради. Першим головою був обраний Микола Микитович Вергеліс, а наступним став його рідний брат Автоном. 1 серпня 1921 року було створено комітет незаможних селян, головою якого обрали Дем'яна Тушинського. Діяльність комітету була важливою під час голоду 1921—1923 років. Тоді для незаможних селян комітет на чолі з Тушинським виділив, захоплений більшовиками палац Адольфа Перловського. У палаці було створено дитячий будинок, директором якого було призначено Зосю Бойко, а змінив її на цій посаді Андрій Антонович Бондар. Палац Антонія Перловського було передано школі. Окрім того, більшовицькою владою було реалізовано політику з подолання неписьменності. Так у селі запрацювало 2 класи та 14 гуртків, де вчилися 105 селян. У 1923 році відкрилася хата-читальня, а також було організовано драматичний гурток під керівництвом Автонома Вергеліса, у якому грали 36 артистів із жителів села. Зокрема, це Олисько Бойчук, Михайло Дубов, Михайло Каневський тощо.