Ка́дубівці — село в Україні, у Чернівецькому районі Чернівецької області. Славиться своєю культурою та мистецтвом. Центр Кадубовецької територіальної громади.
Неподалік від села розташований ландшафтний заказник — Кадубівська стінка, релігійна памʼятка — статуя Божої Матері Кадубовецької, а також геологічна пам'ятка природи Кадубівська лійка.
Герб Лазуровий щит перетятий і напіврозтятий. У першій частині виникає Богородиця із золотим німбом і короною в лазуровому одязі та червоному плащі, обтяжена немовлям із золотим німбом, у червоному одязі із золотим щитком. У другій частині золотий колодязь. У третій частині золотий сніп.Герб села
Коротка хронологія Перші письмові відомості про Кадубівці відносяться до XVI століття. В одній з молдавських грамот за 1589 рік визначаються межі села, як феодального володіння.
У 1858 році в селі була відкрита народні початкова школа.
У 1888—1890 роках на кошти громадян села було збудовано першу в селі кам'яну пам'ятну споруду — Храм Пресвятої Богородиці. Громада мала власну символіку: печатку з зображенням дерев'яного хреста, перед яким стоїть бик (відомі відбитки такої печатки, датовані 1857—1869 рр.).
В 1940 році Заснована Кадубовецька сільська рада.
В 1948 році утворилися два колгоспи «Шлях до комунізму» та Колгосп ім. Кірова.
3 червня 1947 р. (в «зелений» вівторок) у с. Кадубівці в бою з емґебістами загинуло шість повстанців: кущовий ОУН Георгій Куруляк-«Пік» (1925 р. н., із с. Дорошівці), Георгій Нуцуляк- «Криворіг» (1914 р. н., із с. Дорошівці), Петро Федорюк (1898 р. н., із с. Брідок), Іван Никоряк із с. Репужинці, а також охоронці керівника Заставнівського районного проводу ОУН — Іван Садківський-«Тиміш» (підірвався гранатою) та Манолій Поклітар (обидва із с. Брідок, 1927 р. н.).
Літо 1993 р. візит на Буковину митрополита УПЦ у Канаді Василя (Федака), уродженця с. Кадубівці.
Історія та культура Перша згадка Кадубовецька культура має початок з часів неоліту IV-III тис. до н. е., саме тоді на території села почали зʼявлятись людські поселення. Символічною знахідкою того часу є кремінний вкладиш серпа знайдений на одному з полів.
Вже за черняхівської культури (II-VI ст.) було виявлено рештки повноцінного ранньословʼянського села в урочищі Кадуб, неподалік сучасного села. Слово "Кадуб" має первісне значення "криниця". Відомо, що саме звідти зародилась назва "Кадубівці". Точний час заснування села невідомий.
Збагачення культури відбувалось за рахунок торгових шляхів. Кадубівці розташовувались на перехрестях декількох торгових шляхів, а також поряд з давньоруським портовим містом Василевом. Торговці приносили золото, а разом з ним і культурні надбання Русі-України, про що свідчать давні монети знайдені на території села. Крім руської культури, поселення накопичувало в собі культури сусідніх держав, що відрізняло село від інших. Таким чином саме тоді почалась зароджуватись власна кадубовецька культура зі своїм особливим шармом.
У місцевих жителів збереглась легенда про походження села: "Засновником і першим поселенцем села був якийсь Павуш. Збудував біля свого будинку криницю з журавлем, вона і донині збереглась. Павушева криниця - історичний центр й одночасно найдавніша памʼятка села.
Історія Перша письмова згадка про село і його межі датується 1589 роком, в одній з молдавських грамот.
Під час турецького панування в селі виник Турецький Кут - осередок села. У 1775 році село окупувала Австрія, тоді виникли ще три осередки - Панська вулиця, Жидівський кут і Слобода.
"Весна народів" 1848 р. прийшла в село із скасуванням панщини. За словами місцевих старожил, пани не хотіли повідомляти селянам про скасування панщини, аж поки в село не завітав сам цісарський син. Він прикинувся звичайним селянином та побачив що про свободу від панщини селяни і не чули. Після цього він написав листа пану хто він є такий, і наляканий пан був змушений повідомити.
В капіталістичну добу кадубівчани "вступили роздягнуті до нитки". Через тодішні податки селяни не мали коштів навіть на базові речі. За сіль платили в 700 разів більше ніж її собівартість.
В 1852 році при вʼїзді в село було встановлено духовний символ села - фігура Божої Матері Кадубовецької. 1885-1889 роки зведення храму Пресвятої Богородиці. Також зусиллями громади було організовано народну читальню, яка була під опікою товариства "Руська бесіда"
Вже за румунів, українська культура та мова була під утиском влади. В школі відбувалась румунізація. На початку XX ст. почався період діяльності кадубовецького церковного хору, також декілька бунтів проти румунського панування.
З приходом радянської влади краще не стало. Почалась Друга світова війна, про культуру не йшло і мови. Багато хлопців та чоловіків мобілізувало окупаційне румунське командування, а після контратаки, мобілізовувала вже радянська влада. Багато кадубівчан загинуло та поховано в Східній Прусії.
З 1945 в селі почала встановлюватись радянська влада. Встановлювався ряд заборон. Утискалась церква, українська мова, багато історичних памʼяток було вивезено до Москви. Спочатку у селі було організовано одразу два колгоспи: на Слободі - "Шлях до комунізму", на Турецькому куті - "імені Горького". Люди були змушені віддавати своє господарство на користь совєтам.
9 липня 1946 "бандерівці" вбивають голову сільради Дідіва Миколу Констянтиновича та Луник Ганну Василівну, які були причетні до загибелі шести вояків УПА. Внаслідок цього, каральні органи посилюють репресії, і протягом двох років увʼязнюють кілька десятків кадубівчан. Торську Параску, чоловік якої загинув на фронті, було увʼязнено на 19 років за 19 качанів кукурудзи, схованих вдома.
Службам НКВС не вдалось повністю знищити повстанський рух в селі, але ситуація заспокоїлась і таких великих боїв вже не було. Крім колгоспу люди більше не мали інших способів заробітку. Працювали в "ланці" – і малі і старі. Чорноземи поблизу села були відносно родючими, тому колгосп швидко став прибутковим.
В період відлиги, за рахунок колгоспу: покращувалась інфраструктура села, асфальтовано центральну дорогу та побудовано ряд об'єктів. Втричі збільшено площу школи. Також діяла сільська баня поблизу Павушівського ставу, вона була єдиною в цій частині району, тому обслуговувала також і сусідні села. Функціонував млин, кормовий комбінат та великий комплекс відгодівлі корів, відкрито музичну та художню школи.
Таким чином село жило спокійно, проте бідно та пригнічено. Ця ситуація знову призвела до появи в селі патріотичних рухів. Це був період "перебудови", коли вже вся Україна нарешті стала свідома. Було проголошено незалежність. Село радо вітало нову державу, тому що вперше за довгий час кадубівчанам більше не треба було таємно приховувати свою проукраїнську позицію, таємно ходити до церкви та відмовлятись від своїх традицій. У 1993, з візитом у свої рідні Кадубівці навідався митрополит Василій. Не дивлячись на складну економічну кризу, село трималось і деколи навіть відкривався бізнес.
В 00-вих Кадубівці знову встали з колін. Почалось будівництво промислових фабрик, відкривались ресторани та магазини. Багато кадубівчан виїхали закордон на заробітки, переважно в Польщу та Італію. Почалась масова розбудова села та утворився новий великий кут - Селище. Внаслідок ліквідації обʼєднань, паї перейшли в руки селянам, багато почали обробляти їх самі. Хто не мав змоги обробляти – віддавав паї місцевим орендаторам, сільське господарство на території села стало прибутковим. У 2009 році відкрито памʼятник Тарасові Шевченку. Було збудовано нову амбулаторію і повністю переасфальтовано ділянку траси E85, повністю відремонтовано школу.
У 2018 було розформовано Заставнівський район та створено Кадубовецьку територіальну громаду. Проте пандемія призупинила розвиток села, а згодом і повномасштабне вторгнення. Зараз село переживає важкий час. Багато кадубівчан полегли в боротьбі з російськими окупантами. Тож зараз на долю місцевих припадає важлива місія: зберігати і надалі давнє культурне та історичне надбання Кадубівців, зберігати памʼять тих хто своїм життям захистив наш край, жити теперішнім і думати про майбутнє свого рідного села.
Культура за часів СРСР Великий поштовх дало створення у Кадубівцях - культурного будинку. Це стало новим осередком кадубовецької культури. Було організовано музей та бібліотеку, а також великий зал із сценою. Декілька разів на рік були покази кіна та виступи до свят.
Значно збільшилось населення села, бував період, що в школі одночасно вчилось більше 600 учнів. Значно збільшився рівень освіти серед кадубівчан. Кожної неділі люди таємно ходили до церкви. Економічне становище не давало позитивних надій: на колгоспні зарплати вижити було практично неможливо. Тож люди були змушені вести власне господарство.
В розвитку музичної культури було створено музичний оркестр. Його очолив шкільний вчитель музики Марусик Юрій. Разом із оркестром вони їхали на виступи по різних куточках УРСР, прославляючи кадубовецьке надбання. Вже за незалежної України його очолив Юрій Маруся́к, він продовжив діло свого вчителя. Одним із найважливіших його творіннь стало створення пісні про село: "Село моє...". Пісня стала офіційним гімном села. Під час повномасштабного вторгнення оркестр припинив виступи, а декілька музикантів стали воїнами ЗСУ.
КЗ "Центр культури та мистецтв"
В сфері культури владою було прийнято створення комунального закладу "Центр культури та мистецтв" Кадубовецької ОТГ. Очолила донька композитора Юрія Марусяка - Галина Марусяк.
При закладі створено: народний духовий оркестр, хоровий колектив, фольклорний колектив "Кадубівчанка", гурток "Художнє слово", вокальний ансамбль "Голосочки" (керівник Альона Марусик), вокальний ансамбль "Різдвяна зоря", танцювальний колектив народного танцю "Струмочок" (керівник Наталя Пелещишин). Також філію Заставнівської музичної школи перетворено на Кадубовецьку музичну школу (директор Володимир Мулик).
Нині, кадубовецька культура знову на етапі розквіту, і займає велику частку культури в місцевості. Колективи показують зразкову роботу та багаторічне історичне надбання Кадубівців.
Легенди про село Легенди із села Кадубівці
Рештки ранньослов'янського поселення черняхівської культури (II—VI ст.) виявлено в урочищі «Кадуб» неподалік сучасного села. Це свідчить про безперевність землеробської традиції і заселення території, прилеглої до села, з давніх-давен і в наступні роки. Точний час заснування села невідомий. Етимологія назви «Кадубівці» вказує на її зв'язок із стародавнім поселенням в урочищі «Кадіб» з первісним значенням «криниця».
За місцевими переказами, першим поселенцем, що започаткував село Кадубівці, був якийсь Павуш, і пам'ять про нього закарбувалася в одному із осередків села — Павушівці. Поселившись на березі струмка, який перетинає сучасне село, залишився безіменним. Павуш обладнав на своєму обійсті криничку з журавлем. Вона збереглася донині і недавно дбайливо оновлена сільчанами.
«Божа матір»
Старожили розповідають про походження скульптури «Божої матері з дитям на руках», що прикрашає в'їзд в село.
Там підпис: 1852 рік.
Це було тоді, коли наш край входив до Австро-Угорської імперії, у середині ХІХ століття. В урочищі селища жила поміщицька сім'я. Там був їхній маєток. Селяни-кріпаки мусили відбувати панщину по 5-6 днів на тиждень. Тяжка була праця, за що-небудь били палицями. Та ще гірше доводилося селянам, які працювали в панському маєтку. Люта пані знущалась над людьми, ображала, наказувала людей бити. Завжди проклинала людей. Її улюбленими прокльонами були: «Щоб тебе гадина вкусила». Ці прокльони вона посилала кожному. Чи то Бог не стерпів такого знущання над людьми і вирішив покарати поміщицю, чи скривджені селяни підкинули в маєток багато змій. Вони розмножувались скрізь. Від укусу змії померла пані. Пан злякався такої смерті дружини і замовив скульптуру «Матері Божої» і поставив її біля свого двору, освятивши двір і статую.