«Дана́я» () — картина голландського художника Рембрандта Харменса ван Рейна, що була створена та зазнавала значних змін у період з 1636 по 1643 рік. За основу взятий сюжет з давньогрецької кіклічної поеми «Іліада», що приписується Гомеру (XIV). Рембрандт намалював картину у жанрі ню, що було непритаманно для голландської школи мистецтва доби бароко. Манера зображення Данаї відверто йшла в розріз із традиційною передачею цього сюжету іншими художниками. Замість того щоб зобразити вже звичну, в уяві митців, спокусливу красуню, котру закоханий Зевс обсипає золотим дощем, Рембрандт намалював малопривабливу, немолоду жінку, що завмерла в очікуванні.

Сучасні дослідження виявили, що приблизно на початку 1640-х років художник значно змінив центральну частину картини. 1985 року картина зазнала невідворотних змін, що були заподіяні психічнохворим відвідувачем, який порізав полотно ножем та виплеснув на нього сірчану кислоту. Реставраційні роботи тривали майже дванадцять років, що призвело до часткової втрати стилю ван Рейна. Сьогодні картина під інвентарним номером ГЭ-723 перебуває в будівлі (музейний комплекс Ермітаж), що розташована в місті Санкт-Петербург та зберігається за куленепробивним склом.

Історія

Картина «Даная» була написана в період перебування художника в Амстердамі, до якого ван Рейн переїхав після того, як облишив роботу у своїй лейденській майстерні в 1631 році. 1634 року художник узяв шлюб із Саскією ван Ейленбюрх, дочкою бургомістра міста Леувардена, отримавши таким чином доступ до широкого кола заможних замовників. Дослідники творчості ван Рейна схиляються до думки, що ця картина писалася не на замовлення, а була створена на честь дружини. Беззаперечним фактом є те, що ван Рейн досить часто звертався до послуг Саскії, як моделі, зображуючи її на своїх картинах. Картина залишалася в домі ван Рейна до 1656 року, допоки не була продана на аукціоні, спричиненому банкрутством художника.

Дослідники виявили, що картина з моменту створення в 1636 році зазнавала декількох редагувань. Це було пов'язано низкою обставин: як то вагітність дружини, почергова загибель їхніх трьох дітей, народження четвертої дитини, але разом з тим і смерть, власне, самої Саскії в 1642 році. Після цього в будинку ван Рейна з'явилася , яка стала його коханкою та доглядальницею малолітнього сина художника — . Вже сучасні дослідники висунули припущення, що саме Діркс стала моделлю для обличчя Данаї, яке було змінене на картині близько 1643 року.

Після того, як в 1656 році все майно Рембрандта було описане та виставлене на аукціон, картина стала одним із лотів під номером 347 та з підписом «Een groot stuck, sijnde D [i] anae». Новою власницею стала мешканка Амстердама та поціновувачка творчості ван Рейна — Клара де Валер (). Після її смерті майно було описане, а картина зазначена, як «Een groot stuck schilderij van Rembrant van Rhyn synde een Dane» та виставлена на аукціон 16 жовтня 1660 року. Її придбав французький купець, фінансовий радник Людовика XIV, Французької Луїзіани — . Подальші обставини зміни власника залишаються нез'ясованими, але полотно потрапило до одного з його синів, а саме генерал-лейтенанта, поціновувача та колекціонера мистецтв — . 1771 року «Даная» була описана разом з іншим майном француза, а вже в 1772 році з всією колекцією Кроза була викуплена. Новим, але номінальним власником став колекціонер та купець , який за рекомендаціями Дені Дідро та збирав витвори мистецтва для імператриці Катерини II. 1772 року картина з'явилася у фондах Ермітажу під інвентарним номером ГЭ-723. У I половині XIX століття картину зняли з виставки оскільки вважали, що вона була непристойною за змістом.

Опис

Сюжет

Згідно з давньогрецькою міфологією, Даная дочка Акрісія, царя Аргосу і Еврідіки (або Аганіппи). Згадки про неї містяться в «Іліаді» (XIV). Синів родина не мала і єдиною дитиною була донька Даная. Одного разу Акрісій звернувся до оракула для пророцтва про можливого спадкоємця, однак отримав відповідь, що сина у нього не буде, а майбутній онук узагалі його вб'є. Після цих слів наляканий цар вирішив уникнути прогнозованої смерті. Він віддав розпорядження помістити Данаю до мідної вежі, яку охороняли люті пси. Натомість, вродлива дівчина сподобалась головному з богів-олімпійців, богу грому і блискавок Зевсу. Він вдався до хитрощів і потрапив до вежі у вигляді золотого дощу. У результаті їхнього зв'язку народився хлопчик Персей.

Серед населення поширилися чутки, що Данаю спокусив її дядько Прет. Цар Акрісій наказав замкнути доньку й онука до скрині та скинути в море. Але вони залишились живими, оскільки скриню прибило до острова Серіф, де її виловив сітками рибак на ім'я Діктіс. Через багато років Даная із сином наважилася вирушити додому, щоби побачити батька Акрісія, але той, побоюючись здійснення пророцтва, утік до пеласгійського міста Лариса. Так сталось, що місцевий цар запросив Персея взяти участь в іграх. Хлопець змагався у , і кинутий ним диск, відхилившись від свого шляху по волі вітру або Богів, влучив в Акрісія, вразивши його на смерть.

Виконання Дослідники-мистецтвознавці, що вивчали картину, досить довгий час губилися в різних здогадах, чому схожість із Саскією на цій картині не була такою очевидною, як на інших роботах ван Рейна. Навіть стиль виконання свідчив про те, що вона мала відноситися до більш пізнього періоду його творчості. Лише в середині XX століття з появою рентгеноскопії дослідникам вдалося виявити причину невідповідності. Знімки показали, що насправді художник переписав картину вже після смерті дружини. Портрет жінки на нижньому шарі мав велику схожість із Саскією. Пізніший образ найімовірніше був списаний з коханки та годувальниці його сина Тітуса — Ґерт'є Діркс. Таким чином у картині «Даная» поєдналися образи двох близьких до ван Рейна жінок. Також у процесі дослідження стало відомо, що золотаве світло було передане за допомогою додавання до олійних фарб товченого бурштину

З моменту зміни власника та до сучасного дослідження в середині XX століття картина містила безліч нерозгаданих загадок. Дослідники та шанувальники творчості Рембрандта намагалися знайти відповіді на ряд питання. Головне серед них — чи це міфологічна Даная? Адже за стародавнім сюжетом вона мала дивитися на Зевса, який втілився в золотий дощ, а насправді її погляд був спрямований кудись вперед. Наступною загадкою стала обручка на пальці жінки та чи не пов'язана зі шлюбом вагітність, адже живіт Данаї виглядає доволі огрядним. Вважалося, що на картині зображена Саскія, вагітна другою дитиною, оскільки попередня померла у двомісячному віці. Саме тому картина виконана в передчутті радості від майбутніх пологів та сподівань, що було передано в постаті жінки, яка чекає коханого, та в очах, що мали передавати щастя. З одного боку права рука захищає її від яскравого світла, а з іншого виглядає як жест запрошення приєднатися. Сюжет картини за задумом художника мав передати сподівання пари на перемогу кохання над смертю. Остання, як згадка про втрату первістка, або ж розпач безсилля, була зображена у вигляді Ероса, що плаче над ліжком й не може допомогти Зевсу та Данаї. Лише рентгенівські дослідження допомогли відповісти на ряд запитань та виявити деякі невідомі деталі. Спочатку стегна прикривала тканина, а обличчя мало більше спільних рис із Саскією. Рембрандт радикально відходить від традиційного для стародавнього міфу зображення Зевса у вигляді золотого дощу з монет. Про його присутність жінці стає відомо через наповнення кімнати золотавим світлом. У властивій собі манері ван Рейн свідомо нехтує передачею жіночої фігури в ідеальному образі, віддаючи перевагу на користь реалістичнішої форми. Завдяки цьому рішенню художнику вдалося зобразити сцену максимально природно, щоб привернути увагу глядача до фігури Данаї й тим самим віддалити на другорядний план служницю і, власне, Зевса. Щоб вдало підкреслити постать жінки, ван Рейн використав навколо неї фарби зеленого, малинового, червоного та золотавого кольорів. Підняття правої руки до верху супроводжується почуттям сором'язливості та радості на обличчі. Рембрандт за допомогою піднятої до верху руки не тільки зосередив увагу глядача, а й вніс ясність у складну просторову та образотворчу композицію, окреслюючи в площині кордони між оголеністю та фоном, пов'язуючи різні акценти світла з гармонічним дизайном. Позолочена білизна і багато оздоблене різьбленням ліжко обвішане об'ємними оливкового кольору шовковими шторами контрастує на фоні нижньої частини ліжка, яка є бідною на деталі та виконана в синювато-зеленому тоні. Матерія, що покриває столик біля ліжка, виконана в червоному кольорі.

Спочатку художник зобразив Данаю у намисті з перлів, яке було улюбленою прикрасою Саскії. Більше того зображена жінка була прикрита ковдрою. У Саскії ніс був маленький і кирпатий, а у фінальній версії картини Даная має прямий та великий. За версією мистецтвознавця, доктора історичних наук Сергія Андронова художник зобразив два різні моменти з міфу. Спочатку Рембрандт зобразив класичну сцену, яка відображена на полотнах Тіціана і Джентилескі, де Зевс з'явився до жінки у вигляді золотого дощу. Вона зустрічає його, закинувши голову в екстазі. Через тринадцять років ван Рейн написав інший момент з міфу. Це була вже сцена прощання жінки з божеством, що залишає її. Золотий дощ закінчився й залишилося лише світло. Андронов надає пояснення жалібному обличчю Купідона — лише він один знає, що насправді Зевс вже не повернеться до жінки. Наступна загадка криється в постаті жінки на задньому плані, адже згідно з міфом до Данаї була приставлена стара служниця. Яку, між іншим, стратили за те, що не встежили за невинністю дівчини. Якщо придивитися до жінки то можна побачити, що риси її обличчя дуже схожі на чоловічі. І тим більше мають спільні риси з самим Рембрандтом. У нього навіть є автопортрет у такому ж береті. За попередніми начерками до картини чітко видно, що постать має на голові характерний для того часу жіночий очіпчик. Але на фінальній версії картини зображений улюблений головний убір художника. Іншим моментом, що звертає на себе увагу є те, що крім зв'язки ключів, «стара» тримає начебто палітру й пензлі. Хоча, звичайно, за офіційною версією в її руках — мішок. Він потрібен для збору золотих монет, що за легендою сипалися разом із золотим дощем. Таким чином, можливо Рембрандт вирішив зобразити себе поруч із власною дружиною.

Ряд мистецтвознавців взагалі висували версію, що на картині зображена вагітна жінка, про що має свідчити той факт, що в XVII столітті такі жінки носили браслети на обох руках. Саме це досить детально зобразив ван Рейн на картині.

Надалі, під час реставраційних робіт, у яскравому шарі фарби виявлено товчене скло, некольорове або слабо фарбоване. Існує декілька версій, чому художники XVII століття домішували його до фарби: по-перше, така суміш надає можливість досягти особливих оптичних властивостей, надаючи фарбі ефекту прозорості, а по-друге, такий спосіб дозволяє фарбі швидше сохнути.

Таким чином міфологічний сюжет з Данаєю характеризується психологічною глибиною. У прощальному й водночас сповненому надії русі руки жінки, адресованого Зевсові, Даная втілює мотив швидкоплинності щастя, його оманливості, краху сподівань. Згасаюче золотаве світло, що зникає за балдахіном, останніми променями осяює оголене тіло жінки, надає схвильованості та печального жалю настрою картини.

Вплив