Державний Ермітаж у Санкт-Петербурзі (від — «місце всамітнення») — один із найбільших у світі художніх і культурно-історичних музеїв.
Загальна характеристика Виник в 1764 як приватне зібрання Катерини II. Пройшов довгий шлях від зібрання імператорської родини до музею, частково відкритого для відвідин у 1852 р. Містить колекції пам'ятників культур Стародавнього та Далекого Сходу, Давнього Єгипту, Античності та Середньовіччя, мистецтва Західної і Східної Європи, археологічних та мистецьких пам'яток Азії, слов'янської культури VIII — XIX століть.
На підставі указу Катерини II від 1795 р. з Варшави було вивезено бібліотеку Залуських, що налічувала майже 300 тис. томів, 10 тис. рукописів і величезне зібрання гравюр (1930 року заради поліпшення відносин з Польщею більшовицький уряд повернув значну частину бібліотеки Залуських у Варшаву). Саме вона й художні зібрання Королівського замку, двірських ансамблів «Лазенки» і «Вілянов», замку Вавель, садиб в Пулавах і Сєняві, Нєсвіжі, Підгірцях і Мітаві стали основою Імператорської публічної бібліотеки, Ермітажу і Арсеналу.
Імперські захоплення мистецьких і інших скарбів — не новина в тогочасній Європі. Як військові трофеї були вивезені Наполеоном Бонапартом в Лувр численні художні артефакти з арабського Єгипту та античні знахідки з островів Середземного моря, численні мистецькі зібрання з пограбованих палаців Німеччини, Італії. Захоплення та концентрація мистецьких скарбів в окремих центрах мала як негативні, так і позитивні наслідки, бо сприяли збереженню низки унікальних пам'яток мистецтва, ворожо сприйнятих і не потрібних на той час арабському Єгипту (де роками грабували археологічні пам'ятки і торгували знахідками), ворожо сприйнятих і не потрібних пам'яток античності в Османській імперії, де існувала мусульманська заборона на реалістичні зображення. У мешканців Туреччини десятиліттями існувала практика випалення вапна із мармурових архітектурних уламків і залишків давньогрецьких скульптур. Кількість попсованого та знищеного перебільшує кількість збереженого через грабежі і вивезення.
Свій внесок в переміщення мистецьких скарбів внесли і постійні війни, котрі точилися на європейському континенті, батьківщині двох світових воєн. Моральні претензії через десятиліття вщухають, збережені пам 'ятки історії і мистецтва стають надбанням освіченого і дбайливого людства.
Зимовий палац. Фасади
Музейні споруди Ермітажу Зимовий палац (1754–1762, архітектор Б. Ф. Расстреллі) Малий Ермітаж (1764–1767, архітектор Ж. Б. Валлен-Деламот) Старий Ермітаж (1771–1787, архітектор Ю. М. Фельтен) Новий Ермітаж (1839–1852, архітектор Лео фон Кленце) Ермітажний театр (1783–1787, архітектор Джакомо Кваренгі)
Нині до складу Державного Ермітажу також входять: Меншиковський палац (1710–1720, архітектори Дж. М. Фонтана, Й. Г. Шедель) Будинок Головного штабу (архітектор К. І. Россі)
Головні відділи музею Відділ історії західноєвропейського мистецтва (з картинною галереєю) Відділ малюнків Відділ гравюр Відділ декоративно-ужиткового мистецтва (Колекції порцеляни (Ермітаж)) Відділ історії культури та мистецтва античного світу (Античне скло (Ермітаж), Римський скульптурний портрет (Ермітаж) тощо) Відділ історії культури та мистецтва Сходу (Мистецтво Стародавнього Єгипту (Ермітаж), мистецтво країн Кавказу, мистецтво Китаю (Ермітаж)) Пам'ятки Візантії (Ермітаж) Відділ історії російської культури до 1917 року Відділ нумізматики (Ермітаж) Колекція західноєвропейської та російської зброї Науково-просвітницький відділ Відділ реставрації та консервації Наукова бібліотека (Ермітаж) Фондосховища«Эрмитаж за 200 лет», Л-М, «Сов.художник», 1966
Відділ історії західноєвропейського мистецтва (з картинною галереєю)
Аби дати уяву про структуру відділів, подивимось на збірки цього закладу. Вони нараховують : збірку живопису Італії 13-18 ст. збірку живопису Італії 19-21 ст. збірку живопису Іспанії15-21 ст. збірку живопису Нідерландів 15-16 ст. живопис Голландії 17-18 ст. живопис Голландії 19-20 ст. живопис Фландрії 17-18 ст. живопис Бельгії 19-20 ст. живопис Франції 15-18 ст. живопис Франції 19-21 ст. живопис Англії 16-20 ст. живопис Німеччини 15-20 ст. збірку живопису Австрії 18-19 ст. зразки живопису Швейцарії 18-20 ст. зразки живопису країн Скандинавії 18-20 ст. зразки живопису Фінляндії 19-20 ст. поодинокі зразки живопису деяких країн Північної і Південної Америки (США, Мексики) поодинокі зразки живопису Польщі, Чехії, Румунії, ДаніїГос. Эрмитаж. Каталоги 1 и 2, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976 и 1981. відділ західноєвропейської скульптури Монети, ордена і медалі західноєвропейське декоративно-ужиткове мистецтво (меблі, кераміка, килими, старовинні прапори, текстиль, порцеляна, ювелірство, слонова кістка, вироби з каменю, вироби з металів)
Вибрані видання щодо Ермітажу
Колекція скульптур
Картинну галерею доповнюють збірки скульптур різних країн, але збірка ніколи не мала систематичного характеру. Деякі майстри репрезентовані випадковими, поодинокими або не найкращими творами (Мікеланджело, Лоренцо Берніні). Багато провідних майстрів західноєвропейської скульптури — не представлено зовсім. Ще гірший стан по століттях і по епохах (мало творів італійського відродження, Франції 17 століття, творів 19 і 20 століть). Переважають твори академізму 19 ст., що не є найкращим періодом розвитку скульптури взагалі.
Обмежені можливості придбання нових експонатів за часів СРСР, практична відсутність закупівель на міжнародних аукціонах була лише частково компенсована поодинокими придбаннями на виставках чи дарами самих скульпторів музею в 20 ст., котрі мали випадковий характер (Франческо Мессіна, Аугусто Мурер, Еміліо Греко).
Картинна галерея. Загальна характеристика
Імператорський Ермітаж не можна розглядати (подібно до Берлінського музею) як систематичний посібник до вивчення історії живопису (як не є такими посібниками і низка музеїв Нідерландів, Польщі, Чехії, навіть Італії).
Характер колекції відбиває швидше особисті смаки російських імператорів або колекціонерів, збірки яких цілком увійшли до складу Ермітажу. Збірка П'єра Крози (1665—1740) — видатного знавця й збирача творів мистецтв, найвизначніша в Парижі XVIII століття, була придбана 1772 року у його спадкоємців за дорученням Катерини II. Генріх фон Брюль, граф (1700—1764), міністр при дворі Августа III, керував придбанням картин для курфюрста, що пізніше увійшли до складу Дрезденської галереї. Його власна збірка 1769 року ввійшла до складу Ермітажної картинної галереї, але частково. Вальполь Роберт Уолпол (1676—1745), прем'єр-міністр Англії при Георгу I і Георгу II, найбільший англійський колекціонер першої половини XVIII століття. 1778 року російський посол у Лондоні придбав для Імператорського Ермітажу у спадкоємців Р. Уолпола колекцію, що складалася з 198 картин досить високого гатунку. Родині Волполів залишили родинну колекцію портретів.
Імператори Катерина II і Микола I привнесли свою частину для створення головного музею Російської держави. Однак у цьому збиранні вони не керувалися метою показати панораму історії живопису, але лише шукали спосіб оточити себе вишуканими і рідкісними речами, що взагалі було притаманно аристократам, російським чи іноземним. Придбання різних творів мистецтва протягом двох століть все ж охопило значні області художнього минулого. Деякі епохи і країни представлені з нерівнозначною повнотою. Але в Ермітажі є прогалини, на жаль, саме в тих відділах, які особливо цікавлять сучасне суспільство. Неповно представлені італійські «прерафаеліти», малочисельні старі нідерландці XV і англійці XVIII століття, нарешті, навіть в багатому зібранні голландців і фламандців бракує таких майстрів, як Ян Вермер, Гоббема, К. Фабріціус, П. Брейгель старший (картин яких збережено мало взагалі). Але це проблема не тільки ермітажної картинної галереї.
Деякі інтер'єри і зали
Картини-жарти
Витвори мистецтва різних епох
Твори мистецтва Стародавньої Греції
Артефакти Стародавнього Єгипта
Скульптурний портрет Стародавнього Риму
Теракоти в Ермітажі Ця колекція формувалася стихійно. Артефакти, що входять до її складу, належать різним епохам в історії мистецтва. Античні старожитності давно були предметами престижу в Західній Європі. Згадаємо колекцію античних артефактів Кампана у Римі, що була придбана у 1862 році для Імператорського Ермітажу. Але сформувалася колекція набагато раніше. В збірці були і теракоти. Давньогрецкі теракоти колись слугували релігійним обрядам. Їх виготовляли в особливих формах і доліплювали вручну. Після випалення в печі вони ставали твердими і досить довготривалими. Поверхню розфарбовували і теракоти ставили в оселях і на могилах, приносили в храми як дари богам.
Серед античних теракот у 19 столітті особливо модними стали теракоти з Танагри, що в Беотії(Мала Азія). Спочатку тут робили теракоти для релігійних обрядів. З часом тематика змінилася. Бо майстри теракот почали працювати під впливом скульптурних образів Праксителя. Тоді і з'явилися фігурки муз в довгих сукнях. З часом музи перетворилися на уособлення привабливих дівчат. Їх доповнили фігури юнаків та дітей. Змінилася і їх роль — відтепер вони слугували окрасою оселі, улюбленими предметами. Їх клали в домовину померлого на згадку про його улюбленців при житті. Танагрські теракоти Ермітажу походять з розкопок некрополя Танагри 1870-х ррАльбом «Сокровища Эрмитажа», Ленинград, 1969, с. 17..
Теракоти італійських майстрів. Особливе місце в колекції теракот Ермітажу посіла збірка, що прибула з Венеції, де переважали твори митців 17 століття. Збірку формував венеційський князь церкви — абат Філіппо Фарсетті (1704–1774). Ще в середині 18 століття від виклопотав у папи римського дозвіл на створення копій з гіпсу всіх уславлених на той час античних скульптур в збірках Ватикана. Папа такий дозвіл дав. Але абат діяльно скуповував і теракотові ескізи відомих майстрів римського бароко 17 ст. Ескізи в теракоті тоді розглядалися як допоміжний, студійний матеріал, поціновували саме готові твори. Метою абата була просвітницька і повчальна функції власної колекції, яку він перевіз у Венецію і зробив доступною для венеційських спудеїв. Декілька десятиліть колекцію експонували в старовинному маєтку — палаццо Фарсетті. Серед відвідувачів палацу були і великий князь Павло з дружиною, майбутні російські імператор і імператриця. Колекція сподобалась візітерам з Російської імперії. Вже перебуваючи на престолі, імператор Павло висловив побажання придбати колекцію з палацу Фарсетті. Останній володар не продав, а запропонував її в подарунок. І колекцію перевезли в Санкт-Петербург. В столиці Російської імперії колекція теж виконувала просвітницькі і навчальні функції для учнів Петербурзької Академії мистецтв — аж до початку 20 ст. Після більшовицького перевороту частка найкоштовніших творів була вилучена з академії і перевезена в Державний Ермітаж. Серед них ескізи до майбутніх скульптур, погруддя, самостійні твори - Лоренцо Берніні (автопортрет) Алессандро Альгарді (медальєр Гаспаро Моло) Стефано Мадерно (Геракл вбиває кентавра Хірона) Паоло Нальдіні (погруддя Аннібалє Каррачі) Доменіко Гвіді П'єтро Браччі Камілло Русконі П'єра Легро Константино Корті та інших. Серед теракот Ермітажу — копії скульптур Мікеланджело в каплиці Медічі у Флоренції, декілька творів 18-го і 19-го століть (ск. Константіно Корті «Грішний янгол»).
Картини майстрів Італії