Український еміграційний спортивний рух як помітне явище виник під час Першої світової війни. Цьому сприяли хвиля піднесення українського спортивного руху на західноукраїнських землях напередодні війни 1914 року та численна військова депортація полонених українців з російської армії, а згодом з Армії Української Народної Республіки (УНР) та Української Галицької Армії (УГА).
Перша світова війна та визвольні змагання (1914—1919) Екстремальні умови побуту військовополонених вимагали згуртування задля виживання та самоутвердження. В табірних умовах молоді бійці прагнули до національної окремішності. Вони знаходили таку можливість у спортивних вправах. Спорт у цьому випадку був не тільки фактором тілесного вдосконалення, збереження здоров'я, але й символом єднання українців, внутрішнього самоутвердження, почуття власної гідності.
У 1914—1918 рр. близько 500 тисяч українців з російського війська потрапили до німецького й австро-угорського полонуПрохода В. Український Сокіл в Подєбрадах. — Подебради, 1931.. Заходами Союзу Визволення України кілька десятків тисяч вояків-українців було згруповано до українських таборів. У Німеччині таких було три: у Раштаті, Зальцведелі і Вецлярі, в Австрії — один у Фрайштадті.
Саме ці табори військовополонених стали своєрідними пунктами підготовки національно-свідомої молоді, внаслідок розгорнутої широкої культурно-просвітницької роботи. Серед інших культурно-просвітницьких осередків належне місце в цих таборах посідали і руханково-спортивні товариства. Перше таке товариство під назвою «Січ» ім. гетьмана Петра Дорошенка було утворено в липні 1916 року в таборі Фрайштадта. Одним із завдань цього товариства було налагодити підготовку інструкторів-січовиків для організації руханкових товариств після очікуваного повернення на Україну. Подібні завдання стояли і перед руханково-спортивними гуртками в таборах на території Німеччини. Збереглось сьогодні мало відомостей про характер занять в «Січах», але результат роботи цих товариств був відчутний: «Ще до закінчення війни біля ста січовиків із Фрайштадту, а ще більше з українських таборів у Німеччині, було вислано на Волинь, Холмщину й Підляшшя, де вони разом з Українськими Січовими Стрільцями закладали народні школи і проводили національно-культурну працю, пробуджуючи національну свідомість»Прохода В. Початки української руханки за кордоном // Український Сокіл (Прага). — 1936, Ч.4-5..
Як зазначають дослідники української еміграції, таборові «Січі» були досить чисельніНаріжний С. Українська еміграція: культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. — Прага, 1942. — 367 с.. Наприклад, «Січ» у Фрайштадті налічувала в лютому 1918 року 960 членів. Після укладення Берестейського миру з полонених українців у лютому-березні 1918 року розпочалося формування Сірої та Синіх Дивізій. Товариства «Січі» стали першими куренями, що розгорнулись у полки й дивізії. Тобто знову, як і при формуванні Українського Січового Стрілецтва, вихованці руханкових товариств були основою для формування українських військових частин.
І хоча визвольна боротьба 1917—1919 рр. не увінчалась перемогою, спортивно-руханкове життя продовжувалось за межами України.
Табори в Чехословаччині (1919—1923) У травні 1919 року підрозділи Українського війська змушені були перейти через Карпати на територію Чехословаччини. На батьківщині Мірослава Тирша — засновника сокільства, український еміграційний спортивний рух набув ще виразнішого характеру.
Німецьке Яблонне В чеській еміграції опинились десятки тисяч молоді, переважно бійців обох Українських Армій. Перший спортивний гурток виник у таборах інтернованих на території Чехословацької Республіки в Німецькому Яблонному.
У Німецькому Яблонному, де в червні 1919 р. опинилась п'ятитисячна Бригада Української Галицької Армії, ситуація складалась вкрай несприятлива. Ширились тиф та інші хвороби, не було жодних перспектив на майбутнє, будь-який зв'язок з Україною був відсутній, настрій бійців був пригнічений. Ймовірно, що стабілізацію в табірне життя вніс приїзд проф. Івана Боберського, визнаного перед війною авторитета в галузі руханки й спорту, а на той час офіційного представника Секретаріату ЗУНР. Бригаду було реформовано, знято карантин. Щоденно почала проводитися ранкова гімнастика та біг. Але найбільшою популярністю у таборі користувався футбол, хоча величезною проблемою було придбати м'яча. Існувало навіть декілька команд із назвою «Україна»: 1а, 1б, 2а, 2б. Щонеділі відбувались футбольні зустрічі з командами Ліберця, Гайдена, Німесу, Гротав, Розенталя та інших міст. Прихильники футболу організували спортивний гурток «Україна» на честь популярного в повоєнні роки львівського спортивного товариства. Гурток затвердив свій статут. Першим головою «України» став підхорунжий Коник. Активною працею у гуртку виділялися поручник Палійчук та сотник Андрій Фовицький, який згодом здобув вищу фізкультурну освіту в Берліні, а переїхавши до Аргентини, зорганізував та очолив «Сокіл» у Буенос-Айресі. Згодом відкрилась секція легкої атлетики. Спортивний гурток «Україна», у руслі з іншими табірними осередками, ставив собі за мету засобами спорту згуртувати усіх інтернованих бійців.
У березні 1920 р. у Німецькому Яблонному виникає відділ Січе-Соколів (четар Созанський, сотник Кульчицький) на зразок колишніх галицьких «Січей» та «Соколів». Січе-Соколи активно і цілеспрямовано готувались до участі у VII Всесокільському Здвизі, що мав відбутися у Празі. Однак, представляти Україну на цьому слов'янському святі через брак коштів таборянам не довелося.
У річницю перебування Бригади в Німецькому Яблонному спортивний гурток влаштував на головному майдані міста спортивне свято.
Крім спортивних тренувань у таборі відбувалися і теоретичні заняття про значення та вплив фізичних вправ на організм людини.
Велику підтримку, в тому числі матеріальну, для розвитку спорту в таборі надавала молодіжна Християнська організація — Y.М. С. А. (Young Men's Christian Association). Табірною мовою «Химка», або «Имка», постачала до табору спортивне знаряддя, сприяла контактам з чеськими спортсменами, зокрема, зорганізувала зустріч із відомим на той час чеським шахістом Опоченським.
Упродовж 1920 і 1921 років у таборі було проведено ряд змагань, які засвідчили про неабиякий рівень спортивних досягнень, зокрема, в легкій атлетиці. В день 71 уродин чехословацького президента Томаша Масарика, спортивний гурток «Україна» влаштував оригінальну легкоатлетичну естафету (8 чол. по 200 м), щоб у такий спосіб привітати президента від імені Бригади за участю восьми українських команд Німецького Яблінного.
Крім легкої атлетики, спортивний гурток, який набував зростаючого авторитету, організовував тренування та змагання з волейболу, тенісу, боксу, велоспорту. Особливе зацікавлення проявили таборяни до можливості займатись плаванням на ставі «Айзенвассер». Найвправнішим плавцем був підполковник Федорович.
Неабияк впливала на спортивний рух у таборі особиста підтримка та сприяння коменданта Бригади генерала Курмановича.
У жовтні 1921 р. табір у Німецькому Яблонному припинив своє існування. Однак, ті хто від'їздили з нього, організовували спортивні гуртки на місцях свого тимчасового проживання в Пардубицях, Ліпніку-Влкаві на Мораві та Градці-Краловому.
У Німецькому Яблонному поблизу села Ляден залишився пам'ятник тим, що не змогли продовжити свій тернистий шлях.
Йозефов Від квітня 1921 р. частина українських вояків знаходилась у чеському таборі у Йозефові. Частково до Йозефова прибули українські вояки з Ліберця. В червні 1920 року в Ліберцях перебувало близько 900 українців-галичан, що повертались з італійського полону, а також близько 500 бійців із групи генерала Кравса і з Херсонської дивізії. Руханкове життя в цьому таборі не було таким активним, як у Німецькому Яблонному. Однак, і тут було багато ентузіастів спорту, які у вересні 1920 року утворили серед стрільців спортивний осередок. Активною діяльністю відзначалися Модест Купчанко, поручник Остапяк, поручник Слєзак, сотник Косар, сотник Циганик та ін. В таборі Йозефова умови були надзвичайно складними. Проте, спортивне життя й у цьому таборі продовжувалось. Один із бараків було обладнано під рухівню. Першими розпочали свої заняття футболісти. Створилася легкоатлетична секція, члени якої займалися бігом на довгі дистанції та метаннями. «Наслідком невтомних вправ деякі бігці дійшли до такого аполіду, що сміло могли рівнятися навіть із сильнішими змагунами чеських спортових клюбів»Калічах І. Руханка й спорт української еміграції в Ч. С. Р. — Львів: Сокіл-Батько, 1930. — 93 с..
На легкоатлетичних змаганнях у Йозефові в бігу на дистанції 10.000 м перші три місця посіли саме таборяни — пор. Заславський, чет. Зелений, чет. Сулятицький, у метанні диску та стрибках у висоту відзначився сотн. Фовицький.
Від осені 1921 року багато молодих стрільців покидали табір, від'їжджали на навчання до Праги й Брно. Проте, нечисельні спортивні гуртки існували в українських таборах ще до 1923 року. «Майно еміграційного загалу зібрано до купи, частину відіслано до Львова, а частину поскладали до скринь і відвезли до Музею Визволення України у Празі» — так закінчувалось перебування колишнього українського війська на чеській землі.
Табори в Польщі (1919—1923) Окрім Німеччини, Австрії чи Чехословаччини український еміграційний спорт розвивався і на польській території. Від 25 до 30 тисяч полонених бійців нараховувалось на початку 20-х років у декількох таборах Польщі. У складних умовах почав діяти спортовий гурток у Тухолі. В 1921 р. у таборі в Стрілковому було відкрито «спортову гімназію». Ця «гімназія» охоплювала близько 400 таборян. Навчання в цій гімназії відбувалося «кожний день до 10 години вечора, освоюючи таких галузей спорту як легкоатлетика, важкоатлетика, машинна гімнастика, вільні рухи, французька та американська боротьба, бокс, джіу-джитсу, фехтовання, різноманітні ігри».
У Стрілковському таборі спортивний рух набув чи не найбільшої популярності. Відбувалися змагання таборян з іншими командами з волейболу, футболу, легкої атлетики, тенісу, боротьби. Зокрема, добре вкомплектованою була команда борців: Чернявський, Хомичевський, Кузьменко, Теліженко, Масюкевич. Окремо хотілось би звернути увагу на 23 літнього Миколу Масюкевича, який у подальші роки, зберігши любов до спорту, стане впливовою фігурою в українському закордонному спортивному русі. А тоді, у 1922 році знавці спорту характеризували його як молодого спортсмена, що «визначається надзвичайною ловкістю та вертлявістю під час боротьби та завжди заховує спокій та зимнокровність». Крім боротьби М. Масюкевич відзначався і як футбольний воротар. Збірна табору з французької боротьби двічі (при допомозі YMCA) виїздила на змагання до м. Загурова й «обидва рази з аншлагом — всі квитки продані».
Популярністю у таборі Стрілково користувалася легка атлетика. Наведемо тільки деякі рекордні результати 1922 року: 100 м — 12 с (Малюшин); стрибок у довжину з місця — 259 см (Гадзяцький); стрибок з жердиною — 280 см (Малюшин); стрибок у довжину — 524 см (Малюшин).
Спортивна робота у таборі набула такого масштабу, до занять прилучаються навіть польські охоронціСпортсмен. — 1922, ч.4-5, липень-серпень..
Наприкінці літа 1922 року інтернованих табору Стрілково було переведено до інших польських таборів — Каліш і Щипйорно. У цих таборах захоплення спортом було не меншим. Спершу ініціативною групою було зорганізовано «Старшинський Спортовий Гурток 2-ї стр. Волинської дивізії». Було утворено футбольну команду, товариство «Сокіл», «Гімастично-фехтувальну Школу 3-ї Залізної дивізії» та інші спортивні гуртки. Підкреслимо, що спортивний рух в таборі був достатньо впорядкований.