За́хідна Украї́на, також західноукраї́нські зе́млі (ЗУЗ) — термін для означення низки історичних українських земель, а саме: Буковини, Волині, Галичини, Поділля, Закарпаття, а також Західного Полісся.

У контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій, приєднаних до Радянського Союзу і включених до складу УРСР на початку Другої світової війни та після її закінчення, а також суміжних із ними територій. У різні часи під даний термін підпадали різні частини українських етнічних земель.

Більшість із цих територій входили до складу Галицько-Волинського князівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна (Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства. Закарпаття, починаючи з 10 століття — належало до Угорського королівства, Буковина та Покуття — до Молдавського князівства, а Північно-Західна Україна — Волинь — разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської унії всі ці землі ввійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого як Хмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями територія сучасних західних областей за Зборівським договором залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства. Закарпаття залишалось у складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозького відійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. ці території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля і Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь із Поліссям). У першій половині XX століття частина з них входила в Західноукраїнську Народну Республіку, а також у т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховуючи Ізмаїльську область) та Чехословаччину.

У сучасному розумінні терміна до Західної України найчастіше зараховують вісім різних за своєю історичною долею українських областей — Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, Хмельницьку, Волинську, Рівненську, Чернівецьку та Закарпатську. Зрідка до західноукраїнського макрорегіону зараховують Вінницьку та Житомирську області, значно частіше ці області зараховують до центрального та північного регіонів. В окремих випадках до Центральної та Північної України відносять Хмельницьку, Рівненську та Волинську області у зв'язку з тим, що території цих трьох західноукраїнських областей не входили до складу Австро-Угорщини та Західно-Української Народної Республіки, а у випадку території Хмельницької області — також до складу міжвоєнної Польської Республіки.

Історичні модифікації терміна

Після другого та третього поділів Польщі, що відбулися відповідно 1793 та 1795 року, назва «Західна Україна» закріплюється переважно за землями, які входили до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина).

«Західна Україна» — це також спрощена (здебільшого публіцистична) назва Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Після того, як за Ризьким мирним договором 1921 року, укладеним між РСФРР і УСРР та Польщею, західна частина України відійшла до Польщі, термін «Західна Україна» міцно закріпився саме за цією частиною України. У 1920-х роках територію Західної України складали землі, які офіційно в другій Речі Посполитій називалися Східними кресами — Галичина («Східна Малопольща»), Західна Волинь, Холмщина та Підляшшя, Західне Полісся. До Західної України входили воєводства: Станиславівське, Тернопільське, Волинське, Львівське (без восьми західних повітів), Поліське (без Косовського та половини Пружанського повітів), Холмщина Люблінського воєводства та половина Більського повіту Білостоцького воєводства. Як зазначає історик Ярослав Верменич, таке «черезсмужжя» польська влада створила навмисно — з політичних міркувань: польський уряд категорично не сприймав прагнення русинів мати (принаймні в Галичині) окремі адміністративні одиниці. З 1939 року і дотепер це Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Волинська і Рівненська області.

У ширшому розумінні термін «Західна Україна» стосовно українських земель у період між Першою світовою війною та Другою світовою війною вживався щодо тих земель, які були під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини. Крім уже перерахованих територій, що були в межах кордонів Польщі, це були також землі Північної Буковини та Закарпаття. Розуміння єдиної (краєвої) приналежності серед західних українців зцементувалося спільною долею перебування під іноземним (польським, румунським та чехословацьким) контролем та спільною боротьбою з окупантами в період перед і в ході Другої світової війни, в основному, на ідейно-політичному, а не релігійному ґрунті (галичани є греко-католиками, тоді як волиняни і буковинці — православні). В історичному плані зіграло свою роль і існування в минулому на території краю колишнього Галицько-Волинського королівства. Також західні українці, потрапивши до тогочасної УРСР, відчували між собою певний ступінь спорідненості, свідченням чого є існування там в 1920/30 роках літературно-мистецької організації Західна Україна.

Після включення західноукраїнських земель до складу УРСР назва «Західна Україна» закріпилася за областями, що утворилися упродовж 1939—1946 років (крім Ізмаїльської області).

Сучасне вживання терміна Щодо теренів сучасної України, то, як зазначає Енциклопедія історії України (2005), термін «Західна Україна» вживається у двох значеннях. Здебільшого так називають три галицькі області — Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську. Досить часто терміном послуговуються і для означення території семи областей — трьох галицьких, а також Волинської, Рівненської, Чернівецької та Закарпатської. В підручниках з економіки зустрічається термін «західноукраїнський економічний регіон», де до вищеназваних областей додають ще й Хмельницьку областьЗахідна Україна. Українська правда.

Географічна енциклопедія України (1990) означила Західну Україну як історико-географічну назву земель України (на той час — УРСР), що становлять територію теперішніх п'яти областей — Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Волинської та Рівненської.

Інколи Волинську та Рівненську області відносять до Північної України або виділяють в окремий Північно-Західний регіон .

Населення

Чисельність Історична динаміка чисельності населення областей Західної України, тис.: {| align="left" class="standard" |- ! align="center" style="background:#f0f0f0;"|! align="center" style="background:#f0f0f0;"|1939! align="center" style="background:#f0f0f0;"|1946! align="center" style="background:#f0f0f0;"|1959! align="center" style="background:#f0f0f0;"|1970! align="center" style="background:#f0f0f0;"|1979! align="center" style="background:#f0f0f0;"|1989! align="center" style="background:#f0f0f0;"|2001! align="center" style="background:#f0f0f0;"|2013|- | Львівська|| 2452|| 1831|| 2108|| 2429|| 2584|| 2748|| 2627|| 2541 |- | Івано-Франківська|| 1282|| 1054|| 1095|| 1249|| 1332|| 1424|| 1410|| 1382 |- | Закарпатська|| 725|| 799|| 920|| 1057|| 1154|| 1252|| 1258|| 1254 |- | Рівненська|| 1058|| 779|| 926|| 1048|| 1121|| 1170|| 1173|| 1157 |- | Тернопільська|| 1413|| 962|| 1086|| 1153|| 1163|| 1169|| 1142|| 1077 |- | Волинська|| 1032|| 809|| 890|| 974|| 1016|| 1061|| 1061|| 1040 |- | Чернівецька|| 812|| 701|| 774|| 845|| 890|| 938|| 923|| 907 |- | Всього|| 8774|| 6925|| 7799|| 8755|| 9260|| 9762|| 9594|| 9358

Частка 7 західних областей у населенні України: | align="center" style="background:#f0f0f0;"|1939| align="center" style="background:#f0f0f0;"|1959| align="center" style="background:#f0f0f0;"|1970| align="center" style="background:#f0f0f0;"|1979| align="center" style="background:#f0f0f0;"|1989| align="center" style="background:#f0f0f0;"|2001| align="center" style="background:#f0f0f0;"|2013|- | Все населення||21,7 %||18,6 %||18,6 %||18,6 %||18,9 %||19,8 %||20,5 %|- | Міське населення||14,1 %||11,0 %||11,7 %||13,0 %||13,6 %||14,0 %||14,6 % |- | Сільське населення||25,4 %||25,0 %||26,8 %||26,6 %||29,8 %||31,8 %||33,8 %

Національний склад Національний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.: {| align="left" class="standard" | align="center" style="background:#f0f0f0;"|УкраїнціРосіяниУгорціРумуниМолдованиПолякиБілорусиЦиганиСловакиНімціЄвреїВірмениІншіНаціональність не вказано ВСЬОГО8 803 330255 819152 328147 16270 10231 37225 94015 4275 9285 4725 4163 08515 95915 546 Львівська2 471 03392 56538414878118 9485 437769666482 2121 1394 4937 333 Івано-Франківська1 371 24224 9251241185571 8641 468207192213612821 6053 136 Закарпатська1 010 12730 993151 51632 1525165181 54014 0045 6953 5825654902 630286 Рівненська1 123 40130 12968663642 03111 827192812524553142 059206 Тернопільська1 113 51614 19485933563 85696855111391672591 3363 465 Волинська1 024 95525 13271303037883 217103472352133221 7980 Чернівецька689 05637 88180114 55567 2253 3671 4839793951 4432792 0381 120

| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Українці| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Росіяни| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Угорці| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Румуни| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Молдовани| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Поляки| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Білоруси| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Цигани| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Словаки| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Німці| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Євреї| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Інші| align="center" style="background:#f0f0f0;"|Національність не вказано|- | ВСЬОГО||92,2 %||2,7 %||1,6%||1,5 %||0,7 %||0,3 %||0,3 %||0,2 %||0,1 %||0,1 %||0,1 %||0,2 %||0,2 %|- | Львівська||94,8 %||3,6 %||||||||0,7 %||0,2 %||||||||0,1 %||0,2 %||0,3 % |- | Івано-Франківська||97,5 %||1,8 %||||||||0,1 %||0,1 %||||||||||0,1 %||0,2 % |- | Закарпатська||80,5 %||2,5 %||12,1 %||2,6 %||||||0,1 %||1,1 %||0,5 %||0,3 %||||0,2 %||0,0 % |- | Рівненська||95,9 %||2,6 %||||||||0,2 %||1,0 %||||||||||0,2 %||0,0 % |- | Тернопільська||97,8 %||1,2 %||||||||0,3 %||0,1 %||||||||||0,1 %||0,3 % |- | Волинська||96,9 %||2,4 %||||||||0,1 %||0,3 %||||||||||0,2 %||0,0 % |- | Чернівецька||75,0 %||4,1 %||||12,5 %||7,3 %||0,4 %||0,2 %||||||||0,2 %||0,3 %||0,1 %

Мовний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.:

{| align="left" class="standard" | align="center" style="background:#f0f0f0;"|УкраїнськаРосійськаУгорськаРумунськаМолдовськаПольська Львівська95,3 %3,8 %0,4 % Івано-Франківська97,8 %1,8 % Закарпатська81,0 %2,9 %12,7 %2,6 % Рівненська97,0 %2,7 % Тернопільська98,3 %1,2 % Волинська97,3 %2,5 % Чернівецька75,6 %5,3 %11,9 %6,8 %0,2 %

Міське населення

За переписом 1931 р. у більшості міст Західної України чисельність населення перевищувала 20 тис. осіб. У регіоні виділялися тільки Львів — 316 тис. осіб, Станиславів — 60 тис. осіб, Борислав — 42 тис. осіб, Тернопіль — 36 тис. осіб, Коломия і Дрогобич — по 33 тис. осіб, Стрий — 31 тис., Самбір — 22 тис. осіб.

У 1939 р. у Станиславові (нині Івано-Франківськ) було 65 тис. мешканців, у Тернополі — 50 тис., у Луцьку — 39 тис., у Рівному — 43 тис., у Чернівцях — 106 тис., а у Львові — 340 тис. осіб. У Галичині щільність населення у 1939 р. становила 104 особи на 1 км².

Частка міського населення, 1939—2013 рр.: Область1939195919701983198920012013 Львівська32 %39 %47 %56 %59 %59 %61 % Івано-Франківська23 %23 %31 %40 %42 %42 %43 % Закарпатська20 %29 %30 %39 %41 %37 %37 % Рівненська13 %17 %28 %41 %45 %47 %48 % Тернопільська14 %17 %23 %35 %41 %43 %44 % Волинська16 %26 %32 %43 %49 %50 %52 % Чернівецька20 %26 %35 %39 %42 %40 %43 % В середньому22 %27 %34 %44 %48 %47 %49 %

Найбільші міста (за чисельністю населення)