Фрі́дріх II (;  — ) — третій прусський король (1740—1786), маркграф Бранденбурзький, курфюрст Священної Римської імперії (1740—1786). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Один із найзначніших німецьких правителів. Народився в Берліні, Пруссія. Син прусського короля Фрідріха-Вільгельма I. До сходження на трон цікавився більше музикою і філософією, ніж політикою та військовою справою; мав конфліктні стосунки із батьком. Як король провів реформи, що укріпили прусську армію, промисловість та освіту країни. Вів затяжні війни з Австрією (1740—1742, 1744—1745, 1756—1763) за Сілезію; здобув її в результаті Семирічної війни. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) приєднав до королівства Польську Пруссію (Західну Пруссію), таким чином об'єднавши усю історичну Пруссію. Змінив власний титул «король в Пруссії» на «король Пруссії» (1772). Захистив Баварію від поглинання Австрією в ході Війни за баварську спадщину (1778—1779). Підтримував Просвітництво, був одним із представників освіченого абсолютизму, називав себе «першим слугою держави». Виступав патроном наук та мистецтв, заохочував німецьку еміграцію до Пруссії, проголосив свободу віросповідання, заборонив тортури, допустив до державного управління, судочинства та освіти вихідців з простолюду. Збудував палац Сансусі (1747). Помер бездітним у Потсдамі, Пруссія. Похований у палаці Сансусі. У німецькій традиційній історіографії XIX—XX століття зображується як національний герой Німеччини, видатний стратег, мудрий і ефективний правитель. Прізвиська — Фрідріх Великий (; за перетворення Пруссії на велику європейську державу); «Старий Фріц» (; за найтриваліше правління серед прусських королів); «картопляний король» (; за насаджування культури картоплі).

Біографія

Дитинство та юність Син короля Пруссії Фрідріха-Вільгельма І та королеви Софії Доротеї Ганноверської, Фрідріх народився у Берліні. Його батько, відомий як «фельдфебель (воїн) на троні», Фрідріх Вільгельм створив «непереможну армію» i підтримував централізацію влади в його руках. Також, Фрідріх Вільгельм був відомий своїм незвичайним характером. Він бив чоловіків палицею в обличчя та штовхав жінок ногами на вулицях Бранденбурга, обґрунтовуючи це своїм релігійним запалом. Його дружина, Софія, навпаки була відома своїми пристойними манерами. Її батько Георг, Курфюрст Ганновера, був спадкоємцем королеви Великої Британії Анни Стюарт. Георг зійшов на трон Великої Британії як король Георг І Ганновер у 1714 р.

Народження Фрідріха було сприйняте більш ніж з захопленням його дідом, прусським королем королем Фрідріхом І (який був тоді правителем) через те, що на той час уже двоє з його онуків померли незадовго після народження. «Фельдфебель на троні» хотів, щоб його сини і дочки були навчені не як члени королівських родин, а як прості люди. Фрідріх Вільгельм був вихований французькою гувернанткою Мадам де Руколь, пізніше знаною як Мадам де Монтбайль, і він хотів, щоб вона також наглядала і вчила його дітей (в манері шкіл для людей середнього класу), серед них — майбутнього Фрідріха ІІ. Оскільки майбутній король був вихований гугеноткою-гувернанткою та іншими французькими вченими в Пруссії, він вчив французьку та німецьку мови паралельно.

Хоча Фрідріха Вільгельма виростили в ортодоксальному дусі кальвінізму, він не думав, що він та його сім'я були серед обраних, які повинні були потрапити на небо. З цієї причини, король наказав не навчати свого сина теорії визначеності (кальвіністської богословської доктрини котра вчить, що кожна людина ще перед народженням обрана потрапити в рай або в пекло). Фрідріх ніколи не захоплювався релігією (а як потім зізнався, був атеїстом) та все ж, він вивчив цю заповідь кальвінізму принаймні для того, щоб розізлити свого батька, з яким він не був у найкращих стосунках.

Кронпринц

На початку 1730-х років королева Софія Доротея спробувала провести паралельні шлюби для свого сина з Амелією Ганновер та своєї дочки Вільгельміни з Фрідріхом Ганноверським, обоє Амелія та Фрідріх Ганноверські були дітьми Георга ІІ, короля Великої Британії. Боячись альянсу Пруссії та Англії, фельдмаршал Фрідріх Генріх фон Зекендорф, австрійський посол у Берліні, підкупив фельдмаршала фон Ґрумбкова (міністра військових сил) та Беньяміна Рейхенбаха (прусського посла у Лондоні). Ця парочка розповсюджувала плітки при дворах короля Фрідріха Вільгельма та Георга, тим самим нацьковуючи дві королівські родини одна на одну. Завдяки зусиллям фельдмаршала фон Зекендорфа Фрідріх Вільгельм виставив занадто високі вимоги Георгу (віддати Пруссії герцогства Юліха та Берґа), тому ідея шлюбів зазнала невдачі.

У своїй сестрі Вільгельміні, з якою він був близький до кінця своїх днів, Фрідріх знайшов важливого союзника. Коли кронпринцу було 16 років, його паж і друг тринадцятирічний Петер Карл Хрістоф Кайт став інформувати його про все, що король робив і планував, оскільки Фрідріх Вільгельм не довіряв своєму сину щодо державних справ. Вільгельміна писала: «невдовзі вони стали нерозлийвода. Кайт був не вчений, але кмітливий. Він був надзвичайно відданий моєму братові та тримав його у курсі всіх подій при дворі».

Втомлений поведінкою свого батька, у 18 років Фрідріх вирішив утекти до Англії разом зі своїм другом (а якщо вірити придворним пліткам і коханцем) Гансом Германом фон Катте та кількома іншими молодими офіцерами армії. Але королівська гвардія уже чекала їх на дорозі до Пфальца. Фрідріх Вільгельм наказав убити молодших офіцерів на місці, а Катте і Фрідріх були заарештовані і посаджені в кюстрінську в'язницю. Король пообіцяв стратити їх обох попри те, що Катте повторно просив у Фрідріха Вільгельма пробачення. Врешті-решт «фельдфебель на троні» вирішив помилувати Фрідріха (бо без нього династія Гогенцоллернів загубила б право на Рейхстаг), але змусив його стати свідком обезголовлення Катте.

Фрідріху було дано королівську амністію, і його випустили з камери 18 листопада, за три місяці після інциденту, проте він втратив усі свої військові титули (старий король вважав це найвищою карою, тому що для нього армія була важливіша за все). Після амністії Фрідріха не пустили назад у Берлін, натомість він залишився під домашнім арештом у Кюстріні. Фрідріха почали навчати дипломатії та військової стратегії для Міністерства військових сил і Міністерства внутрішніх справ уже 20 листопада під пильним наглядом Фрідріха Вільгельма. Через рік король відвідав свого сина і був задоволений прогресом. Фрідріхові навіть дозволили відвідати Берлін, коли його сестра Вільгельміна виходила заміж за маркграфа Фрідріха Байруфського 20 листопада 1731 року. Кронпринц був звільнений з-під опікунства в Кюрстені 26 лютого 1732 року.

Фрідріх Вільгельм розглядав можливість одружити Фрідріха з Єлизаветою фон Мекленбург-Шверінською, племінницею імператриці Росії Анни, але проти цієї ідеї гаряче заперечував Принц Євген Савойський. Сам Фрідріх пропонував одружитися з Марією Терезією Австрійською, якщо остання відмовиться від спадщини і влади de facto. Натомість, Євгеній переконав короля Пруссії, (знову використовуючи Зекендорфа), що кронпринц повинен одружитися з Єлизаветою-Христиною Брауншвейською — протестантською родичкою імперських Габсбургів. Попри те, що він написав своїй сестрі: «між мною та цією жінкою не може бути ані кохання, ані дружби», і те, що він розмірковував про самогубство, Фрідріх погодився прийняти шлюб 12 червня 1733 року. Коли Фрідріх був вибраний королем і зберіг корону Гогенцоллернській династії, він не дозволив Єлизаветі відвідувати його двір у Потсдамі, подарувавши їй Палац Шонхгаузен та апартаменти у міському палаці Штадтшлосі. Фрідріх нагородив свого брата Августуса Вільгельма титулом «принц Пруссії» — спадкоємець престолу. Незважаючи на все це, Єлизавета залишилась вірною своєму чоловіку. Фрідріх був відновлений в своєму армійському званні — полковник полку фон дер Ґольтца, штаби якого були під Науеном та Нойруппіном. Коли Пруссія забезпечила Австрію військовим контингентом під час Війни за польську спадщину, Фрідріх навчався тактиці під проводом принца Євгенія Савойського в кампаніях у Франції та на Рейні. Фрідріх Вільгельм I, ослаблений подагрою, якою він захворів під час кампаній Війни за польську спадщину, подарував Фрідріху Райнзбергський палац, на півночі від Нойруппіна. У Райнзберзі Фрідріх зібрав кілька десятків музикантів, акторів, та інших митців. Він проводив свій вільний час читаючи класиків Греції та Риму, відвідуючи вистави, пишучи і слухаючи музику, і вважав цей час найщасливішим у його житті.

Твір Нікколо Макіавеллі «Державець» був вивчений на пам'ять майже всіма правителями того часу, які вірили що політика Макіавеллі була найуспішнішою для деспотів. Але, незважаючи на популярну думку в Європі, у 1739 р. Фрідріх дописав свою книгу «Анти-Маккіавеллі» яка була анонімно опублікована у 1740 р. і з великим успіхом поширена Вольтером у Нідерландах.

Роки, коли Фрідріх приділяв більше уваги мистецтву, ніж політиці, закінчились на смертному ложі Короля Фрідріха Вільгельма I Пруссії.

Король Ще до того як Фрідріх став королем, Жан Лерон Д'Аламбер сказав йому: «Філософи та вчені мужі з усіх королівств, Ваша Світлосте, уже давно вважають вас лідером та патроном». Д'Аламберові слова були правдиві, але така прихильність була спричинена політичною ситуацією. Той, хто не міг бути його другом, ставав його ворогом. Коли Фрідріх зійшов на трон і здобув титул «король в Пруссії» у 1740 році, Пруссія складалась з розкиданих провінцій, серед них: герцогство Кліф, графство Марк, графство Рейвенсберг на півночі Священної Римської імперії; Маркграфство Бранденбург, Близька Померанія, Далека Померанія на сході Імперії; та те, що колись було Прусським герцогством, (не на території Імперії) на кордоні Польсько-Литовської держави. Його титул був король в Пруссії, оскільки його королівство покривало тільки частину історичної Пруссії; Фрідріх стане королем Пруссії тільки після захоплення більшості залишків у 1772 році.

Війни з Австрією

Мета Фрідріха була модернізувати і об'єднати його вразливе королівство; під кінець свого правління він в основному боровся з Австрією, чия Габсбургська династія правила Священною Римською Імперією майже безперервно з XV століття до 1806 р. Фрідріх зробив Пруссію п'ятою (і найменшою) європейською великою державою використовуючи ресурси, які йому залишив ощадливий батько.

Прагнучи завоювати процвітаючу австрійську провінцію Сілезію, Фрідріх відмовився підтверджувати Прагматичну санкцію — дипломатичний механізм, створений, щоб забезпечити спадщину Габсбургських володінь Марії Терезі. Він був занепокоєний тим, що Август III, король Польщі, курфюрст Саксонії, бажав об'єднати свої різнорідні землі, завойовуючи Сілезію. Прусський король напав на територію в той же рік, коли він зійшов на престол, виправдовуючи це вторгнення несприятливим Бжегським договором 1537 р. між Гогенцоллернською та П'ястською династіями. Перша сілезька Війна (1740—1742; частина Війни за австрійську спадщину) призвела до переходу провінції в руки Фрідріха (за винятком австрійської Сілезії). Австрія спробувала повернути цю землю в Другій сілезькій війні (1744—1745), але Фрідріх знову переміг і змусив Австрію притримуватись попереднього мирного договору. Володіння Сілезією дало Пруссії контроль над Одрою.