Нова щирість (; тісно пов’язаний й іноді описується, як синонім постпостмодернізму) — напрям у музиці, естетиці, художній літературі, кінокритиці, поезії, літературній критиці та філософії, який загалом описує творчі роботи, що відриваються від концепцій постмодерністської іронії та цинізму.
Його використання починається з середини 1980-х років; однак її популяризував у 90-х роках американський автор Девід Фостер Воллес.David Foster Wallace, «E Unibus Pluram: Television and U.S. Fiction».
У музиці «Нова щирість» була використана, як колективна назва для вільної групи альтернативних рок-гуртів, що базувалися в Остіні, у роки приблизно від 1985 до 1990, які сприймалися як реагування на іронічний світогляд тодішніх видатних музичних рухів, себто панк-рок і нова хвиля. За словами автора Баррі Шенка, Саблетт сказав: «Усі ці гурти нової щирості лайно». Саблетт (на своєму власному вебсайті) зазначив, що його неправильно процитували, і насправді сказав Мозер: «Ця вся нова щирість для мене… не моя чашка чаю».Barry Shank, Dissonant Identities: The Rock'N'Roll Scene in Austin, Texas (Wesleyan University Press, 1994) (), p. 148–149 & p.271 n.84. (excerpt available at Google Books). У будь-якому випадку, Мозер почала використовувати цей термін у пресі, і в кінцевому підсумку стає крилатою фразою для цих гуртів.Peter Blackstock, "'is it worth the admission....'" , No Depression blog post dated January 15, 2008.Regarding Jesse Sublett and his band, The Skunks, see Ken Lieck, "Young, Loud, and Cheap: The Skunks, the Band That Broke Austin Out of the Seventies", Austin Chronicle, December 8, 2000, and Jesse Sublett, Never the Same Again: A Rock 'N' Roll Gothic (Ten Speed Press, 2004), (excerpts available at Google Books).
Найуспішнішим гуртом «нової щирості» став The Reivers (спочатку називався Zeitgeist), який випустив чотири добре прийнятих альбомів між 1985 і 1991 роками. True Believers на чолі з Алехандро Есковедо та Джон Ді Ґрехем також отримали широкі критичні похвали та місцеві визнання в Остіні, проте, серед інших проблем, у групи було складно зафіксувати свій живий звук на записах.[ True Believers] at Allmusic. Інші важливі гурти «нової щирості», зокрема Doctors Mob,Kent H. Benjamin, "Why Should Anyone Care Now?" , Austin Chronicle Weekly Wire August 30, 1999.[ Doctors Mob] at Allmusic. Wild Seeds,[ Wild Seeds] at Allmusic. та Glass Eye.[ Glass Eye] at Allmusic. Ще однією вагомою фігурою «нової щирості» став ексцентричний, критично відомий автор пісень Деніел Джонстон.Donald Trump and the "New Sincerity" Artists Have More in Common Than Either Would Like to Admit :: Politics :: Paste
Незважаючи на велику критичну увагу (зокрема національне висвітлення у Rolling Stone та епізод програми «The Cutting Edge» на MTV 1985 року), жоден із гуртів «нової щирості» не мав особливого комерційного успіху, і «сцена» закінчилася за кілька років.Kristin Gorski, Almost Famous: The Austin Texas Soundtrack Circa 1985 , Annabelle Magazine, No. 12 (2006).Michael Corcoran, "The New Sincerity: Austin in the Eighties", reprinted in Michael Corcoran, All Over the Map: True Heroes of Texas Music (University of Texas Press, 2005), , pp. 150–156.
Інші музичні письменники використовували «нову щирість» для опису пізніших виконавців, таких як Arcade Fire,Huffington Post, "ultra-sincere indie artists from Arcade Fire" Huffington Post, May 16, 2013.</ref> Конор Оберст,<ref>The New York Times,"Mr. Sincerity tries a new trick" The New York Times, January 16, 2005. Cat Power, Девендра Бангарт, Джоанна Н'юсом,Jason Morris, “The Time Between Time: Messianism & the Promise of a “New Sincerity”, Jacket 35 (2008) Neutral Milk Hotel,Huffington Post, "many significant indie artists" Huffington Post, May 16, 2013.</ref> Стівенс Суф'ян,<ref>Huffington Post, " many significant indie artists" Huffington Post, May 16, 2013. IdlewildRobert Christgau, "Vibrators" , The Village Voice, March 27, 2001. і Джош ТіллманJude Russo, "The Joke Is On Us", The Washington Free Beacon, April 15, 2017., а також Okkervil RiverKate X. Messer, "Okkervil River: The New Sincerity", Austin Chronicle, March 3, 2000. LeatherbagAustin Powell, "Texas Platters: deEP end", Austin Chronicle, March 13, 2009. і Майкл Воллер.
У кінокритиці Критик Джим Коллінз ввів концепцію «нової щирості» до кінокритики у своєму нарисі 1993 року під назвою «Загальність у 90-х: еклектична іронія та нова щирість». У цьому нарисі він протиставляє фільми, які трактують жанрові умовності з «еклектичною іронією», а ті, що ставляться до них серйозно, з «новою щирістю». Коллінз описує:
Інші критики запропонували «нову щирість» як описовий термін для роботи американських режисерів, таких як Вес Андерсон, Пол Томас Андерсон, Тодд Луїзо, Софія Коппола, Чарлі Кауфман, Зак Брефф, Джаред Гесс, Раян Джонсон та режисери з інших країн, зокрема Мішель Ґондрі, Ларс фон Трієр, рух «Догма 95», Акі Каурісмякі та Педро Альмодовар.Alexei Yurchak, "Post-Post-Communist Sincerity: Pioneers, Cosmonauts, and Other Soviet Heroes Born Today", in Thomas Lahusen and Peter H. Solomon, eds., What Is Soviet Now?: Identities, Legacies, Memories (LIT Verlag Berlin-Hamburg-Münster, 2008), , p. 258 & n.4, excerpt available at Google Books. «Естетика нової щирості» також була пов'язана з іншими видами мистецтва, зокрема «реаліті-телебачення, інтернет-блоґи, щоденницький стиль літератури чик-літ, [та] особисті відео на You-Tube […]».
У художній літературі та її критиці У відповідь на гегемонію метафіціальної та самосвідомої іронії сучасної художньої літератури, письменник Девід Фостер Воллес передбачив у своєму нарисі 1993 р. «E Unibus Pluram: Television and U.S. Fiction» новий літературний рух, який підтримуватиме щось подібне до «нової щирості»:
Далі це було вивчено у блозі «Fiction Advocate» Майка Моатса:
У своєму нарисі 2010 року «David Foster Wallace and the New Sincerity in American Fiction» Адам Келлі стверджує, що вигадка Воллеса та його покоління відзначається відродженням і теоретичним переосмисленням щирості, кидаючи виклик акценту на автентичності, що домінувало в літературі двадцятого століття та концепції самості.Adam Kelly. "David Foster Wallace and the New Sincerity in American Fiction". Consider David Foster Wallace: Critical Essays. Ed. David Hering. Austin, TX: SSMG Press, 2010. 131-46. Крім того, численні автори були описані як учасники руху «нова щирість», зокрема Джонатан Франзен, Зеді Сміт, Дейв Еґґерс,Jensen, Mikkel. 2014. "A Note on a Title: A Heartbreaking Work of Staggering Genius" in The Explicator, 72:2, 146–150. Стівен Ґрем-Джонс та Майкл Шейбон.
У філософії «Нова щирість» також іноді використовується для позначення філософської концепції, яка витікає з основних принципів перформатизму.Raoul Eshelman, "Performatism, or the End of Postmodernism" in Anthropoetics 6 (2000/2001). See also his book, Performatism or the End of Postmodernism. Davies Group: Aurora, Colorado 2008. Це також розглядається як одна з ключових характеристик метамодернізму.Timotheus Vermeulen & Robin van den Akker, "Notes on metamodernism" in Journal of Aesthetics and Culture 2 (2010) Супутня література включає «The Trouble with Beauty» Венді Штейнер, а також «On Beauty and Being Just» Елейн Скаррі. Споріднені рухи можуть включати постпостмодернізм, нові пуритани, стакізм, рух Кітча та ремодернізм, а також рух Догма 95 під керівництвом Ларса фон Трієра та інших.
Як культурний рух «Нова щирість» підтримується з 2002 року радіоведучим Джессі Торном на радіо The Sound of Young America (тепер Bullseye), описаний як «програма громадського радіо про речі, які є приголомшливими». Торн характеризує «нову щирість» як культурний рух, визначений диктатом, зокрема «максимум розваг» () та «будьте більш дивовижними» (). Він відзначає негабаритне святкування радості і відкидає іронію, а особливо іронічну оцінку культурних продуктів. Торн просував цю концепцію в своїй програмі та в інтерв'юBen Kharakh, "Jesse Thorn, America's Radio Sweetheart" in Gothamist, posted November 2, 2006."Interview: Jesse Thorn, Part 1" , The Merlin Show, posted June 4, 2007.Dan Brodnitz, "An Interview with The Sound of Young America's Jesse Thorn" , O'Reilly Digital Media, posted September 15, 2008.But see Bill Forman, "Müz: The New Ambiguity", Metro Santa Cruz, March 8–15, 2006 (opining that New Sincerity is "just another ironic hoax"). до такої міри, що в науковій роботі з російської пострадянської естетичної теорії було згадано про нього як американського популяризатора терміну «нова щирість».Alexei Yurchak, "Post-Post-Communist Sincerity: Pioneers, Cosmonauts, and Other Soviet Heroes Born Today", in Thomas Lahusen and Peter H. Solomon, What Is Soviet Now?: Identities, Legacies, Memories (LIT Verlag Berlin-Hamburg-Münster, 2008), , p.258 n.3, excerpt available at Google Books. ("In the United States, the term 'new sincerity' has been popularized since 9/11 by some youth media (for example, by Jesse Thorn, the host of a popular music program Sound of Young America, on New York's National Public Radio station WNYC").) Типова експлікація концепції Торна — це «Маніфест нової щирості»Оригінальна назва твору — (2006): Що таке нова щирість? Подумайте про це, як про іронію і щирість, об'єднаних, як Вольтрон, аби сформувати новий рух дивовижної сили. Або подумайте про це як про відсутність іронії та щирості, де менше (очевидно) більше. Якщо вони напружують мозок, просто подумайте про Івеля Кнівеля. Давайте будемо відверті. Немає ніякого способу, щоб оцінити Івеля Кнівеля буквально. Зло — це той тип людини, який кидає виклик навіть вигадці, тому що реальність занадто велика. Ось людина в червоно-біло-синьому шкіряному комбінезоні, за кермом якоїсь ракетної машини. Людина, яка досягла слави і багатства, перестрибуючи через все підряд. Ось справжній чоловік, який відчуває себе як вдома, як павучок на обкладинці коміксу. Простіше кажучи, Евелін Найвел вражає уяву. Але точно також його не можна сприймати іронічно. Справа в тому, що зло, одним словом, щось страхітливе. […] Наше привітання: подвійний великий палець вгору. Наше кредо: «будьте більш дивовижними». Наш спосіб життя: «максимум розваг». Кинь обережність на вітер, друг, і живи новою щирістю.Jesse Thorn, "A Manifesto for The New Sincerity", February 17, 2006.
В інтерв'ю у вересні 2009 року Торн прокоментував, що «нова щирість» почалася як «дурний філософський рух, який я і деякі мої друзі придумали в коледжі й що все, що ми говорили, було жартом, але в той же час це не було жартом в тому сенсі, що ми не були двоєдушними чи кемпами. Коли ми говорили про смішні речі, ми були щирі в них».Jonathan Valania, "Q&A: With Jesse Thorn, America’s Radio Sweetheart", Phawker, September 15, 2009.
Концепція Торна про «нову щирість» як соціальну реакцію набула популярності з моменту введення ним цього терміна в 2002 році. Деякі з них вказують на терористичний акт 11 вересня 2001 року і наступні події, що створили цей рух, в якому стався різкий зсув тону. 1990-ті роки вважалися періодом художніх творів, дозрілих з іронією, і ці нападки потрясли зміни в американській культурі. Ґрейдон Картер, редактор Vanity Fair, опублікував передовицю через кілька тижнів після нападу, стверджуючи, що «це був кінець століття іронії». Джонатан Фіцджеральд для The Atlantic припускає, що цей новий рух також можна віднести до більш широких періодичних зрушень, які відбуваються в культурі.