Ава (бірманською — Інва) — держава в Верхній М'янмі в 14-18 століттях, склалася навколо міста Ава (засновано в 1364) внаслідок розпаду Паганської держави після нашестя монголів (13 — початок 14 сторіч). Формально вважалася васалом Китаю, фактично була незалежною. В Аві існувала військово-феодальна система. В середині 14 — 16 століть Ава вела боротьбу з державами Тангу та Пегу, що закінчилася її включенням з 1555 по 1599 роки в склад держави, яка тимчасово склалася навколо Таунгу. Після розпаду цього утворення в кінці 16 на початку 17 століть Ава знову стала незалежною. 17 сторіччя було часом розквіту та територіального розширення Ави. В результаті приєднання до Ави П'ї (Проме) (1608), Таунгу (1610), Пегу (1612), Танхліна (Сіріаму) (1613), Мартабана (1614), Тенассеріму (1615) була створена централізована держава. Сіамське князівство Чієнгма (1615) та шанські князівства стали васалами Ави. В 17 сторіччі в Аву проникають європейці. На початку 18 сторіччя в результаті міжусобиць, бунтів, а також повстань підкорених Авою народів держава почала розпадатися. Після захоплення столиці монами в 1752 держава Ава перестала існувати. Однак назва Ава збереглася до кінця 19 сторіччя, зазвичай вона умовно означала всю М'янму, або ж лише Верхню М'янму.
Назва Власна назва держави — Інва Найп'їдо ().
Історія Було засноване 1364 року Тадомінб'єю, володарем Сікайну, що захопив державу ПіньяCoedès, George (1968). The Indianized States of Southeast Asia (1967 ed.). University of Hawaii Press: 227. 1365 року офіційно було засновано столицю держави Ава, від якої отримало свою назву нова держава. Вона вважала себе законним наступником Паганського царства, намагалася відновити колишню імперію, до 1367 року було захоплено Паган і Таунгу. В подальшому вело постійні війни проти Гантаваді на півдні, шанські князівства на півночі та сході, а також держави Лемро на заходіAung-Thwin, Michael (2010). "The Myth of the 'Three Shan Brothers' and the Ava Period in Burmese History". The Journal of Asian Studies. 55 (4). Cambridge University Press: 84–103.
1375 року Ава змогла утримувати Таунгу та деякі периферійні шанські князівства (Калаймьо, Могн'їн, Муанг Мо та Хсіпау) у своєму складі, їй не вдалося відвоювати решту. 1379 року встановлено зверхність над державою П'ї. 1380 року встановленодипломатичні відносини з імперією Мін. Володар Свасоке номінально визнав зверхність останньої.
Сорокалітня війна (1385–1424) з Гантаваді виснажила Аву. Цим скористалися шани, що повстали 1387 року. Лише 1392 року вдалося завдати поразки шанським князівствам. У 1408 року через намагання розширити владу над шанськими князівствами, що були підвладні імперії Мін, Мінхаунг I вступив у суперництво з Мін. 1411 року вдалося захопити Лемро. До 1414 року вдалося підкорити усі шанські князівства.
З 1420-х років Ава регулярно стикалася з повстаннями у своїх васальних регіонах щоразу, коли до влади приходив новий володар. До цього додалася боротьба за владу, що почалася 1425 року після вбивства аваського володаря Тхіхатху внаслідок змови. Цим скористалися шани, що 1426 року захопили столицю царства. На трон зійшов Могньїнтадо, що став засновником нової династії Паган-Пінья. Доволі швидко відновлено владу над містами Паган, Сале, Сагу, Саліна, П'ї і Пакхан. Але Таунгу і Таунгдвін отримали статус окремих, хоча і васальних держав. Але подальше протистояння з шанами і Гантаваді загалом було невдалим. 1429 року було втрачено землі колишньої Лемро, де постало царство М'яу-У.
Новий володар Міньєчавсва I протягом нетривалого часу (1439—1440 роки) підкорив шанів, Таунгу і Таунгдвін. Втім підготовка до боротьби з Гантаваді перервалася вторгнення 1443 року мінських військ. 1445 року Нарапаті I домігся укладання мирного договору, але відмовився підтвердити залежність від Мін. Але з 1450 року почалися постійні заколоти його синів та інших родичів. До 1460 року вже існувало близько 10 «царів» і безліч князів і принців, кожен із яких претендував на самостійність. За панування наступного володаря Тхіхатхури I тривали постійні заколоти й повстання. З 1472 року шанські князівства визнали зверхність імперії Мін. Проте до 1476 року Ава відновила владу над шанами.
У 1480-х та 1490-х роках царство П'ї на півдні та шанські князівства, що перебували під владою Ави на півночі, за панування Мінхаунга II відкололися, а Таунгу набула значної самостійності. У 1510 році Таунгу також відколовся.
До початку 1520-х років територія Ави настільки скоротилася, що була ненабагато більшою, ніж її колишні васальні держави. Наприкінці 1523 року союз шанських князівств та П'ї спільно атакували Аву з півночі та півдня, але Нарапаті II вдалося відбитися. У 1527 році союз шанських князівств, очолювана князівством Могн'їн у союзі з державою П'ї, розграбувала Аву. Союз поставив номінальним володарем Тоханбву з шанського князівського роду. Оскільки П'ї був у союзі з шанами, лише крихітний Таунгу в південно-східному куті, на схід від гірського хребта Баго Йома, залишався останнім опорним пунктом незалежного королівства.
Невдача Шанського союзу знищити Таунгу призвела до піднесення останнього. Останній переміг набагато сильнішу Гантаваді в 1534–1541 роках. Коли Таунгу повстав проти Проме, шани із запізненням відправили свої армії. Таунгу взяв П'ї в 1542 році та Паган. 1542 року владу захопив шанський князь Конмаїнг. Боровся з Таунгу, яке 1544 року захопило ПаганPhayre, Lt. Gen. Sir Arthur P. (1967) . History of Burma. London: Susil Gupta: 100–101, і з іншими шанами, зумівши зберегти за собою лише східну частину царства. Наступні аваський володарі Нарапаті III і Нарапаті IV постійно боролися з повстання намісників, шанами і Таунгу. У січні 1555 року таунгуський володар Баїннаун завоював Аву, поклавши край цій державі.
Столиця Тадомінб'я у 1364 році заснував столицю Ава, яку 26 лютого 1365 року освятив як Ратанапура («Місто коштовних каменів»)Aung-Thwin, Michael (2017). Myanmar in the fifteenth century : a tale of two kingdoms. Honolulu. pp. 53–70. ISBN 978-0-8248-7411-7.
Устрій Була абсолютною монархією. Володар (мінґісо або сінбюшин) мав вищу політичну, судову, військову і релігійну владу. Використовувалися титули «ассапаті нарапатібгава натітьяпавара дгаммараджа», «тхіхатхура магадгаммараджа» та «сірі тірі паванадітья паварапандіта дгаммараджа». Йому допомагав офіційний спадкоємець (ейншеймін). Втім з поточних питань володар покладався на своїх міністрів (аматів).
Значний вплив мав тхінгаяза (голова буддійської сангхи), який часто був представником правлячої династії.
Адміністративний поділ Поділялося на міста з навколишніми землями (П'ї, Сікайн, Таунгу, Яметхін, Паган, Табаїн, М'єде, Сагу, Салін, Пакхан Нге, Салай, Талок, Пакхан Г'ї), що зазвичай були центрами ранніх держав або держав, що були підкорені Авою. На їх чолі призначалися намісники (мьоза) сини, брати чи інші родичі правителів. Найважливішим був намісник столиці, який зазвичай був ейншейміном. Під час послаблення влади останніх ці намісники намагалися закріпити спадкову владу у містах або взагалі стати незалежними. На чолі міст стояли сукрі (міські голови), що призначалися особисто володарем Ави.
Місцеві правителі або вожді (соба) користувалися значною автономією, збирали податки та утримували власні військові загони, але були зобов'язані сплачувати данину та надавати війська на вимогу центрального уряду в Аві.
Право Правова система базувалася на концепції дхарми та поєднанні буддійських норм із місцевим звичаєвим правом. Джерелами права виступали буддійські тексти (дгаммасат), місцеві звичаї громад, що населяли державу, та царські накази (раджасати), які видавалися монархом для врегулювання конкретних питань. Юридичні норми також поступово систематизувалися в офіційних наказах, насамперед у збірці «Мані Яданабон», що містила поради радників для правителів Ави.
Шлюбно-сімейне право перебувало під сильним впливом буддизму. Дозволялися розлучення, проте процедура та поділ майна суворо регламентувалися.
Від імені царя правосуддя здійснювали мьоза та амати, а на місцях — сільські старости. Судовий процес був тісно пов'язаний з релігійними обрядами (наприклад, принесенням клятв на священних текстах). Кримінальне право відрізнялося крайньою жорстокістю. Практикувалися тілесні покарання, штрафи, а також смертна кара через відсікання голови, розп'яття чи розтоптування слонами. Широко застосовувався принцип таліону та залежність міри покарання від соціального статусу злочинця та потерпілого.
Суспільство Являла собою жорстку ієрархічну систему.На її чолі стояв монарх, що спирався на військових, чиновників, дрібних князів та феодалів, які управляли землями. Заможні представники знаті постійно намагалися здобути більшу незалежність від центральної влади, що згодом і призвело до розпаду держави.
Буддистські ченці відігравали величезну роль. Вони не лише служили духовними наставниками, але й були великими землевласниками, а монастирі — основними центрами освіти.
Окремий статус мали вільні общинники, але вони поступово перетворювалися на залежних селян. Селяни були зобов'язані відбувати військову та трудову повинність. Нижчі щаблі соціальної драбини займали боргові раби, військовополонені та люди, які втратили статус.
Економіка Ґрунтувалося на інтенсивному землеробстві та контролі за торговими шляхами. Земля юридично належала монархові. Земля та населення розподілялися державою між чиновниками та військовими за службу (система ахмудан). Люди були прикріплені до виконання певних державних чи військових повинностей. Значна частина родючих земель дарувалася буддійським монастирям. Вони були звільнені від податків, що суттєво підривало фінансову міць скарбниці.
Основою добробуту були басейн річки М'їнг і регіон Кьяуксе (долина річки Іраваді), які забезпечували країну головним ресурсом за допомогою розвинених зрошувальних систем. Завдяки масштабним іригаційним мережам, основними культурами виступали рис, бобові та бавовна. Базою процвітання царства була надзвичайно родюча долина Чаусхе, де вирощувалися великі обсяги рису. Завдяки розгалуженій системі іригації, врожаї збиралися кілька разів на рік. Розвивалося тваринництво.
Місто Ава було розташоване у місці злиття річок Іраваді та Мітнге, що перетворило його на важливий економічний хаб. Через нього проходив товарообмін між гірськими шанськими князівствами (деревина, коні, мінерали) та долинами. Вартість товарів вимірювалася суто за вагою коштовних металів.
Оподаткування Найпоширенішим був податок на врожай (часто складав близько 1/10 від вирощеного зерна). Рис збирали до царських комор. Податки сплачувалися не лише сільськогосподарськими культурами (паді), а й тканинами, міддю та коштовними металами. Так, держава стягувала податки на видобуток золота, срібла, рубінів та інших мінералів. Ліси та деревина (зокрема, тик) оподатковувалися спеціальними фіксованими ставками за кожне дерево.
Велике значення мали торговельні шляхи з імперією Мін, через які також збиралися податки у вигляді товарів чи дорогоцінних подарунків від місцевих вождів.
Гроші Її грошова система базувалася на використанні некарбованого металу як загального еквіваленту. Основними засобами для великих платежів слугували срібні та золоті злитки різної ваги та проби, які перед кожною транзакцією зважувалися та ділилися на частини. Основною мірою був к'ят (срібний ваговий еквівалент).
Дрібні повсякденні розрахунки на ринках здійснювалися за допомогою імпортованих мушель каурі, а також рису та солі. Ці предмети виконували роль товарних грошей.
Військо