Городище  — колишнє село у Бориспільському районі Київської області. Було затоплене Канівським водосховищем.

З історії

За Гетьманщини Городище належало до Трахтемирівської сотні Переяславського полку.

За описом Київського намісництва 1781 року село відносилось до Переяславського повіту даного намісництва і у ній нараховувалось 38 хат виборних козаків, козаків підпомічників, посполитих, різночинських і козацьких підсусідків.Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 102

За книгою Київського намісництва 1787 року в Городищі проживало 443 душі. Було у володінні козаків і власника — графа Петра Олександровича Рум'янцева-Задунайського.Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 246

З ліквідацією Київського намісництва, село у складі Переяславського повіту перейшло до Полтавської губернії.

В 1930 році в Городищі проживало 788 чоловік.

У роки Голодомору, за книгою реєстрації смертей по Городищенській сільраді, у 1932 році в селі померло 47 жителів, а в 1933 році – 150.

У лютому 1960 року сільські ради Городища, Комарівки і Хоцьок Переяслав Хмельницького району були об'єднані в одну  — Хоцьківську сільраду.

З грудня 1967 року село Городище Хоцьківської сільради Переяслав-Хмельницького району було в підпорядкування В'юнищенській сільраді Переяслав-Хмельницького району.

У грудні 1973-го року, за рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих №628 «Про зміни в адміністративно-територіальному поділі деяких районів області» села В'юнище, Городище і Козинці В'юнищенської сільради Переяслав-Хмельницького району були виключені з облікових даних «у зв’язку з переселенням жителів». Дані села були затопленні водами Канівського водосховища. Адміністративно-територіальний поділ Київщини 1918—2010 роки. Довідник. Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2012. —304 с.: іл. — С. 97, 133, 142

Посилання