Малі́ Дорогостаї — село в Україні, у Млинівській селищній громаді Дубенського району Рівненської області. Населення становить 862 осіб.
Географія Географічні координати 50 градусів 32'48" пн. ш. і 25 градусів 35'16 сх. д.
Розташоване у південно-західній частині Волинської височини. Розташоване на березі притоки Ікви за 15 км від автомагістралі Київ — Львів — Чоп.
Знаходиться в лісостеповій зоні, Західноукраїнській її провінції. Територія багата вапняком, глиною, крейдою, піском. Оброблювальні землі чергуються з дубово-мішаними гаями. Ґрунтовий покрив представлений опідзоленими чорноземами. На окраїні села протікає річка Дійничка, яка бере початок на Турецькій горі, а взагалі село лежить за 7 кілометрів від районного центу, 70 кілометрів від обласного та 31 кілометр від залізничної станції міста Дубно, через нього проходить автомагістраль Дубно-Луцьк.
Історія У Переліку фондів родових архівів магнатів і шляхти Правобережної України КЦАДА зазначено, що магнати Сапіги посідали володіння Dorohosta[je] на Волині з 1402 по 1812 р.р.
Назва Дорогостаї (без слова Малі, Великі) вживалася від зародження поселення. Вперше село з такою назвою згадано в акті від 1545 року. Назва села походить від прізвища пана Дорогостайського, а назва Малі Дорогостаї з‘явилася внаслідок того, що меншому синові дісталася менша частина землі.
Речові пам‘ятки свідчать про те, що село вже існувало в XII столітті (при розборі католицького костела, який колись був на території села, виявилося, що цегла, з якої він зроблений, виготовлена у XII столітті.) Село із східної, південної і західної сторін було оточене водою. З північної — проліг глибокий рів. Південна сторона села була ще захищена кам‘яною стіною, залишки якої виявлені при земельних роботах.
У 1561 р. частину Дорогостаїв захопив Ян Кухмистрович у тодішнього свого брата Миколи.
14 березня 1561 р. Кухмистрович скаржиться на свого пана за те, що той переховує селянина-коваля, який втік, боячись бути покараним за крадіжки.
4 червня 1563 р. надійшла скарга князя Івана Масальського про захоплення паном Яном Кухмистровичем його коней, які втекли з Радухівки в Торговицю через Дорогостаї.
Задокументовано, що 10 березня1564 р. селянин Єврам Плюта, помираючи заявив привселюдно, що причиною його смерті є побої, завдані йому паном Яном Дорогостайським (опис актової книги Київського центрального архіву). Акт від 20 серпня 1565 р. зафіксував скаргу пана Миколи Кухмистровича на пана Яна Кухмистровича-Дорогостайського про підпал сіна та трьох селянських дворів у Дорогостаях.
Акт від 8 квітня 1566 р. свідчить, що у Дорогостаях в пана Яна Кухмистровича вкрали сіно, підпалили клуню з житом і зробив це слуга брата скаржника.
Автором скарги від 19 жовтня 1566 р. є литовський стольник Микола Дорогостайський. Він стверджує, що нанесли побої та рани його слугам та коням, захопили мисливських собак в Дорогостаях і переорали його поля муравицький війт, міщани та урядники литовського гетьмана Григорія Ходкевича.
Той же Ян Кухмистрович 15 травня 1569 р. згодився на приєднання до Корони Польської і підтвердив згоду присягою. 6 березня 1577 р. на татарський табір, що розташувався під Дорогостаями, несподівано напав невеликий загін. Події тогочасного побоїща та його наслідки проаналізував на основі архівних документів кандидат історичних наук із Львова Андрій Козицький: «Татари з‘явилися несподівано. Час для нападу було вибрано вдало. Більша частина військ Речі Посполитої разом з українськими козаками Яна Зборовського вирушила на північ воювати з вільним містом Гданськом. На Волині, втім, як і на решті території держави залишилися лише окремі гарнізони в окремих замках. У суботу 2 березня 1577 р. татарський загін хана Карвула підійшов до Горині. Степовики, які з‘явилися з південного сходу, швидко знайшли дві гаті і переправилися ними через річку. Опинившись на другому березі татари одразу ж поділилися на дрібні загони й, розсипавшись околицею, почали палити села і брати ясир. З димом пішли Сураж, Опишковці, Борки, Шумськ, Мізуринці. Наступного дня нападники перейшли по льоду Ікву між Дубном і Таракановим й заклали кіш в Погорільцях. Перепочивши день, 4 березня степовики розділилися на два загони, один з яких пішов угору, а другий — униз по Ікві. Перший загін спалив дощенту Івання, Муравицю та Млинів й зупинився в Добрятині та Торговиці. Ті татари, які йшли вниз по течії річки, дійшовши до Верби, звернули на північ і знищили ще три села.
На світанку 6 березня 1577 р. на татарський табір, що розташувався під Дорогостаями, несподівано напав невеликий загін литовського мечника Миколи Монвида Дорогостайського. Налетівши на ворога, сміливці прорвалися у самий цент табору. Загін Дорогостайського налічував заледве 80 чоловік, але захопленим зненацька татарам видалося, що їх атакує набагато численніше військо. Поки степовики не зорієнтувалися в ситуації, Микола Дорогостайський зумів звільнити велику частину ясиру і навіть захопити кількох татар у полон. І хоча повністю розбити татар не вдалося, отримавши неочікувану відсіч, хан Караул зібрав залишки свого чамбулу й швидко пішов на південь.
Переможна битва з набагато сильнішим ворогом одразу зробили Миколу Монвида Дорогостайського відомим. Утім, слава його була заслуженою, бо, за словами хроніста, був він чоловік «великих здібностей, освіти та мужності». На заклик польського короля в 1578 р. Дорогостайський вирушив на війну з московитами. Упродовж двох наступних років він неодноразово відзначався в боях, особисто керував захопленням двох міст і особливо уславився при штурмі Полоцька. Бажаючи винагородити відважного мечника, король Стефан Баторій надав йому у володіння Вовковиї та почесний титул старости Вовковийського».На той час біля села знаходився курган, який називався «Могила Цвитобиль». У документі за 1595 р. курган названо по іншому «Могила велика».
Задокументовано також, що Дорогстаям у 1605 р. довелося знову відчути на собі татарський погром. Завойовники змусили населення шукати притулку у північно-східній стороні, куди татари не наважилися йти. Там були горби, дрімучі ліси. Частина люду після того, як минула небезпека, не захотіли повертатися на згарища і поселилися на території Великих Дорогостай.
1887 р. в селі було 28 домів і 419 мешканців, мурована церква, школа, водяний млин. 1888 р. село належало Волинському губернатору фон Грессеру та Яну Заблоцькому.
У 1906 році село Млинівської волості Дубенського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 19 верст, від волості 5. Дворів 87, мешканців 785.
Великих руйнувань зазнало село у роки першої світової війни, багато жителів було евакуйовано з села.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
Перша радянська окупація почалась у 1918 році, у лютому 1918 року село визволили німецькі війська, а восени 1920 р. Млинівщина опинилася під владою Польщі.
У 1939 році село перейшло до складу СРСР.
У 1941 році село взяли під контроль німецькі війська. У червні 1943 р. через село проходило партизанське з‘єднання під командуванням С. Н. Ковпака. Село було відвойоване у нацистських загарбників 2 лютого 1944 р. військами 13-ї гвардійської дивізії.
40 чоловік із Малих Дорогостай загинуло на фронтах війни. На вшанування пам‘яті про них встановлено обеліск. Всього ж на війну було мобілізовано 150 малодорогостайців.
Серед них: Диковицький Іван Якович, Перев'язко Вячеслав Павлович, Тростянчук Олексій Григорович,Титарчук Леонід Михайлович.
20 вересня 1947 р. Млинівський райвиконком затвердив статус сільськогосподарської артілі ім. Шевченка. У грудні 1950 р. на загальних зборах членів колгоспу об‘єдналися 3 колгоспи: ім. Шевченка (Малі Дорогостаї), «Нове життя» (с. Маслянка) та ім. Жданова (с. Мантин). Головою колгоспу був обраний Ярмольчук К. Г.
Літнього вечора 1953 р. в колгоспі вперше засвітилася лампочка Ілліча. В 1958 р. до колгоспу ім. Шевченка приєднався колгосп ім. Калініна (с. Брищі). А в червні 1959 р. також був приєднаний колгосп ім. Молотова (с. Муравиця). Головою колгоспу в 1959 р. був обраний Слободінський П. М., а в 1962 р. головою колгоспу був обраний Яцюк Г. В.
У 1979 р. колгосп очолив Прудников А. М. Під його керівництвом розпочато газифікацію і асфальтування вулиць. Закладено фундамент для будування адмінбудинку.
З 1984 р. головою колгоспу стає Романюк М. С. У 1986 р. закінчено будівництво адмінбудинку, розпочато телефонізацію, встановлено в адмінбудинку АТС на сто номерів.У 1987 р. закінчено будівництво дитячого садка і реконструйовано центральну площу села (знесено старі хати і заасфальтовано площу). Зараз колгоспна земля розділена між селянами, кожному з яких належить понад 2,5 га.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Млинівської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Млинівського району, село увійшло до складу Дубенського району.
Населення За переписом населення 2001 року в селі мешкало 857 осіб.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,65 % російська 0,23 %
Органи влади
До 2016 — центр Малодорогостаївської сільської ради. У підпорядкуванні якої знаходилися села: Брищі, Маслянка, Мантин, Стоморги.
Сільський голова — Зінь Роман Петрович (на 2016 рік). Від 2016 у Млинівській селищній громаді.
Підприємства На території сільської ради працюють: М'ясо — переробне підприємство «Чайка» — приватний підприємець Чайка В. «ДБК Буд» по виробництву цегли Магазин-кафе «Оксамит» — пп. Коновалова О. О. Магазин «Пивна хата» — пп. Дубравський С. П. Кафе і магазин Млинівського РАЙСТ
Фермерські господарства: «Влада» — пп. Романчук О. М. «Влада +» — пп. Романчук І. А. «Магія і К» — пп. Момот Я. Д. «Лілея і К» — пп. Гайструк С. В. «Явір» — пп. Назаркевич М. О. «Арсен +» — пп. Трачук А. та «Серпанок» — пп. Романюк М. С.
Медицина Амбулаторія сімейної медицини
Освіта
Малодорогостаївський дошкільний навчальний заклад «Пролісок»
Малодорогостаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступені У Волинських єпархіальних відомостях (видавництва 1884 р.) є перша згадка про школу, яка існувала за рахунок общини при церкві. Це була церковно-приходська школа, яка називалася народним училищем. У ній навчалося 27 учнів (за іншими даними 29) і працюавло два вчителі. Школа знаходилась у колгоспній коморі, кругом був садок. Навіть діти із Бокійми ходили в цю школу, де вивчалась математика, письмо, російська мова, релігія. Заробітна плата вчителя була 30 карбованців, але за них можна було достойно прожити.
Після революції було 4 класи, вчилися у дві зміни. Була одна вчителька — Луція Великанович (з Іванофранківщини) і отець Вишневський.
Перед першою світовою війною вчителем у школі працював Кудак Митрофан Якович, який у 1919—1920 рр. був членом Млинівського Волосного ревкому і завідував відділом освіти.
За роки з 1929 по 1939 в селі існувала початкова школа, у якій навчання велося польською мовою. Вчителькою була Великанович Луція.
Після приходу радянської влади школа продовжувала існувати. Директором була Чучмай З. Н.. Під час окупації школа була закрита. А в 1944 1945 рр. вона стала існувати як семерічка. У школі вчилися діти з Малих Дорогостай, Брищ і Маслянки. Школа розміщувалася у кількох приміщеннях, по сільських хатах.
У 1947—1948 рр. був перший випуск семирічної школи.
Після війни у школі працювали: Пахолюк Олена Василівна, Міх Фросина Євгенівна, Петренко Домнікія Мифодієвна, Ковальчук Петро Олександрович, Кудак Наталія Митрофанівна, Чучмай Зіна Никофорівна, Фенюк Лідія Іванівна. Головним корпусом школи були дві класні кімнати у селянській хаті, де тепер проживає Грицов. Одна класна кімната була в хаті Косинчука Петра Дорофійовича. Ще одна класна кімната знаходилась у сільській раді. Учительська знаходилась в хліві.