Оже́нин — село в Україні, в Острозькій міській громаді Рівненського району Рівненської області. Населення становить 4879 осіб. До 1939 року під владою Польщі (місцевий пан — Яловіцький).
У Оженині розташовані: Залізнична станція Острог Цукровий завод Агроцентр «Галнафтохім»
Площа села— 5758 га. Розташований на схилах вибалку, по дну якого протікає невеличкий безіменний струмок. Шосейна дорога сполучає його з райцентром — м. Острогом (за 12 кілометрів на південь від села) і обласним центром. З м. Рівне село зв'язане також залізницею.
За два кілометри від Оженина протікає Горинь, по обидва боки якої зеленіють широкі луки. Із заходу село оточують ліси.
Герб Щит перетятий золотим і лазуровим. У першій частині зелений кущ ожини (герб є промовистим) з пурпуровими ягодами. У другій частині золоте серце
Історія
Заснування села
Час заснування села невідомий. За одними переказами назва його походить від того, що в навколишніх лісах було багато ожини. Інша розповідає про те, що у пана, який володів селом був син (чи дочка), якому довгий час не вдавалося ні на кому оженитися. І от коли ця подія сталася батько, на радощах, подарував молодятам село, яке і назвав Оженин.
Велике Князівство Литовське Вперше Оженин згадується в акті, датованому 1 липня 1534 року. В ньому йдеться про те, що князь Андрій Юрійович (Юрович) Заславський відписав князю Іллі Острозькому частину своїх маєтків у селах Верхові та в Оженині «з людьми і полями, і сіножатями, з лісами і борами, і дібровами, і озерами, і данинами грошовими і медовими, і куничними, і з бобровими гонами, і з ловами звіриними і пташиними, і з ставами, і з всіма пожитками».
На той час Оженин входив до складу Великого князівства Литовського.
Річ Посполита та польсько-українська війна За Люблінською унією 1569 року, відійшов до Речі Посполитої. Становище селян значно погіршилося. Посилився їх соціальний і національний гніт. Особливо нестерпним він став з другої половини XVI ст., коли Оженин став належати князям Заславським. Крім цього важке становище селян погіршували спустошливі набіги татар і феодальні міжусобиці.
Так, у 1583 році Оженин був закладений його власником Михайлом Заславським за кілька тисяч коп литовських грошей Яну Комницькому. Але в цьому ж році Заславський силою відняв назад маєток Оженин. Справа дійшла до судового розгляду. Через те, що Заславський не підкорився рішенню суду і не вийшов з Оженина, на село, захищаючи інтереси Комницького, рушила повітова шляхта разом з Луцьким намісником. Проте Заславський зустрів їх пострілами.
У цю справу втрутився польський король Стефан Баторій, який своїм указом 20 червня 1583 року зобов'язав кременецького, Володимирського і Луцького старост ополчити шляхту всього Волинського воєводства і рушити на маєток Заславського, щоб силою зброї повернути Оженин Яну Комницького. Через кілька місяців, а саме 29 вересня 1583 року князь Михайло Заславський продав Оженин разом із селом Стадники Кристофору Риминському, а цей 10 липня 1590 року в м. Луцьку підписав акт продажу Оженина і Стадників Івану Одинець-Соколовському. Останній 30 липня 1629 року перепродав ці села Данилу Боженець-Єловицькому — підкоморію кременецькому, наступні покоління якого володіли Оженином до 1939 року.
В цей час Оженин був порівняно невеликим селом, у ньому нараховувалось всього 51 дим і населення трохи більше 300 чоловік. Форми експлуатації населення власниками села була подібна до тих, які в цей час панували по всій Волині. Тому в селі почалась гостра антифеодальна боротьба. Особливої гостроти вона набула в період українсько-польської війни під проводом Богдана Хмельницького. В районі Оженина діяли загони повстанців, які розправлялися з шляхтою.
Так, підкоморій Єловицький звернувся 13 квітня 1649 року в уряд гродський у м. Володимирі із заявою, у якій розповідав, що селяни Хорова і міщани Острога на чолі з Любком Коновалом «покозачились» і напали на його маєтки — Стадники і Оженин, знищили панський архів, документи на володіння землею, все його майно. Селянське ж майно не потерпіло.
Наприкінці XVIII ст. було зруйновано і Оженинський замок.
Після визвольної війни Оженин залишився у складі Польщі. Селяни не мирилися з жорстоким гнітом. Вони нападали на поміщицькі маєтки, рубали панський ліс, знищували панські посіви.
З розвитком товарно-грошових відносин посилився феодальний і релігійний гніт. Поряд з економічним закабаленням польська влада разом з католицьким духовенством намагалися покатоличити місцеве населення. Так у 1728 році поміщик Францішек Єловицький, якому належав тоді Оженин, придбав у Римі ікону Божої Матері та встановив її в греко-католицькому костелі, куди примушував ходити місцеве населення, яке цьому чинило опір.
Коли населення жило в надзвичайно важких умовах, то власник села Станіслав Єловицький у першій половині XVIII ст. будує в селі палац у ставропольському стилі, з класичним фаціатом, який спирався на дорицькі колони.
Російська імперія Після третього поділу Польщі в 1795 році Оженин разом із усією Західною Волинню увійшов до складу царської Росії. Наприкінці XVIII ст. Оженин залишався невеликим селом. В ньому в 1798 році налічувалось 63 двори та 451 жителів.
Місцеве селянство продовжувало жити у злиднях і безправ'ї. Кріпаків, незважаючи на численні скарги до земського суду, жорстоко експлуатували польські й російські поміщики. Феодальна держава, її правові установи захищали інтереси дворян, не обмежували сваволі панських управителів, посесорів і економів.
17 лютого 1840 року економ із дворян Микола Дідковський тримав на холоді в колоді роздягненого за непокірність селянина-кріпака Т. Прокопчука, бив його канчуком, палицею, кулаками й ногами, погрожував убити або заслати в Сибір. Від жорстоких тортур Прокопчук помер. Інші кріпаки, яких також катував економ, залишалися каліками, втратили здоров'я.
За розпорядженням генерал-губернатора Київської, Подільської і Волинської губернії було вирішено «вчинити суд на правопорушника економа М. Дідковського», щоб в якійсь мірі вгамувати обурення селян вчинками цього ката-дворянина. Однак судді зробили все від них залежне, щоб виправдати вбивцю. Судова процедура тягнулася 2 роки і 10 місяців. Тільки 22 грудня 1842 року Волинська палата кримінального суду надіслала Волинському губернському правлінню документ, у якому рекомендувалось позбавити волі М. Дідковського … на два тижні.
1855 кріпак Іван Стецюк скаржився губернатору Волинської губернії на знущання поміщика Єловицького над селянами в Оженині. Не сталось помітних змін в економічному становищі селян і після скасування кріпацтва в 1861 році, яке дало поштовх для розвитку капіталістичних відносин в Російській імперії. Про злиденне життя населення говорить і той факт, що в 1865 в Оженині нараховувалося 128 селян, які мали 235 га землі, а один поміщик — 513 га.
Викупні платежі важким тягарем лягли на плечі зубожілих селян. Низького врожаю, який збирав селянин на своїй невеличкій ниві, далеко не завжди вистачало для того, щоб прогодувати сім'ю. Ціни ж на робочу силу в Острозькому повіті, до якого входив і Оженин у 1886 році, були: під час посіву хлібів робітнику з конем платили 60 копійок, без коня — 30 копійок у день. По 20 копійок отримували жінки. Деякі селяни наймалися на підприємства, які в той час почали виникати на Волині. Частина їх знаходила заробіток на будівництві залізниці Київ-Брест, яка прокладалась через Оженин. У 1873 році було побудовано залізничну станцію, яка одержала назву села; в 1933 році її перейменовано в станцію Острог.
Через неї вивозили лісоматеріал, пшеницю, цукор, в Оженин прибували сіль, залізо, сталь, тютюн, вугілля, знаряддя землеробства. Побудова залізниці дала новий поштовх для розвитку економіки села. З 1879 по 1883 рік з Оженина в середньому щорічно відправлялось понад 244 тис. пудів вантажів, прибувало — понад 112 тис. пудів; виїхав 12 501 пасажир.
Важке матеріальне становище погіршувалось численними податками. Селянам доводилося сплачувати подушне, державний, земельний податки, земські та страхові збори. Селяни також утримували і церковно-приходську школу, яка тут відкрилась 20 жовтня 1884 року і працювала в громадському приміщенні. На утримання вчителя щорічно селяни збирали по 100 карбованців. У школі тоді навчалось 25 хлопчиків і 2 дівчинки. Це були діти заможних селян. Діти бідняків майже не ходили до школи — треба було допомагати батькам по господарству, а більшість не мала в що одягтись.
Селяни не мирилися зі своїм злиденним життям, політичним та національним безправ'ям. У грудні 1905 року робітники станції Острог підтримали Всеросійський страйк залізничників. Революційними настроями були охоплені і селяни. Село Оженин тоді входило до Острозького повіту Хорівської волості і налічувало 132 двори і 674 жителі.
Минали роки. Збільшувалась кількість селянських дворів і зменшувались земельні наділи. В 1914 році в селі Оженин налічувалось 300 дрібних селянських господарств. Велике господарство Єловицького налічувало понад 600 гектарів орної землі, 400 гектарів луків, пасовищ і лісу. В той же час селянські господарства мали 531 га, або в середньому 0,5 га на душу. До того ж, ця земля нерівномірно розподілялась серед селянських господарств. Одні, заможні, мали по 12 га. Але таких було мало. Основна маса зовсім не мала землі, або обробляла по одному-два гектари. Погані знаряддя обробітку — рало та дерев'яна борона, низька агротехніка не могли забезпечити високих врожаїв. Крім того більше половини господарств не мали коней.
Перша світова війна принесла велике горе та лихо жителям Оженина. Більше половини працездатних чоловіків було мобілізовано на фронт. Царська влада забрала і реквізувала в селян всіх коней, виганяла маси людей на будівництво укріплень, окопні роботи тощо. І саме в цей час у березні 1915 року влада вирішила перевести селян на відрубні та хутірні дільниці. Але селянки відмовились від цього, вийшли на поле і не допустили землеміра до роботи, заявивши, щоб цю справу залишили до повернення чоловіків з фронту.
Начальник Волинського губернського жандармського управління у своєму рапорті називає агітаторів по цій справі — Іллю Драбенюка, Мирона Ярмолюка, Артема Кондратишена, Опанаса Дмитрука.
Українська революція У 1917 році до Оженина дійшла звістка про Лютневу революцію. 1917 році в селі проголошено владу Української Народної Республіки.
У травні 1919 року в районі Оженина відбувалися сутички між армією УНР і більшовицькими військами. В серпні 1919 року село було захоплене польськими військами. Влітку 1920 року Оженин став ареною боїв будьонівців та поляків.
Історичні обставини склалися так, що територія Західної Волині, у тому числі й Оженин, відійшли з осені 1920 року до Польщі.
Польська республіка Село відносилось до Хорівської волості Острозького повіту Волинського воєводства. У селі на 30 вересня 1921 року було 155 житлових будинків і проживало 865 жителів.
Як і на всіх західноукраїнських землях, селяни Оженина зазнавали важкого національного і соціального гніту. Про зубожіння основної маси селян свідчать відомості про їхнє землекористування. Більшість селянських господарств Оженина мало невеликі земельні ділянки в 1—2 га. Придбати ще селянин не міг, бо 1 га коштував 1100—1200 злотих, а один центнер зерна — лише 13—15 злотих. Ціни ж на сільськогосподарські продукти весь час падали. Так у 1932 році ціна малої свині становила від 50 грошів до 4 злотих, великої — 30 злотих, корови — 60—75 злотих, віз моркви коштував 4 злоті, літр олії — 3 злотих, одне яйце — 6 грошів. До того ж дошкуляла селянам і надмірна кількість податків, яких налічували до 70 видів.
Крім поземельного податку, з них стягували на самоврядування, маєтковий, зрівняльний, оподатковувалась кожна голова худоби, кожне плодоносне дерево.