Римсько-галльські війни

Римсько-галльські війни — збройні протистояння Риму та їхніх союзників з галльськими племенами від перших битв у VI ст. до н.е. до захоплення Галлії Цезарем у І ст. до н.е.

До Цезаря Перші зіткнення галлів з римлянами відбулися у VI століття до н. е., коли інсубри, бітуриги, едуї, арверни та інші галльські племена, очолювані Беловезом, вторглися у Північну Італію і в Західну Етрурію. Інше їх військо, під командуванням Еледона, опанувало простір від Комо до Бергамо. З тих пір північ Італії отримала назву Галлії Цизальпінської. Третє галльське нашестя під проводом Сіговеза, з країни секванів поширилося по Іллірії і Паннонії. У 391 році до н. е. галли взяли в облогу місто Клузій, на захід від Перузії і Тразімено. Жителі міста звернулися за допомогою до Риму, що слугувало приводом до першого походу галлів на Рим.

30 років по тому почалася друга війна з галлами, яка тривала 12 років (360-348 до н. е.) Перемоги консула Гая Сульпиція Лонга в Південному Лаціумі і подвиги Марка Валерія Корво і Тита Манлія Торквато змусили варварів піти з Середньої Італії, після чого набіги припинилися на нетривалий час. Тим часом галли Сіговеза заполонили Фракію і Македонію,а в 280 році до н. е. розділилися на три загони: Церетрія, Бельга і Брена. Цар Птолемей Керавн, що незадовго перед тим заволодів цими провінціями, рушив проти варварів, але зазнав поразки (травень 279 року до н. е.). Рівнини Фракії і Македонії стали здобиччю галлів. Теперь для варварів головною метою походу стала Греція, де вони сподівалися на багату здобич. Усвідомлення загальної небезпеки згуртувало держави Середньої Греції. Союзна армія греків в 25 тис. чоловік очікувала галлів у Фермопільскому проході. Варвари марно намагалися пробитися. При кожній атаці, галли, єдиним оборонним спорядженням яких були щити, з великими втратами були відбиті греками, що займали зручну позицію, підтриману флотом. Однак, зрадники гераклейці вказали Брену шлях, по якому колись перси, керовані Ефіальтом, зайшли в тил загону Леоніда. Союзна армія греків, побачивши що галли їх обійшли, почала тікати.

Бренн рушив до Парнасу, бажаючи напасти на Дельфи, щоб захопити скарби тамтешнього храму. На допомогу святині кинулись фокідці і невеликий локрійсько - етолійський загін; вони зайняли околиці Дельф. Коли сюди наблизився Брен, раптово настали холоди, що змусило галлів відступити.

Завоювання країни сенонів римськими колоністами слугувало приводом до нової війни (226-221 до н. е.). У 225 році до н. е. бойї, інсубри, тевриски, в союзі з гезатами (войовниче плем'я у верхній долині Рони) в кількості 70 тис. осіб вторглися в Середню Італію, в напрямку на Арімін, який прикривала армія консула Емілія Папа в 26 тис. чоловік. Інший консул - Гай Атілій Регул - з такими ж силами стояв у Сардинії. Однак, галли рушили в бік узбережжя Тірренського моря і, ніде не зустрічаючи опору, через Пізу вторглися в Етрурію і дійшли до Клузія, який стояв від Риму на відстані трьох переходів. Отримавши звістку про навалу варварів, консули поспішно рушили на захист Етрурії. Наприкінці 225 року до н. е. сардинські легіони Регула висадилися біля Пізи і перегородили дорогу галлам. Битва вже почалася, як на поле битви підійшло військо Емілія Папа і атакувало варварів з тилу. Галлська армія була знищена. Після цього римська армія вдерлася на територію бойїв і в 224 році до н. е. підкорила їх.

У 223 році до н. е. консул Фламіній перейшов через Пад біля сучасної П'яченци, але зазнав поразки від галлів. У 222 році до н. е. консул Марк Клавдій Марцелл і Гней Корнелій Сципіон захопили країну інсубрів. Останні намагалися відволікти римлян від облоги укріпленого міста Ацерре (на північний захід від нинішньої Кремони), але в битві при Кластидії (нинішній Кастеджо ) Марцелл розбив їх, а галльський вождь Віридомар загинув у поєдинку від руки самого консула.

Після цього Ацерре дісталось римлянам, a консул Сципіон взяв штурмом столицю інсубрів Медіолан (Мілан). Нарешті, взяттям Комума було довершено підкорення цього племені. Під час Другої Пунічної війни (218-201 до н. е.) при переході Ганнібала через річку Ебро, бойї та інсубри повстали проти римлян. Претор Манлій, що стояв з одним легіоном біля Аріміна, отримавши звістку про повстання, рушив до Мутіни, але був розбитий і відійшов до Падуї, де сховався y містечку Таннет.

При вторгненні Ганнібала а в Італію цизальпійські галли поповнили ряди його армії. Тільки в 201 році до н. е. консул Елій Пет рушив проти бойїв для захисту Плаценціі і Кремони, але в 200 році до н. е. галли взяли Плаценцію, a в 199 році до н. е. завдали поразки римським військам Бебія Тамфіла. У 197 році до н. е. на березі річки Мінчо Корнелій Цетега розбив інсубріїв, що разом з втратою Комума змусило їх в 196 році до н. е. укласти з римлянами мир. Але з бойями і лігурами війна тривала; після поразки при Мутіні (193 рік до н. е.) сила опору бойїв почала слабшати і в 191 році до н. е., розбиті консулом Сципіоном Назіком, вони були змушені підкоритися римлянам.

Римське вторгнення в південну Трансальпійську Галлію (125-121 рр. до н.е.) Римська експансія в Трансальпійську Галлію мала на меті допомогти грецькій колонії Массалія (Марсель) проти салювіїв (або саліїв) і забезпечити сухопутний шлях до римських провінцій в Іспанії.

У 125 році до н.е. Марк Фульвій Флакк підкорив лігурів на східних кордонах території Массилії і відсвяткував тріумф над лігурами, салювіями і воконтіямиRawlings, Louis (2017). "The Roman Conquest of Southern Gaul, 125-121 BC". In Whitby, Michael; Sidebottom, Harry (eds.). The Encyclopedia of Ancient Battles. John Wiley & Sons. p. 1.

У 123 або 122 році проконсул Гай Секстій Кальвін переміг Тутомотулуса, короля салювіїв, і розграбував оппідум (городище) в Антремоні, біля якого заснував колонію Секстієві Акви (Екс-ан-Прованс). Колонія отримала таку назву через велику кількість води, яка отримується з теплих і холодних джерелLivy Per. 61.1. Він також святкував перемогу над лігурами, салювіями та воконтіями.

Битва при Віндаліумі У 121 році до н.е. Тутомотулус втік до своїх союзників, аллоброгів, які відправили посольство до римлян від його імені. Це дискредитувало плем'я аллборогів в очах римлян, а тому про переговори не могло бути й мови. Плем'я підтримувало Тутомотулуса усіма можливими засобами, коли він спустошував землі едуїв, союзника римського народу. Проконсул Гней Доміцій Агенобарб напав на аллоброгів на території каварів, поблизу Віндаліума на північ від Авеньо (Авіньйона)Livy Per. 61.2, Доміцій розгорнув слонів "жорстокість яких відповідала варварам"Flor. 1.37.5, які навели паніку на галльську кавалерію і допомогли розсіяти бойову лінію піхотиRawlings, Louis (2017). "The Roman Conquest of Southern Gaul, 125-121 BC". In Whitby, Michael; Sidebottom, Harry (eds.). The Encyclopedia of Ancient Battles. John Wiley & Sons. p. 2Flor. 1.37Vell. 2.10.2Vell. 2.39.1. За словами Павла Оросія, 20 000 галлів було вбито і 3 000 потрапили в полонOrosius 5.13.2. Доміцій Агенобарб спорудив кам’яну вежу на місці битви та прикріпив на них трофеї, прикрашені зброєю ворогаFlor. 1.37.6.

Битва біля річки Ізер В тому ж році опір галлів тривав. Конфедерація аллоброгів, арвернів та решти салювіїв зібрала армію чисельністю 180 тис. осіб. Бітуіт, король арвернів в різнокольорових обладунках на срібній колісниці, повів військо через Роданус (Рону) біля її злиття з Ізара (Ізер), використовуючи понтон, зроблений з кораблів. Консул Квінт Фабій Максим, незважаючи на те, що був у меншості і страждав від попереднього поранення, розгромив галлів на переправіLivy Per. 61.5. За словами Оросія, понтон розвалився, коли вони тікали, хоча його цифра в 150 тис. вбитих або потонулих (Лівій називає 120 тис.Livy Per. 61.6), безсумнівно, перебільшенаOrosius 5.14.4. Аллоброгські, арвернські та салувійські вожді здалися Доміцію. Бітуіта і його сина Конгонетіакуса відправили до Італії і затримали в Альба-Фученс, "оскільки його повернення до Галлії, здавалося, не відповідало інтересам спокою"Livy Per. 61.7Val. Max. 9.6.3. Біля злиття річок Рони та Ізер Квінт Фабій Максим побудував таку ж саму кам'яну вежу і встановив трофей з білого мармуру, а також два храми, один на честь Ареса, другий на честь ГераклаStrab. 4.1.11. Аллоброги, кавари і салувії були повністю підкорені і все більше інтегрувалися в нову римську провінцію в південній Галлії. У 118 році до н.е.було засновано Нарбо (Нарбонн), яка до 90-х років стала адміністративним центром римської провінції Нарбонська Галлія Rawlings, Louis (2017). "The Roman Conquest of Southern Gaul, 125-121 BC". In Whitby, Michael; Sidebottom, Harry (eds.). The Encyclopedia of Ancient Battles. John Wiley & Sons. pp. 2-3.

Вторгнення кімврів і тевтонів (113 - 101 рр. до н.е.) Поки римляни підкорювали південну Галлію, у Північній Європі почався великий рух племен. Походження кімврів і тевтонів невідоме: були повідомлення, що близько 121 року до н.е. кімври були витіснені зі своїх прибережних земель (можливо, в Ютландії) внаслідок сильного припливу водиFlor. 1.38.3.1. У наступні роки вони вторглися до Богемії та ІлліріїLivy Per. 63.5App. Illyrian Wars 1.4, де бої і скордиски намагалися чинити опірStrabo 7.2.2. У північній Галлії белги успішно протистояли їмCaes. Gall. 2.4. Їхні пересування нагадували міграції, оскільки в них брала участь велика кількість жінок і дітей, але логістичні питання, пов'язані з їхніми далекими мандрівками, недостатньо вивчені. Також незрозуміло, якими були їхні цілі, хоча грабунки і земельний голод могли бути пов'язаними мотивами. Схоже, що у них не було жодних командних структур чи військової організації, хоча вони мали вождів. У давньогрецьких і давньоримських джерелах підкреслюється страхітливий вигляд цих племен, їхня жорстокість і велика чисельністьRawlings, Louis (2017). "The Roman Conquest of Southern Gaul, 125-121 BC". In Whitby, Michael; Sidebottom, Harry (eds.). The Encyclopedia of Ancient Battles. John Wiley & Sons. p. 3.

Битва біля міста Норея У 113 році до н.е. велике військо кімврів і тевтонів пограбувало Норікум. Консул Гней Папірій Карбон утримував альпійські перевали в Італію, попередивши кімврів і тевтонів, що племена Норікуму є римськими друзями. Тевтони вибачилися, посилаючись на незнання, і спробували відступити. Карбон, однак, напав на них під Нореєю (Ноймаркт у Штирії), але зазнав поразкиLivy Per. 63.6Vell. Pat. 2.12.2. Римлян, що залишилися в живих, врятувала гроза, яка закінчила битву. Незважаючи на цю перемогу, тевтони, а також, ймовірно, кімври, оминули північну Італію і попрямували до Галлії.

Битва в Нарбонській Галлії До 110 року до н.е. племена увійшли до Галлії. У 109 році до н.е. кімври відправили послів з проханням "...люди Марса повинні дати їм певну землю за рахунок оплати та використовувати руки та зброю з будь-якою метою, яку він побажав"Flor. 1.38.2, але сенат проігнорував їхнє проханняLivy Per. 65.3. Консул Марк Юній Сілан напав на кімврів у римській провінції на півдні Галлії або поблизу неї і зазнав поразкиLivy Per. 65.2. У 104 році до н.е. його судили за військову некомпетентність, виявлену під час цієї кампанії, але виправдалиAscon. 68, 80Cic. Ver. 2.2.118Rawlings, Louis (2017). "The Roman Conquest of Southern Gaul, 125-121 BC". In Whitby, Michael; Sidebottom, Harry (eds.). The Encyclopedia of Ancient Battles. John Wiley & Sons. p. 4.

Битва при Агіннумі