Бату́рин — історичне населене місце України, у 1669–1708 та 1750–1764 роках - резиденція гетьманів Лівобережної України Дем'яна Ігнатович, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Кирила Розумовського.
На території міста розташовані пам'ятки та об'єкти культурної спадщини, що формують Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».
Заснування міста
Існує "радянська енциклопедична версія" про те, що Батурин був заснований в 1575 році польським королем і великим князем Литовським Стефаном БаторіємБатурин // Большая Советская Энциклопедия. / редколл., гл. ред. Б. А. Введенский. 2-е изд. том 4. М., Государственное научное издательство «Большая Советская энциклопедия», 1950. стр.313-314 і названий в його честь. Нібито невдовзі після його смерті (1586) Батурин запустів.
Цю легенду випустив у світ польський письменник Веспасіян Коховський (1633-1700), який справив значний вплив на українське історіописання.Лазаревский А.М. Исторический очерк Батурина (1625-1760 гг.) // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. К., 1892. Кн.6. С. 106-108.Батурин // Большая Советская Энциклопедия. / редколл., гл. ред. Б. А. Введенский. 2-е изд. том 4. М., Государственное научное издательство «Большая Советская энциклопедия», 1950. стр.313-314 Від нього вона перекочувала в українські "хронічки" - в Літопис Самовидця, «Історію Русів»). Коховському "на слово" повірили М. Маркевич, М. Костомаров, Філарет (Гумілевський) та інші історики. Втім, не всі. О. Лазаревський наприкінці ХІХ ст. у своїх праця, присвячених Батурину, назвав часом його заснування першу половину XVII ст.
Про те, що заснування у XVI столітті Батурина Баторієм є легендою, довели археологічні дослідження. За увесь час роботи у місті Батуринської археологічної експедиції ЖОДНИХ матеріалів цього часу не знайдено. Таким чином, через 100 років версія О. Лазаревського підтвердилася - Батурин був заснований у 1625 р.Саєнко Н. Топоніміка Батурина 17-18 ст.http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/128315/43-Saienko.pdf?sequence=1]
Назва Назва Батурин не зустрічається в давньоруських літописах. Згадка 1625 р. «городища Батурин» в указі королівської канцелярії Речі Посполитої майже одночасно з літописними городищами Ніжин, Бахмач та ін., дозволяє припускати, що і Батурин зберіг свою первісну назву.Коваленко В. До питання про час виникнення і першоназву Батурина // Батуринська старовина : зб. наук. пр. – Чернігів, 2014. – Вип. 4 (8). – С. 5–13.
Найімовірніше, назва походить від руського діалектного «батура» — башта, вежа, або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро або за іншою версію Батир — богатир), серед носіїв якого є відомі князі-мурзи часів Золотої Орди.
Деякі дослідники наполягають на польському походженні назви Батурин.Тищенко К. М. Про походження назви Батурина // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті гетьмана України Івана Мазепи та 10-річчя заповідника «Гетьманська столиця». – Ніжин, 2006. – С. 174–179.
Давнє заселення
У добу середньовіччя місто розвивалося навколо городища на високому, невеликому за площею (1,3 га) мисоподібному останці, відокремленому від плато ярами, валом і рукотворним ровом, де виявлено матеріали раннього залізного віку (юхнівська культура), ранньослов'янських київської і колочинської культур, сіверянські (роменська культура) і давньоруські старожитності XII — середини XIII ст.
В XIII ст. населений пункт постраждав від монгольської навали.
XVII століття
У 1625 р. на «городищі Батурин» поляки осадили місто - збудували Батуринську фортецю, навколо якої з'явилися неукріплені передмістя.
Попри зруйнування у 1632 році,Павленко С. Спалення Батурина у 1632 р. / // Батуринська старовина : зб. наук. пр. – Чернігів, 2014. – Вип. 4 (8). – С. 18–19. місто швидко зростало і перетворювалося на ремісничо-торговий центр, у господарстві якого велику роль відігравала торгівля. 1643 р. Батурин отримав привілей на звільнення місцевих купців від мита на 20 років.
Під час Національної революції 1648—1676 (на початку літа 1648) Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького. Він став центром сотні. 1654 Батурин «зі всіма угіддями і селами», згідно грамоти московського царя Олексія Михайловича, пожалуваний наказному гетьману І. Золотаренку. Велика пожежа, що спалахнула влітку 1655, завдала значної шкоди місту.
У 1663 в Батурині між представниками царського уряду та гетьманом Іваном Брюховецьким підписано Батуринські статті.
Перший гетьманський період (1669-1708)
У 1669—1708 місто було офіційною резиденцією гетьманів Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Набуття специфічних столичних функцій вплинуло на вигляд Батурина та змінило життєвий устрій міста. Опорядилося місце проживання і перебування гетьмана, поновилися оборонні укріплення. З'явилася низка нових споруд,Мироненко Л., Ситий Ю. Барокова архітектура Батурина останньої чверті XVII – початку XVIII ст. // Чернігівські старожитності. – 2016. – Вип. 3 (6). – C. 107–115. де розмістилися вищі органи влади і державного управління,Кіяшко Л. Діяльність Генерального суду в Батурині (1669–1708 рр.) // Матеріали міжнародної науковопрактичної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті гетьмана України Івана Мазепи та 10-річчя заповідника «Гетьманська столиця». – Ніжин, 2006. – С. 65–68. гетьманська гвардія.Сокирко О. Наймані полки Батуринської залоги: відоме та невідоме // Батуринська старовина: зб. наук. пр., присвяч. 300-літтю Батурин. трагедії. – Київ, 2008. – С. 82–96. Кілька разів на рік у Батурині збиралися старшинські ради. У часи функціонування у Батурині гетьманської резиденції значно збільшилася площа міської забудови. У межах укріплень та на передмісті збудовано кілька храмів (Живоначальної Трійці, Покрови Пресвятої Богородиці, Воскресіння Христового, Св. Миколи, Введення Пресвятої Богородиці), жоден з яких не зберігся. Місто було значним торговим центром,Желіхівська Н. М. Батуринські шинки XVII‒XVIII ст. // Розумовські зустрічі : зб. наук. пр. ‒ Чернігів, 2015. ‒ Вип. 2. ‒ С. 193‒198. розвивалося ремесло та млинарство. На початку XVIII ст. чисельність населення Батурина сягнула 10 тис. В останній чверті XVII ст. Батурин стає значним культурним центром. Осередком культури і духовності був Батуринський Миколо-Крупицький монастир, який розбудовували козацька старшина та гетьмани. Ігуменами обителі були відомі служителі православ'я Димитрій Ростовський (Туптало), Гедеон Одорський, Іларіон Мигура та ін.
2 листопада 1708, після переходу І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ, Батурин захоплений московським військом під командуванням князя Олександра Меншикова. Місто було вщент зруйновано, а більшість мешканців знищено.
За наказом Петра І гетьманську резиденцію перенесено до м. Глухів.
Міжгетьманський період (1708-1750) 1726 російська імператриця Катерина І подарувала Батурин Олександру Меншикову, але після 1727 місто знову переведене в ранг державних.
Гетьман Данило Апостол здійснив кілька спроб повернути резиденцію до Батурина, але не вдалося.Пришляк В. «Что за прεжнихъ гεтмановъ рεзидεнцї гεтманска была в Батурин»: спроба віднови гетьманської столиці за Данила Апостола // Сіверянський літопис. – 2014. – № 6. – С. 93–103.
За указом російської імператриці Анни Іоанівни 1740 р. Батурин відійшов у відання полкових командирів кінної лейб-гвардії для обслуговування кінного заводу, розміщеного у Батуринській волості.
Другий гетьманський період (1750-1803) Після обрання на гетьманство 1750 Кирило Розумовський дістає указ російської імператриці Єлизавети Петрівни про розбудову Батурина і повернення до нього гетьманської резиденціїПолное собрание законов Российской империи. - Спб., 1830. - Т. ХІІІ. - Ст. 9786..
У 2-й половині XVIII ст. місто переживало часи піднесення, інтенсивної забудови. Діяли суконна фабрика, свічковий завод,Нечипоренко П. Фабрики Розумовського на Посем’ї. Записки історико-філологічного відділу ВУАН. Київ, 1927. Кн. ХІ. С. 185–208. гідросилові установки (лісопильня (тартак), водяні млини, ступи, валюшні), цегельні, винокурні, ремісничі майстерні.Нечипоренко П. «Національні строєнія» 1748–1765 рр. на Посем’ї та їх відношення до господарства гетьмана Розумовського. Студії з історії України Науково-дослідної кафедри історії України в Києві. К., 1929. Т. 2. С. 45–55. Розвивалася тимчасова (ярмарки, базари) і постійна (торги, лавки, шинки) торгівля.Герасько М. Батуринські торги та ярмарки як рушійна сила місцевої торгівлі (друга половина ХVІІ – на початку ХХ ст.) // Ґілея: Наук. вісник (Київ). – 2013. – Вип. 75 (8). – С. 14–17.
У 1760 році підготовлено Проєкт відкриття Батуринського університету, який, втім, так і не був реалізований.
Збудовано кам'яні Покровську і Воскресенську церкви, палацово-парковий ансамбль К.Розумовського.
Ліквідація гетьманства 1764 загальмувала розвиток Батурина.
З ліквідацією Ніжинського полку у 1781 Батурин став волосним центром і залишався в цьому статусі до 1918 р.
Саме тут доживав віку гетьман Кирило Розумовський, який помер у Батурині 9 січня 1803 р. і похований у Воскресенський церкві - усипальниці.
ХІХ століття
У 1843 в Батурині перебував Тарас Шевченко.Семенюк О. Перебування Т.Г. Шевченка в Батурині // Видатні діячі Батуринського краю : матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 230-ій річниці з дня народж. П. І. Прокоповича (2–3 черв. 2005 р.). – Ніжин, 2005. – С. 138–140.
У 2-й половині XIX ст. Батурин лишився осторонь залізниць і певною запорукою його розвитку стало перебування (з 1860-х) на околиці містечка літніх таборів піхотних, артилерійських і кавалерійських військових формувань. 1873 табори відвідав російський імператор Олександр ІІ. Загалом військові табори під Батурином, за винятком часу І і ІІ світових воєн, функціонували до початку 2000-х.
Перша половина ХХ століття У 1905—1909 рр. було порушено питання про необхідність покращення стану доріг у містечку. Згодом, у 1911 р. бруківкою викладено Базарну гору, а у 1913 р. частково забруковано Києво-Московський тракт (сучасна вулиця В. Ющенка).
Після встановлення в Батурині радянської влади у 1918 р., у 1921—1932 та 1935—1961 р. Батурин мав статус села і був центром Батуринського району. Перша сільськогосподарська артіль, що з'явилася в Батурині, мала назву «Імені Леніна». Згодом утворено колгоспи: «ім. Сталіна», «ім. Будьоного», «Червоний маяк», «ім. Шевченка». Всі вони пройшли шлях укрупнення, а після об'єднання з колгоспом «ім. Комінтерну» сусіднього села Матіївка, в Батурині залишився один колгосп — «ХХІ партз'їзд». Він проіснував до середини 1990-х.
У 1932 р. в Батурині діяв льонозавод, у 1933 р. відкрито середню школу, у 1934 р. — електростанцію і кінотеатр, у 1935 — маслозавод.
Друга світова війна
З вересня 1941 по вересень 1943 р. Батурин був зайнятий німецькими військами. Під час Другої світової війни знищено 6 споруд підприємств, закладів та установ і 35 будинків житлового фонду. На 1946 р. житлова забудова села була представлена переважно одноповерховими дерев'яними будинками під солом'яними дахами.
Радянська доба
Станом на 1946 р. в Батурині діяли: райвиконком, райком партії, районний земельний відділ, відділ технічних культур, відділ тваринництва, районний ЗАГС, районний фінансовий відділ, редакція газети «Сталінський шлях» (пізніше — «Ленінський шлях»), районний відділ комунального господарства, районний відділ шляхів, районна прокуратура, насіннєва лабораторія, контора зв'язку, банк, суд, ощадкаса, районна споживспілка, заготскот, МВС, МДБ, військкомат, радіовузол, райком ЛКСМ, сільська рада, заготзерно, школа, бібліотека, клуб, лікарня, амбулаторія, аптека, ветеринарна амбулаторія.
Великої промисловості не було (крім пенькозаводу, який згодом перепрофілювали на льонозавод). У межах Батурина розташовувалось кілька підприємств місцевого значення, що працювали за давальницькою схемою. Працювали: райпромкомбінат, пеньковий завод, харчовий комбінат, маслозавод та МТС.