Дуель між Олександром Пушкіним і Жоржем де Геккерном (Дантесом) відбулася 27 січня (8 лютого) 1837 року на околиці Санкт-Петербурга, в районі Чорної річки біля Комендантської дачі. Дуелянти стрілялися на пістолетах. В результаті дуелі Пушкін був смертельно поранений і через 2 дні помер.
Місце цієї дуелі: Чорна річка — тодішній центр Петербурга, приплив дельти Неви, де розташовані дачі, городи і пустирі. Снігу того дня було по коліно. Час: 17:30 — 18:30.
За підрахунками пушкіністів, зіткнення з Дантесом було як мінімум двадцять першим викликом на дуель в житті поета.В. Ф. Ходасевич. «Дуэльные истории» // Пушкин в эмиграции. М., 1997 Він був ініціатором п'ятнадцяти дуелей, з яких відбулися чотири, інші не відбулися через примирення сторін, в основному стараннями друзів Пушкіна; в шести випадках виклик на дуель виходив не від Пушкіна, а від його опонентів.
Передумови Француз, офіцер кавалергардського полку, прийомний син нідерландського посланника в Санкт-Петербурзі барона Луї Геккерна, познайомився зі своєю ровесницею Наталією Пушкіною, дружиною поета, в 1835 році. В очах світського суспільства Дантес-Геккерн, красивий блондин, постав блискучим молодим офіцером, закоханим в красуню-дружину ревнивого чоловіка (Пушкін не любив придворного життя і не викликав теплих почуттів у впливових світських людей).
У світському суспільстві ходили чутки про взаємність почуттів Пушкіної і про те, що Дантес уже домігся перемоги; для розгортання конфлікту виникла чутка грала не меншу, а то й більшу роль, ніж реальний стан справ.
Анонімні листи і перший конфлікт (листопад 1836 року) 4 (16) листопада 1836 року міська пошта доставила Пушкіну і кільком його друзям анонімний пасквіль французькою мовою, в якому Пушкіну присвоювався «патент на звання рогоносця»; в цій пародійної орденській грамоті містився тонкий натяк на увагу до Наталії Пушкіної з боку не тільки Дантеса, але й самого царя. У 1927 році пушкіністами (Б. В. Казанським і П. Є. Рейнботом) було висловлено припущення, що пасквіль вказує на уявний зв'язок Наталії Миколаївни з імператором, тому що Пушкін названий заступником Наришкіна, чоловіка Марії Наришкіної, коханки Олександра I; цю точку зору підтримав і автор найбільш авторитетного на той час дослідження дуелі П. Є. Щоголєв. Однак М. О. Раєвський вважав, що «доведеним його [припущення] вважати не можна».Н. А. Раевский, Избранное, М., Художественная литература, 1978, стр. 299. Сам Пушкін вважав, що лист виходить від Геккерна. Його впевненість підтримала думка типографа М. Л. Яковлєва, якому поет показав пасквіль. Яковлєв вважав, що послання написане на папері іноземного виробництва. Підозра деяких сучасників, зокрема секунданта Пушкіна К. К. Данзаса, впала на князя І. С. Гагаріна (в 1843 році став єзуїтом). Але Щоголєв у своїй праці «Дуель і смерть Пушкіна», ґрунтуючись на експертизі почерку, проведеної в 1927 році співробітником карного розшуку А. А. Сальковим, доводить, що автором анонімних пасквілів був П. В. Долгоруков. Однак пізніше, за результатами більш широкої та авторитетної експертизи, організованої істориком-археографом Г. Хаїтом, яка проводилася співробітниками Всесоюзного НДІ судових експертиз, було встановлено, що почерк на збережених примірниках пасквіля не належить ні Долгорукову, ні Гагаріну.«Огонёк», 1987, № 6. Самі Долгоруков і Гагарін за життя також категорично відкидали свою причетність до зазначених листів.
Прийшовши до висновку щодо авторство Геккерна, Пушкін увечері 4 листопада послав Дантесу виклик на дуель. Через тиждень після виклику Жорж Дантес зробив пропозицію Катерині Гончаровій — сестрі Наталії Миколаївни і, відповідно, своячениці Пушкіна. Так як Дантес став нареченим Катерини, Пушкін був змушений відкликати свій виклик (зіграла роль і аудієнція, дана Пушкіну Миколою I, і посередництво В. А. Жуковського). Проте Пушкін відмовлявся мати будь-які стосунки з Дантесом і Геккерном, що, як можна бачити зі спогадів Данзаса, тому що вони могли привести до подальшого загострення ситуації.
Другий виклик
10 січня 1837 року Катерина Гончарова стала дружиною Дантеса. Згодом вона народила чотирьох дітей і померла після пологів в 1843 році, на сьомому році шлюбу.
Після весілля Дантеса і Катерини конфлікт між Пушкіним і Геккерном, не було вичерпано, і незабаром після шлюбу Дантеса з Катериною почалося поширення в світі чуток і жартів («казармених каламбурів») на адресу Пушкіна і його сім'ї. 26 січня (7 лютого) 1837 року Пушкін відправив Геккерну-батькові листа (який, за своєю основою, він скомпонував ще під час першого конфлікту в листопаді), де, надзвичайно різко характеризуючи як батька, так і прийомного сина, він відмовив їм від дому. Пушкін знав, що лист носить явно образливий характер і призведе до нової дуелі.
Того ж дня Луї Геккерн через секретаря французького посольства віконта д'Аршіака листом оголосив Пушкіну, що від його імені Дантес робить йому виклик, зважаючи на важкість образи поєдинок повинен був відбутися «в найкоротший термін». Пушкін без обговорення прийняв вельми жорсткі умови дуелі, письмово складені віконтом д'Аршіаком.
Дуель 27 січня (8 лютого) 1837 року за Петербургом в переліску біля Комендантської дачі відбулася дуель, на якій Пушкін був смертельно поранений в живіт. Умови дуелі були смертельними і не залишали шансу вцілити обом супротивникам, за умовами вони ставали на відстані двадцяти кроків один від одного, бар'єр становив десять кроків, стріляти дозволялося з будь-якої відстані на шляху до бар'єра, відміткою стали кинуті на сніг шинелі. Секундантом Пушкіна був його ліцейський товариш підполковник К. К. Данзас (спочатку Пушкін вів переговори з британським дипломатом Артуром Меджнісом, але він відмовився, побачивши неможливість примирення), секундантом Дантеса — співробітник французького посольства віконт Олів'є д'Аршіак.
Дантес, не дійшовши до бар'єру одного кроку, вистрілив першим. Куля вцілила Пушкіна: Пушкін впав після пострілу Дантеса, але сказав, що у нього вистачить сил зробити постріл. Секунданти кинулися до поета, той сказав: «Я в силах стріляти!».
При падінні Пушкіна його пістолет впав в сніг і тому Данзас подав йому інший. За іншою версією, Пушкін сам попросив змінити пістолет, на що д'Аршіак став заперечувати, але Дантес знаком зупинив його.Письма Данзаса и Даршиака к князю П. А. Вяземскому // «Пушкин», том VIII, Издание Суворина. — С. 599, 601. Дантес знову став до бар'єра. Куля з пістолета Пушкіна, що стріляв, опираючись на одну руку, потрапила Дантесу в область грудей. Сучасники Пушкіна вказували, що «якби Дантес не тримав руку піднятою, то неодмінно був би убитий; куля пробила руку і вдарилася в один з металевих гудзиків мундира, причому все ж продавила Дантесу два ребра» (так само вказано і в листі В. А. Жуковського С. Л. Пушкіну: «цей гудзик врятував Геккерна»).Щербинин А. А. Из неизданных записок // Вересаев В. В. Пушкин в жизни. — М.: Московский рабочий, 1987. — С. 564—565. Сучасні дослідники, пропонуючи розглядати дуель як навмисне вбивство, стверджують, що Дантес одягнув перед дуеллю кольчугу або навіть кірасу; при цьому Данзаса зробили винуватцем загибелі поета — в провину йому ставилося «гра в благородство»: він не тільки не оглянув одяг Дантеса, але й порушив дуельний кодекс, не запросивши на місце поєдинку лікаря і не наполігши на складання докладного протоколу після нього. Відповідаючи таким дослідникам, Я. Л. Левкович вказала, що не збереглося жодних відомостей щодо огляду одягу супротивників перед дуелями і що «подібна перевірка могла поставити перевіряючого в смішне становище, викликати пересуди, обурення» і спровокувати нову дуель. Той, хто йшов на поєдинок (незалежно від його морального обличчя), не міг надіти на себе будь-яке захисне пристосування, маючи на увазі, що поранення будь-якої важкості в разі, якби це пристосування не допомогло, призвело б до негайного огляду пораненого і неминучого вікриття його обману, а це загрожувало йому безчестям і остракізмом. Втім, сучасні тести з аналогічними дуельними пістолетами приводили до того, що куля, пролетівши таку ж відстань, пробивши руку манекена, потрапивши в аналогічний гудзик, пробивала його наскрізь.
Поранений Пушкін відвезли з місця дуелі на санях візника; а біла Комендантської дачі його пересадили в карету, яку послав старший Геккерн.
Нині на місці останньої дуелі, в сквері біля перетину Коломяжського проспекту і залізничної лінії Сестрорецького напрямку (район Чорної річки), встановлено пам'ятний обеліск.
Смертельне поранення Пушкіна
Пушкіна з місця дуелі привезли додому, на набережну річки Мойки, будинок 12. Час — 18:30.
Всередину будинку повільно вмираючого поета на руках вніс слуга Микита Козлов. Переодягнувшись, слуги привели Пушкіна до дивану, поклали і незабаром наказали лікувати. Цей диван стане останнім притулком — Пушкін більше не встав. Наталія Гончарова, побачивши картину, була не в силах заснути — вона дико ридала, іноді плач переходив в істерику.
Звістка про смертельне поранення Пушкіна проноситься на весь Петербург. Через два дні — в день смерті — столиця завмерла. На церемонію прощання прийшли близько 50 000 чоловік.
Висновок лікарів: куля застрягла і розтрощила тканини, глибоко залишившись всередині живота. Всю наступну ніч з 27 на 28 січня у Пушкіна відкрилися болісні напади страшних страждань — були чутні стогони, почалася кровотеча, очі були готові вийти з орбіт. Лікарі полегшували страждання тільки льодом. 28 січня о 2:00 годині дня від слуг поета Дантесу приходить записка із словами: «Я вас прощаю. У мене роздроблене стегно. Передайте Катерині, що вона теж помилувана».
Рана виявилася смертельною — висновок лікаря Василя Шольца. Арендт — придворний лікар — їде до Зимового палацу доповісти про те, що трапилося Миколі І. Після почутого цар Микола шокований.
Незважаючи на зусилля лікарів під керівництвом М. Ф. Арендта (в грудні 1854 — лютому 1855 років він стане лікувати тяжкохворого імператора Миколу), врятувати поета так і не вдалося: після дуелі Пушкін проживе ще дві доби. Поет помер 29 січня (10 лютого) 1837 року в п'ятницю, о 2:45 годині дня.Даты жизни и творчества А. С. Пушкина: к столетию со дня смерти А. С. Пушкина, 1837—1937. 1937. с. 280 У момент його смерті був зупинений годинник, який, будучи реліктом епохи, зберігається до цих пір, ставши одним із значущих експонатів музею, організованого у цьому будинку згодом.
Лікарі, які боролися за життя Пушкіна:М. Давидов. Дуэль и смерть А. С. Пушкина глазами современного хирурга // «Урал», 2006, № 1. К. К. Задлер і В. Б. Шольц — кваліфіковані медики-акушери, що зробили перший огляд і перев'язку Пушкіна, поки друзі поета розшукували більш підходящих фахівців. М. Ф. Арендт — керував лікуванням з моменту приїзду і до смерті. 51 рік, доктор медицини, лейб-медик імператора Миколи I з 1829 року. І. Т. Спасський — практично весь час був присутнім біля пораненого, виконуючи призначення М. Ф. Арендта. Пізніше, разом з В. І. Далем проводив розтин тіла, написав щоденник про останні дні поета. 42 роки, академік. Домашній лікар родини Пушкіних. За відгуками сучасників, прекрасний і дуже авторитетний лікар. В. І. Даль — з полудня 28 січня (9 лютого) 1837 року вів щоденник історії хвороби, писав протокол розтину. 36 років. До цього моменту захистив докторську дисертацію по хірургії. Сучасники називали його майстром на всі руки і спритним хірургом. Згодом (в 1867 році) видав «Тлумачний словник живої великоросійської мови». Х. Х. Саломон — проконсультував М. Ф. Арендта при першому огляді пораненого. 41 рік. Сучасники вважали його прекрасним хірургом, він одним з перших в Росії використовував ефірний наркоз. І. Ю. Андрєєвський — викликаний як фахівець з перитоніту. За свідченням О. І. Тургенєва і В. І. Даля, саме він закрив Пушкіну очі. 49 років. Гоф-медик, доктор медицини і хірургії І. В. Буяльський — консультував М. Ф. Арендта з приводу поранення Пушкіна. 48 років. Завідувач кафедри анатомії Санкт-Петербурзької Медико-хірургічної академії, один з найкращих російських хірургів.
Перебіг лікування і його оцінка