Валентин (гностик)

Валентин (лат. Valentinius, гр. Βαλεντίνος або Ουαλεντίνος; бл. 100—160 рр.) — античний філософ, представник ранньохристиянського гностицизму. Свого часу — найвідоміший та найвпливовіший гностик у Римській імперії ІІ ст. н. е.. Засновник філософії та руху валентиніан, що існували у ІІ-IV ст. З часом послідовники вчення розкололися на низку гностико-християнських сект.

Біографія Про життя Валентина свідчень збереглося небагато. Гностик жив на початку — в середині ІІ століття н. е.. Епіфаній Кіпрський з певною недовірою до джерел повідомляє, що Валентин «народився фревонітом» у прибережному регіоні Паралії Єгипетської, що, ймовірно, є територією дельти Нілу. Освіту здобув у Александрії — тоді важливому осередку християнства та елліністичної філософської думки.Lewis, Nicola Denzey. 2013. Introduction to «Gnosticism:» Ancient Voices, Christian Worlds. Oxford University Press. p. 63. Там гностик мешкав приблизно до 135 р. сформувавши своє вчення та розповсюдивши його по Єгипту.Epiphanius von Salamis, Panarion 31,2,2 f.; 31,7,1. Вчені з обережністю ставляться до такої інформації, хоча і використовують її у дослідженнях. Невдовзі, за понтифікату папи Гіґіна (142 р.†) Валентин від'їжджає до Риму, де стає вчителем богослів'я, працюючи в часи папи Пія, аж до настання понтифікату папи Анікета (154—166).Filoramo, Giovanni (1990). A History of Gnosticism. Oxford: Basil Blackwell Limited.Irenäus von Lyon: Adversus haereses 3,4,3. Тертулліан повідомляє, що Валентин розраховував стати папою римським, і коли цього не сталося, остаточно утвердився в гностичній проповіді у столиці імперії. Ймовірно, своє вчення він пропагував разом зі соратником, гностиком Марціоном, який також перебував у Римі того часу. Зовсім іншу версію повідомляє Епіфаній Кіпрський: Валентин у Римі був благочестивим та сумлінним учителем, проте після переїзду на Кіпр (приблизно у 160—161 рр.) зазнав корабельної аварії та травм, унаслідок яких збожеволів.Epiphanius von Salamis: Panarion 31,7,2. Девід Бракке стверджує, що одним із його учнів у Римі став Птолемей Римський.Brakke, David. 2010. The Gnostics: Myth, Ritual, and Diversity in Early Christianity. Harvard University Press. p. 100—105. Климент Александрійський, посилаючись на свідчення прибічників гностика зазначає, що під час навчання в Александрії Валентин став послідовником гностичного філософа Теуди, котрий свого часу був учнем апостола Павла.Roukema, Riemer (1998). Gnosis and Faith in Early Christianity. Harrisburg: Trinity Press International. p.129 Існують також припущення про те, що Валентин після перебування в Римі повернувся на батьківщину до Александрії, або ж помер на чужині.Holroyd, Stuart (1994). The Elements of Gnosticism. Dorset: Element Books Limited.

Джерельна база Про Валентина найбільше повідомляють античні автори-отці церкви, а також низка апологетів християнства. Це — Климент Александрійський, Єпіфаній Кіпрський, Тертуліан.Clement of Alexandria Stromateis: books one to three. The Fathers of the Church: a new translation. Vol. 85. Translated by John Ferguson. Washington D.C.: The Catholic University of America Press, 1991.Epiphanius of Salamis. The Panarion of Epiphanius of Salamis. Books I & II. Translated by Frank Williams. Nag Hammadi Studies 35-36. Leiden: Brill, 1987 and 1994.Tertullian, Against Valentinians, On the Soul and On the flesh of Christ. Translated by Dr. Holmes. Alexander & James Donaldson (eds.) The Ante-Nicene Fathers. Translations of the Writings of the Fathers down to A. D. 325. Volume III. Latin Christianity: Its Founder, Tertullian. Grand Rapids: Eerdmans. 1963. Деякі особливості вірування Валентина переповідає Псевдо-Тертуліан.Pseudo-Tertullian, Libellus Adversus Omnes Haereses. 4. 1-8. http://www.tertullian.org/latin/adversus_omnes_haereses.htm Вочевидь, послідовників Валентина стосуються також уривки із 1-ї Апології Юстина мученика.The Apostolic Fathers with Justin Martyr and Irenaeus. The Ante-Nicene Fathers. Volume I. Edited by Rev. Alexander Roberts, Sir James Donaldson & Arthur Cleveland Coxe. New York: Cosimo Classics, 2007. Переповідає про злодіяння послідовників гностика й Іриней Ліонський.St. Irenaeus of Lyons Against Heresies. Ancient Christian Writers. The Works of the Fathers in Translation. No. 55. Edited by Walter J. Burghardt, Thomas Comerford Lawler and John J. Dillon. Translated and annotated by Dominic J. Unger with further revisions by John J. Dillon. Volume 1. Book 1. New York: Paulist Press, 1992. Розлоге спростування філософії Валентина маємо також в Іполіта Римського.Hippolytus. The Refutation of All Heresies. Translated by the Rev. J. H. MacMahon. Alexander Roberts & James Donaldson (eds.). The AnteNicene Fathers. Translations of the Writings of the Fathers down to A.D. 325. Volume 5: Fathers of the Third Century. Hippolytus, Cyprian, Caius, Novatian, Appendix. Grand Rapids: Eerdmans. Насамкінець, короткий уривок про період життя Валентина в Римі міститься у 4 книзі Церковної історії Євсевія Кесарійського.Eusebius. Church History: a new translation with commentary by Paul L. Maier. Ecclesiastical History. Grand Rapids: Kregel Publications, 1999. Усі античні автори концентрують свою увагу на висвітленні вчення філософа, опускаючи, почасти через незнання, деталі його життя.

Твори філософа тривалий час були відомі лише в уривках, викладених отцями церкви перших віків, критиками його вчення, допоки у 1945 р. неподалік міста Наг-Хаммаді (за 40 км від Каїра) місцевий селянин не знайшов у полі у великій глиняній посудині бібліотеку ранньохристиянських гностичних текстів, серед яких більшу частину становили твори валентиніан.The Nag Hammadi Scriptures. Edited by Marvin Meyer. New York: HarperCollins, 2007.

Учення Валентина Валентиніанство — це школа гностичної філософії, що бере свій початок від учення Валентина. Воно вважається одним із найбільших гностичних рухів, котрі були широко розповсюджені по всіх теренах Римської імперії, переважно у її східній частині. Валентиніанство призвело до створення нових гностичних вчень та сект, як на західних, так і на східних землях Римської держави. Дослідниця Еллена Пейджелс зазначає, що на відміну від більшості гностичних систем, котрі є дуалістичними, Валентин розробив більш моністичну концепцію своїх бачень.Valentinian gnosticism … differs essentially from dualism' (Elaine Pagels, The Gnostic Gospels, 1978) Так чи інакше східна та елліністична філософії значно вплинули на світобачення Валентина. Він встиг також виховати плеяду учнів, серед яких Гераклеон, Птолемей, Марк та інші.Christoph Markschies: Valentin/Valentinianer. In: Theologische Realenzyklopädie, Band 34, Berlin/New York 2002, S. 495—500, hier: 498.

Космологія Світ — це впорядковане творіння, зроблене з Божого Духа. Отець — це Божественний корінь речей, що є вічним утіленням єдності, незмінною досконалою особою.

Первісна істота, творець духовного світу називався «Бітос» (гр. глибина глибин). Він був початком усього сущого. Через роки споглядання та пасивного існування Бітос власною еманацією породжує інших істот, котрі формують між собою пари. Ці істоти-виміри називалися, згідно з термінологією Валентина, еонами. Увесь духовний вищий світ, являв собою певну цілісність, абсолютне буття, назване Пліромою (з гр. Повнота). у ній містилося в сукупності 30 вищих сутностей, що були об'єднані у 15 пар — сизигій — в яких вони доповнюють одна одну. Плірома є вершиною моделі Космосу, царство чистого духу. Всередині Пліроми Валентин об'єднав пари еонів у восьмерицю, десятницю та дванадцятницю.Clement, Stromateis 3.59.3Christoph Markschies: Valentin/Valentinianer. In: Theologische Realenzyklopädie, Band 34, Berlin/New York 2002, S. 495—500, hier: 496 f.; Einar Thomassen: Valentinus und der Valentinianismus. In: Christoph Riedweg u. a. (Hrsg.): Philosophie der Kaiserzeit und der Spätantike (= Grundriss der Geschichte der Philosophie. Die Philosophie der Antike. Band 5/1), Basel 2018, S. 867—873. Іполіт Римський стверджував, що на погляди Валентина у концепціях світобудови значно вплинули вчення Піфагора та Платона. Проте Крістоф Марксшис вважає, що Валентин в ході формування своєї концепції дійшов до неплатонічних результатів, через що його можна вважати платоніком лише обмеженою мірою. Існує також думка про те, що Валентин сприйняв класичний міфологічний гностицизм.Hippolytus, Haer. 6. 20–55.Christoph Markschies: Valentinus Gnosticus? Tübingen 1992, S. 324—330. Остання із 30 духовних постатей-еонів божественного походження, Софія (гр. Мудрість) самовільно вийшла за межі плероми, чим створила Ахамот — негативну страждальну сутність, печаль якої стиснулася до матеріальної субстанції, складену із зарозумілості та незнання.Ireneus, Contra Haer. IV.1 Таким чином, Валентин передає християнську ідею гріхопадіння, немовби у дуалістичному просторі світобудови, водночас звільняючи людину(гр. άνθρωπος) від вини гріхопадіння.Brakke, David. 2010. The Gnostics: Myth, Ritual, and Diversity in Early Christianity. Harvard University Press. p. 101. Христос, як говорить філософ, прийшов до людини, щоб звільнити її від матеріального світу, надавши їй гнозис (гр. знання), тим самим пробуджуючи в особі справжнє єство того, що в ній криється істинна реальність як частина досконалої Божественної царини. Саме заради Ахамот Христос покинув Плерому, щоб обожнити її. Таким чином, Христос в концепції Валентина був жених, а його наречена — Ахамот.Ireneus, Contra Haer. V.1 Валентин, переосмислюючи акт Божественного творіння, стверджує, що від самого початку біблійної креації відбувається конфлікт між помилковим виміром Софії, грубим фізичним світом, та істинним Богом духоматеріального світу, котрий посилає до людей Христа щоб подолати помилку. Перед приходом Христа Ахамот створила Деміурга (гностичний аналог дияволу), котрий в свою чергу витворив «антисвіт» — еони грубоматеріальних ангелів. Деміург не усвідомлював існування Плероми, вважаючи себе єдиним богом. Тим часом Ахамот фактично допомагала своєму сину Деміургу: із її жаху була створена земля, зі страху — вода, а із печалі — повітря.Ireneus, Contra Haer. VII.1

Людина та Христос Деміург створив земну людину, проте в неї увійшов дух печалі Ахамот. Водночас Валентин не вважав матеріальний світ занепалим чи проклятим, він постулював, що справжній духовний Бог та духовна людина насправді перебуває у матерії, проте їх неможливо побачити без належної підготовки. Валентиніанство поєднує в собі дуалізм не лише духу та матерії, а й подвійність єдності та поділу. При цьому, перше характеризує божественне, а друге — грубоматеріальне. Таким чином, що більше об'єкт єднає занепалий дух із високою матерією, тим ближчим він стає до Бога. Роль Христа Валентин вбачав у привнесенні єдності, а мету церкви — у поширенні ідеї поєднання духу та матерії, нагадуванні людям про їхню справжню сутність.Daniel Mccoy. Valentinus and the Valentinians. Gnosticism explained. https://gnosticismexplained.org/valentinus-and-the-valentinians/

Один із основних апокрифічних творів валентиніан, Євангеліє Істини гласить: Де існують заздрість та чвари, є нестача, а де існує єдність — там є повнота. Через незнання Отця виникла нестача [в ньому], тож коли Отець знову стане відомий, нестача зникне. Як невігластво зникає, коли людина здобуває знання, так і темрява відходить, коли приходить світло, саме так нестача зникає в повноті. Відтоді зовнішній світ зіллється зі світом духовним та розчиниться в гармонії єдності. …За допомогою знання [духовний простір] очистить себе від безлічі єдністю, пожираючи матерію всередині себе, як вогонь, темрява світлом, смерть життям.Thomassen, Einar, and Marvin Meyer. 2008. «The Gospel of Truth.» In The Nag Hammadi Scriptures. Edited by Marvin Meyer. HarperOne. p. 40.