Клавірні концерти Баха — написані композитором концерти для клавесина (в наш час часто виконуються на фортепіано), струнного оркестру і бассо контінуо. Крім того, відомий його «Італійський» концерт для клавіру без оркестру, BWV 971. Для клавіру з оркестром написано дев'ять концертів для одного клавіру з оркестром, три концерти для двох клавірів з оркестром, два концерти для трьох клавіром з оркестром і один концерт для чотирьох клавірів з оркестром на тему Вівальді, а також концерт для флейти, скрипки і клавіру з оркестром BWV 1044. Концерти для одного — чотирьох клавірів з оркестром включені в каталог Шмідера відповідно під номерами BWV 1052-1065.
Час створення клавірних концертів приблизно датується 30-ми роками XVIII століття. З 1729 Бах очолював Музичне студентське товариство (Collegium musicum) при Лейпцизькому університеті, беручи участь в його концертах як диригент і соліст. Саме для цих виступів і були створені концерти для одного, двох, трьох і чотирьох клавесинів з оркестром. Переважна більшість цих творів — авторські переробки раніше написаних творів для інших інструментів (судячи з характеру і фактури сольних партій, головним чином скрипкових концертів). З оригінальних версій, створених в Кетені приблизно в 1720 роки, збереглися лише деякі (зараз з успіхом виконуються «зворотні» перекладання ряду клавірних концертів, здійснені з метою відтворити їх оригінальне звучання). Тому серед музичних критиків існують думки, що початкові варіанти деяких концертів належать не Баху, а кому-то з його сучасників. Однак, за винятком концерту для чотирьох клавірів, що представляє собою обробку одного з концертів Вівальді, це припущення критики розглядають як малоймовірне. Зміст самої музики клавірних концертів, характер тематизму, прийоми розвитку, структурне планування яскраво і переконливо свідчать про їх належність перу Баха. Ще одним підтвердженням служить використання ряду частин концертів як окремих номерів у кантатах, куди Бах навряд чи б вводив фрагменти чужих інструментальних творів«Рецензия на грампластинку „Мелодия“ Двенадцать клавирных концертов, 1975 г., ред. И. Чумакова, СТЕРЕО 33 °C 10-07319-26».
Транскрипції концертів Здійснюючи транскрипції скрипкових концертів для клавіру, Бах зазвичай обмежувався майже буквальним перенесенням скрипкової партії на клавесинну з додаванням в лівій руці басового супроводу і тональної транспозиції твору на тон нижче. «По суті, всі твори Баха створені для ідеального інструменту, який бере від клавішних можливості поліфонічної гри, а від струнних всі переваги в видобуванні звуку» — Альберт Швейцер.Подібне поєднання завжди притаманне сольним партіям бахівських концертів, вже наближається по функції до концертів Гайдна і Моцарта.
Також, використовувалися особливості гри на клавірі. Присутні довгі пасажі шістнадцятими перетворювалися в більш оригінальні і цікаві пасажі тридцять другими. У клавірних концертах також досить часто накладалися прикраси і трелі, яких не було в скрипкової партії.
Концерти для одного клавіру
Концерт № 1 для клавіру з оркестром (ре мінор) BWV 1052 Складається з трьох частин:
Allegro (¢) ~ 8 хв. Adagio (3/4) ~ 6 хв. Allegro (3/4) ~ 8 хв.
Тривалість: ~ 22 хв.
Виконавський склад:
Клавір (клавесин) — соло Скрипка I Скрипка II Альт Бассо контінуо (Віолончель)
Рік: 1738
Переклади та реконструкції:
Концерт перекладений з загубленого скрипкового концерту BWV 1052R.
Перша частина — Sinfonia з кантати Gottes eingehen Друга частина — Coro з кантати BWV 146 'Wir müssen durch viel Trübsal in das Reich Gottes eingehen'. Третя частина — Sinfonia з кантати
Цей концерт відноситься до найпопулярніших творів Баха. Хоча його оригінал, який не зберігся, був, очевидно, призначений для скрипки (зараз нерідко можна почути його реконструкцію), клавірний варіант вражає досконалістю письма і, як вказує німецький музикознавець Філіп Вольфрум, «менш за все нагадує про своє скрипкове походження». Концерт ре мінор виділяється широтою масштабів, глибиною драматизму. В основі першої частини лежить енергійна сувора мелодія, що викладається потужним унісоном оркестру і соліста. Її гострохарактерний синкопований мотив піддається активній розробці. Нова похмура тема «токатного» характеру двічі з'являється в домінантовій і головній тональності, подібно побічної партії сонатної форми. Перед останнім проведенням ритурнелі звучить коротка каденція соліста, що підводить до заключної кульмінації.
Похмура експресія відрізняє другу частину, Adagio соль мінор, засновану на прийомі basso ostinato (безперервного баса).
Третя частина, Allegro, як і в більшості концертів Баха, свого роду образна реприза першої частини. Широко розвинена, рухлива і пружна головна тема, «токатні» мотиви соліста в епізодах викликають безпосередні асоціації з тематизмом першого Allegro, підкреслюючи загальний для всього твору драматичного характер.
Концерт № 2 для клавіру з оркестром (мі мажор) BWV 1053 Складається з трьох частин:
Allegro (c) ~ 9 хв. Siciliano (12/8) ~ 5 хв. Allegro (3/8) ~ 7 хв.
Тривалість: ~ 21 хв.
Виконавський склад:
Клавір (клавесин) — соло Скрипка I Скрипка II Альт Бассо контінуо (Віолончель)
Рік: 1739
Переклади та реконструкції:
Концерт, ймовірно, перекладений з загубленого концерту для гобоя BWV 1053R.
Перша частина — Sinfonia з кантати BWV 169 'Gott soll allein mein Herze haben'. Друга частина — Aria № 5 з кантати BWV 169 'Gott soll allein mein Herze haben'. Третя частина — Sinfonia з кантати BWV 49 'Ich geh und suche mit Verlangen'.
Питання про походження Концерту для клавіру з оркестром № 2 мі мажор, BWV 1053 досі точно не з'ясований. У фактурі його сольної партії чимало рис, близьких специфіці клавірного і органного письма Баха, тому існування більш раннього скрипкового варіанту береться під сумнів. У той же час всі частини концерту зустрічаються і в бахівських кантатах: перша і третя частини як вступні симфонії в кантатах № 169 і № 49 (з солістом органом замість клавесина), друга частина — як арія альта в Кантаті № 169. Деякі дослідники вважають, що згадані кантати виникли раніше Концерту, який, отже, з'явився переробкою їх частин. Але не виключено, що, навпаки, матеріал Концерту послужив основою для кантат, що підтверджується характерним тональним зсувом на тон нижче в симфонії і арії Кантати № 169. У такому випадку можливо, що Концерт № 2 — оригінальна композиція для клавесина. Піднесеність і оптимізм концерту панують в його першій частині, написаної в тричастинній репризній формі 'da Capo'.
Рухома моторна тема — ритурнель, замість традиційного постійного викладу оркестром, поперемінно звучить то у соліста, то у струнних. Середній розділ вносить легкий контраст мінорній тональної забарвленням.
Друга частина — Siciliana до дієз мінор — переносить в сферу елегійного смутку. Використовуючи жанр італійського танцю сициліани з його характерним «погойдуваним» ритмом, Бах створює інтермецо. Партія клавіру, ведуча в обрамлюючих побудовах фігураційного супроводу, а в центральній частині — мелодійний голос, виділяється пластичністю і вишуканістю малюнка.
Структура, драматургія і образна побудова фіналу, Allegro, в точності повторюють першу частину, створюючи своєрідну «арку». Але, як завжди в заключних частинах, тут яскравіше виявлено танцювальний елемент — ритмічна пульсація музики нагадує рухливий французький танець пасп'є.
Концерт № 3 для клавіру з оркестром (ре мажор) BWV 1054 Складається з трьох частин:
Allegro (¢) ~ 8 хв. Adagio e sempre piano (3/4) ~ 6 хв. Allegro (3/8) ~ 3 хв.
Тривалість: ~ 17 хв.
Виконавський склад:
Клавір (клавесин) - соло Скрипка I Скрипка II Альт Бассо контінуо (віолончель)
Рік 1740
Переклади та реконструкції:
Концерт є перекладанням скрипкового концерту BWV 1042 (мі-мажор)
Концерт для клавіру з оркестром № 3 ре мажор, BWV 1054 — переробка Скрипкового концерту № 2 мі мажор, BWV 1043, за словами А. Швейцера, «сповненого непереможної життєрадісності, яка в першій і останній частині виливається в урочисту пісню». Основна тема першої частини, що відкривається помітною інтонацією заклику, поєднує в собі святковість і енергію, яскраво що виділяються драматичним середнім розділом (тут знову застосована форма da capo), що завершується патетичним речитативом.
Друга частина, Adagio e piano sempre сі мінор, належить до найприголомшливішим сторінкам бахівоких концертів.
«Воно так прекрасно, що не знаєш навіть, як і розташуватися, щоб гідно це сприйняти. І коли виходиш з концерту, мимоволі дивуєшся, що небо в вишині синє і Парфенон не виріс раптом перед тобою з-під землі»
- Клод Дебюссі
Як і в повільній частині Першого концерту, тут використаний принцип basso ostinato. Похмуро звучить мелодія, що виникає в глибоких басах оркестру. До неї приєднуються повні експресії речитативи соліста. Остинатна фігура баса то з'являється, то зникає, поступаючись місцем монологу, озвученому, подібно до людського голосу, то ніжно і задушевно, то пристрасно і патетично.
Фінал концерту — Allegro — рухливий менует в формі простого рондо. Яскрава і святкова милозвучність рефрену у tutti чергується з фразами соліста в чотирьох коротких епізодах, де початкова скрипкова природа тематизму відчутна особливо рельєфно.
Концерт № 4 для клавіру з оркестром (ля мажор) BWV 1055 Складається з трьох частин:
Allegro (¢) ~ 5 хв. Larghetto (12/8) ~ 5 хв. Allegro ma non tanto (3/8) ~ 4 хв.
Тривалість: ~ 14 хв.
Виконавський склад:
Клавір (клавесин) — соло Скрипка I Скрипка II Альт Бассо контінуо (віолончель)
Рік: 1741
Оригінал Концерту для клавіру з оркестром № 4 ля мажор, BWV 1055 був загублений, але характер сольної партії, хоча і розробленої місцями (особливо в фіналі) в клавесинної манері, знову свідчить про його скрипкове походження. Образний лад цього твору - ясний і життєрадісний — близький до ми мажорного концерту.
Перша частина, Allegro, виділяється домінуючою роллю соліста, партія якого ніде не дублює оркестр, ведучи мелодійний голос і в енергійній масштабній ритурнелі, де її підтримує tutti, і в розвинених сольних епізодах, де з'являється нова тема, більш спокійна і лірична.
Друга частина, Larghetto фа-дієз мінор, витримана в характері своєрідної інструментальної арії-lamento (скарги). З цим широко поширеним в ту епоху вокальним жанром Larghetto ріднить і спадний хроматичний бас, який служить фундаментом скорботної мелодії, проведення якої в партії оркестру обрамляють частина, і виразний декламаційний склад фігурації соліста, що звучать на тлі інтонацій основної теми.
Фінал концерту, Allegro ma non tanto, нагадує урочистий полонез. Багата орнаментика і різноманітність ритмічного малюнка мелодики, — очевидно, наслідок впливу французької інструментальної музики, багато рис якої були сприйняті в Німеччині Г. Ф. Телеманом, а відтак й Бахом.
Концерт № 5 для клавіру з оркестром (фа мінор) BWV 1056 Складається з трьох частин:
Allegro (2/4) ~ 3 хв. Largo (c) ~ 2 хв. Presto (3/4) ~ 4 хв.
Тривалість: ~ 10 хв.
Виконавський склад:
Клавір (клавесин) — соло Скрипка I Скрипка II Альт Бассо контінуо (віолончель)
Переклади та реконструкції: Концерт, ймовірно, перекладений з загубленого скрипкового концерту BWV 1056R.
Друга частина — Sinfonia з кантати BWV 156 'Ich steh mit einem Fuß im Grabe'
Концерт для клавіру з оркестром № 5 фа мінор, BWV 1056 також є транскрипцію загубленого скрипкового концерту (зараз нерідко виповнюється його «зворотне» перекладення). Це чудовий твір відрізняється поєднанням драматичної напруженості, з перших же тактів приковує увагу слухача, і граничного лаконізму вираження (по протяжності П'ятий концерт — один з найкоротших).
Першу частину пронизує сувора хода головною теми з характерними перекликами - «відлуння» між солістом і оркестром — чудового зразка бахівського тематизму. Імпровізаційність викладу, властива сольній партії, виразно відтінює кульмінаційні моменти.