Звірства у Вільній державі Конго — низка законодавчих зловживань та систематичного розграбування у Вільній Державі Конго (сьогодні відомій як Демократична Республіка Конго), що керувалась під особистим керівництвом бельгійського короля Леопольда у 1885-1908 рр. У той період Конго була колонією європейських країн, проте тотальний контроль бельгійського короля перетворив її фактично на “приватну” колонію. Основні зловживання були пов’язані з впровадженням жорсткої трудової політики, яку було введено для екстенсивного збору та експорту природного каучуку. Жахливі умови праці для корінного населення, а також епідемічні хвороби, голод та зменшення рівня народжуваності призвели до стрімкого скорочення населення Конго. Хоча точні втрати не відомі, але вважається, що кількість жертв коливається від 1 до 15 мільйонів життів.
На Берлінській конференції 1884–85 рр. європейські держави віддали сучасну територію Конго під керівництво приватній “благодійній” організації, якою керував Леопольд II та який славилася своїми амбіціями до колоніальної експансії. Територія, що тепер знаходилася під контролем Леопольда ||, займала більш ніж 2 600 000 км², але нею керували відносно мала кількість спеціалістів, яких зібрали зі всієї Європи. Спочатку колонія займалася переважно видобутком слонової кістки, проте цей промисел не приносив значних прибутків, й територія вважалася невигідною. На тлі цих фінансових проблем, Вільна Держава Конго була навіть близькою до банкрутства. Проте у 1890-х роках відбувся бум попит на природний каучук, яким була багата колонія, і це спричинило докорінні зміни у Конго. Для полегшення видобутку та експорту каучуку всі національні землі в Конго були націоналізовані, а більшість з них потім розподілили серед приватних компаній як концесії (поступки). З 1891 по 1906 роки цим компаніями було дозволено робити все, що завгодно, без ризику судового втручання держави, в результаті чого вони за допомогою примусової праці та насильницьких методів могли максимізувати свій прибуток, збираючи гуму швидко та дешево. Окрім цього, була також створена національна армія Force Publique, основною метою діяльності якої було контроль за виконанням умов праці. Тих працівників, які відмовлялися збирати каучук, вбивали, а цілі непокірні поселення - ліквідовували.
Незважаючи на законодавчі звірства, основною причиною скорочення чисельності населення були хвороби. Ряд епідемій, зокрема африканська сонна хвороба, віспа, свинячий грип та амебіаз, значно скоротили корінне населення. Було підраховано, що лише в 1901 році 500 000 конголезців померли від сонної хвороби.
Окремі звірства, а зокрема відрубування рук працівників, привернуло значну міжнародну увагу. Їх відрізали солдати Force Publique, яких змушували відповідати за кожний вистріл, й тому вони звітувалися за допомогою принесених рук своїх жертв. Деталі цих злочинів були записані християнськими місіонерами, записки яких викликали громадське обурення у США, Франції, Великій Британії та інших країнах.Міжнародна кампанія проти Вільної Держави Конго розпочалася в 1890 році і досягла свого апогею після 1900 року під керівництвом британського активіста Е. Д. Мореля. У 1908 р. внаслідок міжнародного тиску уряд Бельгії анексував Вільну державу Конго, створив Бельгійське Конго та скасував багато законів, які були основою для вчинення звірств. Наразі кількість жертв корінного населення в цей період є предметом широкої дискусії. Також спірним є питання, чи можна ці злодіяння назвати геноцидом. Ні бельгійська монархія, ні пізніше бельгійська держава ніколи не вибачились за злодіяння.
Передумови
Становлення Вільної Держави Конго
Ще до свого вступу на престол Бельгії в 1865 році, майбутній король Леопольд II почав підбурювати провідних бельгійських політиків створити колоніальну імперію на Далекому Сході чи Африці, що розширило би кордони країни та зміцнило би позиції Бельгії на міжнародній арені . Проте, колонізація була непопулярною серед бельгійських політиків, і сприймалася як дорога азартна гра, яка не несла явної користі для країни, тому його численні спроби переконати їх не мали успіху.
Рішуче налаштований знайти собі колонію, Леопольд надихнувся останніми новинами з центральної Африки та почав фінансувати деяких провідних дослідників, включно з Генрі Мортоном Стенлі. Леопольд заснував Міжнародну африканську асоціацію (Association internationale africaine) - "благодійну" організацію для дослідження території навколо річки Конго. Офіційною метою організації було надавати гуманітарну допомогу місцевим та “нести цивілізацію" тубільцям. На Берлінській конференції 1884–85 рр. лідери Європейських держав офіційно визнали контроль Леопольда над 2 350 000 км² умовно незалежної Вільної держави Конго за умов, що утворена держава буде зоною вільної торгівлі та служитиме буферною територією між англійською та французькою сферами впливу. Леопольд мав повний особистий контроль над Вільною державою, майже не делегуючи управлінських обов’язків підлеглимSlade, Ruth M. (1962). King Leopold's Congo: Aspects of the Development of Race Relations in the Congo Independent State. Institute of Race Relations. Oxford: Oxford University Press.OCLC 655811695.. Африканські вожді відігравали важливу роль в управлінні державою, виконуючи урядові замовлення у своїх громадах. Більшу частину свого існування Вільна держава Конго була заселена та контрольована нерівномірно - бельгійські чиновники більшою мірою жили у ряді малих “постів”, які були розпорошені по країні й контролювали невелику її частинуStengers, Jean (1969). "The Congo Free State and the Belgian Congo before 1914". In Gann, L. H.; Duignan, Peter (eds.). Colonialism in Africa, 1870–1914. I. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 261–92.. У 1900 році в Конго нараховувалося всього 3000 білих людей, з яких лише половина - бельгійці. Колонії постійно бракувало адміністративного персоналу та посадових осіб, яких налічувалося всього від 700 до 1500 осіб протягом існування Вільної держави.
Хоча територією управляли з Брюсселю, адміністративною столицею було портове місто Бома, звідки надходив масовий експорт сировини. Бома був резиденцією генерал-губернатора Конго, який був прямим представником короля (насправді Леопольд II ні разу не ступив своєю ногою в Африку). Держава була поділена на 14 округів, якими керували комісари, що звітували перед генерал-губернатором, і були призначені безпосередньо королем. Ці чиновники іноді виступали як колоніальні адміністратори та торгові агенти, хоча їх основною діяльністю було забезпечення максимально можливої кількості слонової кістки та гуми в найкоротші терміни.
В перші роки колонізації увага адміністрації була зосереджена на закріпленні свого авторитету та боротьбі з африканськими народами на кордонах колонії, які чинили опір новому режиму. Сюди входили племена навколо річки Кванго на південному заході та Уеле - на північному сході.
Економічна та адміністративна ситуація На початку свого існування Вільна держава Конго не була вигідною для своїх інвесторів та Леопольда зокрема. Її економіка була нестабільною, а експорт слонової кістки не забезпечував стільки грошей, скільки сподівались інвестори, тому колоніальна адміністрація часто потрапляла у великі борги й неодноразово оголошувала дефолт. Втім, бум попиту на каучук у 1890-х роках поклав кінець вільної держави, багатої на природну резинк. Колоніальна держава могла собі дозволити виробляти недорогий каучук у небачених кількостях, оскільки конголезці працювали на адміністрацію примусово, збираючи гуму, яка потім експортувалася до Європи та Північної Америки. Гумовий бум призвів до значних прибутків - експорт каучуку збільшився з 580 до 3740 тонн між 1895 і 1900 роками.
Для того, аби полегшити ведення справ у Конго, у 1891 році колоніальні землі було поділено в рамках так званої Доменної системи (régime domanial). Усі порожні землі, включаючи ліси та ділянки, які не обробляються, були визнані "нежилими" і, таким чином, під прямим колоніальним володінням Вільної держави Конго опинилися великі території, багаті на цінні ресурси - каучук та слоновою кістку, - які булти виділені приватник компаніям. На півночі країни Сосіє Анверсоаз отримав 160 000 км², тоді як Англо-бельгійська Індійська гумова компанія (ABIR) отримала територію на півдні. Компанії Compagnie du Katanga та Compagnie des Grands Lacs отримали менші території на півдні та сході відповідно. Сам Леопольд утримував значну частину земель під особистим правлінням. Ці території були відомі як Домен Корони (Domaine de la Couronne) та займали близько 250 000 км². Також король Леопольд мав у своїй власності території, яку він контролював як приватний домен (Domaine privé). Таким чином, найбільша економічна експлуатація конголезького народу була здійснена Леопольдом та основними концесіонерами. Така система була надзвичайно прибутковою, і ABIR за один рік заробила понад 100 відсотків від свого початкового пакету акцій. Король Леопольд завдяки ній заробив 70 мільйонів бельгійських франків між 1896 та 1905 роками. Система концесій Вільної держави Конго незабаром була запроваджена у інших колоніальними державах, зокрема, у сусідньому Французькому КонгоVangroenweghe, Daniel (2006). "The 'Leopold II' concession system exported to French Congo with as example the Mpoko Company"(PDF). Revue belge d'Histoire contemporaine-Belgisch Tijdschrift voor Nieuwste Geschiedenis. 36 (3–4): 323–72..
Звірства
Система червоного каучуку та примусові роботи
Оскільки більша частина доходів Вільної Держави надходила від експорту гуми, трудова політика - названа критиками як "система червоного каучуку" - була створена для максимального її видобутку. Вона з'явилася зі створенням системи концесій в 1891 році і проіснувала до 1906 року. Ця система створила "рабовласницьке суспільство", оскільки компанії ставали все більш залежними від мобілізації примусової конголезької праці на їх збір гуми. Держава набирала ряд чорношкірих чиновників, відомих як capitas, для організації місцевої праці. Однак спроби максимально збільшити збір гуми, а отже, і прибуток держави, привезло до того, що вимоги збору часто встановлювались довільно і не враховували чисельність або добробут працівників. Спроби збирати якомога більше каучуку з рослин були причиною багатьох злодіянь, вчинених у Вільній Державі Конго. Для видобутку каучуку замість того, щоб постукувати лози, конголезькі робітники розрізали їх та голими руками діставали гумову сировину. Коли сировина затвердівала, її було болісно зішкребати зі шкіри, адже вона здирала з собою її верхні шари та волосся.
На концесійних територіях приватні компанії, які придбали концесію в уряду Вільної Держави, могли застосувати практично будь-які заходи для збільшення виробництва та прибутку без втручання держави. Відсутність розвиненої бюрократії для нагляду за будь-якими комерційними організаціями створювало атмосферу "неформальності" по всій державі стосовно діяльності підприємств, що, у свою чергу, спрощувало зловживання. Поводження з працівниками (особливо що стосувалося тривалості служби) врегульовувалося законом, а натомість було залишено на розсуд місцевим посадовцям. Такі компанії як АБІР та Anversoise особливо відзначились своєю суворістю, до конголезьких робітників. Історик Жан Стенгерс описав регіони, контрольовані цими двома компаніями, як "справжнє пекло на землі". Працівникам- гумозбиральникам зазвичай компенсували працю дешевими предметами, такими як тканина, намистини, порція солі або ніж. Одного разу вождь, який наказав своїм підданим збирати гуму, був нагороджений рабами.