Цестодози () — група гельмінтозів. Їх спричинюють гельмінти з класу стрічкових / стьожкових черв'яків (цестоди, ) — бичачий, свинячий, карликовий ціп'яки, різноманітні стьожківці, ехінокок, альвеокок тощо.
Особливості цестод До цестод відносять тих гельмінтів, які, головним чином, мають такі основні ознаки: мають стрічкоподібну форму, а тіло цестод складається з тісно пов'язаних сегментів (проглотид). Ці проглотиди об'єднані в ланцюжок (стробілу) і прикріплені до головки (сколекса). На верхівці сколексу є ще й невеликий хоботок, озброєний віночком або кількома рядами тегументних гачків. Він забезпечений м'язовими присосками (у ціп'яків) або присмоктувальними ямками-ботріями (у стьожковців). У ряду видів ціп'яків на сколексі, окрім присосок, є гаки. є гермафродитами, що запліднюються або перехресно (між сусідніми проглотидами) або в одній й тій же проглотиді, де є обидва статеві апарати. У кожній проглоттиді закладена своя самостійна система статевих органів. формування проглотид походить від шийки, яка знаходиться безпосередньо за сколексом, тому кожна наступна проглотида відрізняється від попередньої більшою зрілістю. У проглотидах, близьких до шийки, ще немає статевих органів. У міру розвитку проглотид у них закладаються елементи спочатку чоловічої, а потім жіночої статевої системи. Чоловічий статевий апарат складається з різної кількості сім'яників — від одного до декількох сот у кожній прглотиді. Від кожного сім'яника відходить сім'явивідна протока. Усі вони з'єднуються в загальну протоку, яка, багаторазово звиваючись, входить у м'язову бурсу цирруса. Після запліднення чоловіча статева система розвивається зворотно, а в жіночій все більше місце займає матка з яйцями. Жіночий статевий апарат включає яєчник, у більшості випадків парний, розташовується найчастіше медіально, поблизу заднього краю проглотиди. Сюди ж приєднується і вивідний канал жовтяників, а також протоки залоз тільця Меліса, в результаті чого утворюється так званий оотип. Жовтяник нерідко буває один непарний, розташований позаду яєчника. В інших випадках він являє собою комплекс парних залоз, які лежать у бічних відділах проглотид. З оотипа запліднені яйця переміщуються в матку. Найдистальніші від сколексу проглотиди, які містять матку, переповнену яйцями, здатні відділятися від стробіли і виходити в довкілля з кишківника гельмінта (окрім дифілоботрід — збудників дифілоботріозу). У ціп'яків матка в зрілих члениках не має вихідного отвору і у більшості видів зрілі членики з яйцями відриваються по одному або цілими фрагментами стробіли і виходять у довкілля. Яйця у ціп'яків не мають потужної шкаралупи і містять зародок (онкосферу) з шістьма гачками. У стьожковців матка має вихідний отвір, тому їхні яйця виділяються з матки в просвіт кишківника гельмінта, а потім з фекаліями назовні. Яйця стьожковців покриті щільною шкаралупою і на одному полюсі мають кришечку; у статевозрілій стадії живуть у кишці хазяїна і фіксуються до слизової за допомогою спеціального ротового апарату (присоски, борозни або хоботки); не мають кишкової трубки, а харчування цестод йде всією поверхнею за допомогою мікроворсинок, які покривають всю стробілу ззовні, всередині тіла цестод є ферменти, які перетравлюють всмоктані з кишки хазяїна. Екскреція відбувається за допомогою складної системи збиральних трубок; не мають порожнини тіла, а внутрішні органи розташовані в пухкій клітинній паренхімі; нервова система складається з центрального нервового вузла, розташованого в сколексі, й поздовжніх нервових стовбурів, які проходять через всю стробілу; Цестоди завдовжки від кількох міліметрів до 10 метрів і більше.
Є два ряда цестод — ціп'які (ціклофіллідеї, Cyclophyllidea) і стьожковці (псевдофіллідеї, Pseudophyllidea). Їхні основні відмінності: у ціп'яків на сколексе знаходяться 4 присоски і часто є хоботок з гаками; матка закрита. у стьожковців на сколексе є дві ботрії — присмоктувальні ямки або щілини; матка відкрита. Цестоди є біогельмінтами, мають у своєму циклі розвитку по 2-3 хазяїна. Ціп'яки розвиваються зі зміною двох хазяїв — остаточного (дефінітивного) і проміжного. Людина може грати роль як остаточного, так і проміжного хазяїна. У розвитку деяких інших ціп'яків людина теж грає роль проміжного хазяїна. Ехінокок у статевозрілій стадії живе у собак, вовків, лисиць, а в личинковій — у домашніх тварин (вівці, велика рогата худоба, свині тощо), а також у людини. Для личинкової (міхурової) стадії ехінокока характерно внутрішнє або зовнішнє брунькування і утворення зародкових сколексов. Є ціп'яки, у яких весь цикл розвитку відбувається в одному організмі. як то гіменолепідіди (Hymenolepis nапа, Н. fraterna) — збудники гіменолепідозу. В їхньому життєвому циклі личинкова стація (цистицеркоїд) розвивається в кишкових ворсинках. Вважається, що тим самим людина для є одночасно і проміжним, і кінцевим хазяїном. Розвиток стьожковців відбувається за участю трьох хазяїв: головного і двох проміжних. Остаточними хазяями є ссавці та птиці, першими проміжними — рачки, а другими (додатковим) — риби. Іноді цикл розвитку ускладнюється вклинювання резервуарних господарів — хижих риб, які поїдають риб — облігатних додаткових хазяїв, що полегшує потрапляння паразита до основного хазяїна.
Гельмінтози у людей, які спричинюють цестоди Найбільше значення в людській патології мають теніаринхоз, теніоз, цистицеркоз, гіменолепідоз, дифілоботріоз, ехінококоз, альвеококоз.
Eucestoda До підкласу відносять ціп'яків бичачого і свинячого, збудників теніаринхозу і теніозу, і ехінокока з альвеококом. Це цестоди різного розміру — від 1 см до 10 м і більше. Зрілі членики подовжені. Сколекс з хоботком, що не втягується, і присосками, що не озброєні шипиками. На хоботке можуть бути гаки, частіше розташовані в 2 ряди. Нерівномірно чергуються статеві отвори розташовані по краях члеників. Сім'яників велика кількість. Яєчник дволопатевий, вагіна звита, жовтяники компактні, лежать позаду яєчника. У зрілій проглотиді матка має вигляд поздовжнього стовбура з бічними відгалуженнями. Личинкові форми різні: цистицерки, стробілоцеркі, ценури, ехінококи. Для ціп'яків бичачого і свинячого людина є дефінітивним хазяїном, оскільки вони паразитують в ньому в стрічкової стадії. У личинкової стадії у формі цистицерків ці ціп'які живуть у м'язах великої рогатої худоби (ціп'як бичачий) і свиней (ціп'як свинячий). Ціп'як свинячий у личинковій стадії може виявитися і у людини, хоча як проміжний хазяїн людина значення не має. У такому випадку розвивається цистицеркоз.
Теніаринхоз
Для теніаринхозу характерним є самостійний вихід з кишки людини поза актом дефекації проглотид ціп'яка та переважно шлунково-кишкові розлади. Активний самостійний вихід проглотид іноді може не супроводжуватися об'єктивними проявами при проході через анус, хоча частіше хворі відчувають свербіння, відчуття повзання у ділянці анального сфінктера. У виражених випадках на початку хвороби може турбувати булімія, проте яка супроводжується певним схудненням хворого. Надалі хворі відзначають загальну слабкість, печію, нудоту, тяжкість у верхній частині живота (епігастрії), біль у животі різної інтенсивності, рідше — збільшення язика, поява на ньому тріщин і відбитків зубів по краях. Ларингостеноз поширений повсюдно, особливо широко — у країнах Африки, Близького Сходу, Центральної та Південної Азії, Південної Америки. Зустрічається нечасто й в Україні. Його відносять до тих 4-х гельмінтозів в Україні, де збудника може помітити у себе сам пацієнтЩе троє — аскаридоз, ентеробіоз, теніоз.. Виділення проглотид з кишки людини відбувається вже через 2,5-4 місяці від моменту зараження. У яйцях за цей період відбувається дозрівання зародка. При паразитуванні дорослих особин гельмінта в кишці людини проглотиди, які відокремилися від стробіли ціп'яка, активно виповзають з кишечника у довкілля, здатні там рухатися на великі відстані, при висиханні звільняючи яйця та забруднюючи ними рослини. Така активність проглотид необхідна гельмінту, тому що подальший розвиток проходить в організмі травоїдних тварин. Разом із травою проглотиди або вже їхні яйця заковтуються та потрапляють у травний тракт великої рогатої худоби, де, внаслідок дії грубої травної поверхні трикамерного шлунка та його соку, вони, зрештою, розкриваються, а з них виходять зародки, які за допомогою гаків проникають у капіляри стінки дванадцятипалої кишки і потоком крові розносяться по організму худоби. Зародки переважно осідають у міжм'язовій сполучній тканині, де перетворюються на фіну (цистицерк — личинку, що містить лише 1 сколекс). Фіни зберігають інвазійність у тканинах великої рогатої худоби впродовж 6-9 місяців. При потраплянні фін всередині яловичини паразит прикріплюється у травній системі людини до слизової оболонки проксимального відділу тонкої кишки за допомогою присосок, зростає з формуванням проглотид. Бичачий ціп'як може паразитувати в організмі людини декілька десятків років. Зараження людей відбувається при вживанні в їжу інвазованого фінами сирого яловичого м'яса або яловичих м'ясних продуктів, приготованих із порушеннями технології кулінарної обробки. Захворюваність сільського населення в 3 рази вища від міського, понад 80 % хворих складають дорослі. Від хворих людей зараження здорових не відбувається. На початку хвороби особливі прояви відсутні. Хворих іноді турбує збільшення апетиту, вони вживають багато іжи, але при цьому худнуть.
Теніоз
Ця інвазія проявляється кишковими розладами. Поширений теніоз повсюдно, окрім Австралії та деяких островів Океанії. Найбільшу захворюваність реєструють в Індії, Північному Китаї, Африці та Південній Америці, що відображає відповідні харчові уподобання населення та релігійні заборони. В Україні гельмінтоз нечасто зустрічається в різних регіонах. Остаточний хазяїн свинячого ціп'яка — людина, в тонкому кишечнику якого паразитує статевозріла форма гельмінта. Заражений виділяє з фекаліями проглотиди (частіше ціли куски стробіли по 5-6 проглотид одразу) та яйця гельмінта. Забруднення ними довкілля призводить до зараження проміжних хазяїв, часто внаслідок їхньої копрофагії та всеїдності. В організмі проміжного хазяїна (свині, рідше собаки, кішки, вівці, люди) зародки звільняються з яєць, проникають у стінку кишок і з током крові розносяться по всьому організму, формуючи в міжм'язовій сполучній тканині проміжні форми — цистицерки. Люди заражаються з'ївши погано термічно оброблену свинину. Після вживання фінозної свинини цистицерки перетворюються на дорослих паразитів в кишечнику людини. Через 2-2,5 місяці гельмінт досягає своєї зрілості. Після формування ціп'яка зміни його локалізації в кишці, як при теніаринхозі, не відбувається.
Цистицеркоз
Це гельмінтоз, який розвивається внаслідок паразитування у тканинах і органах людини личинкової стадії свинячого ціп'яка — цистицерків (Cysticercus cellulosae). Найчастіше цистицерки уражають центральну нервову систему, очі та м'язи. Хворі на теніоз люди є заразними для тих, хто їх оточують, через можливість виділення зрілих яєць у довкілля, що може призводити до інфікування здорових людей. Безпосередньо інвазування відбувається через вживання в їжу харчових продуктів або через воду, що забруднені фекаліями, що містять яйця Taenia solium. Поряд з фекальним забрудненням певну роль у поширенні яєць відіграють мухи, які залишають їх на поверхні продуктів, на об'єктах довкілля. Звичайними проявами цистицеркозу головного мозку є епілептиформні напади, які часто можуть виникати при різких рухах голови. Притаманний підвищений внутрішньочерепний тиск, нерідкі паралічі. Локалізація личинок гельмінта в оці може супроводжуватися помутнінням його, хоріоретинітом, відшаруванням сітківки. Порушення зору може доходити до повної сліпоти. Слізні залози і вії очей також можуть бути уражені. При локалізації гельмінтів у серці може бути порушення серцевого ритму. Практично будь-який орган може бути ураженим при цистицеркозі, прояви залежать від кількості та локалізації цист.
Дифілоботріїди