Люксембу́рзьке ге́рцогство (; ; ; ) — герцогство у Нижніх Землях зі столицею у місті Люксембург, що існувало в 1353–1795 роках. Займало терени сучасного Великого герцогства Люксембурзького. Родове гніздо Люксембурзької династії, що змагалася із Габсбургами за вплив у Європі. Засновано на основі Люксембурзького графства у складі Священної Римської імперії. 1443 року успадковане Бургундським герцогством, 1477 року — австрійськими Габсбургами, а 1556 року — іспанськими Габсбургами. Входило до складу католицьких Південних Нідерландів. 1714 року, за результатами війни за іспанську спадщину, повернулося до австрійських монархів. 1795 року ліквідоване французькими революційними військами.

Історія 1354 року імператор Карл IV Люксембург підняв Люксембурзьке графство Священної Римської імперії до статусу герцогства для свого брата Вацлава. Останній намагався приєднати до своїх володінь герцогства Брабант і Лімбург, проте невдало. Після смерті Вацлава I 1383 року герцогство успадкував його небіж Вацлав, що поступився 1388 року Люксембургом своєму стриєчному братові Йост. Той також отримав низку ленів в Ельзасі.

У 1411 році після смерті Йоста його родичі Сигізмунд і Єлизавета засперечалися за права на герцогства. Але перший поступився володінням небозі через невиконання зобов'язань за позикою. Та ж разом з чоловіком Антуаном, герцогом Брабанту (з Молодшого Бургундського дому) стала панувати в Люксембурзі. Втім це спричинило протистояння з французьким урядом, де на той час панували Арманьяки. Останні спровокували повстання станів проти герцогині. Лише у 1414 році подружжя за підтримки Бургундії змогло затвердитися в герцогстві.

З 1427 року почалося протистояння між Францією, Бургундією та імператором за можливість успадкувати Люксембург, що тривало до 1435 року. Водночас герцогиня підтримувала Мессенську республіку у її протистояння з Лотаринзьким герцогством, яке в свою чергу спиралося на Французьке королівство. 1441 року почалася нове протистояння за Люксембург. Зрештою під тиском Філіппа III, герцога Бургундії, За Еденською угодою 4 жовтня 1441 року Єлизавета визнала його єдиним своїм спадкоємцем. У березні 1442 року Філіппа III, герцога Бургундії, оголошено правителем Люксембургу. У відповідь війська претендента — ландграфа Вільгельма II Тюринзького — зайняли практично усе герцогство. Зрештою у листопаді 1443 року бургундські війська захопили Люксембург. 29 грудня 1443 року Філіпп III сплатив 120 тис. угорських гульденів Вільгельму Тюринзькому. Пізніше Єлизавета продала герцогство Філіпу Доброму, герцогу Бургундії з дому Валуа-Бургундії, який виплатив їй борг у 1444 році. Але юридично Люксембург перейшов у власність Бургундського герцогства лише у 1451 році.

Бургундські герцоги, що раніше стали власниками іншим сусідніх володінь у Нижніх країнах, долучили Люксембурзьке герцогство до Бургундських Нідерландів. Чоловіча лінія герцогів Бургундії припинилася в 1477 році, після загибелі герцога Карла Сміливого у битві при Нансі. Його донька Марія Бургундська вийшла заміж за ерцгерцога Максиміліана Габсбурга, який згодом став імператором Священної Римської імперії, розпочавши період Габсбурзьких Нідерландів. 1482 року Бургундські Нідерланди успадкував їхній син Філіп, після смерті якого 1506 року їх було успадковано сином Карлом.

Зі зреченням у 1556 році Карла V, імператора Священної Римської імперії, Габсбурзькі Нідерланди перейшли до його сина Філіпа II, короля Іспанії. Під час Вісімдесятирічної війни північних провінцій Габсбурзьких Нідерландів Люксембурзьке герцогство разом з іншими південними Нідерландами залишалося під владою Іспанії до 1714 року. Протягом цього часу решта південних провінцій називалися Іспанськими Нідерландами. У 1700 році Іспанські Нідерланди перейшли під владу Австрії в 1714 році, тим самим розпочавши період Австрійських Нідерландів. Територія залишалася під владою Австрії до Французької революції, коли її захопила Франція в 1795 році. Австрія підтвердила свою втрату Кампо-Формійським договором 1797 року.

Територія Герцозькі землі було утворено в 1353 році шляхом об'єднання старого графства Люксембург, маркізату Арлон, графств Дюрбюї та Ларош, а також округів Тіонвіль, Бітбург і Марвіль. Графство Віанден було васалом люксембурзьких графів з 31 липня 1264 року. 1364 року придбано графство Шині в Арнуля де Рюмін'ї.

Державний устрій Герцог мав вищу політичну, судову, військову владу. Спирався в управлінні на Придворну раду, куди входили вищі чиновники: сенашаль, маршал тощо. З 1444 року бургундські герцоги стали призначати сюди штатгальтерів (намісників), що спиралися на Провінційну раду.

Влада герцога була часткова обмежена Штатами (Становими зборами) Люксембурги і Шині, де було представлено знать, духовенство і бюргерство. Знать представляли ті, хто мав шляхетське походження з боку батька та матері у 2 поколіннях; був віком 25 років і володів землею з високим рівнем юрисдикції. Духовенство представляли абати монастирів Сен-Максимен, Мюнстер, Ехтернах, Орваль, пріор монастиря Екол'є. Третій стан складався з одного депутата від кожного з 15 міст: Люксембург, Арлон, Бідбург, Ехтернах, Дікірх, Гревенмахер, Реміх, Дюрбюї, Бастонь, Шині, Уффаліз, Марш, Нефшато, Ларош і Віртон. Особливо важлива роль Штатів була за часів Єлизавети фон Герліц і боротьби за права на Люксембург у 1420—1440-х роківRichter F. Der Luxemburger Erbfolgestreit in den Jahren 1438–1443 // Westdeutsche Zeitschrift für Geschichte und Kunst. Ergänzungsheft V. Herausgegeben von Prof. Dr. K. Lamprecht. Trier: Fr. Lintz, 1889. S. 1–73. Штатгальтери Бургундських (Іспанських і Австрійських) Нідерландів менше радилися зі Штатами, а після Тридцятирічної війни їхне значення ще більше зменшилася.

Герцоги 1354 — 1383: Венцеслав I 1383 — 1388: Венцеслав II (король Німеччини і Богемії) 1388 — 1411: Йост 1411— 1451: Єлизавета фон Герліц

Адміністративний поділ Герцогство було поділено на 14 міських чвертей (округів) Арлон, Бронсфельд, Бастонь, Шині, Дікірх, Дюрбюї, Уффаліз, Марш, Нефшато, Ларош, Люксембург, Сен-Віт, Віанден, Віртон. Окремо керували невеличкі володіння поза основною територією герцогства: Равіль (і його залежні території), Мершвайлер, Мандерен, Віллер-ле-Рон, а також сеньйорії Мон Сен-Жан і Русі та панства Золвер й Родемак.

Право і судочинство Формувалося під впливом франкських традицій та регіональних норм. Складалося з кутюмів, феодальних привілеїв та імперського законодавства Священної Римської імперії. Важливою частиною були міські привілеї, яку герцоги дарували містам, звільняючи їх від частини феодальних повинностей та вводячи елементи міського самоврядування.

Зберігалися феодальні суди: суди герцога, сеньйорів, баронів які вирішували суперечки між шляхтою та залежними селянами за участю васалів. Доглядом за законом і правопорядком займалися бальї і прево, яких призначав герцог. Для цього державу було поділено 1 бальяж (Оршімонт) і 5 превоте (Тьонвіль, Люксембург, Ехтернах, Арлон і Бідбург). Органи правосуддя всередині вільних міст, що спиралися на власні міські звичаї та рішення радників (шепенів).

Церковні суди та норми католицької церкви, що діяли паралельно з мирськими та регулювали сімейні й майнові справи духовенства та мирян

Економіка Економічний розвиток продовжував традиції часів графства. Тут зберігалося переважно сільське господарство, лісове господарство та місцева торгівля. Залежні селяни вирощували пшеницю, ячмінь, овес та жито, розводили велику рогату худобу, овець та свиней. Рясні ліси забезпечували регіон деревиною для будівництва та палива.

Розвивалося виробництво вовни, обробка шкіри та виготовлення простих металевих інструментів. Територія лежала на перетині шляхів, що з'єднували Францію, Священну Римську імперію та Нідерланди. Продовжували діяти люксембурзькі ярмарки і ринки, де торгували сукном, сіллю та місцевим вином.

Вацлав I став за англійським прикладом карбувати срібну монету естерлін (за прикладом стерлінгу). Вацлав II відновив карбування грошена за зразком турського або празького грошів. Поряд із грошами ходили їхні частини (наприклад, напівгроші) та дрібніші міські чи регіональні пфенінги, мезюра для повсякденного ринку.

Культура Мова Герцогство поділялася на французьку (валлонську) та німецьку мовні зони. Латина залишалася мовою офіційних документів, церкви та науки. Відбувається формування місцевої люксембурзької говірки на основі франкських (німецьких) говірок.

Освіта Шкільна освіта перебувала під повним контролем Католицької церкви, мала виражений релігійний характер і розвивалася в межах загальноєвропейських освітніх традицій. Організованого світського чи загальнодоступного шкільництва в сучасному розумінні в ті часи не існувало, а навчання було добровільним. Діяли монастирські, парафіяльні та гільдійні школи. Духовенство навчалося у школах монастирів Ехтернах і Альтмюнстер.

Парафіяльні (церковно-приходські) школи діяли при великих міських та сільських церквах (наприклад, при парафії Святого Михайла в Люксембурзі). Вони давали базові знання, готуючи хлопчиків до нижчих церковних чинів або помічницької праці.

Із розвитком міст Люксембург, Ехтернах та Дікірх, виникла потреба в практичних знаннях. Купецькі гільдії та міські магістрати почали відкривати початкові школи, де навчали лічби, діловодства та письма.

Програма базувалася на концепції «Семи вільних мистецтв». Початковий рівень (тривіум) охоплював граматику, риторику та діалектику. На заняттях з риторики вчили вести діловодство та писати листи, що згодом допомагало випускникам влаштовуватися писарями чи нотаріусами. Офіційною мовою навчання була виключно латина. Проте повсякденне спілкування та усні пояснення відбувалися на місцевих німецьких (мозельсько-франкських) діалектах або старофранцузькою мовою (залежно від регіону герцогства, яке географічно лежало на стику романського та германського світів).

Доступ до формальної освіти мали переважно хлопчики з родин шляхти, заможних міщан, а також ті селянські діти, які готувалися прийняти духовний сан. Посада «шкільного вчителя» (scholmeister) тривалий час не була окремою професією. Учителями ставали місцеві священники, монахи або міські нотаріуси та судові клерки, які займалися викладанням на півставки.

Випускники люксембурзьких шкіл, які прагнули здобути вищі наукові ступені, їхали до сусідніх великих університетських центрів — Парижа, Кельна, Тріра або Праги.

Література Видатним поетом був перший герцог — Вацлав (Венцеслав) I. Його поетичний доробок складається з 79 віршів — 11 балад, 16 віреле, 52 рондо.

Примітки

Бібліографія Ermesinde et l'affranchissement de la ville de Luxembourg; Etudes sur la femme, le pouvoir et la ville au XIIIe siècle, sous la direction de Michel Margue, Publications du Musée d'Histoire de la Ville de Luxembourg, Publications du CLUDEM tome 7, Luxembourg 1994.

Посилання