Угре-Мар'є, повна назва Сосьєте анонім д'Угре-Мар'є ( — «Акціонерне товариство Угре-Мар'є») — бельгійська компанія, консорціум, що володіла металургійними заводами й вугільними шахтами. Була однією з провідних компаній у галузі чорної металургії Бельгії. Була створена в 1900 році шляхом злиття металургійного комбінату в місті Угре (тепер в складі міста Серен) у провінції Льєж та вугільних шахт Мар'є. У 1955 році компанія об'єдналась з компанією «Джон Кокеріль» з утворенням компанії «Кокеріль-Угре».
Історія У 1809 році в місті Угре було створено залізоробний завод Угре (). У 1835 році в Угре було створено Товариство вугільних шахт і доменних печей Угре (). Обидві ці компанії об'єдналися в 1892 році, утворивши акціонерне товариство Угре (), яке, своєю чергою, у 1900 році об'єдналося з Товариством вугільних шахт Мар'є (). У підсумку було утворено Акціонерне тованиство Угре-Мар'є. 1905 року до компанії було приєднано металургійний завод у місті Роданж, що в Люксембурзі.
Уже на початку 20 століття компанія була одним з основних виробників металу в Бельгії; у 1914 році вона експлуатувала 8 доменних печей і виробляла 500 000 тонн сталі на рік. Вона випускала напівфабрикати, бруски, балки, рейки та листи. Німецька окупація під час Першої світової війни залишила компанію спустошеною — лише з двома діючими доменними печами. Реконструкція виробничих потужностей відбулася між 1919 і 1924 роками.
У 1929 і 1931 роках компанія взяла під контроль низку інших металургійних і вугільних компаній Бельгії. Після економічної кризи 1929 року і великої депресії від компанії відокремились і стали незалежними кілька гірничо-металургійних підприємств — у Самбре і Роданж.
У 1949 році під контролем компанії «Угре-Марьє» перебувало близько 20 % усієї виплавки сталі в Бельгії, під контролем інших 2 компаній «Кокеріль» і «Провіданс» — 26 % і 12 % відповідно. Экспортно-импортный словарь. — М.: Внешторгиздат. — 1954. — С. 709.
Література Угре-Марией. // Большая советская энциклопедия, 2 издание. Том 43. — М.: Изд-во Большая советская энциклопедия, 1956. — С. 635.
Виноски