Півде́нна Євро́па — південний регіон Європи. Вона також відома як Середземномо́рська Євро́па, оскільки її географія визначена Середземним морем. Поняття південної Європи включають деякі або всі ці держави та регіони: Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Гібралтар, Греція, південна Італія, Мальта, Монако, Чорногорія, Північна Македонія, Португалія, Сан-Марино, Сербія, Словенія, південна Франція, Іспанія, Туреччина (Східна Тракія) і мікродержава Ватикан.Encyclopedia of Social and Cultural Anthropology, Alan Barnard and Jonathan Spence.UCF Libraries – Southern EuropeWhich Countries Make Up Southern Europe?Romania | History, Map, & Facts | Britannica
Визначення й особливості Південна Європа знаходиться на трьох півостровах, розташованих на крайньому півдні Європейського континенту. Це Піренейський півострів, Апеннінський півострів і Балканський півострів. Ці три півострови відокремлені від решти Європи високими гірськими хребтами, відповідно Піренеями, Альпами та Балканськими горами. Розташування цих півостровів у серці Середземного моря, а також їх гірський рельєф забезпечують їм дуже відмінні типи клімату (головним чином субтропічний середземноморський) від решти континенту. Так, гарячий вітер Сироко, який бере початок у серці Сахари, дме над Італією, піднімаючись у глиб Альпійської дуги (Паданська рівнина). Альпи перешкоджають поширенню Сироко до решти Європи. І, навпаки, Альпи і Піренеї захищають Апеннінський і Піренейський півострови від дощів і крижаних вітрів з півдня Франції, таких як Містраль і Трамонтан. Коли дмуть Містраль і Трамонтан, це провокує явище «апвелінгу» на французькому узбережжі. Вони виштовхують поверхневі води в море і приносять глибші, прохолодніші води до узбережжя. Отже, температура води на узбережжі Франції дуже прохолодна навіть влітку, і не є типовою для решти Середземномор’я. Подібне явище відбувається між двома схилами Балканського хребта. Ці гори, крім того, були серйозною перешкодою для міграції населення, зосереджуючи південну Європу переважно на . Тому клімат і культури дуже специфічні.
Для визначення Південної Європи, включаючи її політичні, економічні, історичні та культурні атрибути, можна використовувати різні методи. Південну Європу також визначають за її природними особливостями — її географією, кліматом і флорою. Політично дев'ять південноєвропейських країн утворюють EU Med Group. Південна Європа також приблизно відповідає європейській частині Середземноморського басейну.
Географія
Географічно Південна Європа є південною частиною Європейського континенту. Це визначення є відносним, хоча в основному базується на історії, культурі, кліматі та флорі, які є спільними для всього регіону. Південну Європу можна поділити на три субрегіони:
Піренейський півострів і прилеглі острови (Південно-Західна Європа) Балеарські острови (Іспанія) Піренейський півострів Андорра Алта-Сарданья (Франція) Гібралтар (Сполучене Королівство) Португалія (континентальна ) Іспанія () Східні Піренеї (Франція) (Південно-Центральна Європа) Приморські Альпи (Франція) Апеннінський півострів Центральна Італія Сан-Марино
Ватикан (Святий Престол) Корсика (Франція) Горіція (Італія)
Сардинія Сицилія Істрія (півострів) (Словенія) Істрійська жупанія (Хорватія) Ізола (Словенія) Копер (Словенія) Муджа (Італія) Піран (Словенія) Сан-Дорліго-делла-Валле (Італія) Мальта Монако Північна Італія Північно-східна Італія
Тічино (Швейцарія) Трієст (Італія) Південно-Східна Європа Балканський півострів Албанія Боснія і Герцеговина Болгарія Хорватія (південь) Туреччина (Східна Тракія) Греція (материк) Косово Чорногорія Північна Македонія Румунія (Північна Добруджа) Сербія (Центральна Сербія) Словенія () Хорватія (північна частина материка та прибережні острови) Кіпр Греція (острови) Молдова Румунія (внутрішня частина) Словенія () Сербія (Воєводина)
Галерея
Класифікація
Геосхема ООН
Геосхема ООН — це система, розроблена Статистичним відділом ООН, яка поділяє країни світу на регіональні та субрегіональні групи на основі класифікації кодування M49. Поділ зроблено для статистичної зручності та не передбачає жодних припущень щодо політичної чи іншої приналежности держав або територій.
У геосхемі ООН такі держави класифікуються як Південна Європа:
EuroVoc EuroVoc — це багатомовний тезаурус, який підтримується Офісом публікацій Європейського Союзу. У цьому тезаурусі країни Європи згруповані в субрегіони. До підгрупи Південна Європа входять такі країни:
ЦРУ
Центральне розвідувальне управління Сполучених Штатів Америки класифікує п'ять держав як належних до «Південної Європи»:
Південно-Західна Європа
Також згідно ЦРУ є класифікація «Південно-Західної Європи», де якої належать такі території:
Південно-Східна Європа
Також ЦРУ класифікує дев'ять держав як належних до «Південно-Східної Європи»:
Європейська туристична комісія поділяє європейський регіон на основі моделі вимірювання рішень щодо туризму (TDM). Держави, які належать до південної/середземноморської Європи в цій класифікації:
Склад
До регіону традиційно відносять країни (зі столицями):
— Лісабон — Мадрид — Андорра-ла-Велья — Рим — Ватикан — Сан-Марино — Афіни — Валетта — Нікосія — Тирана — Загреб — Анкара
Історія
Рання історія
Фінікійці спочатку розширили свої володіння з ханаанських портів, домінуючи в торгівлі в Середземномор'ї до VIII століття до нашої ери. Картаген був заснований у 814 році до н.е., і до 700 року до н.е. картагеняни міцно закріпилися на Сицилії та Сардинії (обидва регіони в сучасній Італії), що створило конфлікт інтересів з Етрурією. Пізніше її колонії досягли Західного Середземномор’я, зокрема Кадіс в Іспанії і, особливо, Картаген у Північній Африці, і навіть Атлантичного океану. Цивілізація поширилася по всьому Середземномор'ю між 1500 і 300 роками до нашої ери.
Період, відомий як класична античність, розпочався з виникненням міст-держав Стародавньої Греції. Грецький вплив досяг свого зеніту під час експансивної імперії Александра Македонського, поширившись по всій Азії. Римська імперія стала домінувати над усім Середземноморським басейном у величезній імперії, заснованій на римському праві та римських легіонах. Вона сприяла торгівлі, толерантності та грецькій культурі. До 300 року нашої ери Римська імперія була розділена на Західну Римську імперію з центром у Римі та Східну Римську імперію з центром у Константинополі. Напади готів призвели до падіння Західної Римської імперії в 476 році нашої ери, дата, яка традиційно відзначає кінець класичного періоду та початок середньовіччя. У середні віки Східна Римська імперія вижила, хоча сучасні історики називають цю державу Візантійською імперією. У Західній Європі германські народи зайняли владні позиції в залишках колишньої Західної Римської імперії та заснували власні королівства та імперії.
Розпочався період, відомий як Хрестові походи, низка релігійно вмотивованих військових експедицій, які спочатку мали на меті повернути Левант під християнське панування. У східному Середземномор’ї було засновано кілька держав хрестоносців. Хрестоносці мали глибокий вплив на багато частин Європи. Падіння Константинополя в 1204 році призвело до раптового кінця Візантійської імперії. Незважаючи на те, що пізніше цю державу спробували відновити, вона ніколи більше не мала своєї колишньої слави. Хрестоносці заснували торговельні шляхи, які переросли у Великий шовковий шлях і відкрили шлях для торговельних республік Генуї та Венеції. Реконкіста, споріднений рух, працював над відвоюванням Іберії для християнського світу. Пізнє Середньовіччя стало періодом потрясінь у Європі. Епідемія, відома як «чорна смерть», і пов’язаний з нею голод спричинили демографічну катастрофу в Європі, оскільки населення різко скоротилося. Династична боротьба та загарбницькі війни тримали багато держав Європи у стані війни протягом більшої частини періоду. На Балканах Османська імперія, тюркська держава, що виникла в Анатолії, постійно зазіхала на колишні візантійські землі, кульмінацією чого стало падіння Константинополя в 1453 році.
Постсередньовіччя
Розпочавшись приблизно у XII столітті у Флоренції, а згодом поширившись Європою з розвитком друкарського верстата, Відродження знань кинув виклик традиційним доктринам у науці та богослов'ї. Арабські тексти і думкиe.g. Averroes#Commentaries on Aristotle written in the 12th century, which was mentioned in Divine Comedy IV:144 around 1320 AD призвели до перевідкриття класичних грецьких і римських знань. Католицька реконкіста Португалії та Іспанії призвела до серії океанічних досліджень, що призвело до епохи Великих географічних відкриттів, яка встановила прямі зв’язки з Африкою, Америкою та Азією. Протягом цього періоду іберійські сили брали участь у всесвітній боротьбі з ісламськими суспільствами; фронти цієї іберо-ісламської світової війни простягнулися від Середземного моря до Індійського океану, нарешті залучивши острови Південно-Східної Азії. Зрештою цей екуменічний конфлікт закінчився, коли нові гравці — Англія, Нідерланди та Франція — замінили Іспанію та Португалію як головних агентів європейського імперіалізму в середині XVII століття.
Європейська закордонна експансія призвела до зростання колоніальних імперій, створивши Колумбійську біржу. Поєднання надходження ресурсів з Нового Світу та промислової революції в Сполученому Королівстві дозволило створити нову економіку, засновану на виробництві замість натурального сільського господарства. У період між 1815 і 1871 роками відбулася велика кількість революційних спроб і війн за незалежність. Балканські країни почали відновлювати незалежність від Османської імперії. Італія об’єдналася в національну державу. Захоплення Риму в 1870 році поклало край .
Новітній час Початок Першої світової війни в 1914 році був прискорений зростанням націоналізму в Південно-Східній Європі, коли великі держави стали на чийсь бік. Союзники перемогли Центральні держави в 1918 році. Під час Паризької мирної конференції Велика четвірка нав'язала свої умови в ряді договорів, особливо у Версальському договорі. Нацистський режим Адольфа Гітлера прийшов до влади в 1933 році, і разом з Муссоліні Італія прагнула отримати контроль над континентом до Другої світової війни. Після перемоги союзників у Другій світовій війні Європу розділила залізна завіса. У державах Східної та Південно-Східної Європи домінував Радянський Союз і вони стали комуністичними державами. Основні некомуністичні країни Південної Європи приєдналися до очолюваного США військового альянсу (НАТО) і створили Європейські Спільноти (ЄС). Країни радянської сфери впливу приєдналися до військового союзу під назвою Варшавський договір та економічного блоку під назвою Рада економічної взаємодопомоги. Соціалістична Федеративна Республіка Югославія була нейтральною. Загальною рисою південно-східних держав є те, що всі вони мають досвід соціалізму, тим не менш, початок 1990-х років був приблизно таким ж. Для деяких з цих держав головним викликом було здобуття незалежности, тоді як іншим довелося зіткнутися з бідністю та глибокою диктатурою. В економічному плані, паралельно з політичними змінами та переходом до демократії, – як правові держави – попередні командно-адміністративні економіки були законодавчо трансформовані в ринкову економіку, а також створені або відновлені основні макроекономічні чинники: бюджетні правила, державний авдит, національна валюта, центральний банк. Загалом південно-східні держави незабаром зіткнулися з такими проблемами: висока інфляція, високий рівень безробіття, низький рівень економічного зростання та високий державний борг. До 2000 року ці економіки стабілізувалися, і між 2004 і 2013 роками деякі з них приєдналися до Європейської Унії та Шенгенської зони, а Словенія, Хорватія та Болгарія ввели євро.