Калинове (до 18 лютого 2016 року — Чапаєвка) — село в Україні, у складі Таращанської міської громади Білоцерківського району Київської області, до 2020 року, - у Таращанському районі Київської області. Населення становить 1488 осіб. Історично достовірною назвою села є назва Жидівська Гребля — на честь спорудженої на річці Гнилий Тікич греблі. Після Жовтневого перевороту 1917 року неполіткоректну назву села змінили на Затонське, а згодом село було перейменоване ще раз — на честь радянського військового діяча Василя Івановича Чапаєва..
4 лютого 2016 року село перейменоване на Калинове
Географія
Село розташоване на південному сході Білоцерківського району Київської області вздовж річки Гнилий Тікич, що після злиття з Гірським Тікичем впадає в річку Синюху (ліва притока Південного Бугу). Знаходиться за 23 км від центру громади — містечка Тараща, сусідній центр громади Ставище розташований за 18 км. Відстань до найближчої залізничної станції Ольшаниця становить 41 км.
Історія
Місцевість була заселена ще до появи християнства на Русі. Територія була вкрита лісами. Люди жили окремими поселеннями по кутках, які існують і тепер. Основним заняттям було землеробство, тваринництво та рибальство. Населення виконувало князівську службу, спостерігаючи за степом де кочували половці. Жителі були язичниками, сповідуючи дохристиянські релігійні вірування, пов'язані з діями природних сил — сонця, вітру, місяця і т. д. На території села в XIX ст. було проведено розкопку могил, виявлено при цьому сліди спалювання людей та тварин. На місті поховань насипались великі кургани, які з часом використовувались, як спостережні. 1940 року під час глибокої оранки, на північ від села була знайдена кам'яна сокира. На полях навколо села було до 40 курганів та могил. На сьогодні курганів (могил) залишилось значно менше, вони розорані, особливо в наш час, коли землю обробляють потужною технікою.
На початку XIII ст. Київська Русь зазнала спустошливих набігів монголо-татар. Було знищено і великі в ті часи міста, такі як Самбор (нинішні Лісовичі), Біла Церква, Васильків і т. д. Територія де розташоване село слугувала форпостом на шляху монголо-татар до Західної Європи, тому часто піддавалось набігам та спустошувалось. Після укладення в 1385 році Кревської унії територія почала заселятися вихідцями з Литви та Польщі. В багатьох селах з'явились сім'ї поляків і литовців, які виконували роль наглядачів, старост, лісничих, писарів і т. д. Проте територія довгий час лишалась незаселеною через спустошливі набіги кримських татар. Після укладення в 1569 році Люблінської унії і утворення єдиної держави Речі Посполитої до її складу також входить і Київщина. Почалось повальне закріпачення селян польськими феодалами. В багатьох селах 90 % населення становили поляки. В невеликих містечках (Богуслав, Тараща, Ставище, Виноград і.т.д.) і великих сільських населених пунктах таких як Жидівська Гребля, Насташка, Красилівка з'явились єврейські общини. Вони займались торгівлею, бондарством, пошиттям одягу. З появою єврейської общини пов'язана власне і сама назва селища — Жидівська Гребля. За одним з переказів, та мабуть самим вірогідним, відомо що шлях чумаків на південь перетинав заболочений Гнилий Тікич. Для того, щоб його переїхати доводилось користуватись або переїздом в с. Веселий Кут, або дуже непевним Калиновим мостом, що являв собою гать через болото, на західних окраїнах сучасного Калинового. Залишки того мосту можна знайти і зараз. Знайшовсь єврей, який побудував у найсухішому місті Гнилого Тікича греблю, а біля неї корчму, чумаки мали змогу таким чином скоротити шлях та перепочити.
Про участь жителів села у визвольній війні 1648—1657 рр. проти польсько-шляхетських загарбників відомостей не має. Але не має сумніву в тому, що частина жителів села була її участиком, оскільки всього за 20 км від Жидівської Греблі проходили війська Богдана Хмельницького по дорозі від Білої Церкви до Корсуня.
Незадоволення селян польськими порядками привело до розгортання в 30-60 рр. XVIII ст. на правобережній Україні гайдамацького руху, який виливсь у 1768 році у велике повстання — Коліївщину. Повстання охопило всю Київщину і не оминуло Жидівську Греблю (один з кутків села і донині називається Гайдамаківкою). Повстанці, керовані М. Залізняком, І. Гонтою, С. Неживим, М. Швачкою з боями захопили Черкаси, Канів, Умань, Лисянку. Повстання було жорстоко придушене. Всі, хто потрапив в полон, були страчені. І. Гонта після тяжких тортур був четвертований в селі Кодня на Житомирщині.
Село не мало постійного власника аж до 1774 року. 13 грудня 1774 року король Станіслав Август видав «Жалованную грамоту гр. Ф. К. Браницкому на Белоцерковское староство», Жидівська Гребля перейшла у повну власність Великого коронного гетьмана Францішека Ксаверія Браницького (1731—1791). Білоцерківське староство дісталось Браницькому саме за придушення хвилі селянсько-козацьких виступів — Коліївщини. Панщина зберігалась на рівні 135—300 днів на рік. Всі інші повинності й податки в селі збереглись і після приєднання Правобережної України до Російської імперії в 1795 році, аж до реформи 1861 р. Спочатку село входило до П'ятигірського повіту, а з листопада 1800 р. повітовий центр був перенесений в Таращу, і повіт став називатись Таращанським. Проте становище населення від цього не змінилось. Польські поміщики були замінені російськими. Зросло виробництво пшениці і цукрових буряків. За царювання Миколи І в 1834 році в селі було побудовано першу церковно-приходську школу.
У дослідженні Лаврентія Похилевича від 1864 року зазначено:
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Жидівськогребельської волості Таращанського повіту Київської губернії, мешкало 2229 осіб, налічувалось 309 дворів, існували православна церква, школа, постоялий двір.
За переписом 1897 року кількість мешканців складала 3716 осіб (1785 чоловічої статі та 1931 — жіночої), з яких 3513 — православної віри.
У 1904 році з села біля двох десятків резервістів були призвані до армії та флоту і стали учасниками російсько-японської війни. Кілька чоловік загинули в Маньчжурії, при обороні Порт-Артура. В Цусімському бою на крейсері «Аврора» брали участь і мешканці Жидівської Греблі, матроси — Теплик Гаврило та Гончар Фокій. Найбільше відзначивсь в боях з японцями Нестор Шиян, який служив у драгунах. За бойові заслуги був нагороджений 4-ма Георгіївськими хрестами, став повним георгіївським кавалером Російської імперії, занесений на дошку почесних громадян в Георгіївському залі Кремля. Піхотинці Рибченко Антін, Рибченко Омелян були нагороджені Георгіївськими хрестами IV ступеня.
В період Першої світової війни 1914—1918 рр. в армію було призвано велику кількість жителів села, які брали участь в боях на Південно-Західному фронті, частина з них відзначились у боях — Пономаренко Михайло, Швиденко Конон, Губань Павло, Царик Євдоким, Даценко Іван Аронович
Після Жовтневого перевороту в селі встановлено радянську владу. В 1924 р. село назване на честь Затонського Володимира Петровича — партійного і державного діяча УСРР. Встановлення більшовицької влади сприймалось населенням по-різному, часто селяни виступали проти радянської влади. Причиною тому слугувало примусове втягнення селян в колгоспи, запровадження продрозверстки, що головним чином лягло на плечі заможних селян, які і раніше виказували незадоволення радянською владою. На групи червоноармійців, які займались збиранням хліба та відправкою його до Ольшаниці здійснювались напади. Селяни тривалий час опирались колективізації, тих хто відмовлявсь вступати в колгоспи обкладали подвійним, а то і потрійним податком. Ніяке господарство не могло його виконати, тому таку сім'ю висилали з села, а все майно забирали. В побуті з'являється назва — куркуль (кулак).
У 1929 році в селі створено колгосп «Більшовик», у якому в 1930 р. перебувала більшість населення. Вже в 1932 році з'явились ознаки голоду. Велика маса людей виїхала з села і стала робітниками, частина пересилилась на Північний Кавказ. В 1932 р. було зібрано доволі непоганий врожай, але майже подвійний тягар по здачі зернових покладено на колгоспи. Крім того потрібно було заплатити в МТС за трактори (хлібом і грошима). Зимою 1933 року почавсь голод. Найбільше почало мерти людей в травні-червні 1933 року, люди помирали не тільки від нестачі їжі, а й від хвороб, що з'явились від недоїдання. Від голодної смерті та хвороб весною 1933 року село не дорахувалось 1898 чол.
Під час проведення колективізації і боротьби з релігією вже в 1929 р. закрито церкву і молитовний будинок. При закритті церкви і передачі її під клуб вся історична документація, церковні книги, ікони та інвентар, необхідний для відправлення відповідних ритуалів були спалені перед дверима церкви. Священик Садовський та секретар сільської ради врятували книги із записами новонароджених, померлих та обручених вінчанням в церкві.
Влітку 1937 р. після арешту В. П. Затонського в село прибули представники з Києва та Таращі. Було зібрано невеликий сход села, де Затонського було названо «ворогом народу» та «іноземним шпигуном», запропоновано змінити назву села на «Чапаєвка».
З початком війни 22 червня 1941 року в селі на подвір'ї відбулися мітинги, на яких жителів було закликано до підтримання порядку та дисципліни. За розпорядження військомату на призовний пункт окремими групами з'явились ті хто вже служив у Червоній армії. В другій половині липня 1941 р. в селі з'явились представники окупаційних властей, щоб обрати (призначити) старосту. Господарство села почало працювати на забезпечення військ Вермахту. Протягом двох років до Німеччини на різні роботи відправлено близько 300 жінок і чоловіків. Відвойовано Чапаєвку в січні 1944 року. Перші радянські частини з'явились в селі 3-8 січня. Червона армія, знекровлена тривалим наступом, потребувала поповнення напередодні проведення Корсунь-Шевченківської операції. Поповнення формувалось з чоловіків на щойно звільнених територіях. Наприкінці січня 1944 року в селі проведено тотальну мобілізацію, були мобілізовані навіть особи зняті з обліку у військоматі. Мобілізованих часто відправляли на передову не вдягнувши в військову форму, бракувало зброї (т.з. чорна піхота, чорні свитки). Під час Німецько-радянської війни на різних фронтах загинуло 380 мешканців села, багато померло від ран у післявоєнний час.
Село було занесено до переліку населених пунктів, які потрібно перейменувати згідно із законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
4 лютого 2016 року село Чапєвка було перейменоване на Калинове.
Історія розвитку освіти в Калиновому Історія зародження і розвитку освіти в селі сягає початку XVIII ст., коли в селі Жидівська Гребля було побудовано з дубів, зрубаних на території села, церкву во «имя Иоанна Богослова» (за даними Похилевича). 1834 року, за часів імператора Миколи І, у селі відкривається церковно — приходська школа і школа грамоти. Навчання проводилося російською мовою і тривало дві зими (від Покрови до Пасхи). Канікули розпочиналися перед різдвяними святами і тривали майже місяць. У дні великих релігійних свят та ювілеїв членів царської сім'ї, заняття в школі не проводились. Учні — переважно хлопчики (дівчаток було значно менше, переважно із заможних сімей) навчалися читати, писати, грамоти та Закону Божого.