Іва́нівка (кол. Янишівка) — село в Україні, в Ставищенській селищній громаді Білоцерківського району Київської області. Розташоване на правому березі річки Тарган (притока Росі) за 12 км на північний захід від смт Ставище та за 2 км від автошляху . Населення становить 1 300 осіб.

Історія В околицях Іванівки (до 1946 року — Янишівка) досліджено великий курган доби ранньої та пізньої бронзи (III та початок І тисячоліття до н. ери).

Перші відомості про село припадають на 1750 рік, коли жителі Янишівки взяли активну участь у гайдамацькому русі, за що шляхетські карателі конфіскували у селян худобу, а багатьох з них засудили до страти. У 1774 році Янишівка перейшла у власність коронного гетьмана К. Браницького, жорстокого кріпосника. Після анексії Правобережної України Росією (1793 р.) село залишилось у володінні Браницьких.

Розташоване на шляху з Білої Церкви до Криму, село зростало за рахунок переселенців — селян-утікачів. Крім українців, тут здавна проживали представники інших національностей, насамперед поляки, а також литовці, татари та інші. В середині XIX століття в Янишівці мешкало 1755 чоловік.

Поземельний устрій і повинності селян-кріпаків Янишівки відбиті у матеріалах інвентарної реформи і викупних документах. Так, за даними ревізії 1856 року в селі налічувалося 455 кріпаків чоловічої статі, 174 селянські господарства, з яких піших було 130, городників — 31, тяглих — 13 дворів. Земельний наділ піших становив 7 десятин польової землі, а тяглих — 14 десятин. Отже, значна частина селян була добре забезпечена землею.

Згідно з інвентарними правилами кріпаки відробляли панщину по 16 чоловічих днів за десятину, тобто по 112 піших днів на рік за користування наділом в 7 десятин і по 224 дні за 14 десятин наділу. Логічно, що переважну більшість днів панщини кріпаки мали відробляти влітку (з 24 березня по 24 вересня). Крім того, кріпаки виконували повинності за користування присадибною землею, а також відробляли т. зв. згінні дні (ремонт доріг, гребель тощо). Панські економи і осавули жорстоко розправлялись з селянами, які не виконували повинностей.

Важкий соціальний гніт, що його зазнавали кріпаки, штовхав їх на боротьбу за волю, за скасування кріпосного права. Янишівці були активними учасниками Київської козаччини, за що зазнали репресій від царського війська.

За реформою 1861 року кращі землі села залишались у володінні Браницьких. Згідно з уставною грамотою 31 господарство городників польової землі не одержало. Пішим наділили по 7 десятин, а тяглим — по 14 десятин на господарство. Крім кріпаків, у Янишівці на час проведення селянської реформи налічувалося 172 господарства малоземельної шляхти, переважна більшість яких мала землі менше 1 десятини і лише окремі двори володіли 1—2 десятинами. На всі 172 господарства «вольно живущих» — постійних найманих робітників і службовців маєтку Браницьких— припадало 104 десятини землі. Викупна ціна за землю була дуже високою. За кожну десятину надільної землі селянин мав сплачувати по 2 крб. 70 коп., або відробляти щорічно 16 чоловічих днів. Навіть після зменшення в 1863 році викупних платежів на 20 процентів, за 1154 десятини землі янишівці повинні були протягом 49 років вносити до банку кожного року по 2339 карбованців. Таким чином, селянину доводилось сплачувати за наділ з присадибною землею від 17 до 30 і більше карбованців, що було непосильним тягарем. Тому не дивно, що переважна більшість селян не могла повністю сплачувати викупні платежі і весь час лишалася перед казною в боргу.

На 1900 рік у селі налічувалося 464 двори, 2570 жителів. Усієї землі було 3249 десятин, з них 1644 належало поміщикам, 49 — церкві, 1300 — селянам. У володінні поміщиків і заможних селян знаходилися паровий млин, 5 вітряків і 3 кузні. Багато селян зовсім не мали землі, тягла, худоби, реманенту і були постійними наймитами поміщиків та сільських глитаїв. Чимало бідняків за безцінь виснажливо працювали в економії Браницького «Холодний яр», розташованій за 5 км від села, або на його ж кінному заводі у Янишівці. Підрядчики набирали, головним чином, фізично здорову молодь, а на такі роботи, як шарування і проривка цукрових буряків наймали здебільшого жінок та дітей, праця яких оплачувалась ще дешевше. Діти одержували за день лише по 5—10 копійок. Багато знедолених селян йшло на заробітки у Таврійську та Херсонську губернії.

Протестуючи проти жорстокої експлуатації, янишівці не раз порушували межі поміщицьких земель, рубали панський ліс, випасали сіножаті. Про це, зокрема, свідчить скарга графа Браницького за 1877 рік на ім'я царя Олександра II.

Революція 1905—1907 рр. мала широкий відгук серед бідняцьких мас Янишівки. Так, у середині травня 1905 року велика група селян-наймитів, що працювали в економії «Холодний яр», застрайкували, поставивши вимогу збільшити щоденну плату з 30 до 50 коп. Після відмови управителя задовольнити вимоги, вони кинули роботу і попрямували в Янишівку, знімаючи з плантацій цукрових буряків підлітків і дітей, які за 10 коп. цілий день збирали довгоносика. До янишівців приєдналися наймити з сіл Любчої, Гострої Могили. Згодом страйковий рух поширився на села Бесідку і Красилівку. Таращанський повітовий справник доповідав начальникові Київського губернського жандармського управління, що хвилювання селян Янишівки пов'язані із закликом революційних агітаторів силоміць відібрати поміщицьку землю і що ним «…виявлено 4 чоловіка, які займалися розповсюдженням різних за змістом прокламацій і брошур політичного характеру».

Після поразки революції 1905—1907 рр. у Янишівці були проведені арешти активних учасників революційних виступів, поширювачів нелегальної політичної літератури, які закликали до повалення царизму й розподілу поміщицьких земель. Трьох із них — М. П. Драговоза, С. Н. Омельчука, Ю. А. Шевчука вислали під нагляд поліції у Вологодську губернію.

В наступні роки серед селян продовжувало наростати невдоволення аграрною політикою царизму, поширювались чутки про неминучість розподілу поміщицької землі. Після проведення столипінської аграрної реформи в Янишівці розшарування селянства посилилось. Куркулі скуповували землі бідних селян, які, вийшовши з громади, не могли самостійно вести господарство, розорялись і потрапляли в кабалу до глитаїв. Ряди сільського пролетаріату зростали. З 435 селянських господарств, переписаних у Янишівці 1912 року, понад 3/5 мали земельні наділи до 4 десятин. Характерно, що серед 124 господарств з наділом до 2 десятин, у 45 зовсім не було худоби. Одночасно 20 заможним господарствам припадало на двір по 9 і більше десятин землі.

Гнітила селян і духовна темрява. Клопотання жителів села відкрити однокласне сільське училище власті довго не задовольняли. Тільки в 1896 році на кошти селян була побудована церковнопарафіяльна школа. В 1908 році була відкрита двокласна школа міністерства освіти, де навчалися діти з Янишівки та навколишніх сіл. У ній працювало 3 вчителі, що навчали 5 груп. При школі була невеличка бібліотека на 150—160 книг. Але ходити до школи мали змогу тільки діти заможних селян, бо рік навчання коштував 6 крб. за учня, що в переводі на хліб становило 15 пудів.

Звістка про Лютневу революцію дійшла до Янишівки на початку березня 1917 року. В приміщенні школи відбулися багатолюдні збори, які вітали повалення царату, вимагали вирішення земельного питання. Коли ж селяни переконалися, що Тимчасовий уряд землі не дасть, вони намагалися розв'язати це питання самочинно. Так, у липні 1917 року селяни захопили луг, що належав кінному заводу Браницького, і почали випасати на ньому своїх коней. Граф викликав повітового комісара Тимчасового уряду, який зробив селянам «роз'яснення» і категорично заборонив порушувати межі панських земельних угідь. Для попередження подібних виступів у волость послали роту солдатів.

З великим піднесенням зустріли трудящі Янишівки перемогу більшовицького перевороту. Радянська окупаційна влада була встановлена в селі у січні 1918 року. Зразу ж був створений земельний комітет, який, керуючись ленінським Декретом про землю, взяв на облік поміщицькі землі, маєтки, ліси і приступив до розподілу їх серед селян.

8 квітня 1918 року село звільнили німецькі війська.

11 червня між повстанцями і німецько-гетьманськими загонами в районі Янишівки відбувся запеклий бій. Селяни забарикадували головну вулицю села возами, боронами, плугами і мужньо відбивали ворожі атаки. Вони мали одну гармату, захоплену в боях з гетьманською вартою в районі Жашкова. Ворог зазнав великих втрат. Але село внаслідок артилерійського обстрілу було майже повністю спалене. Багато жителів Янишівки у складі партизанського загону брало участь у боях за Рокитне, Таращу та інші населені пункти. У серпні 1918 року цей партизанський загін влився в Таращанський полк 1-ї Української радянської дивізії.

Влітку 1919 року Янишівку зайняли денікінці, в обозі яких повернулися поміщики і капіталісти. Відвоювали село від білогвардійців частини 12 російської червоної армії.

Весною 1920 року село звільнили поляки, але невдовзі були вигнані. На той час Янишівка входила до Кривецької волості Таращанського повіту. Головою Кривецького волревкому було обрано одного з перших комуністів Янишівки М. Г. Шпильківського. Боротьбу трудящих за утвердження і зміцнення Радянської влади очолив ревком. Велику допомогу в розгортанні цієї боротьби подали комуністи Тетієва.

У червні 1920 року в селі був створений комітет незаможних селян, головою якого став Д. Фареник. Комнезам провів велику роботу, щоб розгромити куркульські банди і утвердити Радянську владу, хоч, як повідомляв у своєму звіті інструктор Таращанського повітревкому, «працювати було дуже важко— куркульство чинило відчайдушний опір організації бідноти». Активними борцями за утвердження Радянської влади в Янишівці були комуністи. 1920 року утворився партійний осередок, а 1923 — комсомольська організація.

Будівництво нового життя доводилося розпочинати в надзвичайно важких умовах. Під час більшовицької окупації були пограбовані і спалені майже всі господарства, село відроджувалося з попелу. Було взято на облік усю племінну худобу, реманент та інші матеріальні цінності колишньої економії «Холодний яр». В 1922 році організовано радгосп, який існував до 1936 року. Господарство спеціалізувалось на відгодівлі свиней. В 1924 році в селі було створено кредитне товариство, яке піклувалось про розширення площ посівів цукрових буряків та їх врожайність, допомагало селянам купувати в кредит реманент, сортове насіння тощо. Але в селі ще зберігалися господарства куркулів і непманів, які тримали в своїх руках млини, крамниці, олійні.

На 1926 рік у Янишівці налічувалося 690 господарств, проживало 3032 чоловіка. В селі функціонували 2 кооперативи, 7 державних і приватних крамниць, 4 млини, 2 драчі, налічувалося 52 кустарі (кравці, шевці, бондарі, кушніри, ковалі та ін.). В 1929 році за ініціативою комуністів відбулось об'єднання селян у ТСОЗ «Досвід». Першими його членами були селяни-бідняки. В 1930 році на базі ТСОЗу створено артіль «Новий шлях», яка в 1931 році стала називатись ім. Комінтерну. Інша артіль, створена в тому ж році (згодом вона одержала назву — ім. XIV-річчя Жовтня), об'єднувала 90 господарств бідняків та середняків. З 1933 року в артілях стали працювати перші трактори із Ставищенської МТС.

Під час Голодомору 1932-1933 рр. в Янишівці померло 500 осіб, з них 112 дітей. Населення села у 1930-х роках складало 2250 осіб. Ховали померлих у кількох могилах.

На 1940 рік артілі села стали міцними, забезпеченими всім необхідним реманентом колективними господарствами. Лише в колгоспі ім. XIV-річчя Жовтня було 5 тваринницьких ферм; працювало 8 тракторів, 8 вантажних автомашин.

В 1921 році у селі відкрито медичну амбулаторію, а в 1935 році — лікарню, яку обслуговували понад 10 медпрацівників.