Сніжки — село в Україні, в Ставищенській селищній громаді Білоцерківського району Київської області. Розташоване на обох берегах річки Гнилий Тікич (притока Тікичу) за 6,5 км на південний захід від селища Ставище та за 15 км від залізничної станції Жашків. Через село проходить автошлях . Населення становить 417 осіб.
Галерея
Походження назви села
Щодо походження назви села Сніжки існує кілька версій:
1. За одним з місцевих переказів, село заснував у 16 ст. один з трьох братів — Сніжко. Під час одного з набігів татари спалили село і знищили всіх жителів, які сховались у місцевій церкві. Але від загибелі врятувалося троє братів — Тишко, Юрко і Сніжко, які згодом заснували на трьох пагорбах три хутори — Тихий Хутір, Юрківку і Сніжки, які пізніше стали селами.
2. За іншою легендою, на початку 18 ст. землі нинішніх Сніжок належали феодалу Сніжку. Сам Сніжко жив на іншому наділі, а на ці землі, щоб мати з них доходи, поселив своїх підлеглихДеруга О. М. Сніжки // Сільські обрії. — 2014. — № 53 (93773). — С. 6;.
3. Назва села може бути пов'язана з тим, що у численних ярах, розташованих на території села та навколо нього, навесні надовго затримується і не тане сніг, або з білосніжним цвітом плодових дерев у садах місцевих жителів навесніДеруга О. М., Іщенко С. С. Село Сніжки // Міста і села України. Київщина. — книга 2 — К. : Український видавничий консорціум, 2011. — С. 288—290;.
Географія Село розташоване на Придніпровській височині. Поверхня погорбована, з густою яружно-балковою сіткою. У балках беруть початок численні струмки. Головна водойма — річка Гнилий Тікич, яка в межах села має три витоки та струмки — притоки Тікича. За течією Тікича в межах села споруджено 10 ставків. З північного, західного та східного боку село оточене лісовими масивами. Також невеликі за площею штучні лісопосадки є на південь від села. Ґрунти — темно-сірі опідзолені, сірі опідзолені, ясно-сірі опідзолені та чорноземи опідзоленіПублічна кадастрова карта України- Режим доступу:http://www.map.land.gov.ua/kadastrova-karta ;. Природна рослинність лісова, а на схилах балок та долин витоків Гнилого Тікича — лучно-степоваПарнікоза І. Н., Василюк О., В., Іноземцева Д. Г. Степи Київської області. Сучасний стан та проблеми збереження К.: НЕЦУ, 2009. —160 с. з іл.. Серед видів рослин занесених до Червоної книги зустрічаються зозулинці, підсніжник білосніжний, лілія лісова, цибуля ведмежа (черемша) тощо. На схід від села, в долині Гнилого Тікича було виявлено популяцію аруму Бессера, яка на сьогодні вважається найбільш східним місцезростанням даного виду в Україні.Мельник В. І., Шиндлер О. І., Діденко С. Я. Нові місцезнаходження рідкісних видів флори Придніпровської височини // Український ботанічний журнал. — К.: 2010, т. 67, № 3— С. 425—431 На території поблизу села розташовано ботанічні заказники місцевого значення «Урочище Дубина» площею 29 гаБотанічний заказник місцевого значення Урочище «Дубина»- Режим доступу: http://pryroda.in.ua/kyiv-region/zakaznyky/urochysche-dubyna/ ; та «Урочище Ревуха» площею 56,2 гаЗаповідне урочище місцевого значення «Ревуха» — Режим доступу: http://pryroda.in.ua/kyiv-region/zapovidni-urochyscha/revuha/ . Є дані щодо існування на території, що перебуває у підпорядкуванні Сніжківської сільської ради гідрологічного заказника місцевого значення «Витоки Гнилого Тікича»Ставищенський район — Режим доступу: http://stav.org.ua/publ/1-1-0-6 , але на місцевості жодних позначень території і меж даного заказника не встановлено. Планується створення заказника Сніжківський ліс.
Історія села Цікавою є знахідка бивня мамонта в 1938 р. при видобутку глини у селі (зараз цей бивень експонується у Білоцерківському історико-краєзнавчому музеї). Перші ознаки проживання як мамонтів, так і людей на території Сніжок не датуються. За 2-3 кілометри на південний захід від села учень місцевої школи знайшов кам'яну сокиру. Згодом у цій місцевості було знайдено відшліфований кам'яний молот і кам'яне рубилоДеруга О. М. Сніжки // Сільські обрії. — 2014. — № 53 (93773). — С. 6.
Іншим свідченням проживання людей на території села є знахідки польських срібних монет «півтораків», «трояків» і «чеків», датованих першою половиною 17 ст. Знахідки виявляли сніжчани під час копання льохів, криниць, роботи на городах,Деруга О. М., Іщенко С. С. Село Сніжки // Міста і села України. Київщина. — книга 2 — К. : Український видавничий консорціум, 2011. — С. 288—290.
У 15 столітті на схід від села на межі з сучасними селом Розкішна існувало місто Любомир, засноване білоцерківським старостою С. Любомирським. Є припущення, що саме в цій місцевості приблизно у 1355—1356 рр. між литовським князем Любартом та ординським ханом було укладено угоду про мир. Із грамот польського короля відомо, що місто було пограбоване кримськими татарами (можливо, Менглі-Гіреєм у 1482 р.) і довгий час залишалося безлюднимТертичний О. В. Селище міського типу Ставище // Міста і села України. Київщина. — книга 2 — К.: Український видавничий консорціум, 2011. — С. 269—270. За місцевими переказами, місто мало численні підземні ходи, завдяки яким його жителі могли отримувати провізію. Це допомогло їм витримати тримісячну облогу. Не зважаючи на це, згідно переказу, місто було захоплене татарами, а підземні ходи, якими тікали з нього вцілілі мешканці засипані землею. Як свідчить переказ, люди шукаючи вихід з підземних ходів, голосно кричали. Від цього крику (реву) отримав свою назву довколишній ліс — Ревиха та окрема місцевість у цьому лісі — урочище Ревуха (на сьогодні — ботанічний заказник місцевого значення).
Перші точні історичні дати, які засвідчують існування села Сніжки наведено у книзі історика та етнографа Л. І. Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (1864 р.). Так, згідно даних Похилевича, Сніжки — село у лісистій місцевості у верхів'ях річки Гнилий Тікич, яка тут бере початок, в чотирьох верстах на захід від Ставища. Похилевич вказує, що у 1730 р. в селі було побудовано дерев'яну Свято-Михайлівську церкву з двома банями, без притвору, без дзвіниці і дзвонів, замість яких використовувалося залізне клепало. Після пожежі у 1774 р. було споруджено нову церкву (яку згодом було зруйновано в 1935 р.), зачислену за штатами до 7-го класу. На цей час село налічувало 769 мешканців (з них частина проживала у 17 прихідських дворах)Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. — К. : Киево-Печерская лавра, 1864. — С. 179.
Сніжки як село були згадані у Рум'янцевському переписі населення 1765-69 р..
У 1776 р. Сніжки належали шляхтичу Степану Баранівському, а навколишній ліс — війтові села Зарубинці Дем'яну. Втрата незалежності, розбазарювання поміщиками природних багатств викликали в місцевих селян невдоволення. Вони з метою помсти спустошили ліс (ні, це не розбазарювання природніх багатств), на що Степан Баранівський швидко відреагував, наказавши війтові заборонити вирубування лісу.
Наприкінці 18 століття Сніжки переходять у володіння польського шляхетського роду Браницьких.
У період Коліївщини, згідно з архівними даними, гайдамаки загону Максима Залізняка, які йшли на Умань, проходили через Сніжки. Поблизу села знаходився табір повстанцівСніжки — Режим доступу http://imsu-kyiv.com/msta-sela-kivsko-oblast/stavyshhenskyj-rajon/snizhky.html . Згідно з місцевими переказами, на схід від села, між Юхимовим та Кимаковим ярами відбулася сутичка повстанців з польським загоном. За легендою, повстанці заманили поляків у засідку та підпалили довколишні чагарники у лісі. Потрапивши до пастки, польські жовніри голосно кричали (ревли). За однією з версій від цього реву походить назва лісу Ревихи. Також свідченням сутички є два невисоких насипи на околиці Ревихи поблизу Юхимового яру. Селяни називають їх «могилки». За свідченнями місцевих жителів, ще у 20-ті роки 20 століття ці насипи сягали 2 м заввишки. Вважається. що це поховання загиблих у сутичці повстанців.
В 19 столітті, після Другого поділу Речі Посполитої Сніжки відходять до Російської імперії і з 1800 р. входять до Ставищенської волості Таращанського повіту Київської губернії. В цей час на південь від села у місцевості відомій під назвою Огруд (ogrud-сад з польської) існувала економія Браницьких, якій підпорядковувалися Сніжки та інші довколишні села.
На захід від села, у лісі, поблизу одного з витоків Гнилого Тікича (між Сніжками та виселком Парнею (нині місцевість Прогарі на околиці села Винарівки)) знаходилася так звана Гута. Ця назва походить від склозаводу, який там був. Браницький перегнав деяких непокірних селян з Гути у ліс, через що вони одержали прізвище ПерегонБовдурацький М. Г. Село Винарівка // Міста і села України. Київщина. — книга 2 — К. : Український видавничий консорціум, 2011. — С. 276. На Гнилому Тікичі було споруджено 3 водяних млини у межах села (один — поблизу сучасного Сільського ставка, другий — на Самаровому ставку, третій — в місцевості під назвою Фелонова гора; всі вони були зруйновані в роки війни за незалежність), а також каскад з 6 ставків біля витоків річки на південь від села (ставки належали Браницьким) (ці ставки були спущені внаслідок повені в 1939 р. і до сьогодні 4 з них відновлено). Також на південно-західній околиці села (біля Антиповичевого яру) знаходились печі, в яких випалювали цеглу, виготовлену з видобутої в місцевому кар'єрі глини. 1855 року жителі Сніжків брали участь у Київській козаччині.
У 10 томі польського багатотомника «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich», виданного у 1880—1914 р. наведено дані щодо чисельності населення Сніжок у XIX — на початку XX ст. Так, у 1863 р. в селі проживало 769 чоловік, а до 1913—1060 чоловік. В 1905—1907 рр. у селі налічувалося 200 дворів,Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. 10, Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880—1914.
В 1915 р. при церкві почала діяти школа.
За свідченням очевидців, у 1918 р. через Сніжки пройшов один з загонів німецької армії, яка була введена на територію України для допомоги Центральній Раді у боротьбі з більшовиками згідно умов Брестської мирної угоди. Протягом 1918-20 р. через територію села проходили загони місцевих повстанців. В роки української революції у Сніжках і навколишніх селах діяв партизанський загін під командуванням П. І. Кравченка, влітку 1918 року він розташовувався в урочищі Ревуха. До загону входили мешканці Сніжок, Винарівки та Юрківки. Під час одного з боїв солдати армії Скоропадського оточили хату, у якій знаходився Кравченко, і вбили його. Протягом цього року поблизу села точилися жорстокі бої між місцевими партизанами, німецькими військами та військами Української держави гетьмана Скоропадського. За свідченнями старожилів, на південній околиці села існувала криниця, до якої в 1920 р. з встановленням радянської влади в селі місцеві мешканці переховували залишену з часів революції зброю.
В 1918 р. у Сніжках було утворено сільську раду. Її головою став І. Войнівський, якому довелося розподіляти землі, відібрані у поміщиків Браницьких, а також церковні землі та передавати їх селянам. Це привело до покращення якості життя та добробуту сніжчан, збільшилась кількість худоби у їх власності, з'явилися механізовані засоби виробництва, які значно покращили працю.
В 1920 р. у церковній школі навчалися учні чотирьох класів. В 1922 р. її було перенесено до окремої будівлі. В 1923 р. у школі було створено піонерську організацію. В 1925—1927 рр. у ній працювали спочатку 2, а потім 3 вчителі.
В 1929 р. було засновано колективне господарство «Червоний партизан». Організація колгоспу почалася з конфіскації майна заможних селян (худоби та засобів виробництва). Розбиралися також будинки та господарські будівлі, а отримані з них будівельні матеріали використовувалися для зведення будівель колгоспу. Селян, які не бажали добровільно вступати до колгоспу та працювати в ньому, висилали до Сибіру. В 1931 р. у колгоспі з'явився перший трактор «Fordson».