Бирюки́ — село в Рокитнянській селищній громаді Білоцерківського району Київської області України. Населення налічує 657 осіб.
Географія На мальовничих схилах правого берега річки Рось, притоки Дніпра, за 15 км на південний схід від Білої Церкви, занурившись у вишневі та яблуневі сади, розкинулося на пагорбах невелике, але гарне село Бирюки. З півдня, заходу і півночі Бирюки межують з селами Білоцерківського району: Поправкою, Клочками, Томилівкою та Чепеліївкою. Межі між селами Клочки та Бирюки практично немає. Лише місцеві мешканці можуть сказати де двір бирюківський, а де клочківський. Зі сходу до Бирюків прилягає село Пугачівка, яке з 1953 року входить до Бирюківської сільської ради. Між цими селами межі практично немає. Лише дорожні вказівники показують де одне село закінчується, а інше починається
Корисні копалини Бирюківські землі багаті на різні будівельні матеріали: глину, пісок, граніт. На луках на лівому березі річки Рось залягають родовища торфу. Нині розробки торфу не ведуться.
Історія села Про походження села в книзі «Сказание о населенных местностях Киевской губернии» надруковане видавництвом Києво-Печерської лаври в 1864 році, Л.Похилевич дає таку історичну довідку: .
Зараз, коли пройшли століття, важко встановити час виникнення села. Одне лише можна з впевненістю сказати, історія Бирюків сягає сивого минулого.
На місці теперішнього села в різні часи було чимале поселення очевидно міського типу, що вказує на знаходження на цьому місті давнього городища (городище — невелике місто). Свідченням про городище Бирюче, про яке згадує літописець, є на берегах Росі та в городах рештки цеглин, черепків та різних речей домашнього вжитку, а також монети княжих часів, які досить часто виорюються або знаходяться внаслідок руйнування берегів річкою Рось.
На території села в давні часи водились дикі бики, тури, рештки яких знайдено в кручі над Россю. Туровий ріг довжиною більше метра, на якому помітні сліди обробки його людиною, довгий час зберігався в школі. Про те, що тут колись було значне поселення, а можливо й монастир, свідчать різні речі побутового та церковного вжитку, вириті при копанні канав та оранці, зокрема посуд, величезний залізний замок вагою кілька кілограмів, давні монети і навіть срібні зливки та багато інших речей.
Як зазначається в згаданій книзі Л.Похилевича за даними візитів свого роду ревізій за 1740—1746 рр. в Бирюках в 1740 р. налічувалося 26 дворів і 200 жителів, а через 100 років у середині 19-го століття населення зросло до 801 чоловіка. В цих же візитах згадується Бирюківська церква, яка побудована в 1723 р. Цей дерев'яний Храм Божий щасливо простояв на Бирюківській землі майже два століття. Але в 1913 році громада села вирішила, що старенька церківка має бути розібраною, а на її місці треба збудувати нову дерев'яну церкву. На жаль, ця церква не збереглася. Споруду, яку побудували майстри дерев'яного зодчества з Півночі Росії було вперше закрито в період колективізації та гоніння на Церкву. Після приходу німців церкву знову відкрили. Але під час другої хвилі боротьби комуністів з православною вірою, за доби несамовитого безбожника та сталінського посіпаки Микити Хрущова, церкву в селі Бирюки закрили знову. Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви св. Миколая с. Бирюки XVIII ст. — Білоцерківської округи Київського нам., з 1797 р. Васильківського пов. Київської губ.; XIX ст.- Острівської волості Васильківського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/byry_002.xml Але повернімося до старих часів… У 18 столітті село Бирюки, як і вся Правобережна Україна, опинилося під владою Речі Посполитої, а в 1790 р. польський сейм віддав Білоцерківське староство 115 сіл, міст, хуторів з 37455 кріпаками магнатові Ксаверію Браницькому. Звісно не всі мешканці сіл Бирюки та Пугачівка потрапили до кріпацького рабства. Були серед них, так звані, росьові козаки, яких боялися закріпачувати. Після скасування кріпосного права 1861 році граф Браницький здав Бирюківські землі в оренду Станіславу Косацькому. Його економія існувала аж до 1918 року.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Острівської волості Васильківського повіту Київської губернії мешкало 868 осіб, налічувалось 115 дворових господарств, існували православна церква, школа та 2 постоялих будинки.
.
Революційні події початку 20-го століття, процеси українського державотворення 1917—1918 рр., російсько-українські війни безумовно відбивались на життя селян. Політика 1920—1930 рр. тодішнього керівництва згубно відбились і на становищі селян. Так в 1928 р. виник ТСОЗ, який проте швидко і розпався. В 1929 р. в селі виникли 2 колгоспи: «Червона нива» — голова Ничипір Артемович Мусієнко і «Червона садиба» на чолі з Іларієм Якимовичем Єрмоленко. В 1930 р. обидва колгоспи об'єднались в "Третій вирішальний", який очолив Онисько Кузьмович Пащенко. Створивши колгоспи, держава встановила над ними всеохопний контроль. Першою їх заповіддю були постачання державі. Це і привело до трагічних сторінок в історії нашої країни. Голодомор 1932—1933 років не забарився. У цього злочину перед людяністю є конкретні виконавці… Керівництво колгоспу в особі Ничипора Мусієнка та Іларія Єрмоленка разом з сільськими комбідівцями нещадно грабували селян, забираючи останні продукти харчування, що призвело до трагічної загибелі сотень мешканців села Бирюки. В результаті пошукової роботи юних краєзнавців Бирюківської середньої школи вдалось дослідити ці трагічні роки і виявити, що близько 800 жителів сіл Бирюки та Пугачівка забрав голодомор. В пам'ять загиблим під час Голодомору в 1993 р. встановлено пам'ятні знаки на цвинтарях Бирюків та Пугачівки на місцях найбільших братських поховань.
Великими випробуваннями для села стали 1941—1945 рр., коли мирна праця людей була перервана війною з німцями. В перші дні війни більше 200 бирючан пішло захищати рідну землю. 147 з них не повернулися з війни. Нацистами село було зайнято в липні 1941 р. Гітлерівці грабували місцеве населення, відбирали худобу, свиней, відновили колгосп, але вже на своїй ідеологічній основі, назвавши його громгоспом. Великого горя зазнали родини тих молодих людей, яких німці повідправляли на роботу до Німеччини. Але, задля справедливості слід зазначити, що основних руйнацій завдали селам Бирюки та Пугачівка не німці, а спецзагін НКВС, який а в селі Пугачівці зруйнував млин, що був збудований ще в 1909 році графинею Браницькою.
Шостого січня 1944 р. гітлерівців було вигнано з села, село було відбудовано десь за два з половиною роки. Пишаються бирючани своїм односельцем Прасоловим Михайлом Васильовичем, який в 1944 року в боях при форсуванні Дніпра, особливо відзначився та був нагороджений посмертно званням Героя Радянського Союзу.
В грудні 1950 р. бирюківський колгосп «Третій вирішальний» об'єднався з артіллю «Червона Рось» села Пугачівки в один колгосп «Зоря комунізму». А в 1993 р. рішенням колгоспних зборів колгосп було перейменовано в СП «Рось».
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села налічувала 801 особу, з яких 327 чоловіків та 474 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 650 осіб.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 98,78 % російська 1,07 % білоруська 0,15 %
Освіта В 1962 р. була відкрита середня школа. За часи свого існування вона дала освіту більше 5 тисячам громадян. В 1955 році школа була нагороджена малою золотою медаллю і грамотою за успіхи в роботі. В 1956 році малою срібною медаллю і грамотою, а в 1957 році малою бронзовою медаллю і грамотою. В школі протягом десятиліть працювали прекрасні педагоги-майстри своєї справи. Варто згадати таких педагогів як вчителі молодших класів Яценко Ївга Панасівна, Корж Марія Никонівна, Розпутня Євдокія Михайлівна, Стеблянко Віра Олексіївна, вчитель математики Однорог Марко Федорович, вчителька російської мови та літератури Піхота Ольга Нестерівна, вчителька української мови та літератури Дишлюк Катерина Пилипівна, вчитель математики Михайлюк Андрій Петрович, вчитель хімії та біології Щербина Олексій Сазонтович, відмінник народної освіти Тищенко Василь Борисович що працював довгий час директором школи та вчителем історії. відмінник народної освіти вчитель фізичного виховання Лученко Микола Антонович, чий педагогічний стаж сягає 50 років, вчитель фізики та астрономії Самелюк Петро Васильович та вчителька російської мови та літератури Шумська Зоя Олександрівна. Всі вище названі педагоги в різні часи працювали в Бирюківській середній школі, але незмінними були їх майстерність та вимогливість до себе та учнів.
Школа пишається своїми випускниками, які після її закінчення стали науковими працівниками: Дяченко Леонід Сидорович — був директором науково-дослідного інституту та довгий час працював в заповіднику «Асканія Нова», нині працює професором Білоцерківського Агро Університету та Павленком Вячеславом Васильовичем, науковим працівником НДІ Садівництва. Єрмоленко Федір Маркіянович — полковник медичної служби, заслужений лікар РФ, кандидат медичних наук. Закінчив Ленінградську військово-медичну академію, служив головним неврологом і начальником неврологічного центру Центрального клінічного госпіталю ім. А. А. Вишневського, нині працює в госпіталі консультантом-неврологом. Випускник 1975 року Пащенко Василь Володимирович закінчив Ленінградську військову академію зв'язку, кандидат технічних наук, полковник. Випускник Пащенко Леонід Корнійович — лікар-хірург Рокитнянської районної лікарні, закінчив Вінницький медінститут, а Пащенко Василь Півонович — полковник-командир військової частини, закінчив вищу академію генерального штабу імені Фрунзе в Москві та багато інших.
Найпродуктивніше Бирюківська СШ працювала в 70-80 роки XX століття. Щороку кілька її випускників вступали до вищих навчальних закладів. Особливо врожайним на студентів, а згодом випускників ВУЗів(вищих навчальних закладів) став випуск 1977 року. Галина Кашуба, Іван Лінченко, Віра Павленко, Віктор Павленко та Анатолій Пащенко здобули вищу освіту.
Цікавим явищем в історії Бирюківської СШ є її випускники брати Лученки: Федір, Володимир, Микола та Сергій. Всі вони були відмінниками та після закінчення школи отримали вищу освіту. Наймолодший Сергій став ще й кандидатом технічних наук.
Культура Мешканці села Бирюки завжди відзначалися своєю співучістю. В 20 роки XX століття в селі діяв чудовий церковний хор. Чудовим тенором був Лазор Тищенко, а його друг Гапон Пащенко відзначався гарним бас-баритоном. Крім церковного хору, окрасою села був аматорський драматичний театр, у якому ставилися п'єси української класичної драматургії та п'єси тогочасних драматургів. Діяльність аматорського театру мала широкий розголос серед місцевого селянства і на його постановки приїздили мешканці навколишніх сіл та містечок. Багато бирючан вміло грати на струнних та духових інструментах. Популярною були гітара, мандоліна та балалайка. Троїсті музики також сперечались за першість бути запрошеними на весілля чи хрестини. На жаль, культурне життя занепало після Голодомору. І лише в 50 роки культурне життя в селі почало відроджуватися.
Цьому сприяла діяльність на посаді завідувача сільським клубом Миколи Антоновича Лученка, який закінчив Київський культосвітній технікум за фахом керівник хору та організатор культурно-масових заходів. За його оруди аматорські хор та танцювальний ансамбль став справжньою окрасою Рокитнянського району, неодноразово перемагавши на оглядах художньої самодіяльності в районі та області.
З переходом М. А. Лученка на педагогічну роботу в середню школу центр культурного життя села перемістився до неї. Більш ніж десять років в середній школі села Бирюки проходили концерти художньої самодіяльності, у яких виступали учні віком від семи до сімнадцяти років. Спів, танці, художнє читання стали візитівкою Бирюківської СШ в Рокитнянському районі.