Лецьки — село в Україні, у Бориспільському районі Київської області. Населення становить 851 осіб. Входить до складу Циблівської сільської громади.
Географія
Село Лецьки розташоване в долині р. Броварки на північ від дороги Переяслав — Пологи-Яненки. Територія села умовно поділяється на дві частини: Старе село, що включає здавна заселені землі, й Нове село — нові забудови останніх десятиліть.
Особливу цікавість та цінність представляє Старе село, зосереджене, головним чином, вздовж річки. Воно включає давні об'єкти, які, очевидно, й стали основою для виникнення села.
Назва Походження назви села мовознавець В. М. Брахнов пов'язує із словом «лядина» — дика, необроблювана ділянка, посилаючись на перекази, згідно з якими село раніше називалося Лядське. Існує також інша версія, що виводить назву від імені Лесько (Лесик)Брахнов В. М. Вказана праця. — С.48.. Зокрема за народною етимологією село отримало свою назву від першопоселенця — козака ЛецикаУсне свідчення жителя с. Лецьки Барана Михайла Яковича (1918 р. н.). На картах Гійома де Боплана, створених у другій чверті XVII ст., село зустрічається в перекрученій формі Лашки (Laszky). Назва села досить незвична для Середньої Наддніпрянщини, але не єдина. Так в межах Київської області існує кілька сільських населених пунктів із буквосполученням -цьки: Великі Прицьки, Дацьки, Онацьки, Хоцьки та Яцьки. Можливо це вказує на архаїчне виникнення назви населеного пункту. Версія В. М. Брахнова про походження назви с. Лецьки, не заперечує дане припущення. Саме поняття «лядина» в розумінні необроблюваної, цілинної землі, досить давнє й походить із старослов'янської мови. Назви такого плану характерні для порівняно раннього періоду і чітко відрізняються від ойконімів, що сформувались у XVII ст. (головним чином від козацьких прізвищ та прізвиськ).
Історія Проблема виникнення та історичного розвитку села й тим більше вивчення топонімії, у попередні роки майже не розглядалась. Ще в 1950-х рр. В. М. Брахнов звертав увагу на особливості назви села та здійснив спробу її пояснитиБрахнов В. М. Про місцеві назви Переяслав-Хмельницького району на Київщині // Мовознавство. — 1957. — Т.14. — С. 48.. Досить побіжно згадується село в багатотомному виданні «Історія міст і сіл УРСР»Історія міст і сіл Української РСР. Київська обл. — К., 1971. — С.525.. Розвідки відділу археології ПХІКЗ проведені в 1975-76 і 1990-91 рр. дозволили створити певну інформативну базу для подальшого дослідження проблеми, зосереджену у археологічних звітахСикорский М. Н., Бузян Г. Н. Отчет о работе археологической экспедиции по обследованию курганов Переяслав-Хмельницкого района Киевской области 1975 г. // НА ІА НАН України. — 1975/118. — 37 с.; Сикорский М. Н., Бузян Г. Н. Отчет о работе археологической экспедиции по обследованию курганов Переяслав-Хмельницкого и Яготинского районов в Киевской области 1976 г. // НА ІА НАН України. — 1976/55. — 24с.; Бузян Г. М., Буйлук М. М., Колибенко О. В., Товкайло М. Т. Звіт про роботу Переяслав-Хмельницької археологічної експедиції за 1990 р. // НА ІА НАН України. — 1990/186. — 40 с.; Бузян Г. М., Буйлук М. М., Колибенко О. В., Товкайло М. Т. Звіт про роботу Переяслав-Хмельницької археологічної експедиції за 1991 р. // НА ІА НАН України. — 1991/211. — 25 с.. Але варто відмітити, що до інформації про топоніміку слід відноситися з обережністю і перевіркою, оскільки в ній можуть міститись неточна прив'язка на місцевості, неправильні ототожнення та написання тощо. Першу спробу обробки і систематизації зібраних топонімів здійснив О. В. Колибенко. Ним укладено короткий перелік топонімів Переяславщини, куди ввійшла незначна частина топонімів с. ЛецькиКолибенко О. В., Коцур В. П. Етимологічний словник ойконімів та короткий словник топонімів Переяславщини. — Переяслав-Хмельницький, 1995. — 57 с.. Подальші дослідження, здійснені автором даної публікації, дозволили дещо збільшити обсяг інформації про населений пункт та його околиці.
Досить цікавим й досі відкритим залишається питання про існування в сучасних межах села поселенських структур, різних хронологічних періодів, які вдало вписуються в археологічну карту Переяславщини. Результатами археологічних розвідок встановлений початковий етап заселення даної території — епоха мезоліту. Досить рідкісними є й пам'ятки енеоліту. Ширше представлені пам'ятки ранньої та середньої бронзової добиВовкодав С. М., Юрченко О. В. Нові знахідки в долині р. Броварки. // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький: Золоті литаври, 2003. — Вип. 14. — С.63-66.. Їх характерною рисою, для даного мікрорегіону, є наявність просторового зв'язку між поселеннями та курганними похованнями, які часто розміщуються на невеликій відстані один від одного. Пам'ятки з матеріалами зазначеного періоду в значній кількості виявлені в долині Броварки й логічно доповнюють комплекси ранньої та середньої бронзової доби території нижнього Потрубіжжя та лівобережжя Середньої НаддніпрянщиниРоздобудько М. В. Заселення території та розвиток поселенських структур межиріччя Дніпра-Трубежа-Супою за археологічними даними // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький: Золоті литаври, 2002. — Вип. 13 — С. 12-14.; Бузян Г. М., Буйлук М. М., Колибенко О. В., Товкайло М. Т. Звіт про роботу Переяслав-Хмельницької археологічної експедиції за 1990 р. Там само.; Бузян Г. М., Буйлук М. М., Колибенко О. В., Товкайло М. Т. Звіт про роботу Переяслав-Хмельницької археологічної експедиції за 1991 р. Там само.. Це свідчить про поширення поселенських структур подібного типу в глиб плато лесової тераси. Єдине поселення білогрудівської культури в ур. Береги репрезентує епоху пізньої бронзи. Загалом, пам'ятки цієї культури рідкісні для долини Броварки. Незначна кількість матеріалів, низький рівень дослідженості та постійно діючий фактор руйнації пам'яток заважає побудувати чітку картину заселеності мікрорегіону в період бронзи. Важко говорити про існування в межах сучасної території села населення скіфо-сарматського часу, оскільки відсутні чіткі дані, що вказували б на це. Єдиною на цей час сарматською знахідкою є бронзова шпилька із Розгребиної могили, що знаходиться неподалік селаВовкодав С. М., Юрченко О. В. Вказана праця. — С.63-66..
Наступним етапом збільшення концентрації населення в околицях сучасного села став пізньоримський час. Цей період відзначився щільною заселеністю обох берегів р. Броварки в межах мікрорегіону. Близько п'яти пам'яток містять ліпну кераміку київської культури або кружальну черняхівської культури.
Значно простіше складається ситуація з періодом Київської Русі. Археологічні розвідки останніх років дозволив локалізувати в околицях с. Лецьки два селища давньоруського часу, розміщені на відстані 2 км одне від одного. Обидві пам'ятки розташовані на пологому лівому березі р. Броварки. Інший, правий берег річки, очевидно, був заселений компактними групами (родами) напівкочових тюркських племен, у даному випадку — берендеями, що виконували подвійну функцію: окрім догляду за княжими табунами коней, вони заповнювали території, що вважалися небезпечними в плані оборони від нападів половців.
Таке географічне розміщення згаданих селищ дозволяє зробити припущення про входження їх поряд із селищем та городищем (літописне м. Воїн) в межах с. Вінинці в оборонну систему Переяславля Руського в межиріччі Трубежа-Супою (комплекс, створений городищами в сс. Гайшин, Ташань, Вінинці, Циблі; «Змійовими» валами та заселенням торками і берендеями районів, небезпечних від половців).
У другій чверті XIII ст. поселенські структури даної території, були знищені внаслідок вторгнення монгольського війська. Складно говорити про існування тут будь-якого населення в післямонгольський час, оскільки відсутні археологічні та писемні свідчення цьому. Враховуючи факт присутності с. Лецьки на картах Боплана, як сформованої адміністративної одиниці з достатньо великою кількістю жителів, очевидно, час виникнення села слід віднести до кінця XVI-початку XVII ст. Що й підтверджується виразним керамічним матеріалом. На даний момент, давнім його центром слід вважати територію в трикутнику ур. Переходенка — ур. Шкільний Двір — куток Буряківщина. Незважаючи на значний вік даного населеного пункту, більшість його мікротопонімів, що дійшли до наших днів, мають топооснову, сформовану в пізніші часи. Зрозуміло, їх назви виникали протягом різних хронологічних періодів, що дозволяє отримати певну історичну інформацію, закладену в цих топонімах. Пропоновані нижче назви (мікротопоніми) добре розкривають як сам процес топонімізації, так і характерні ознаки часу його реалізації.
Мало Михайлівську церкву
Є на карті 1812 року
В селі Лецьки станом на 1926 рік нараховувалося 237 дворів та проживало 1772 мешканці. В 1930 році створений колгосп «Соцперебудова». При цьому було розкуркулено 5 заможних селянських родин. Загальна кількість померлих від голоду по Лецьківській сільській раді (села Лецьки, Віненці, Пологи-Чобітьки) — 1265 чол. В с. Лецьки — 456 чол. Померлі від голоду були поховані на сільському кладовищі. З ініціативи сільської ради на кладовищі встановлено дерев'яний хрест в пам'ять жертвам Голодомору 1932—1933 років.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська84499.18%російська70.82%Усього851100%
Топоніми с. Лецьки 1. Береги — прибережна територія лівого берега р. Броварка на південний схід від села. Фактично від Гребельки до крайніх садиб с. Пологи-Чобітки (старі). Назва походить від слова «берег». Незважаючи на рівнинний, степовий ландшафт обох берегів річки, місцеве населення завжди протиставляло лівий (ур. Береги) правому (ур. Солонці). У східній частині урочища виявлено пам'ятку з матеріалами неоліту, енеоліту, ранньої бронзи, культури багатоваликової кераміки (далі КБК), білогрудівської, київської і черняхівської культур, давньоруського та пізньосередньовічного часів.
2. Беренда (Баранівщина) — розташована в східній частині села. Назва кутка — це типовий етнотопонім, що походить з давньоруського часу, від найменування так званих, літописних «своїх поганих» — напівкочових тюрків берендеївКолибенко О. В., Колибенко О. В. Давньоруські топоніми Переяславщини // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький: Золоті литаври, 2002. — Вип.13. — С. 137.; Вовкодав С. М., Юрченко О. В. Давньоруські пам'ятки басейну р. Броварки на Переяславщині // Середньовічні старожитності Південної Русі-України: Тези доповідей Третьої Міжнародної студентської наукової археологічної конференції. — Чернігів, 2004. — С.14.. Очевидно, саме вони, знаходячись на службі в переяславських князів крім функцій прикордонної сторожі, займалися випасом князівських табунів. Враховуючи зручні для такого роду занять природно-географічні умови околиць с. Лецьки з яскравими рисами степового ландшафту, дане припущення здається досить ймовірним. Можливо в минулому, етнотопонім стосувався ширшої території правобережжя р. Броварка, а до наших днів «дожив» у вузькому значенні — в назві сільського кутка. Інша, пізніша назва — Баранівщина, була сформована на основі прізвища роду Баранів, представники якого проживають в його межах й нині. Зокрема в 1763 р. сільським отаманом зафіксовано Данила БаранаАброскін П., Кривошея В., Стасенко О. Київщина козацька: люди і долі. — К.: Вид. дім «Стилос», 2004. — С.47. Археологічні розвідки даної території не проводилися, лише в східній частині знайдено матеріал епохи середньої бронзиВовкодав С. М., Юрченко О. В. Вказана праця. — С.64..