Горгій () — діалоговий твір грецького філософа Платона. Названий за іменем софіста Горгія, з яким вступає в розмову Сократ. Також у бесіді беруть участь , Херефонт і Пол.
Зміст Зміст — вигадана, літературна бесіда. Учитель Платона Сократ дискутує з відомим оратором Горгієм фон Леонтіноєм, на честь якого названо діалог, а також його учнем Полосом і знатним афінянином Калліклесом. Після того, як він прочитав лекцію, Горгій готовий відповісти на будь-які запитання аудиторії. Сократ користується нагодою, щоб поговорити з ним. На першому етапі діалогу Горгій і Полос по черзі дискутують із Сократом. Пізніше Каллікл, кинутий виклик ставленням Сократа, бере на себе роль свого опонента. Перше питання — це питання, який сенс і мета майстерно відпрацьованої риторики Горгія. Виявляється, вона прагне за допомогою лестощів переконати слухачів. Це повинно дати доповідачу перемогу в юридичних чи політичних суперечках. При цьому він вважає, що вона повинна зробити для нього щось добре. Але Сократ заперечує, що риторика може задовольнити це очікування; він думає, що промовець це лише уявляє. Щоб це перевірити, необхідно уточнити, що насправді добре і бажано. Таким чином, дискусія переходить до своєї головної теми — питання правильного способу життя. Думки з цього приводу різко розходяться. Для Каллікла благо є отриманням насолоди, до якого, отже, слід прагнути всіма підходящими засобами; етичні та правові проблеми не мають значення. Сократ протистоїть цьому своїм філософським переконанням, згідно з яким краще терпіти несправедливість, ніж чинити несправедливість, оскільки вчинена несправедливість завдає найбільшої психологічної шкоди винному. З його точки зору, добро і досконалість засновані на правильному, природному порядку, який людина має зберігати як у суспільстві, так і в своїй душі. Порядок душі вимагає, щоб хаотичні бажання були підпорядковані владі розуму. Ті, хто контролює себе, доброчесні, тому діють правильно і ведуть успішне життя. Він досяг стану евдемонії («блаженства»). Для цього потрібні не риторичні навички, а скоріше філософська проникливість. Згоди не досягнуто. Сократ не може ні переконати своїх співрозмовників, ні їм спростувати його аргументи. Горгій, Полос і Каллікл йдуть на деякі поступки, але по суті кожен дотримується своєї точки зору. Сократ з'ясовує в якому мистецтві () сильний Горгій і отримує відповідь, що в риториці (449а). Далі Сократ дізнається, що предметом риторики є мови ( — 449e). Проте далі він дивується, оскільки мова присутня в кожному мистецтві. Далі співрозмовники з'ясовують, що риторика — це мистецтво переконання.
Сократ демонструє, що риторика в розхожому поданні беззмістовна. По суті, вона виявляється тінню державного мистецтва (463e), оскільки зазвичай оратори ведуть мову про справедливість ( — 460b). Оратори, що нехтують справедливістю, схожі на тиранів. Сократ спростовує уявлення про те, що сила є благом, оскільки в цьому випадку благом володіли б убивці і змовники.
Наприкінці діалогу Сократ вчить про загробну відплату, коли праведники потрапляють на Острови блаженних, а лиходії в Тартар (523b), де деякі тирани (Сізіф, Тантал) приречені на вічні муки. Цей аргумент дозволяє Сократу довести тезу, що краще терпіти несправедливість, ніж її творити. Крім того, Сократ доводить, що несправедливість гірша від смерті, яка є відділенням душі від тіла.
Місце, час та учасники Дебати відбуваються в Афінах у домі Каллікла. Чітке датування вигаданого сюжету неможливе, оскільки хронологічно релевантна інформація в діалозі є суперечливою. Очевидно, Платон щедро використав у цьому відношенні свою літературну свободу. Згідно з одним коментарем, розмова, здається, відбулася в 405 році до нашої ери. е., але інші місця вказують на більш ранній час. Згадується, що цар Архелай I лише нещодавно правив Македонією. Цей правитель не раніше 414 р., ймовірно, 413 р. до н.е. прийшов до влади. З іншого боку, кажуть, що Перікл († 429) нещодавно помер. У будь-якому випадку дискусія припадає на період Пелопоннеської війни. Помітні анахронізми, очевидно, навмисні, вони мають на меті нагадати читачеві про вигаданість тексту.
Співрозмовниками Сократа є Горгій, Полос, Каллікл і Хаірефон. Горгій, Полос і Хаірефон, безсумнівно, історичні особи. Те, що Каллікл насправді жив, у минулому часто сумнівалися, але зараз вважається вірогідним. Горгій і Полос прийшли з осілої грецької частини Сицилії. Батьківщиною Горгія був Леонтіной, нинішній Лентіні, містом Полоса був Акрагас, нинішній Агрідженто. Горгій, знаменитий оратор і вчитель риторики, прибув у 427 році до нашої ери до Афін. Там він викликав фурор своєю надзвичайною красномовністю, а його стиль задав тенденцію. Іноді його зараховують до софістів, тодішніх мандрівних вчителів, які навчали молодь вищого класу знанням, які вважалися корисними за плату. Однак у дослідженнях викликає суперечки, чи стосується це позначення Горгія. За словами Платона, його учень і супутник Полос на момент діалогу був ще молодим і недосвідченим, але вже написав підручник з риторики. Підручник дійсно існував, Аристотель цитував його. Каллікл, господар Горгія, був молодим, аристократично налаштованим афінянином знатного походження з політичними амбіціями. Згідно з оповіданням Платона, він був освіченим, цінував мистецтво говорити і мав певну компетенцію у філософському дискурсі. Але як тверезий прагматик і технік влади, він зневажав філософів, а також софістів, бо бачив у них невмілих балакунів. Хаірефон був однолітком, другом і учнем Сократа і був захоплений його філософією.
Погляди діалогової фігури Платонового Горгія значно відрізняються від поглядів вчителя історичної риторики. У діалозі Платонів Горгій, який, очевидно, вже в похилому віці, охоче приймає чужий йому філософський дискурсивний метод Сократа. Виявляється, він не відповідає його вимогам. Його молодий, підігрітий учень Полос, незважаючи на свою недосвідченість, готовий вести суперечку з Сократом, щоб полегшити стомленого Горгія. Як і його вчитель, він постає з яскраво вираженою самовпевненістю, яка властива деяким фігурам, особливо софістам, у діалогах Платона і яка іноді видається зарозумілою. Таке ставлення контрастує з зовні скромним стилем Сократа, який неупереджений і бажає вчитися, але не приховує зневаги до риторики та софістики. Каллікл спочатку стримався, але потім енергійно втрутився і виявився найжорсткішим, найпослідовнішим противником сократівської етики. У своїх політичних поглядах Платонова «Калікл» амбівалентний; з одного боку, він зневажає моральні уявлення слабких і виступає за необмежене правління сильних, що свідчить про олігархічні чи тиранічні настрої; з іншого боку, він приймає демократичну систему і хоче зробити в ній кар'єру, адаптуючись до настроїв натовпу. Хаірефон — фігура маргінальна, він не бере участі у філософській дискусії.
Ведення бесіди У «Горгія» Платон вводить сократівський спосіб ведення бесіди, який тісно пов'язаний з відповідним світоглядом і способом життя. Сократівський діалог має бути спільними зусиллями тих, хто бере участь, щоб отримати знання, у поєднанні з постійною готовністю бути інструктованим і виправленим. Нестримність, конструктивне цілепокладання, філософська проникливість і хороший спосіб життя – це єдине ціле. За цим стоїть наполегливе бажання вдосконалювати себе та інших. Однак також вражає суворість, з якою Платоновий Сократ засуджує й виступає проти думок, поглядів і діяльності, які він вважає шкідливими. Таким чином він значною мірою сприяє конфронтаційному настрою.
Незважаючи на його вражаючі зауваження, Сократ, здається, в кінцевому підсумку не досяг успіху. Його співрозмовники схиляються перед логікою його висновків, якій навряд чи можуть протистояти, але відмовляються миритися з наслідками, які виникають для повсякденного життя. Ви слухаєте його з ввічливості чи цікавості, а не зі щирого інтересу до пошуку істини. Каллікл, який зробив найплідніший внесок у формулювання й обгрунтування антисократичної позиції, майже не бере участь у змісті дискурсу на завершальній фазі, хоча й продовжує триматися за свою думку. Він з огидою відсторонився від суперечки і дає Сократу говорити, щоб розмова, від якої він більше нічого не очікує, завершилася якнайшвидше. Він більше не реагує на останні зауваження Сократа - міф і пов'язане з ним звернення.
Як і в інших творах Платона, Сократ виступає в «Горгії» як рішучий прихильник фактичних аргументів, спрямованих лише на знання та етичне вдосконалення. Він критикує звичку підозрювати та ображати людей, які думають інакше, через особисту чутливість із сумнівними мотивами. Тим не менш, Полос і Каллікл звинувачують його саме в безпредметній поведінці, яку він так рішуче відкидає. Полос звинувачує його в прагненні, заради радості спростування, довести Горгію протиріччя, до якого він сам його привів. Каллікл звинувачує його в витонченості та праведності. Тож Сократ не може переконати обох у чистоті своїх намірів. Спільне філософське починання не реалізується.
Філософські результати Як і в інших діалогах Платона, сучасна філософська дискусія обертається навколо остаточності аргументів Сократа. Неодноразово вказувалося на логічні недоліки. Вони включають неправильне застосування загального принципу до окремого випадку, кругові міркування та помилкове припущення, що логічна обґрунтованість твердження є результатом мовної форми.
Якість аргументів, якими Платонів Сократ намагається спростувати припущення трьох своїх співрозмовників, у дослідженнях оцінюється по-різному. Питання полягає в тому, чи є в Горгія невизнані помилки чи в якій мірі, і чи могли б опоненти Сократа в дискусії уникнути спростування, якби вони не висловили певних тверджень або відмовилися погодитися з певними тезами Сократа.
З Горгієм суперечать, чи міг він підтримувати послідовну позицію з відмовою від твердження, що він також був учителем справедливості, чи навіть без цієї відмови. Одна з обговорюваних гіпотез полягає в тому, що фатальна помилка, яка змусила його суперечити самому собі, — це його перебільшене зображення сили риторики. Джеймс Дойл пояснює невдачу Горгія тим, що він вступив у дебати, не маючи чіткого уявлення про співвідношення між риторикою та етикою. Бред Леветт каже, що Сократ Платона перехитрив учителя риторики. Для цього він використав риторичну стратегію, яка була частиною власного репертуару Горгія. Таким чином, діалог пропонує пародію на мистецтво переконання Горгія.
Георгій Клоско розглядає позицію Каллікла. Він приходить до висновку, що вона має значні недоліки і що Каллікл міг би краще захистити свій аморалізм, якби не пов'язав його з крайнім гедонізмом. Чарльз Х. Кан поділяє цю думку, але вказує, що вибірковий гедонізм, який встановлює та виправдовує ієрархію пожадливостей, у поєднанні зі світоглядом Каллікла також був би проблематичним і вразливим.
Також є спірним, чи є обґрунтованою парадоксальна теза Сократа про те, що сильні насправді безсилі через своє невігластво.
Річард МакКім зазначає, що, згідно з «Сократом» Платона, правильне розуміння чинити несправедливість і страждати від неї вже приховано в кожній людині. Метою філософського діалогу є усвідомлення цього латентного знання. Це трапляється, коли Сократ демонструє своїм співрозмовникам, що сором заважає їм послідовно відстоювати свої позиції. Цей сором виявляє справжнє ставлення душі. Це не, як вважає Каллікл, результат соціальної обумовленості, що суперечить природі, а ознака знання, прихованого в душі. Це показує вже існуючу етичну орієнтацію. Визнати це в ході дискусії важливіше, ніж жорсткість аргументів.