Каталонія — історична область у Південно-Західній Європі, яка сформувалася на базі кількох графств Іспанської марки Каролінзької імперії на сході Піренейського (Іберійського) півострова у часи Карла Великого. До середини XVII ст. зберігала свою цілісність, коли за Піренейським договором 1659 року була розділена між Іспанським і Французьким королівствами. У теперішній час Каталонія є автономною спільнотою у складі Іспанії.
Етимологія
Топонім Каталонія вперше зустрічається XII ст. у період феодальної роздробленості на території Іспанської марки. Він з'явився на Піренейському п-ві в добу протистояння християнських держав мусульманським завойовникам.
У період феодалізму у Каталонії васал власника феоду називався кастла́ (), тобто володар замку, від чого, за цією версією, і походить назва КаталоніяВ українській існує однокореневе слово каштелян.. Інше можливе тлумачення слово кастла — не володар, а просто мешканець замку. Також відомо, що вже у XII ст. латинське слово cathalani означало як каталонців, так і жителів (або володарів) замківЗа припущеннями дослідників, від однокореневого слова касті́льйо (зáмок, ) походить також топонім централізуючої іспанської провінції Кастилії..
За іншою версією, слово Каталонія є похідним від самоназви германського племені вестготів, які захопили ці землі під час розпаду Римської імперії (з V ст. до 718 р.). За цією версією назва Каталонія походить від слова Gotholàndia або Gotalàunia — «земля ґотів» (латинізоване Gothland): франки часто називали території на південь від Піренеїв «ґотськими землями».
Існує також версія яка пов'язує слово Каталонія з арабською назвою замку у м. Монсон у провінції Уеска в Автономній області Іспанії Арагоні: арабською він називався Калат-Талунія, і нібито саме цю назву араби перенесли на всі території, розташовані на схід від цієї місцевості, тобто на сьогоднішню Каталонію.
Історична Каталонія
Каталанські країни
Історична Каталонія (див. мапу 1.) складається з автономної області Каталонія в Іспанії (див. мапу 2.) і Північної Каталонії у Франції, яка відповідає французькому департаменту Східні Піренеї. Історія Каталонії, починаючи з середини XVII ст., тобто поділу історичного регіону, стосується переважно земель сучасної Автономної області Каталонія в Іспанії.
Каталонія є етнічною територією каталонців — західно-романського народу, формування якого вчені відносять до середньовічного періоду Іспанської Марки
Ще один каталонський топонім, як історичний, так і сучасний, — Каталонські землі ( див. мапу 3.). Маються на увазі ті середземноморські території, які у Середньовіччі входили до Арагонського королівства, і де у теперішній час поширена каталанська мова (іноді радикальні каталонські історики ці «Каталанські країни», де населення переважно не має каталонської національної ідентичності, також іменує Каталонією)
Періодизація історії Хронологічна періодизація каталонської історії в цілому збігається з усталеною у всесвітній, зокрема, європейській, історії. В історії Каталонії виділяють такі основні історичні періоди:
Доісторична епоха — характеризується археологічними знахідками на території Каталонії решток примітивної людини, зокрема попередника неандертальця, рештки епохи палеоліту (середнього і пізнього), мезоліту; неолітичні стоянки первісних людей; триває до настання бронзової доби (1200-і рр. до н. е.). Давня історія — охоплює іберійський період історії Каталонії (2 —1 тис. до н.е), фінікійську, давньогрецьку і карфагенську колонізацію (з кінця 2 тис. — до II ст. до н.е) і римське панування на каталонських землях з II ст. до н. е. до вестґотської навали на поч. V ст. н. е. Каталонське Середньовіччя — період вестготського панування (V — поч. VII ст.ст.), боротьби з мусульманською навалою, становлення й унезалежнення Барселонського графства як осередку формування каталонської незалежності (сер. VII — сер. ХІІ ст.ст.) і Арагоно-Каталонська федерація (1137—1469 рр.). Новий час — Каталонія у складі централізованої Іспанської морської імперії (сер. XV — кін. XVIII ст.ст.): втрата рештків автономії в результаті Війни за іспанську спадщину (1714 рік). Новітній час — Каталонія під французьким управлінням як наслідок Наполеонівських війн (1808—1814); капіталістичні перетворення в Іспанії (карлістські війни, революція, багатопартійність і робітничий рух) 1830—90 рр.; зародження і розвиток каталонського націоналізму. XX століття — сучасність — Франкістська диктатура (1939—1975 рр.); відновлення каталонської автономії (1977), сучасне політико-економічне становище Каталонії.
Попри значну сучасну історичну літературу, в тому числі і каталаномовну, найбільш авторитетним і солідним дослідженням з історії Каталонії (до сер. XIX ст.) залишається 11-томне видання каталонського історика, політичного діяча і поета XIX ст. В. Балаге () «Історія Каталонії» (), видане у 1885-86 р.р. у Мадриді іспанською мовою.
Доісторична епоха
Перші поселення доісторичної людини на території сучасної Каталонії датуються початком середнього палеоліту. Найстаріші рештки людини-попередника неандертальця, що жив бл. 200 тис. років тому, були відкриті в околиці містечка Баньолас району Пла-да-л'Астань, хоча серед вчених нема єдності у визначенні віку кісток баньоласької людини.
Інші важливі рештки доісторичної людини знайдені археологами у печерах Мульєт () біля Саріньї та Кау-дал-Дук (), розкопках у Форн-д'ан-Суґраньяс (), а також примітивних прихистках Румані () та Агут ().
У пізньому палеоліті доісторична людина проживала у Раклау-Бібе (), печерах Арбреза () і Бора-Ґран-д'ан-Каррерас (, муніципалітет Сарінья) і Кау-да-лас-Ґожас , муніципалітет Сан-Жулія-да-Раміс.
З часів мезоліту (8 тис. — 5 тис. років до н. е.) збереглися такі стоянки первісної людини: Сан-Ґрегорі біля міста Фалсет () і Ал-Філадо біля міста Марґалеф (). Неоліт на території Каталонії розпочався приблизно 4,5 тис. років до н. е., не зважаючи на те, що рівень осілості у цій зоні був значно менший у порівнянні з сусідніми територіями. Наявність лісів сприяла тому, що полювання та збирання лишалися основним заняттями місцевого населення. Головними неолітичними стоянками у Каталонії є Фунмажо () у л'Асплуга-да-Франкулі, печера Толь () у Мура (), печери Ґран () і Фреза (), масив Монсаррат (), а також прихистки в Ал-Кугулі та Ульдаконі.
Перші речі зроблені з міді фіксуються тут у період з 2500 до 1800 років до н. е. Бронзова доба датується періодом від 1800-х до 700-х років до н. е. Бронзова доба збігається у часі з прибуттям індоєвропейського населення кількома хвилями, починаючи з 1200-х років до н. е., і появою перших поселень міського типу. Починаючи з середини VII ст. до н. е. на землях Каталонії починається залізна доба.
Давня історія
Іберійці
Іберійці — народи, які заселяли Іберійський півострів та сусідні території, як вважають вчені, вже у 2-му тис. до н. е. Дослідники твердять, що на протокастильців, тобто тодішнє іберійське населення внутрішніх районів сучасної Іспанії, значно вплинув кельтський компонент — фактично сформувалась кельто-іберійська спільнота, натомість на етногенез протокаталонців (а також валенсійців і арагонців) вплив з боку кельтів був менший (див. мапу 4.) .
З VI століття до н. е. свідчення про іберійців надають античні автори — Гекатей Мілетський, Руф Фест Авіен, Геродот, Страбон.
До іберійських племен, які проживали на територіях сучасних каталанських країн, належать сордони (район сучасного Перпіньяна), серетани (сучасний район Сарданья на кордоні Франції та Іспанії), айреноси (сучасний район Баль-д'Аран), андосіни (район сучасної Андорри), аусетани (район сучасної Жирони), індіґети (район Люрет-да-Мар), кастеллани (район м. Сан-Жуан-да-лас-Абазесас), яксетани (північний кордон Каталонії та Арагону), лаеатани (м. Барселона), коссетани (м. Таррагона), іллерґи (м. Льєйда), лацетани (Центральна Каталонія), барґузії (р. Сайарра), суессетани (Центральний Арагон), седетани (Південний Арагон), ілеркавони (Південна Каталонія та Північна Валенсія), едетани (м. Валенсія), контестани (частково Валенсія і Мурсія) та елізики (південь Ланґедоку, північніше від сордонів) — див. мапу 4..
Усі названі вище народи, а також інші ібери та кельто-ібери і лузітани говорили кількома близько спорідненими іберійськими або палеоіспанськими мовами (іберійською на узбережжі Середземного моря, кельтіберійською у центральній частині сучасної Іспанії, тартеською або південнолузитанською на півдні сучасної Португалії та у сучасній Андалузії, лузитанською в центральній Португалії та аквітанською на території сучасної Наварри) — див. мапу 5..
Культура іберійців — мегалітичного типу.
Колонізація узбережжя фінікійцями, греками і карфагенянами
Починаючи з 1100 року до н. е. починається прибуття фінікійських переселенців на середземноморське узбережжя Іберійського півострова, насамперед в Андалусію.
З VIII ст. до н. е. у Каталонії, як і по всьому іберійському узбережжю, з'являються грецькі колонії, зокрема, Родіс (зараз Розас) і бл. 580 року до н. е. Емпоріон (, , зараз муніципалітет л'Аскала на 35 км південніше від французького кордону). Ці колонії засновувались переважно вихідцями з грецького царства Іонія. Поява грецьких колоній на узбережжі Середземного моря сприяла розвитку регіону, стимулювала поширення сільського господарства і пожвавлення торгівлі, як морської, так і внутрішньої. Грецькі колоністи принесли з собою навички деяких ремесел і господарської діяльності. Серед артефактів цього періоду, що знайдені археологами, чудові грецькі мозаїки, керамічні вироби, зокрема, амфори, і срібні монети, які карбували як у Родісі, так і в Емпоріоні.
У наступні століття, з VII ст. до н. е. просуванню грецьких колоністів завадили карфагеняни, які деякий час утримували контроль над цією частиною Середземномор'я. «Каталонською» колонією-форпостом Карфагена став заснований у 654 році до н. е. Ібусім (, , сучасна Ібіса на однойменному острові).
Римська колонізація
У 269 р. до н. е. річка Ебро стала першим військовим кордоном між Карфагеном та Римом. Після захоплення м. Саґунтум, яке було спільником Рима, військами Ганнібала у 218 р. до н. е., розпочалася Друга Пунічна війна. Територія сучасної Каталонії слугувала римлянам тилом, у якому вони створили мережу міст.
Однією з двох римських провінцій, створених у 197 році, яка включала в себе територію сучасної Каталонії, стала провінція Ближня Іспанія (), південніше розташовувалася провінція Далека Іспанія — див. мапу 6.
Після проголошення Августом Римської імперії, яка прийшла на зміну Республіці 13 січня 27 р. до н. е., було проведено адміністративну реформу, за якою обидві іспанські провінції перетворилися на три: Тарраконенсіс, до якої входили землі сучасної Каталонії, Лузітанія та Бетика (див. мапу 7.).
У ІІІ ст. Римська імперія через внутрішні причини переживає значну кризу, яка сильно позначилась і на римських провінціях, зокрема, розташованих на Піренейському півострові. Але саме зовнішній чинник спричинив до наступного послаблення і остаточного занепаду імперії. Навала гунів під орудою Аттіли у Центральній Європі у 2-й пол. IV ст., які дісталися навіть Галлії і загрожували Риму, призвела до вторгнення германських племен вестґотів (візіґотів) до Римської імперії. Вестготи швидко просувалися теренами ослаблої імперії, фактично не зустрічаючи опору. Відтак, у 410 р. пав Рим, а вже у 415 році — Барсіно (Барселона). Нашестя германських племен знаменувало швидкий кінець Римської імперії — у 476 р. останній імператор Західної Римської імперії Ромул ІІ Август зрікся престолу.