Політична історія світу — історія різних політичних держав. Протягом історії політичні утворення розширилися від базових систем самоврядування та монархії до складних демократичних і тоталітарних систем, що існують і сьогодні. Паралельно політичні системи розширилися від туманно визначених меж до національних певних кордонів, що існують по сьогодні.
Доісторична епоха Першими формами соціальної організації людей були сім'ї, які жили в первісних стадах як мисливці й збирачіFukuyama, Francis. (2012). The origins of political order : from prehuman times to the French Revolution. Farrar, Straus and Giroux. p. 53. ISBN 978-0-374-53322-9. OCLC 1082411117..
Після переходу до сільського господарства приблизно в той самий час (7000—8000 р. до н. е.) у різних частинах світу людські суспільства почали переходити до племінних форм організаціїFukuyama, Francis. (2012). The origins of political order : from prehuman times to the French Revolution. Farrar, Straus and Giroux. p. 55. ISBN 978-0-374-53322-9. OCLC 1082411117..
Є дані про зв'язки між різними племенами, а також про Holslag, Jonathan, author., A political history of the world : three thousand years of war and peace, p. 26, ISBN 978-0-241-38466-4, OCLC 1080190517. Це могло бути спричинено крадіжкою худоби чи посівів, або конкуренцією за ресурси та статусHolslag, Jonathan, author., A political history of the world : three thousand years of war and peace, ISBN 978-0-241-38466-4, OCLC 1080190517.
Давня історія Ранній розподіл політичної влади визначався наявністю прісної води, родючого ґрунту та помірним кліматом у різних місцяхHolslag, Jonathan, author., A political history of the world : three thousand years of war and peace, pp. 24–25, ISBN 978-0-241-38466-4, OCLC 1080190517. Усе це було необхідним для розвитку високоорганізованих суспільств. Першими були імперії Стародавнього Єгипту та Месопотамії. Менші царства існували в Північно-Китайській рівнині, Індо-Гангській рівнині, Середній Азії, Анатолії, Східному Середземномор’ї та Центральній Америці, тоді як решта людства продовжувала жити невеликими племенами. І Єгипет, і Месопотамія змогли скористатися перевагами своїх великих річок зі зрошувальними системами, що забезпечило вищу продуктивність сільського господарства і тим самим забезпечило приріст населення.
Близький Схід і Середземномор'я
Першими були держави раннього династичного Шумера та раннього династичного Єгипту, що виникли з періоду Уруку та Доісторичного Єгипту приблизно в 3000 р. до н. е. Ранній династичний Єгипет знаходився навколо річки Ніл на північному сході Африки, Ніл і райони, де існували оази, обмежовували королівство. Верхній та Нижній Єгипет були об’єднані приблизно в 3150 р. до н. е. Фараоном Менесом. Однак у країні тривала політична конкуренція між Мемфісом та Фівами. Геополітичне середовище єгиптян було оточене Нубією в менших південних оазисах Нілу, до яких не можливо було дістатися на човні, а також лівійськими полководцями, що перебували в оазах навколо Бенгазі, і нападниками із Синаю та моряHolslag, Jonathan, author., A political history of the world : three thousand years of war and peace, pp. 34–35, ISBN 978-0-241-38466-4, OCLC 1080190517.
Месопотамське панування Месопотамія розташована між великими річками Тигр та Євфрат, де першою політичною силою в регіоні була Аккадська імперія, що утворилася приблизно в 2300 р. до н. еHolslag, Jonathan, author., A political history of the world : three thousand years of war and peace, pp. 39–40, ISBN 978-0-241-38466-4, OCLC 1080190517. Пізніше за ними створювалися Шумер, Вавилон та Ассирія. Вони конкурували з царствами гірських районів на північ (Мітанні, Урарту, Елам та Мідія), що стратегічно розташовані над рівнинами Месопотамії. Месопотамці створили перші закони.
Сухий клімат у залізному віці спричинив переполох, оскільки пересування людей чинили тиск на наявні держави, що призвело до катастрофи бронзової доби, серед яких мігрували кімерійці, арамейці, дорійці та морські народиHolslag, Jonathan (2018). A Political History of the World: Three Thousand Years of War and Peace. Penguin Books, Limited. p. 41. ISBN 978-0-241-35204-5.. Вавилон так і не оговтався після смерті Хаммурапі в 1699 р. до н. е. Після цього Ассирія розросталася за Ададнерарі II. До кінця IX століття до н. е. Ассирійська імперія контролювала майже всю Месопотамію та значну частину Леванту й Анатолії. Водночас Єгипет був ослаблений, врешті-решт розпався після смерті Осоркона II до 710 р. до н. е. У 853 р. ассирійці перемогли коаліцію Вавилону, Єгипту, Персії, Ізраїлю, Араму та десяти інших держав, у цих боях брали участь понад 60 000 військовослужбовців згідно із сучасними джерелами. Однак імперія була ослаблена внутрішньою боротьбою за владу й занепала в десятиліття переполоху, що почалося з чуми в 763 р. до н. е. Після повстань міст та менших королівств проти імперії в 745 році Тіглатпаласар III здійснив державний переворот. Він збільшив армію з 44000 до 72000, його наступник Сеннахеріб — до 208000, Ашурбаніпал максимально підвищив кількість військових (до 300000 осіб). Це дозволило імперії захопити Кіпр, увесь Левант, Фригію, Урарту, Кімерію, Персію, Мідію, Елам і Вавилон.
Перське панування До 650 року Ассирія почала занепадати, оскільки сильна посуха вразила Близький Схід і проти них був утворений союз. Врешті-решт їх замінила Мідійська імперія як головна сила регіону після (605) і (585). Мідійці стали основою для піднесення Перської імперії. Після першої служби васалами під третім перським царем Камбісом I їхня сфера впливу розширилася, а в 553 році перси повстали проти мідійців. По смерті Кіра Великого Перська імперія Ахеменідів сягнула від Егейського моря до річки Інд та Кавказу та до Нубії. Імперія була розділена на провінції, якими керували сатрапи, які збирали податки та, як правило, були місцевими посередниками влади. Імперія контролювала біля третини сільськогосподарських земель у світі та чверть її населення. У 522 р. після смерті короля Камбіза II Дарій Великий отримав владу.
Грецьке панування Через зростання населення Стародавня Греція розпочала колонізацію Середземноморського регіону. Це заохочувало торгівлю, що, своєю чергою, спричинило політичні зміни в містах-державах, коли старі еліти були повалені в Коринфі в 657 році та в Афінах у 632 році. Також було багато війн між містами, включаючи Мессенські війни (743—742; 685—668), Лелантську війну (710—650) та Першу священну війну (595—585). У VII й VI століттях Коринф і Спарта були панівними державами Греції. Зрештою, перша була витіснена Афінами за допомогою морського війська, тоді як Спарта мала сильну піхоту. У 499 році в Іонічному заколоті грецькі міста в Малій Азії повстали проти Перської імперії, але були розгромлені в битві при Ладе. Після цього перси вдерлися на материк Греції в греко-перські війни (499—449).
Македонський король Філіп II (350—336 до н.е.) завоював більшу частину Греції. У 338 році він утворив Коринфський союз, щоб звільнити греків у Малій Азії від персів, напавши в 336 році зі 10 000-ми військових. Після його смерті його син Александр Македонський розпорядився продовжити справу батька й перебрався через Дарданели в 334 році. Після завоювання Малої Азії Александр пішов на Левант, Єгипет і Месопотамію, розгромивши персів під керівництвом Дарія Великого в битві біля Гавгамел у 331 році й поборовши останній опір. Після смерті Александра у Вавилоні в 323 році імперія не мала призначеного наступника. Це призвело до її поділу на чотири: династію Антигонідів у Македонії, династію Атталідів в Анатолії, царство Птолемеїв у Єгипті та імперію Селевкідів над Месопотамією.
Римське панування Римська імперія стала головною в Середземному морі в III столітті до н. е. після перемоги над самнітами, галлами та етрусками за контроль над Італійським півостровом. У 264 р. розпочала Пунічні війни з Карфагеном. У 241 р. було укладено перемир'я, за яким до Сицилії Рим отримав Корсику та Сардинію. У 218 році карфагенський полководець Ганнібал вирушив з Іспанії до Італії, перетнувши Альпи зі своїми бойовими слонами. Після 15 років боїв римляни перемогли його, а потім направили війська проти самого Карфагену, розгромивши його у 202 році. Лише за Другу Пунічну війну втрати Риму становили 100 000 осіб. У 146 році Карфаген був остаточно зруйнований повністю.
Рим потерпав від різних внутрішніх збурень і нестабільності. У 133 році Тіберій Гракх був убитий разом із сотнями прихильників після спроби перерозподілити громадську землю для бідних. Союзницька війна (91—88) була спричинена сусідніми містами, які намагалися забезпечити себе перевагами римського громадянства. У 82 році генерал Сулла захопив владу, поклавши край Римській республіці й ставши диктатором. Після його смерті розпочалася нова боротьба за владу, в Громадянській війні Цезаря (49—46) Юлій Цезар і Помпей воювали за імперію, причому перший переміг. Після вбивства правителя в 44 році між його потенційними спадкоємцями, Марком Антонієм та Августом, останній став імператором, розпочалася друга громадянська війна. Потім це призвело до Pax Romana, тривалого періоду миру в імперії. Напружені відносини між Птолемеївським королівством, Імперією Селевкідів, Парфянським царством та Понтійським царством на Близькому Сході дозволили римлянам розширити території до Євфрату. Під час правління Августа Рейн, Дунай і Сахара стали кордонами імперії. Населення становило близько 60 мільйонів.
Політична нестабільність у Римі зростала. Преторіанська гвардія вбила імператора Калігулу (37—41 н. е.), щоб замінити його на Клавдія (41—53), а його наступник Нерон (54—68) спалив Рим. Однак зовнішня експансія продовжувалась, коли Траян (98—117) напав на Дакію, Парфію та Аравію. Єдиною загрозою була Парфянська імперія. Переселенці почали перетинати кордони імперії. Сухий клімат Середньої Азії змусив гунів переселитися, й в 370 р. вони перетнули Дон і змусили готів за Дунаєм рухатися, що, своєю чергою, призвело до того, що інші германські племена захопили римські кордони. У 293 році Діоклетіан (284—305) призначив трьох правителів для різних частин імперії. Офіційно її розділив у 395 р. Феодосій I (379—395) на Західно-Римську та Візантійську імперії. У 406 р. північний кордон першої захопили алемани, вандали та свеви. У 408 р. вестготи ввійшли в Італію, а потім у 410 р. пограбували Рим. Остаточний розпад Західної Імперії відбувся в 476 р., коли скинули Ромула Августа (475—476).
Індійський субконтинент
Індська цивілізація була побудована навколо річки Інд у 2500 р. до н.е., розташована на території сучасних Індії, Пакистану та Афганістану. Межі цивілізації розширилися на 600 км від Аравійського моря. Міста Мохенджо-Даро та Хараппа цієї цивілізації були покинуті приблизно в 1900 р. до н. е., і потім ніхто їх не зайняв.
Держави почали формуватися в VI столітті до нашої ери разом з Магаджанападами. З шістнадцяти таких держав виникли чотири найвпливовіші: Кошала, Маґадга, Ваца й Аванті, а Маґадга панувала з-поміж цих держав до середини V століття. Потім Маґадга перетворилася в імперію Нанда під керівництвом Магападми Нанди (345—321), простягаючись від Індо-Гангської рівнини до Гіндукушу та плато Декан. Однак імперію завоював Чандраґупта Маур'я (324—298), перетворивши її на імперію Маур'їв. Він стримав вторгнення Олександра із Заходу й отримав контроль над гірськими перевалами Гіндукушу за мирним договором, підписаним у 303 р. На час правління його онука Ашока імперія простягалася від гір Загрос до річки Брахмапутра. Населення імперії складало від 50 до 60 мільйонів, керувалося системою провінцій, якими керували губернатори-князі, зі столицею в Патні.