Піяле-паша ( 1515—1578) — видатний османський адмірал. Походив з християнської родини шевця угорської або хорватської національності. Підібраний османами в дитячому віці на території Угорщини «голим та хворим», зробив неймовірну кар'єру і досягнув посади другого візира, третьої по значущості посади в Османській імперії після султана і великого візира. Його дуже цінував і любив Сулейман I Пишний, який одружив його зі своєю онукою, дочкою свого сина і спадкоємця — Селіма II.
Чотирнадцять років займав пост капудан-паші (головнокомандувача військово-морського флоту імперії). Командував османським флотом в битві при Джербі, де розгромив об'єднаний європейський флот. Був командувачем османським флотом під час Великої облоги Мальти, де неузгодженість дій з Мустафа-пашею, що очолював сухопутні сили, призвела до поразки та відступу. Підкорив Хіос і очолював флот під час підкорення Кіпру. На честь Піяле-паші названо декілька кораблів ВМФ Туреччини.
Походження У вакуфній грамоті Пертева-паші, в якій Піяле-паша вказаний свідком, він записаний як «Піяле бін Абдурахман». Відомо, що мати Піяле була християнкою, і залишалася такою, коли Піяле, що став вже капудан-пашею перевіз її до Стамбулу.
Однозначної думки про національність Піяле-паші немає. Герлах, що перебував в Стамбулі в 1573—1578 роках священником при австрійській місії, називає його сином хорвата-шевця з Угорщини (з Тольна). Більшість джерел сходиться в тому, що Піяле дитиною був підібраний на території Угорщини і привезений до Стамбула після битви при Могачі в 1526 році. 1573 року венеційський посол Андреа Бадоаро доповідав венеційському сенату, що «Він був знайдений в канаві біля кордонів Угорщини хворий і кинутий під час експедиції султана Сулеймана». а венеційський посол Костянтино Гардзоні вказував, що «Піяле був виявлений собаками султана Сулеймана в канаві, коли він проходив в перший раз в Угорщині, і він був голий і хворий». Однак вважає його хорватом. Йозеф фон Гаммер не визначився в цьому питанні і називає Піяле-пашу то хорватом, то угорцем — «хорватом Піяле» , «Піяле-пашею угорцем або хорватом» , «угорцем за народженням» .
Кар'єра
Початок служби Піяле отримав освіту в Ендеруні. Закінчивши Ендерун в 1547 році, отримав звання капиджі-баші (начальник внутрішньої охорони султанського палацу).
У 1554 році він став санджак-беєм Галліполі і капудан-пашею (головним адміралом флоту Османської імперії). Брав участь в нападі на острови Ельба і Корсика разом з такими видатними адміралами, як Тургут-реїс і Саліх-реїс. У травні 1555 султан Сулейман I послав його на прохання Катерини Медичі, матері короля Франциска II, із завданням допомогти Франції у протистоянні з імперією Габсбургів. Османський флот під керівництвом Піяле-паші з'єднався з французьким флотом біля Пйомбіно і успішно відбив напад, захопивши кілька іспанських фортець на Середземному морі.
Після невдалої спроби захопити саме Пйомбіно і острів Ельбу, у 1556 році Піяле-паша напав на міста Оран і Тлемсен в Алжирі і повернувся зі здобиччю в Стамбул. У наступному році (в травні 1557 року) він повернувся в море з шістдесятьма кораблями, опанував портом Бенезерт (сучасна Бізерта) в Тунісі і до зими патрулював узбережжя Північної Африки, повернувшись до Стамбулу 11 грудня.
Пограбування Балеарських островів
30 грудня 1557 р. король Франції Генріх II написав листа султану Сулейману з проханням про позику коштів, калійної селітри та флоту з 150 галер. Завдяки роботі посла Жана Кавенака де ла Вінья, прохання Генріха II було задоволено і в 1558 році османського флот було відправлено на допомогу ФранціїSetton, Kenneth M., The Papacy and the Levant (1204—1571) (Philadelphia, 1984), p. 698 ff.
Османська армада покинула Константинополь у квітні 1558 року. 13 червня 1558 р., Піяле-паша разом з Тургут-реїсом зайшов в Мессинську протоку і захопив Реджо-ді-Калабрію. Звідти їх флот пройшов до Еолійських островів, Амальфі, Сорренто і Масса-Лубренсе. Вони висадилися у Торре-дель-Греко на узбережжі Тоскани і Пйомбіно, однак не досягнув якихось помітних успіхів, крім пограбування Сорренто, що відносилось до володінь Іспанії на півдні Італії, де османи захопили 3000 полоненихSetton p.698 ff..
У липні османський флот почав напади на Балеарські острови«In 1558, after the battle of St. Quentin, Souleiman I, the old ally of Francis I, had made a diversion useful to France by sending his fleet against Italy and the Balearic Isles, which it ravaged.»: Duruy, Victor, History of modern times: from the fall of Constantinople to the French revolution (New York, 1894), p.237.. Османські сили складалися з 15 000 військ на 150 військових кораблях. Після того, як перший напад на Мао було відбито, османи напали на місто Сьюдадела на Менорці, гарнізон цитаделі якої складав лише 40 солдат«In the middle soars an obelisk commemorating the futile defense against the Turks in 1558, a brutal episode that was actually something of an accident. The Ottomans had dispatched 15,000 soldiers and 150 warships west to assist their French allied against the Habsburg»: Lee, p. 171 ff.. Після декількох днів облоги місто і цитадель впали. Османський флот захопив багату здобич і взяв велику кількість жителів в полон для подальшого продажу в рабство.
У вересні 1558 році вони підійшли до іспанського узбережжя перед нападом на Менорку.
Битва біля острова Джерба
Після пограбування османським флотом Балеарських островів, король Іспанії Філіп II звернувся до папи Павла IV і його союзників в Європі, щоб протистояти Османській загрозі. На папський заклик було утворено союз Генуезької республіки, Великого Тосканського герцогства, Папської області і Мальтійського ордена.
У березні 1560 року союзний іспансько-італійський флот під командуванням Джованні Андреа Доріа, племінника знаменитого генуезького адмірала Андреа Доріа, зібрався в Мессіні. Іспанськими силами командував віце-король Сицилії герцог Медінаселі. На кораблях перебувала армія з 14 тисяч військових. Флот підійшов до острова Джерба біля берегів Іфрикії і захопив її головну фортецю — османський форт Бордж-ель-Кебір. Шейхи острова визнали сюзеренітет іспанського короля і зобов'язалися сплатити йому данину в розмірі 6 тисяч екю. Герцог Медінаселі очікував побачити турків не раніше середини червня, але вже 11 травня османські кораблі з'явилися біля берегів Джерби і з ходу приступили до висадки на острів. Османський флот на чолі з Піяле-пашею подолав відстань від Стамбула до Джерби всього за двадцять днів і застав супротивників непідготовленими. Іспанська командувач залишив на Джербі експедиційний корпус і, відступаючи, повів свої кораблі на північ. Піяле-паша переслідував його і 14 травня в протоці біля островів Керкенна флот християн був знищений. Після цього на Джербу висадився Тургут-реїс на чолі п'ятитисячного війська. З кораблів Піяле-паші висадилося ще сім тисяч чоловік. 31 липня, після двох місяців облоги, форт здався. Піяле-паша доставив в Стамбул близько 5000 полонених.
Тріумфальне повернення флоту в Стамбул описав Ож'є Гіслен де Бусбек, посол імператора Карла V в Османській імперії. 27 вересня сам Сулейман перебував на терасі палацу, що виходить на порт, вшанувавши адмірала при вході флотилії в порт. На юті флагмана були виставлені захоплені в полон Альваро де Санде, генерал Санчо де Левія (командир ескадри Сицилії) і генерал ескадри Неаполя Беренджер Кекеннес. Захоплені в битві європейські галери тягли на буксирі, без щогл і рулів. Через три дні скутих разом трьох видатних полонених провели по вулицях Стамбула від до дивану. Дону Альваро зробили пропозицію стати головнокомандувачем армії проти Персії, якщо він зречеться своєї віри і відмовиться від служби імператору. Він її відкинув і був звільнений з ув'язнення разом з доном Санчо де Левія завдяки клопотанню Гіслена де Бусбек і обіцянці викупу. Перебував в Стамбулі в будинку Гіслена і через 4 роки був викуплений з полону.
Однак, незважаючи на свій тріумф, Піяле-паші з труднощами вдалося уникнути серйозних неприємностей. Бусбек стверджує, що Піяле-паша приховав на Хіосі Гастона, сина герцога Медінаселі, щоб самому отримати за нього викуп. Рустем-паша запідозрив його і за вказівкою Сулеймана почав розшук. Піяле-пашу врятувала своєчасна смерть Гастона від чуми. Гаммер, а також Бусбек підозрюють Піяле в тому, що він якимось чином посприяв смерті юнака.
Облога Мальти
У 1565 році Піяле-паша був четвертим візиром і разом з Тургут-реїсом командував османськими військами при облозі Мальти.
Сулейман звелів:«Я маю намір завоювати острів Мальта, і я призначив Мустафу-пашу командувачем в цій кампанії. Острів Мальта — це штаб-квартира невірних. Мальтійські лицарі вже заблокували маршрут, який використовується паломниками-мусульманами і торговцями в східній частині Білого моря по шляху до Єгипту. Я наказав Піяле-паші взяти участь в поході з Імперським флотом».Великий візир Алі, проводжаючи армаду і дивлячись на Мустафу-пашу і Піяле-пашу, саркастично зауважив:«Ось два пана з розвиненим почуттям гумору, любителі опіуму і кави. Вони вирушають на розважальну прогулянку до островів. Готовий посперечатися, що весь вантаж — це арабські зерна і мак».До моменту підходу противника на острові було приблизно 540 лицарів з зброєносцями, близько 1 000 іспанських піхотинців і ополчення в кількості близько 4 000 чоловік. Османська армія складалася з 40 000 чоловік, і прибула на більш ніж 200 судах (включаючи 130 галер, 30 галеасів і 11 вітрильних суден). Османський флот підійшов до Мальти 18 травня 1565 року. Кораблями командував Піяле-паша, сухопутними військами — Кізілахметлі Мустафа-паша.
23 травня розпочався обстріл форту святого Ельма. Через кілька днів прибув Тургут-реїс, який особисто прийняв командування облогою. Форт протримався 31 день. Коли 23 червня османська армія нарешті пробила собі шлях всередину, то з початкового гарнізону в живих залишилася дрібка людей. Турки захопили всього 9 полонених. Натомість, втрати османів були такі великі (близько 8 000 осіб, включно із самим Тургут-реїсом), що, за словами , Мустафа-паша сказав: «Якщо настільки маленький син так дорого обійшовся нам, то яку ціну ми повинні заплатити за батька?».
Після взяття Форту святого Ельма активність нападників зосередилася на двох укріплених містах — Сенглеа і Біргу. Щоб зайняти нові позиції на південь від їм довелося тягнути всі свої важкі гармати і припаси. Крім того, в день падіння форту святого Ельма до мальтійських лицарів прибуло підкріплення з Сицилії — 1000 осіб, в тому числі 42 лицаря. Після того, як на допомогу до лицарів 7 вересня прибуло ще 9 тисяч осіб, османська армія зняла облогу і відпливла з Мальти . Піяле-паша і Мустафа-паша заздалегідь послали Сулейману повідомлення про невдачу, що, як вважали сучасники, врятувало їх голови. «Тільки зі мною мої армії домагаються тріумфу!» — сказав Сулейман, отримавши звістки про невдачі. Деякі звинувачували в цій невдачі Піяле, інші — сераскіра Мустафу-пашу. Щоб не лякати населення Стамбулу сумним видовищем переможених галер, пошкоджених в боях, Піяле було наказано зайти в порт вночі. В дивані, який відбувся невдовзі після цього, Сулейман не звертався до першого і другого візирів Соколлу-паші і Пертеву-паші, і до решти теж, щоб пом'якшити якось немилість п'ятого візира, сераскіра Мальтійської експедиції, з яким він не розмовляв. Ахмед-паша, бейлербей Румелії був в поході на Софію, коли він дізнався про повернення свого брата сераскіра Мустафи. Серед людей в свиті Ахмеда в якості читальника Корану був майбутній історик Селанікі. Саме з його слів відомо про більшість подій того часу.
Мустафа-паша позбувся і своєї посади і милості султана Сулеймана I, в той час як Піяле-паша зберіг звання капудан-паші і залишився султанським фаворитом.
Хіос