Па́пуа-Нова́ Гвіне́я (, , ) — держава Океанії, у південно-західній частині Тихого океану. Займає східну частину острова Нова Гвінея, Острови Адміралтейства, архіпелаг Бісмарка та частину Соломонових островів. Папуа-Нова Гвінея має сухопутний кордон лише на заході з Індонезією, на півдні країна омивається водами Коралового моря, з півночі та сходу — водами Тихого океану. Столицею держави є місто Порт-Морсбі.
За формою державного устрою Папуа-Нова Гвінея є парламентською конституційною монархією на чолі з британським монархом, представленим генерал-губернатором.
Площа Папуа-Нової Гвінеї становить 462 840 км² при населенні понад 6 млн осібCIA The World Factbook . Основу населення складають меланезійці, папуаси, негрито, мікронезійці та полінезійці. Близько 13 % папуанців проживає у містах. Офіційними мовами держави є англійська, ток-пісін та гірі-моту.
Папуа-Нова Гвінея є аграрною державою: понад 86 % населення країни зайнято у сфері сільського господарства. Основними продуктами аграрного сектора є кава, какао, копра, пальмова олія, каучук, чай тощо. Промисловість у Папуа Новій Гвінеї представлена переважно гірничою промисловістю. На території держави зосереджено родовища золота, міді, молібдену, нафти та природного газу. Грошова одиниця — кіна.
Папуа-Нова Гвінея є членом низки міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, АТЕС тощо
Етимологія Па́пуа — Нова́ Гвіне́я ( (тж. , ), , )Папуа Нова Гвінея // Папуа Нова Гвінея // Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л.: Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7 Папуа-Нова ҐвінеяПокажчик географічних назв світу. — ДНВП «Картографія», 2008. Папуа-Нова ГвінеяДубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — : Знання, 2008. — 839 с.Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 2001. — 416 с. Незале́жна Держа́ва Па́пуа Нова́ Гвіне́я (; Independen Stet bilong Papua Niugini; Independen Stet bilong Papua Niu Gini) — офіційна назва.
Частина сучасної назви країни «Папуа» походить від малайського слова «оранг папува» — кучерявий чорноголовий . Так острів назвав у 1526 році португалець Жоржі де Мінезіш Бутинов Н. А. Народы Папуа Новой Гвинеи (От племенного строя к независимому государству). — СПб.: Петербургское востоковедение, 2000. ISBN 5-85803-146-3. У 1545 році на острів прибув іспанець Іньїго Ортіс де Ретес, який дав йому нову назву «Нова Гвінея», через подібність місцевих тубільців до мешканців африканської Гвінеї.
Південно-східна частина острова спочатку, в 1884—1906 роках називалась Британською Новою Гвінеєю, пізніше, в 1906—1949 роках — Папуа. Північно-східна частина острова була колонією Німеччини й у 1884—1920 роках називалась Німецькою Новою Гвінеєю. Згідно з рішенням Ліги Націй була перейменована на — Територія Нова Гвінея. 1949 року обидві території під контролем Австралійського Союзу були об'єднані в єдину — Територія Папуа та Нова Гвінея. 1972 року територія отримала назву Територія Папуа-Нова Гвінея. Від 1975 року, зі здобуттям незалежності, країна успадкувала об'єднану назву Папуа-Нова Гвінея () History of Papua New Guinea. .
Природа
Папуа-Нова Гвінея є регіоніом зі значним природним розманніттям. Тут поєднуються численні екосистеми суші та моря: великі масиви тропічних лісів, гірські системи й коралові рифи. За рівнем видового різноманіття країна перевершує більшість інших регіонів планети.
Папуа-Нова Гвінея займає східну частину острова Нова Гвінея, архіпелаг Бісмарка (острови Адміралтейства, Сент-Маттайас, Нова Британія і Нова Ірландія), північну частину Соломонових островів (острови Бугенвіль, Бука та атол Тауу), острови Д'Антркасто, Луїзіада (Лонг-Риф, Тагула, Расселл та інші), Тробріан, Вудларк та ін. Загалом понад 600 островів та рифів Ingrid Gascoigne. Geography // Papua New Guinea. Cultures of the World Series. — 2. — Marshall Cavendish, 2009. — С. 7,8. — 144 с. — ISBN 978-0-7614-3416-0. З півночі та сходу узбережжя омивають води Тихого океану, Новогвінейського та Соломонового моря. На півдні — Коралове море та Торресова протока (близько 160 км до острова Моа (Австралія)). Загалом територія країни розташовується південніше екватора до 12° південної широти, між меридіанами 141° та 157° східної довготи.
На заході країна має єдиний кордон суходолом з Індонезією довжиною близько 820 км, що проходить 114-м меридіаном, трохи відхиляючись за течією річки Флай. На півдні має морський кордон з Австралією (їй належать майже усі острови Торресової протоки), на сході з Науру, на південному сході з Соломоновими Островами, на півночі межує з територіальними водами Федеративних Штатів Мікронезії.
Геологія
Папуа-Нова Гвінея належить до одного з геологічно найактивніших регіонів світу. Її територія сформувалася в зоні зіткнення кількох великих і малих літосферних плит, що зумовило надзвичайно складну будову надр, активний вулканізм, часті землетруси та стрімке горотворення.
Острів Нова Гвінея розташований у зоні взаємодії Австралійської літосферної плити, Тихоокеанської плити та кількох менших мікроплит (Бісмарка, Соломонової, Вудларк). Зіткнення та ковзання цих плит призвели до підняття Центрального гірського хребта, який простягається майже на 2000 км через увесь острів. Процеси горотворення тут тривають і нині, що робить Папуа-Нову Гвінею геологічно «молодою» країною.
Гірські породи представлені метаморфічними сланцями й гнейсами, вулканічними породами (андезити, базальти), осадовими товщами, зокрема вапняками, у яких сформувалися масштабні карстові системи з печерами та підземними річками.
На території країни налічується понад 20 активних вулканів, особливо на островах Бісмаркового архіпелагу та в прибережних районах. Найвідоміші з них — Тавурвур, Улавун, Манам. Землетруси різної сили є звичним явищем. Вони відіграють важливу роль у формуванні рельєфу, але водночас становлять серйозну загрозу для населення.
Рельєф
Південне узбережжя рівне, піщане; північне — високе, місцями скелясте.
Більшу частину території країні займають гори заввишки до 4 км (найвища гора острова — Пунчак-Джая, 4884 м, Індонезія). На острові Бугенвіль найбільші висоти до 2743 м. Є активні вулкани, загалом 18. Найбільший із них Гілуве (4367 м). Переважають високі хребти, що тягнуться з південного сходу на північний захід смугою завширшки від 50 до 250 км: Снігові гори, Бісмарка (найвища точка країни — гора Вільгельм, 4509 м), Центральний, хребет Шредера, хребет Мюллера та Оуен-Стенлі (гора Вікторія, 4038 м), останній простежується також на прибережних островах та гірських піках островів Луїзіад. Північні схили гір круті й урвисті, південні пологі, на південь від Центрального хребта утворюють плато Папуа. Багато гірських вершин і деякі ізольовані вулкани підіймаються більш ніж на 3000 м над рівнем моря. На південь від центрального пасма гір — заболочена низовина.
Паралельно центральному пасму гір з Індонезії заходять низькі пасма північних Берегових гір: Бевані (1960 м), Торрічеллі (гора Сулен, 1650 м), Принца Александра (гора Туру, 1240 м). Частиною цієї гірської системи розглядають гори Адельберт (гора Менгам, 1718 м), Фіністерре (гора Гладстон, 4150 м) та Саруваґет (гора Банґета, 4121 м) на півострові Гуон. Гірська система закінчується низовиною долин річок Сепік та Раму.
Серед масивних сильно розчленованих гір розташовуються широкі міжгірні улоговини (з висотами близько 1500 м над рівнем моря).
Острови архіпелагу Бісмарка гористі, з піками вище 2000 м. На Новій Британії хребет Вайтмен, гори Накані та Баїнінг (вулкан Улавун, 2344 м). На Новій Ірландії хребти Шейніц та Воррон (2340 м).
Клімат
Клімат екваторіальний і субекваторіальний, жаркий і вологий. Частими є тайфуни. Суха зима (липень-грудень). Середня температура січня (літо) +28 °C, липня (зима) +26 °C (у горах мінімальна може досягати 3 °C). З грудня по березень дме вологий північно-західний, з травня по жовтень — сухий південно-східний мусон. Найбільша кількість опадів (в середньому близько 4000 мм) випадає на північному сході острова Нова Гвінея (при максимумі до 6500 мм у місті Марач) і на островах архіпелагу Бісмарка (до 6000 мм на острові Нова Британія), коли дме північно-західний мусон. На півдні Нової Гвінеї сухіше, й опадів випадає лише до 1500—2000 мм на рік. Тут бувають навіть посухи. У горах на висоті 2500—3000 м середньорічна температура повітря дорівнює 10 °C, постійні дощі, мрячка та туман. Це безлюдні райони країни. У горах вище 4000 м над рівнем моря лежать вічні сніги і є невеликі льодовики та сніжники.
Внутрішні води
Річкова мережа густа, річки багаті на гідроенергію. З північних схилів Берегових гір стікають багатоводні річки Сепік, Раму, Маркгам; з південних у затоку Папуа — Флай, Турама, Кікорі. У період дощів на річках бувають сильні паводки, і долини сильно потерпають від повеней.
Найваживлішими річками є Пурарі (одна з головних систем країни, протікає 630 км і має великий водозбірний басейн, який живиться високогірними потоками й значними опадами), Кікорі (річка довжиною близько 445 км, витоки якої в горах Папуа, а гирло пролягає до затоки Королівського протоку, причому в басейні мешкає велика кількість ендемічних видів риб і черепах) і Вавой (важлива водна артерія Західної провінції, що підтримує як дикі екосистеми, так і місцеві громади.
Гідрографічна мережа країни включає великі озера та сезонні болота, у тому числі озеро Мюррей (найбільше озеро країни, площа близько 647 км², що підживлюється кількома річками і під час сезону дощів значно розширює свою площу) та озера Чамбрі (створюються на період повеней у середній течії річки Сепік і є важливим середовищем для риб та птахів). Ці водні системи відіграють важливу роль у водному балансі та кліматичній регуляції країни, а також забезпечують ресурси для місцевих народів.
Із широким розповсюдженням заболочених місцевостей у долинах річок пов'язано поширення малярії.
Ґрунти
Ґрунтові умови в Папуа-Новій Гвінеї дуже різноманітні, оскільки формуються під впливом різних материнських порід, клімату та рослинності. Згідно з ґрунтовими дослідженнями, в країні виділяють вісім основних типів ґрунтів та десятки їх підтипів, що відображає багатство морфології та умов утворення. Entisols — молоді ґрунти з невираженими профілями; широко поширені на молодих алювіальних рівнинах і схилах після ерозійних процесів. Inceptisols — ґрунти помірної розвитку, характерні для височинних рівнин і піднесених ділянок. Ultisols і oxisols — глибоко вивітрені тропічні ґрунти з низькою родючістю, але важливі для підтримки природних лісів. Торф'яно-болотні ґрунти — формуються у водно-болотних умовах і мають важливе значення для зберігання вуглецю та водного режиму. Традиційне землеробство місцевих громад часто адаптоване до умов низької природної родючості ґрунтів: практикується повернення органічної речовини в ґрунт та агролісомеліорація.
Рослинний світ
Флора і фауна відрізняються високим ендемізмом. Флора країни налічує понад 20 тис. видів рослин. Країна одна з найбільш лісистих держав світу — 82 % території зайнято тропічними лісами. У горах яскраво виражена висотна поясність. На низовинах і гірських схилах (до висоти 1000 м) переважають вологі тропічні ліси з цінними породами дерев. Вище 1500 м розташовані вологі гірські ліси з деревоподібними папоротями, вище 3000 м — лаврові та миртові ліси з хвойними породами (араукарії), на вершинах гір — високогірна рослинність тропіків з айстрових рослин. На високогір'ях панують високі трави на місцях лісових пожеж.
Сухіша південна частина острова Нова Гвінея вкрита саваною з евкаліптами й акаціями. Під час колонізації частина південних лісів була зведена. Оброблювані землі покривають усього 1,35 % території країни. Городи чергуються з тропічними лісами. Більшість ділянок обробляються лише 2—3 роки, після чого покидаються на довгий час — 10—12 років. За цей період вони заростають знову лісом, так відновлюється родючість ґрунтів.