Республіка Гамбія () — незалежна держава в Західній Африці. Площа країни — 10 689 км² (159-те місце у світі). Банжул — столиця, Серекунда — найбільше місто країни.
Природа
Гамбія розташована в Західній Африці, по обидва боки річки Гамбія. Територія країни завдовжки 290 км, завширшки від 20 до 28 км. Гамбія — напіванклав, на півночі, сході й півдні межує із Сенегалом (спільний кордон — 740 км). На заході, у районі гирла річки Гамбія, омивається водами Атлантичного океану, берегова лінія — 80 км.
Клімат Клімат екваторіальний мусонний із різко вираженими дощовим літнім (з червня по жовтень) і сухим зимовим (з листопада по травень) сезонами. Дощовий сезон найсприятливіший для сільськогосподарських робіт. Середня річна кількість опадів від 750 мм у внутрішніх районах до 1525 мм на океанічному узбережжі. Середні температури липня — 27 °C, грудня — 25 °C.
З листопада по березень із пустелі Сахари віє гарячий вітер харматан, що несе хмари пилу. Під його впливом денні температури у внутрішніх районах часто перевищують 38 °C, однак нічні часто нижчі, ніж у прибережних районах.
Річкова мережа Через всю територію зі сходу на захід протікає річка Гамбія, яка бере початок у горах Фута-Джаллон на території Гвінеї. Ріка проклала своє меандруюче русло через плоску низовинну рівнину, що має максимальну висоту на сході (53 м). У районі мису Сент-Мері Гамбія впадає в Атлантичний океан. На відміну від більшості річок Африки, естуарій ріки Гамбії вільний від піщаних барів, і судна можуть входити в нього у будь-який час року. У районі Банжула естуарій звужується, утворюючи чудову захищену гавань. Океанські судна можуть підніматися вгору за течією на відстань 240 км аж до Кунтаура, невеликі ж судна здатні піднятися вгору по річці ще на 225 км.
Уздовж перших 130 км від узбережжя океану р. Гамбія має пологі береги, вкриті мангровими чагарниками. Далі, вище за течією, розташовуються землі, що затоплюються і придатні переважно для вирощування рису. Злегка підняті та досить пласкі ділянки на обох берегах характеризуються легкими піщаними ґрунтами, придатними для вирощування арахісу і таких зернових культур, як просо і сорго. У верхній течії річки береги високі, а перепад рівня води залежно від сезону може складати до 9 м.
Ґрунти Найпоширенішими в Гамбії є фералітні червонувато-бурі ґрунти, що утворутворились на стародавніх піщано-глинистих відкладах. У прибережних районах і долині річки формуються алювіальні та болотні ґрунти, які відзначаються високою родючістю. На півдні та в центрі країни поширені червонувато-бурі латеритні ґрунти, придатні для вирощування арахісу, проса та сорго. У заплавах річки трапляються глейові ґрунти та алювіальні суглинки, які активно використовуються для рисівництва. На прибережних низовинах є солончаки й солонці, сформовані в умовах морських припливів і високого випаровування.
Рослинний покрив У рослинному покрові переважають типові високотравні савани з акаціями і баобабами. У долині р. Гамбія місцями збереглися вічнозелені тропічні ліси, а в естуарії — мангрова рослинність. Інтенсивне розчищення площ під ріллю призвело до знищення первинного деревного покриву. За рішенням уряду деякі ділянки савани оголошено заповідними, і на їх території здійснюється додаткове насадження дерев.
Тваринний світ Тваринний світ небагатий, але характеризується різноманітністю пернатих. Типовими представниками тваринного світу є мавпи, бабуїни, дикі свині та різноманітні види антилоп. У заболочених місцях у районі середньої течії р. Гамбія зустрічаються бегемоти, а в глухих водоймищах водяться крокодили. Невеликий заповідник створено в Абуко. Орнітофауна (понад 400 видів птахів) — болотяні чаплі, гвінейські франколіни, голуби, ткачики, золоті вивільги, куріпки, цесарки тощо. Багато комах: у долині р. Гамбія — малярійні комарі та різноманітні москіти, у саванах поширені мурахи, мухи, терміти і бджоли, на сході країни — муха цеце. Прибережні води океану і річка Гамбія багаті на рибу, багато видів якої мають промислове значення.
Природні ресурси Корисні копалини У цілому країна бідна на корисні копалини. Великі запаси кварцового піску, яких достатньо для виробництва скла знайдені в Абуо, Бруфуті, Дарсіламі (Західний район), Мбанкаме і Бакендіке (район Північний Берег) та Каїафе (район Нижня Річка). Уряд шукає інвесторів для розробки цих родовищ. На узбережжі океану так званий «чорний» пісок містить ільменіт, рутил і цирконій. Запаси вказаних мінералів після зняття 1 % шару ґрунту оцінюються у 995 000 т. Наразі залучаються іноземні інвестори для подальшої розробкиПриродні ресурси Гамбії .
Фізико-географічне районування За фізико-географічним районуванням світу Гамбія знаходиться на межі між двома фізико-географічними країнами й належить до Західносуданської фізико-географічної області Суданської фізико-географічної країни (верхня і середня частини долини річки Гамбія), а також до Гвінейскої узбережної фізико-географічної області Гвінейської фізико-географічної країни (нижня частина долини річки).
Історія
Давня історія
Про давнє заселення території Гамбії свідчать знахідки кам'яних сокир і керамічних виробів у районі Банжула. Залишки поселень із каменю у верхів'ях р. Гамбія, за результатами радіовуглецевого аналізу, відносяться приблизно до 750 року н. е.
Європейці у Гамбії
У середині XV століття португальські мореплавці, які піднялися вгору по р. Гамбії, знайшли людей племен мандінка і волоф у місцях їх сучасного мешкання. Перші португальські торговці були асимільовані місцевим населенням. У 1588—1765 роках на узбережжі Західної Африки діяли британські компанії. У 1621 році один із торговців, Річард Джобсон, описав життя скотоводів-фульбе та їх взаємовідносини з мандінка.
Впродовж XVII—XVIII століть боротьбу за контроль над р. Гамбією вели британці, які закріпилися приблизно за 30 км вгору від гирла річки у форті Сент-Джеймс, і французи, які створили на північному березі опорний пункт — форт Альбреда. І тих і інших цікавили головним чином работоргівля і потенційні родовища золота. У 1783 році англійцям вдалося витіснити французів із району річки Сенегал. Так утворилася нова колонія Сенегамбія, яка існувала до 1783 року. За Версальським договором 1783 року, Франція відмовилася від претензій на території вздовж р. Гамбія в обмін на частину Сенегалу, зберігши тільки свій аванпост Альбреду.
Після заборони работоргівлі в 1807 році британці взяли під свій контроль всі торговельні угоди в цьому районі, а у 1816 у гирлі р. Гамбії заснували пост, який згодом перетворився у містечко Батерст, перейменоване у 1973 році у Банжул. У 1829 році з'являються перші торговельні угоди з продажу арахісу. У 1851 році він становив 72 % всього обсягу експорту. Зростанню торгівлі та розвитку сільського господарства заважали постійні озброєні зіткнення між язичниками сонінке і мусульманами-марабутами. Щоб створити сприятливі умови для ведення торгівлі та перешкодити поширенню французького впливу, британці скуповували у місцевих вождів невеликі території. Прикладами таких угод можуть бути придбання «відданої милі» на північному березі р. Гамбії в 1826 році і земельної ділянки на південному березі в 1840 році. Британці також підписали з вождями договори, відповідно до яких останні погоджувалися на британський протекторат. У 1857 році в ході обміну колоніальними володіннями французи передали британцям Альбреду.
Віддаленість Батерста від основних центрів работоргівлі та відсутність у Великої Британії чітко виражених економічних інтересів у цьому регіоні обумовили досить млявий характер британської політики. У 1821 році Гамбію було передано під владу британського губернатора Сьєрра-Леоне. У 1843 році Гамбія виділилася в окрему колонію на чолі з губернатором, а в 1866 знов була об'єднана з Сьєрра-Леоне. У 1888 році Гамбію було остаточно перетворено на самостійну колонію. У 1889 за англо-французькою угодою було визначено сучасні кордони Гамбії. До власне колонії («коронної колонії», якою керував британський губернатор) входили лише Батерст і прилеглий район Комбо. На іншій території Гамбії в 1894—1902 роках було створено протекторат і введено систему непрямого управління, коли місцевих вождів контролювали представники британської колоніальної адміністрації, які періодично навідувалися.
Після Другої світової війни в Гамбії розпочалися реформи, спрямовані на поступове збільшення представництва місцевого населення в органах колоніальної влади. Конституція 1954 року передбачала надання виборчого права дорослому населенню колонії та призначення міністрів-гамбійців для спільної роботи з британськими чиновниками в колоніальній адміністрації. Населення тієї частини Гамбії, яка мала статус протекторату, уперше отримало право обирати своїх представників до Законодавчої ради. За конституцією 1960 року, загальне виборче право поширювалося на населення протекторату, законодавчий орган було перейменовано у Палату представників, а його склад розширено. На виборах 1962 року значну більшість місць здобула Народна прогресивна партія (НПП), її лідер Дауда Джавара став першим прем'єр-міністром країни. У 1963 році у Гамбії було введено внутрішнє самоврядування.
Незалежна Гамбія
18 лютого 1965 року Гамбія стала незалежною державою. У результаті референдуму 24 квітня 1970 року країну було проголошено республікою, її першим президентом було обрано Д. Джавару. У липні 1981 за допомогою сенегальських військ було придушено спробу державного перевороту. У 1982 році набрала чинності угода про створення конфедерації Сенегамбія (при збереженні в Гамбії власного парламенту, уряду, зовнішньополітичної і фінансової самостійності). Передбачалися координація зовнішньополітичних акцій, транспортної політики і об'єднання збройних сил та сил безпеки двох країн. Після вимоги гамбійської сторони посилити свою роль у діяльності вищих органів Сенегамбії конфедерація розпалася в 1989 році. У наступні роки відносини між Гамбією та Сенегалом залишалися напруженими. У 1993 році Сенегал закрив кордон із Гамбією.
У 1982 році у Гамбії пройшли перші прямі демократичні президентські вибори, на яких Д. Джавара одержав підтримку 72 % виборців. На виборах 1992 року він був переобраний, отримавши 58 % голосів. Д. Джавару було усунуто від влади у 1994 внаслідок безкровного перевороту, здійсненого групою армійських офіцерів, які проголосили себе Тимчасовою правлячою радою збройних сил (ТПРЗС). Керівник перевороту лейтенант Ях'я Джамме оголосив себе главою держави і сформував уряд із військових і цивільних осіб. ТПРЗС обіцяла відновити цивільне правління в країні до грудня 1998 року.
На референдумі 1996 року близько 70 % гамбійських виборців схвалили нову конституцію. У вересні 1996 року було проведено президентські вибори, до участі в яких було допущено тільки частину політичних партій. Перед висуненням своєї кандидатури на пост президента Я. Джамме сформував власну політичну партію — Альянс за патріотичну орієнтацію і творення. Для виконання положень нової конституції він звільнився із збройних сил. Багато відомих політичних особистостей часів правління Джавари не були допущені до участі у виборах. Близько 55 % голосів виборців забезпечили Джаммі переобрання на новий термін. На парламентських виборах у січні 1997 року вражаючу перемогу здобула партія президента. Міжнародне співтовариство не раз виявляло занепокоєння порушенням прав людини в Гамбії за режиму Джамме. Співдружність, що об'єднує колишні колонії Великої Британії, поставила під сумнів чесність і справедливість проведених у 1996 і 1997 роках виборів.