Миха́йло-Олександрівка — село Березівської міської громади у Березівському районі Одеської області в Україні. Населення становить 593 осіб.
Історія Одне з найстаріших сіл району. Засновано воно десь на зорі XIX століття і спочатку носило назву Техталово за іменем поміщика Техтула, корінного прусака, який одержав сотні десятин родючої української землі в дар від російської імператриці Катерини II.
Бундючного розбещеного кріпосника Техтула замінив Їжицький, який у ставленні до кріпосних селян виявився ще гіршим, ніж його попередник. Відомий випадок, коли він за десяток породистих гончих собак виміняв сім сімей кріпаків з Лебедина (нині це містечко в Чернігівській області). Після Їжицького селом володіли Ренци. Початкову школу відкрили лише незадовго перед першою російською революцією 1905 року. Якість навчання бажала кращого: функціонувала школа три місяці на рік в приміщенні, що нагадувало сарай, а «педагогічний колектив» її складався з малограмотного вчителя і попа з Сиротинської церкви. Останній відвідував школу 2-3 рази на місяць, щоб перевірити, чи твердо засвоїли «хлопські сини» «Отче наш» та інші молитви. Навіть цю школу далеко не всі селянські діти змогли закінчити, оскільки батьки були змушені відривали їх від навчання і посилали на роботу, аби прогодувати сім'ю. Через зростання населення, з часом, все більше дробилися селянські наділи землі; землі бракувало і частина селян була змушена покинути свої невеликі клаптики і шукати роботи де-інде.
Під час Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 1 житель села.
Під час Другої світової війни в лавах Червоної Армії воювали брати Федір і Гаврило Чумаченки, Андрій і Микола Павлови, Іван і Олександр Лопатинські та інші колгоспники. В самому селі на період окупації діяла підпільна партизанська група у складі 12 чоловік.
У березні 1944 року Михайло-Олександрівку знову зайняли радянські війська. Були відновлені колгоспи «Нове життя» і «Червона Україна», які згодом були об'єднані в одне господарство. В 1957 р., прийнявши до себе колгосп ім.. Криворучка, ця сільгоспартіль дістала назву імені Суворова, а весною того ж року стала комплексною бригадою укрупненого колгоспу ім. Кірова.
Великі зміни сталися в Михайло-Олександрівці за останні роки 50-х років. Село, центральна вулиця якого простягалася майже на чотири кілометри, розрослося майже до невпізнання. Все менше залишалося низеньких землянок з підсліпуватими віконцями, на їх місці виростали добротні будинки, вкриті черепицею, шифером, жерстю і очеретом.
На ряду з розвитком будівництва, розвивався і сільськогосподарський промисел. Розширилося тваринницьке містечко. Небачені кошти вкладали в будівництво нових тваринницьких приміщень (близько трьох мільйонів карбованців).
В грудні 1957 року до ладу стала нова електростанція. Лампочки Ілліча засіяли в будинках колгоспників, в адміністративних та тваринницьких приміщеннях. Центральна вулиця також була повністю освітлена 60 великими електролампами. Значно зростав і культурний розвиток трудівників колгоспного села. В селі функціонував сільський клуб, бібліотека.
Колишній орган місцевого самоврядування — Михайло-Олександрівська сільська рада.
Населення Згідно з переписом 1989 року населення села становило , з яких та .
За переписом населення 2001 року в селі .
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельністьВідсотокукраїнська56595,28 %російська254,21 %гагаузька20,34 %румунська10,17 %Усього592100 %
Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Одеська область)
Примітки