Сексуальний та романтичний потяг та стосунки між жінками існують від початку людства і спостерігаються навіть у тваринному світі (між самицями). Проте внаслідок андроцентризму науки та лесбійського стирання в історичних джерелах набагато менше згадок про лесбійство, ніж про чоловічу гомосексуальність, описану детальніше та відвертіше. В 21 сторіччі лесбійські активістки продовжують боротись за видимість та включеність у життя суспільства. Жіноча сексуальність недостатньо представлена в текстах і документах. Донедавна багато з того, що було задокументовано про неї, писали чоловіки в контексті чоловічого розуміння та в стосунку до чоловіків, наприклад, як їхніх дружин, дочок або матерів.Rabinowitz, p. 2. Часто мистецькі репрезентації жіночої сексуальності пропонують тенденції чи ідеї широкого масштабу, даючи історикам підказки щодо того, наскільки поширеними чи прийнятими були еротичні стосунки між жінками.

Проте різні значення слова «лесбійка» з початку ХХ-го століття спонукали до перегляду історичних стосунків між жінками до того, як широке використання цього слова визначалося еротичними схильностями. За твердженням лесбійських феміністок, сексуальна складова була непотрібною, щоб визнати себе лесбійкою, якщо основні і найближчі стосунки були з жінками. Були часи, коли кохання та секс були окремими та непов’язаними поняттями.Rothblum, pp. 4–7. У 1989 році академічна когорта під назвою Lesbian History Group написала:Через небажання суспільства визнати, що лесбійки існують, очікується високий ступінь впевненості, перш ніж історикам або біографам дозволять використовувати це слово. Доказів, яких було б достатньо в будь-якій іншій ситуації, тут недостатньо... Жінка, яка ніколи не вступала в шлюб, яка жила з іншою жінкою, чиї друзі були переважно жінками, або яка спілкувалася у відомих лесбійських чи змішаних гомосексуальних колах, цілком могла бути лесбійкою. ... Але такий вид доказів не є «доказом». Наші критики хочуть незаперечних доказів сексуальної активності між жінками. Це майже неможливо знайти.Norton, p. 184.

Стародавня Месопотамія У Кодексі Хаммурапі ( 1700 р. до н. е.) згадується термін Sal-zikrum, що перекладається як «чоловік-жінка», стосовно жінок, яким було дозволено одружуватися з іншими жінками і отримувати у спадок таку ж суму, що і їхні брати. Інший термін Sal-nu-bar стосувався жінок, яким дозволялось вступити в шлюб, але заборонено мати дітей, тому вони привозили з собою інших жінок, щоб народити дітей; проте вони могли мати власних дітей, яких мали зберігати в таємниці або виганяти, як це зробила мати Саргона Аккадського. Старий ассирійський текст вказував, що дві жінки, які могли бути двома вдовами померлого батька, уклали договір про заручення своєї «дочки».

Стародавній Китай У поезії та літературі Стародавнього Китаю є згадки про лесбійські стосунки, хоча в описах відсутні подробиці, наявні в текстах про чоловічу гомосексуальність. На базі дослідження еротичних поем, якими обмінювалися японки Періоду Хейан, антропологиня Ліза Далбі () висновує, що лесбійські взаємини були звичайні та соціально прийнятні в цій культурі. Літературні джерела згадують про сексуальні стосунки між одалісками гаремів, хоча іноді за це належало покарання.

Стародавній Єгипет Гомосексуальність у стародавньому Єгипті була присутня серед жінок: в книзі Сну Carlsberg papyrus XIII зазначається: «Якщо жінка мріє про те, щоб інша жінка мала зносини з нею, вона прийде до поганого кінця». Однак, жінки під час Нового царства насолоджувались невимушеною та інтимною атмосферою, коли компанія інших служниць була мало одягненою чи оголеною.

Стародавня Греція

У гомосоціальному древньогрецькому середовищі, де жінок і чоловіків відокремлювали, еротичні та сексуальні стосунки між чоловіками були поширеними і визнаними. Хоча про гомосексуальні стосунки між жінками задокументовано дуже мало, є припущення, що вони подібно існували між жінками та дівчатами. Проте свідчення про лесбійство у давньогрецькому світі обмежені, і воно майже не згадується в грецькій літературі. Більшість збережених джерел класичного періоду походять з Афін, і вони без винятку написані чоловіками. Серед грецьких чоловіків дискутування жіночої гомосексуальності, схоже, було табу. Кеннет Довер припускає, що через роль фалоса в давньогрецькій андроцентричній концепції сексуальності сексуальні практики між жінками не були чітко визначені як сексуальність чи окрема категорія. Поетка Сапфо, яка писала про жіноче бажання та стосунки ― найчастіше згадуваний приклад давньогрецької жінки, яка могла насправді брати участь у сексуальних діях із жінками. З різних стародавніх писань історики дійшли висновку, що група молодих жінок залишалася під опікою Сапфо для навчання чи культурного розвитку.Foster, p. 18. Збереглося небагато віршів Сапфо, але вони відображають повсякденне життя жінок, їхні стосунки та ритуали. Вона зосереджувалася на красі жінок і пристрасно проголошувала свою любов до нихAldrich, pp. 47–49. (і, менше, до чоловіків). У «Оді до Афродіти» вона просить Афродіту про допомогу щодо іншої жінки. Помітно, що у фрагменті описана Сапфо, яка має сексуальний контакт і отримує його від однієї партнерки, на відміну від жорсткої дихотомії активний/пасивний партнер, яка спостерігається у грецьких гомосексуальних стосунках. Творчість Сапфо в основному романтична, сфокусована на лесбійських стосунках: лише в одному фрагменті, Сапфо 94, чітко згаданий секс між жінками.

Друг Сапфо поет Алкман написав гімни, відомі як Партенея («Дівочі пісні», так звані тому, що вони, очевидно, були складені для хорів молодих дівчат, які співали під час релігійних свят), у яких обговорюється потяг між молодими жінками. Він використав термін aitis як жіночу форму aites — що було офіційним терміном для молодшого учасника гей-стосунківBremmer, pp. 27–28..

У класичних Афінах гомосексуалок коротко згадує промова Аристофана в «Симпозіумі Платона». Аристофан згадує про жінок, які відчувають романтичний потяг до інших жінок, але вживає термін trepesthai (щоб зосередитися на ньому) замість еросу, який описував стосунки між чоловіками та між чоловіками та жінками.Aldrich, p. 47.

Пізніші згадки лесбійства у грецькій літературі включають епіграму Асклепіада, де описуються дві жінки, які відкидають «правила» Афродіти, але роблять «інші речі, які не здаються».Asklepiades, The Greek Anthology 5.207 Довер коментує «вражаючу» ворожість, виявлену в епіграмі до жіночої гомосексуальності, протиставляючи її готовності Асклепіада обговорювати власне гомосексуальне бажання в інших роботах, припускаючи, що ця очевидна тривога чоловіків щодо жіночої гомосексуальності в Стародавній Греції є причиною мізерної кількості джерел, що обговорюють його.

Червона ваза з аттичної фігури у колекції Національного музею Тарквінія в Італії зображає жінку, що стоїть на колінах, перебираючи пальцями геніталії іншої жінки, що є рідкісним прикладом сексуальної активності жінок, явно зображеної в грецькому мистецтві. За істориком Ненсі Рабіновіц, зображення жінок на давньогрецьких червоноглинних вазах, що обіймають талію іншої жінки або спираються на плечі жінки, можна тлумачити як вираження романтичного бажання.Rabinowitz, p. 115. Жінки на грецькій кераміці зображені з любов’ю, а коли жінки з’являються лише з іншими жінками, їхні образи еротизуються: купаються, торкаються одна одної, з фалоімітаторами, розміщеними в таких сценах і навколо них, а іноді з зображеннями, які можна побачити в контексті гетеро-шлюбу чи гей-стосунків.Rabinowitz, p. 148.

У біографії Плутарха про Лікурга зі Спарти, в «Порівняльних життєписах», автор стверджує, що старші спартанські жінки могли мати стосунки з дівчатами, подібні до відносин ератів та ероменосів, що існували між деякими греками старшого та молодшого віку. Плутарх писав про лесбійок Спарти: «Вони надають таке велике значення любові, що дівчата стають еротичними партнерками жінок з благородних сімей». Сара Померой вважає, що зображення Плутархом гомосексуальних стосунків між спартанками є правдоподібним. Наприклад, вона стверджує, що в хорах дівчат, які виконували партенею Алкмана, гомосексуальні стосунки між дівчатами могли б «процвітати».

У грецькій міфології історія Каллісто трактується як натяк на те, що Артеміда і Каллісто були закоханими. Міф про амазонок також інтерпретується як такий, що стосується жіночої гомосексуальної діяльності.

Римська імперія та раннє християнство Жінки в Стародавньому Римі ще жорсткіше підпорядковувалися чоловічим визначенням сексуальності. Гей-секс та лесбійство не сприймалися однаково добре, можливо, через порушення жорстких гендерних ролей. Сенека Старший згадує чоловіка, який вбив свою дружину та її коханку, і мається на увазі, що їхній злочин був гіршим, ніж перелюб між чоловіком та жінкою. Вавилоніка Ямбліха описує єгипетську принцесу на ім'я Береніка, яка кохає та одружується з іншою жінкою. Прозаїк називає це кохання «диким і беззаконним».

Сучасна наука показує, що чоловіки вороже ставилися до жіночої гомосексуальності: вони вважали жінок, які вступали в сексуальні стосунки з іншими жінками, біологічними дивачками, які намагалися проникнути в жінок, а іноді й у чоловіків, з «жахливо збільшеними» кліторами.Verstraete, p. 238. За словами вченого Джеймса Бутріки, лесбійство «кинуло виклик не тільки уявленням римського чоловіка про себе як про ексклюзивного постачальника сексуальних насолод, але й про основні основи римської культури, де домінували чоловіки».Verstraete, pp. 239–240.

Найбільш яскравою є історія лесбійської любові між Іфіс та Іантою, що міститься в книзі IX «Метаморфоз» Овідія. Коли мати Іфіс завагітніла, її чоловік заявив, що вб'є дитину, якщо це буде дівчинка. Вона виношує дівчинку і намагається приховати її стать, давши їй неоднозначне ім'я: Іфіс. Коли «синові» 13 років, батько вибирає для нареченого «хлопчика» золотоволосу дівчину на ім'я Іанта. Про кохання двох дівчат написано співчутливо: Вони були рівного віку, вони обоє були милі, Навчились азбуки у тих же викладачів, «І так кохання прийшло до них обох разом». У простій невинності і наповнили їх серця «З однаковою тугою». Однак, коли шлюб наближається, Іфіс відступає, називаючи своє кохання «жахливим і нечуваним». Богиня Ісіда чує стогін дівчини і перетворює її на хлопця.

Інші посилання на любов між жінками рідкісні. Федр намагався пояснити лесбійство за допомогою власного міфу: Прометей, повернувшись додому п'яним, помилково обміняв статеві органи деяких жінок та деяких чоловіків ― «Хіть зараз насолоджується збоченим задоволенням».

Ще один приклад світогляду того часу був задокументований в «Діалогах Куртизанок» Лукіана, в яких Мегілла з Лесбосу перейменовується в Мегілуса і носить перуку, щоб покрити поголену голову. Вона одружується з Демонесою з Коринфу. Її подруга Лієна коментує: «Вони кажуть, що на Лесбосі є такі жінки, з обличчями, схожими на чоловіків, і не бажають дружити з чоловіками, але лише з жінками, ніби вони самі були чоловіками». Мегілла спокушає Лієну, яка вважає, що цей досвід занадто огидним, щоб його детально описувати.

В іншому діалозі, приписаному Лукіану, двоє чоловіків дискутують, що краще ― чоловіча любов чи гетеросексуальність. Один чоловік протестував проти того, що якщо легітимізувати чоловічий секс, то скоро буде потурати і лесбійству, що немислимо.

Апокрифічний Апокаліпсис Петра описує покарання як геїв, так і лесбійок у Пеклі.

У канонічному Новому Завіті гомосексуальність, як правило, згадується лише загальними рисами, як про чоловіків, так і про жінок, які вчинили сексуальні дії з людиною своєї статі, і обох однаково засуджують. Однак про жінок згадується лише один раз.

Середньовіччя